Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. За роки ринкових реформ в Україні відбулися якісні зміни в розвитку юридичної науки, що вимагає переосмислення тих складних і неоднозначних процесів, які визначили хід вітчизняної історії в XX столітті. Відмова від загальнообов'язковості ідеологічної марксистської парадигми надала суспільним наукам можливість звільнитися від тиску ідеологічних догм і проводити дослідження, використовуючи широку базу доступних джерел і досвід світового суспільствознавства.
Незважаючи на те, що ряд аспектів проблеми, обраної для дослідження в даній дисертації, уже висвітлювався в літературі, проблема залишається недостатньо вивченою.
Дисертаційне дослідження присвячене проблемам розвитку аграрної економіки і права в роки НЕПу (1921–1929 роки) і їх взаємозв'язку із сучасною аграрною реформою в Україні. Актуальність звернення до досвіду НЕПу визначається складною соціально-економічною і політичною ситуацією в нашій країні. Аграрна реформа в Україні триває третє десятиліття – з моменту, коли Верховна Рада, тоді ще УРСР, своєю Постановою від 18 грудня 1990 року "Про земельну реформу" ініціювала ці перетворення. Однак практично до грудня 1999 року перетворення були млявими та повільними. Українське село стрімко деградувало і в нових економічних умовах, що наступили в 1990–х роках, виявилося не здатним до ефективного господарювання. Прийняті за останні роки законодавчі акти, покликані прискорити позитивні процеси на селі, не дали бажаного результату.
Формування нормативно-правової бази України на сьогодні значно відстає від потреб регулювання нових економічних відносин в аграрному секторі економіки. За умови відсутності ряду законодавчих актів процес реформування набуває хаотичних, безсистемних і навіть асоціальних рис. Створення на цивілізованих основах ринку землі неможливе за відсутності законів, які регулюють ці питання. На жаль, прийняття законів України "Про державний земельний кадастр", "Про охорону земель", "Про іпотеку" не вирішило проблемних питань формування ринку землі.
Прорахунки в нормативно-правовій базі створюють передумови для активного поширення тіньової економіки і криміналізації економічної діяльності на селі. У цей час відповідно до даних Центру А. Разумкова в тіньовій економіці АПК обертається понад 8 млрд. грн. (для порівняння: у паливно-енергетичному комплексі ця цифра дорівнює приблизно 5 млрд. грн.).
Водночас вивчення історії правового регулювання аграрних перетворень початку 20-х років минулого століття у сфері законності і правопорядку, показало, що реформи того часу були досить серйозно продумані і стали найважливішою складовою частиною НЕПу. Їхнє значення виходило далеко за рамки нової економічної політики, хоча умови НЕПу наклали на них свій відбиток. Варто відзначити, що більша частина кодексів, прийнятих на початку 20-х років діяла аж до 60-х років, а нові кодекси 60-х років сприйняли та розвили основні принципові положення попередніх. Також зберегли своє значення і розроблені в той період принципові положення законності: загальна обов'язковість законів, єдність законності тощо. Однак актуальність звернення до досвіду НЕПу визначається сучасною соціально-економічною і політичною ситуацією в країні. Очевидно, що на новому етапі української історії реалії сьогодення ставлять гострі проблеми перехідного періоду, аналогічні тим, з якими зштовхнулися більшовики в 20-і роки. Все це актуалізує нове наукове бачення на перший погляд досить вивченого етапу нашої історії, яким став період НЕПу 20-х років ХХ століття у розвитку соціально-економічної і політичної ситуації в Україні зазначеного періоду.
Особливу увагу доцільно приділити проблемі становлення єдиної законодавчої бази у зв'язку з розвитком федеративних відносин і державотворенням, у яке входила й Україна, а також формуванню нової податкової системи. Цей досвід вивчений поки ще явно недостатньо. Дотепер немає праць, спеціально присвячених цим проблемам, хоча в загальному виді вони розглядалися в дослідженнях багатьох істориків і правознавців.
Аграрний сектор України є найважливішим компонентом її економічного розвитку, тому для більше глибокого розуміння рівня розвитку і ефективності дії законодавства в цій сфері виникає нагальна потреба розглянути деякі аспекти правових відносин періоду НЕПу. Це дозволить виявити недоліки проведення сучасної аграрної реформи і визначити шляхи вдосконалювання законотворчих процесів у нашій країні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).
Мета та основні завдання дослідження. Мета даного дослідження – вивчення історії й аспектів правового регулювання економічних реформ періоду НЕПу і можливостей використання цього досвіду при проведенні перетворень в аграрному секторі економіки сучасної України. Водночас історія права не може обмежуватися лише нормативним аналізом. Тому в дисертації цей аналіз погоджується із загальноприйнятим історичним і, насамперед, економічним аспектом в аграрному секторі економіки України. Історія права, як суспільна наука, зобов'язана визначити історичні коріння правових реформ, показати практику їх реалізації і можливість використати позитивний досвід НЕПу в проведенні сучасної аграрної реформи країни.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:
· проаналізувати стан досліджень даної проблеми в юридичній, історичній і економічній літературі;
· визначити джерела формування правового обґрунтування політики НЕПу;
· з’ясувати тенденції становлення податкової системи в період НЕПу;
· охарактеризувати систему нормативних актів, що регулюють аграрні перетворення періоду НЕПу і їхні особливості;
· дослідити особливості соціального, політичного, економічного і правового статусу Кримського півострова в забезпеченні аграрних перетворень періоду НЕПу;
· розкрити особливості розвитку радянського державного апарату, права і законності в період НЕПу;
· визначити роль партійних і радянських органів у проведенні аграрних перетворень періоду НЕПу на Кримському півострові;
· виокреслити зв'язок земельних правовідносин з міжнаціональними відносинами на Кримському півострові та їх взаємний вплив;
· дослідити соціально-економічні, політичні і правові умови забезпечення в період нової економічної політики і на сучасному етапі в аграрному секторі економіки;
· з’ясувати можливості використання досвіду правового забезпечення в період НЕПу на сучасному етапі розвитку суспільства.
Об’єктом дослідження є правове регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки України в періоди проведення нової економічної політики з 1921 по 1929 рр. і сучасної аграрної реформи в Україні.
Предметом дисертаційної роботи є нормативні акти, специфіка реалізації, а також їх вплив на розвиток аграрного сектора економіки України означеного періоду у порівняльному аспекті, з метою залучення необхідного досвіду для проведення сучасної аграрної реформи країни.
Теоретико-методологічні засади дослідження.
У процесі комплексного осягнення проблематики наукового дослідження використано широкий спектр методів пізнання – загальнонаукових, філософсько-світоглядних і спеціальних. Так, системний підхід дозволив розкрити багатосистемний міждисциплінарний характер досліджуваної теми, а також проаналізувати значний масив літератури широкого міждисциплінарного спрямування.
Діалектичний метод пізнання сприяв з’ясуванню сутності НЕПу та його реформаторського потенціалу, суперечливій цілісності його елементів, процесу становлення соціалістичної законності, розвитку радянської держави, права й аграрної економіки (розділ І), розглянути динаміку формування правової бази реформи зазначеного періоду і сучасної аграрної реформи (розділ ІІІ).
Принцип єдності загального, особливого й окремого дозволив з’ясувати спільне й відмінне у протіканні єдиного в своїй сутності політико-правового процесу соціальних змін у РРФСР, України та аграрному секторі економіки Кримської АРСР, що діяла в рамках права РРФСР (розділи І, ІІ, ІІІ).
Історико-ретроспективний та історико-правовий методи у поєднанні з контент-аналізом наукових праць вищеназваного періоду нашої історії дозволив висвітлити проблематику дослідження відповідно до особливостей її інтерпретації авторами різних дослідницьких парадигм офіційної політики права і законності (підрозділи 1.1., 1.2., 3.1. та ін.).
Формально-логічний, порівняльно-правовий та формально-правовий методи застосовувалися у процесі з’ясування сутності понять, уточненні їхнього змісту, особливостей інтерпретації тощо, що дозволило забезпечити єдність історико-правового дослідження НЕПу, та проведення аграрної реформи в сучасній Україні, формування правової бази реформи, розвитку законодавства аграрного сектору економіки сучасної України (розділи І, ІІ, ІІІ).
Теоретичну і практичну основу дослідження становлять: наукові праці з теорії держави і права, історії держави і права, законодавство періоду НЕПу і сучасного періоду, періодична преса 20-х років, документи Комуністичної партії, праці В. І. Леніна, ряду інших керівників Комуністичної партії і Радянської держави, звіти партійних з'їздів і конференцій, з'їздів Рад, бюлетені сесій ЦВК СРСР і ВЦВК, ВУЦВК, збірники нормативних актів, що видавалися з 20-х років по теперішній час, спеціальна юридична, історична і економічна література, матеріали періодичної преси, наукові статті. Крім того, у роботі використані архівні матеріали центральних архівів Росії, України та Автономної Республіки Крим.
Наукова новизна одержаних результатів Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки Криму з 1921 по 1929 рр. і на сучасному етапі аграрної реформи в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше:
- на базі аналізу великої кількості джерел подано сучасну інтерпретацію правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки Кримського півострова в період НЕПу;
- доведено, що первісну роль джерела права відігравала революційна правосвідомість; на даному етапі робилася спроба розмежувати категорії: революційна совість і революційна правосвідомість; перша означала суб’єктивну здатність усвідомлювати і застосовувати революційну правосвідомість, друга – об’єктивний зміст права; під революційною законністю стали розуміти той правопорядок, що визнавався «верховними органами пролетарської диктатури» доцільним і обов’язковим; правосвідомість стала розглядатися як провідний принцип правотворчості, покладений в основу законодавства і найбільше виявлений у змісті прийнятих кодексів;
- виявлено недоліки існуючої системи правового регулювання аграрно-земельних відносин в Україні і показані шляхи їх усунення;
- обґрунтовано пропозиції щодо прийняття необхідних нормативних актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства;
удосконалено положення про те, що:
- період НЕПу – один із найскладніших періодів радянської історії, проте дуже важливий для порівняльного аналізу і врахування в сучасному розвитку аграрної реформи в Україні; це єдиний час у радянській історії, коли паралельно існували капіталізм і соціалізм, які протистоять один одному як два соціально-економічних уклади: перший – тотально усуспільнена промисловість, другий – кількісно переважний в основному аграрний приватний сектор;
- на відміну від основних аграрних регіонів РРФСР період НЕПу на Кримському півострові супроводжувався швидким ростом колективних виробничих об’єднань – артілей, комун і найпростіших форм виробничої кооперації (посівних, машинних, меліоративних і т. п. товариств). Частина господарств утворювалася не з метою підвищення сільгоспвиробництва, а з метою створення штучного дефіциту землі, що розподілялася, для протидії процесу переселення на Кримський півострів осіб єврейської національності;
дістали подальшого розвитку:
- розуміння особливостей проведення НЕПу на Кримському півострові, які були обумовлені рядом політичних та економічних причин. У свою чергу, політичні та економічні причини визначали розвиток права і законності. Радянська влада перемогла тут тільки в листопаді 1920 року. І з цього часу до червня – листопада 1921 року владу на Кримському півострові здійснювали революційні комітети. Економічні реформи зустрічали активну та пасивну протидію заможної частини сільського населення й представників націоналістичних груп, об’єднаних у різні економічні та політичні структури. До них належали американська єврейська благодійна організація «Джойнт» і партія кримськотатарських націоналістів «Міллі-Фірка». Активну участь в аграрній політиці брали закордонні організації, що легально діяли на території Кримського півострова. Їх політичні й економічні цілі були протилежні, що знайшло своє відображення у здійсненні аграрних реформ.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Наукові здобутки дисертаційної роботи можуть бути використані як загальнотеоретичне і практичне підґрунтя досліджень теорії та історії держави і права, історії політико-правових вчень, а також при опрацюванні стратегії розбудови правової, демократичної, соціальної української держави. Дисертаційне дослідження є готовим підрозділом до підручника, навчального посібника чи курсу лекцій з історії української держави і права, історії політичної і правової думки. Практична значимість дисертаційного дослідження не прив'язані до конкретних економічних показників в агропромисловому комплексі. Головним критерієм тут служить те, що їхні основні положення та висновки можуть бути використані з метою подальшого розвитку правових і історичних знань, а також для підвищення ефективності законодавчої діяльності при подальшому проведенні аграрної реформи. Положення дисертації можуть бути використані в корегуванні законодавчої бази України, розробці державних і регіональних програм розвитку аграрного сектора економіки. Окремі питання, які зачеплені у дисертаційному дослідженні, можуть бути предметами окремих дисертаційних досліджень. Матеріали дисертації можуть бути рекомендовані для вирішення земельного питання і міжнаціональних проблем в Автономній Республіці Крим, розробки нових розділів у курсах правових і історичних дисциплін і відповідних навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки і положення дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на засіданнях кафедри управління, соціології і права Південної філії "Кримський державний аграрно-технологічний університет" Національного аграрного університету, засіданнях кафедри теорії держави і права і підприємницького права економіко-правового факультету в м. Сімферополі Одеської національної юридичної академії, факультеті правознавства Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, XII і XIV Міжнародних історико-правових конференціях, у Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ, положення дисертаційного дослідження використовувалися та були високо оцінені представниками Організації Об’єднаних Націй з програми UN-HABITAT при вивченні як міжнаціональних відносин, так і реформування земельних правовідносин в Автономній Республіці Крим.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження були опубліковані у 16 наукових статтях, серед яких 11 статей надруковано у фахових виданнях і 5 – це матеріали конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (172 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок.
Основний зміст дисертації
У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначається ступінь вивченості теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються методи дослідження, формулюється наукова новизна, а також теоретичне і емпіричне обґрунтування дисертаційної роботи. Також формулюються основні положення, які виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, визначаються апробація результатів дисертації і публікації з теми дослідження, наводяться відомості про структуру і обсяг роботи.
Розділ I "Діалектика розвитку Радянської держави, права і аграрної економіки в роки НЕПу" складається із трьох підрозділів і присвячений аналізу розвитку права в період становлення і розвитку радянського державного апарату, дослідженню дії правових норм, необхідності їх введення, а також розвитку права при формуванні державного апарату і регулюванні аграрного сектору економіки.
У підрозділі 1.1 "Історіографія теми, ступінь її вивчення" аналізується література, що стосується проблематики дисертаційного дослідження.
Історіографія НЕПу представлена науковими доробками численних авторів, але правові аспекти тематики даного періоду нашої історії вивчені недостатньо. При контент-аналізі авторові довелося зштовхнутися з різними думками і судженнями. Важливим джерелом для аналізу проведення політики НЕПу в Україні стали праці В.І. Леніна, який був автором і розроблювачем ідеї нової економічної політики, при цьому необхідно враховувати те, що його погляди ґрунтуються на переосмисленні аграрної реформи П.А. Столипіна.
У більшості наукових праць, присвячених НЕПу, йдеться насамперед про найбільш загальні і принципові положення в трактуванні нової економічної політики і практики, а саме: сутність НЕПу і його реформаторський потенціал, альтернативність і системність неповської "моделі", взаємозумовленість і суперечливість її елементів, становлення і зміцнення "соціалістичної" законності і т. д.
Перший етап, що охоплює період 20-х років, чітко пов'язаний із хронологією НЕПу. Цьому періоду присвячені роботи М. М.Вольфа,
М. Б. Гуревича, О.К. Филиповського, у них порушуються питання землекористування і соціальної диференціації села. Серед досліджень організаційно-виробничого напрямку варто назвати праці А.В. Чаянова,
М.П. Макарова, Г.О. Студентського, О.І. Челінцева, І.П. Короткова. У них зроблено було оцінку сільського господарства, організації його виробництва. Зацікавлюють також наукові праці і виступи В.А. Базарова, В.Я. Гроссмана, Н.Д. Кондратьєва, П.П. Маслова як ідеологів НЕПу. Із 30-х років ХХ ст. було офіційно прийняте сталінське трактування НЕПу як змушеного відступу від соціалістичного шляху. "Короткий курс історії ВКП(б)", що вийшов у 1938 році, надовго визначив напрямки та характер досліджень історії НЕПу.
В 50-60-х роках ХХ ст. також вивчалася проблема розвитку податкової системи періоду НЕПу, їй приділяли увагу історики СРСР. Цим аспектам присвячено монографії Е.Б. Генкіної і Ю.А. Полякова, зокрема у них характеризувалися особливості оподаткування в період НЕПу. Однією з основних праць із податкової системи періоду НЕПу, була праця
В.М. Клєандрової "Організація і форми діяльності ВЦВК /1917–1924 рр. /". Питання фінансового права були предметом дослідження Є.А. Ровинського в розділі "Фінансове право" в академічному виданні "Історія радянської держави і права". Стаття І.А. Ісаєва є ще одним із варіантів розробки історії податкового законодавства періоду НЕПу.
В 50-60-і роки продовжувала домінувати увага до суто економічних питань НЕПу. З'явилося багато робіт, у яких оцінки правових перетворень 1920-х років будувалися на аналізі ринкових відносин.
На початку 1970-х років дослідження історії 20-х років тривали, але характер робіт із проблем НЕПу змінився. Дослідження 70-х – початку 80-х років ХХ століття набули більшого діапазону і проблемного характеру. Роботи радянських авторів не були вільні від диктату влади. Практично всі роботи до середини 1980-х років мали ідеологічну спрямованість, однак, враховуючи політичну ситуацію країни на початку 1990-х років, частина дослідників активно починає розробку інших апектів вивчення політики НЕПу, спрямовану на об’єктивне ставлення до історії країни. Саме тому у 90-х роках ХХ ст. вітчизняна історіографія перейшла до незвичних для себе умов відсутності прямого ідеологічного диктату і активного розвитку плюралізму. Монографії Ю.П. Бокарєва, Ю.М. Голанда, В.А. Мау прагнули привернути увагу до себе опублікуванням нового архівного документу.
Публікації робіт західних істориків Дж. Боффа, Р. Конквеста, П. Грегорі,
Е. Карра показали, що здійснення нової економічної політики проходило важко. Серед праць української діаспори слід зазначити праці Г.О. Костюка,
Д. Соловей, Ф. Пігідо, О. Запорожця та ін. Варті уваги дослідження кримських авторів П.І. Гарчова, Л.П. Гарчової, Є.А. Горюнової, М.В. Господаренко,
Н.Є. Дементьєва, А.Г. Зарубина, В.Г. Зарубина і О.В. Чебанової.
Вітчизняними та закордонними істориками права зроблено серйозну роботу із вивчення нової економічної політики, а також концептуального узагальнення наукових результатів, що дають змогу розраховувати на їхній подальший синтез.
Підрозділ 1.2 "Аналіз розвитку радянського державного апарату, права і законності в період НЕПу" присвячений становленню і зміцненню державного апарату, права і законності як однієї з основних закономірностей розвитку будь-якої держави, у тому числі однієї із центральних, вузлових проблем історії радянської держави і права. Вивчення цього питання особливо актуальне для сучасної України, що проходить початковий етап будівництва своєї державності, цивілізованого правопорядку і створення конкурентоспроможної ринкової економіки, особливо в її аграрному секторі.
В умовах відносної лібералізації режиму потрібний надійніший правовий механізм утримання влади, такий механізм був знайдений у бюрократично-апаратній системі на всіх рівнях, зокрема й у сфері господарського управління.
Опираючись на правові методи, через апарат керівництво партії могло й в умовах НЕПу здійснювати регулювання економіки і проводити реформи в рамках "соціалізму". Реорганізація державного апарату, правоохоронних органів, зміна їхніх функцій, судової системи, органів юстиції проводилася з урахуванням особливостей нової економічної політики. Саме це відрізняє сучасні реформи від реформ НЕПу. Тому досвід проведення правових реформ, становлення єдиної законності в період НЕПу є вкрай важливим із погляду розвитку та ефективності проведення сучасної аграрної реформи в Україні.
Із переходом до НЕПу стало актуальним питання про правову форму господарюючих суб'єктів: визначення чітких правових рамок діяльності приватних підприємств, установлення правових норм взаємодії державної, кооперативної і приватної торгівлі; розробка правової бази для державних підприємств.
Правова політика держави у вирішенні земельного питання на території Кримського півострова будувалася з урахуванням національного складу його населення. Однак земельне питання різні національні групи півострова прагнули вирішити на свою користь без урахування інтересів інших національностей. Тлумачення права і законності партією більшовиків зводилося до поняття "революційної правосвідомості". У таких умовах як критерій правомірності дій органів і посадових осіб влади виступали міркування "революційної доцільності". Сама можливість виходу за рамки закону була передбачена в законодавчому порядку.
Все це надало право деяким дослідникам зробити висновок про те, що відступи від закону так само, як і застосування надзвичайних заходів, протікали в правовій площині, у рамках "революційної законності". Так, рішення партійних органів необхідно розглядати як правові норми, якими керувався у своїх діях апарат на місцях. Значення цих рішень полягало в тому, що для держави були визначені шляхи виходу з економічного тупика.
Взаємини пролетарської диктатури з новою буржуазією в місті і куркульством на селі мали на початку 20-х років складний характер. Це було змушене співробітництво у справі відновлення економіки (народного господарства). Тому Радянська держава змушена була гарантувати приватному капіталу особисту безпеку, схоронність і волю розпорядження майном у певних рамках, охороняти від незаконних арештів, висилок, конфіскацій тощо.
Це співробітництво влади із приватним капіталом було для більшовиків вимушеним, тимчасовим і обмеженим. Держава використала методи цивільно-правового регулювання, адміністративного нагляду і кримінально-правові методи не тільки для обмеження приватного господарського обороту і припинення спроб приватного капіталу вийти за рамки, установлені для них більшовиками, але й для створення найсприятливіших умов для їхнього витиснення з економіки і подальшої ліквідації.
Для сучасного періоду становить інтерес проблема зміцнення законності, її динаміки і діяльності державного апарату. Саме його перебудова паралельно з розвитком законодавчої бази сприяла успіху НЕПу в економічному відродженні країни і в аграрному секторі економіки зокрема.
Підрозділ 1.3 "Тенденції становлення податкової системи в період НЕПу" присвячений одному з найважливіших факторів, що впливають на розподіл доходів і витрат населення, – податковій системі, що характеризується сполученням фіскальної і регулюючої функцій.
Відзначається, що досвід НЕПу в цьому аспекті може бути корисним для підвищення ефективності економіки сучасної України, що перебуває в постійному пошуку оптимальної й ефективної системи оподаткування. Одним з засобів вирішення фінансових проблем держави стала реанімація податків і перетворення їх у ресурс державного управління.
НЕП почався як сільськогосподарська політика, потім він розвився в комерційну політику заохочення торгівлі й обміну і став промисловою політикою держави. Недостатньо продуманою виявилася шкала оподаткування, побудована таким чином, що селяни ставали неплатоспроможними. У зв'язку із цим 17 березня 1922 року ВЦВК і РНК РРФСР прийняли Декрет "Про єдиний натуральний податок на продукти сільського господарства на 1922–1923 роки", що повинен був сплачуватися тільки шістьма основними сільськогосподарськими продуктами. В 1921–1922 роках були уведені в дію промисловий, загальногромадянський (для надання допомоги голодуючим, сільському господарству, ліквідації наслідків голоду), прибутково-майновий податки. Непрямі податки володіли перед прямими істотною перевагою: простотою стягнення, що визначило їхнє домінуюче становище у цей період.
Можна зробити висновок про те, що багато особливостей податкової системи в цей період були визначені станом апарату Наркомфіну, майже повністю ліквідованого в попередній період. Для податкової роботи активно залучалися "старі" ("буржуазні") фахівці, оскільки для реалізації податкової політики потрібні були спеціальні знання, яких не було у більшовиків, тому що в плани революціонерів завжди входить головним чином захоплення влади, а не управління державою.
Україна проводила єдину із РРФСР політику, постійно підкреслюючи свою самостійність і суверенітет як союзної республіки. На її території діяли податки, не передбачені законодавством РРФСР. Наприклад, були уведені податки на фрукти, виноградні і плодово-ягідні вина.
Розділ II "Реформування аграрного сектору економіки на Кримському півострові у період НЕПу" присвячений характеристиці аграрного сектору економіки Кримського півострова у період НЕПу, особливостям його розвитку з урахуванням багатонаціонального складу населення і боротьбі різних національних груп при вирішенні земельного питання на півострові.
Підрозділ 2.1 "Особливості політичної й економічної ситуації на Кримському півострові" описує складність політичної і економічної обстановки на півострові після виводу військ Антанти і Врангеля.
Господарство півострова було зруйновано. Промислове виробництво в порівнянні з 1913 роком скоротилося втричі. Сильно постраждало сільське господарство. Місцеві партійні організації вели роботу з виконання рішень X з'їзду РКП(б). Ці рішення подавалися як політика, розрахована на союз робітничого класу і селянства. Рішення партійних організацій, з'їздів і конференцій у розглянутий період фактично мали значення законодавчих актів і носили правовий характер.
Надзвичайно складними були на Кримському півострові національні відносини. У СРСР не було іншого регіону, який би так відрізнявся національною строкатістю, як Кримський півострів, де за переписом населення, проведеним у квітні 1921 року, проживали представники 59 національностей. Прагнення Кримревкому перетворити всі конфісковані маєтки в радгоспи позбавляло селян можливості одержати землю. Це використовували у своїх інтересах кримськотатарські націоналісти.
Практична діяльність владних структур щодо "соціалізації землі" на півострові, задоволення земельних інтересів селян різних національностей упродовж десятиліть радянської історії висвітлювалася із класових позицій, тому сьогодні доцільно глянути на цю проблему з позицій нинішніх можливостей юридичної науки.
Розподіл землі на Кримському півострові відбувався за національною ознакою, причому пріоритет у розподілі зберігався за кримськими татарами, чисельність яких була 25 % від загальної чисельності населення. На законодавчому рівні була закріплена нерівність як за національною ознакою, так і за принципом осілості.
Складовою частиною землевпорядних робіт було переселення великої кількості селянських господарств із малоземельних і густонаселених гірських і передгірних районів у степові райони півострова (в основному кримських татар), а також розселення на його території селянських господарств, що прибули із-за меж Кримського півострова. До останніх належали переважно господарства селян єврейської національності.
З метою посилення свого впливу різні національні групи використовували легальні й активні методи роботи, створюючи різні товариства і спільноти. Так, 1921 року виникла спілка "Бундестрой", в 1922 році ефективно діяв споживчий кооператив "Самодіяльність". У 1921–1922 роках на півострові почала роботу благодійна організація "Джойнт", що виникла в 1917 році в США. У цей період на півострові активно діяла заснована в США фірма "Агро-Джойнт" (організація "Джойнт» знову діє у Росії з 1991 року).
При розподілі землі на Кримському півострові апарат керувався Декретом РРФСР від 27 травня 1920 року "Про збільшення розміру землекористування в трудових господарствах", Земельним кодексом РРФСР, Положенням "Про порядок наділення землею на Кримському півострові", що було затверджене 15 грудня 1924 року ВЦВК і РНК РРФСР, рішеннями вищих партійних органів. 27 травня 1925 року була прийнята Постанова КримЦВК "Про розверстальну одиницю у внутрішньоселищних розверстаннях земель у КримАРСР".
Аналіз джерел дозволив зробити висновок про те, що розподіл землі на Кримському півострові відбувався за національною ознакою, за цією ознакою утворювалися населені пункти.
Переселення громадян іноді зустрічало неприйняття з боку місцевого населення. Земельні й економічні конфлікти переростали в національні, у зв'язку із чим з липня 1928 року став спостерігатися відтік переселенців. У підсумку переселенської роботи на Кримському півострові заснували два єврейських райони. У них відповідно до загальних принципів національної політики СРСР всі адміністративні установи, суд, навчальні заклади мали офіційну мову ідиш, а суспільні і просвітні установи утримувалися за державний рахунок.
У підрозділі 2.2 "Аналіз діяльності радянської влади з розвитку сільського господарства Кримського півострова" відзначається, що в перші роки радянської влади на Кримському півострові роль законодавчих органів виконували партійні комітети і ЦВК Кримської АРСР, оскільки законодавча база практично була відсутня.
IV обласна партійна конференція, керуючись рішеннями X з'їзду РКП(б), намітила практичні заходи щодо переходу до нової економічної політики на Кримському півострові. На конференції підкреслювалося, що "об'єктивні умови Криму не вимагають особливих відхилень від загальної політики Росії на принципах, зазначених X з'їздом РКП(б)".
Кримревком ухвалив скасувати з 1 червня 1921 року розверстку на продовольство і сировину, замінивши її натуральним податком і надавши селянам право вільно розпоряджатися сільгосппродукцією, була дозволена приватна торгівля. На засіданні обкому партії 13 серпня 1921 року був затверджений спеціально створений комітет допомоги голодуючим, наділений надзвичайними повноваженнями.
Таким чином, у відбудовний період діяльність Кримської організації більшовиків була спрямована на відновлення сільського господарства і промисловості, а фактично на розширення своєї соціальної і електоральної бази.
Діяльність сільських рад у цей період є всі підстави назвати нормотворчою, оскільки вони здійснювали адміністративне керівництво на селі. При цьому керувалися місцеві ради не тільки нормативними актами радянських державних органів, але й рішеннями партії.
Кримської АРСР" присвячений законотворчій діяльності органів державної влади Кримського півострова, що діяла в рамках права РРФСР.
18 жовтня 1921 року ВЦВК і РНК РРФСР ухвалили рішення щодо створення на території Кримського півострова Кримської АРСР. Наказом Кримревкому від 19 листопада 1920 року всі установи колишнього відомства землеробства і землевпорядження на півострові, а також всі сільськогосподарські установи земств були передані у ведення земвідділу Кримревкому і його місцевих органів. На півострів поширилася дія аграрного законодавства РРФСР.
Крім положень радянського аграрного законодавства, кримські керівники були зобов'язані керуватися у своїй діяльності також рішеннями вищих партійних органів. У листопаді 1921 року І установчий з'їзд рад Кримської АРСР прийняв місцевий закон "Про землю". Він визначив обов'язковість створення основного і запасного земельних фондів, порядок передачі землі по встановлених нормах у користування селян. 15 грудня 1924 року ці норми наділу були санкціоновані земельним комітетом при ВЦВК. При прийнятті даного рішення кримська влада керувалася Декретом РРФСР від 27 травня 1920 року "Про збільшення розміру землекористування в трудових господарствах".
Земельні перетворення, які проводилися на Кримському півострові, не торкнулися землекористування селянських господарств. Постанова КримЦВК від 1 серпня 1922 року зобов'язала земоргани керуватися у своїй діяльності декретом РНК РРФСР від 27 травня 1920 року.
Правовою основою здійснюваних перетворень став Земельний кодекс РРФСР, що на півострові набув чинності 15 квітня 1923 року. Він підтвердив право на трудове землекористування громадян без різниці статі, віросповідання і національності, що мало особливе значення в умовах кримського села, що характеризувалося неоднорідним національним складом і конфесійною розмаїтістю.
При проведенні аграрних перетворень місцева влада керувалася не тільки Земельним кодексом РРФСР, але й Положенням "Про порядок наділення землею на Кримському півострові", що було затверджено 15 грудня 1924 року ВЦВК і РНК РРФСР. Місцевим нормативним актом, що встановлював особливі правила проведення аграрних перетворень у передгірних і гірських районах, було затверджене КримЦВК в 1925 році "Положення про порядок трудового користування ділянками спецкультур".
При ліквідації земель невиробничого користування часто виникали непорозуміння і конфлікти між різними землекористувачами, які іноді переростали в міжнаціональні конфлікти. Для вирішення певної категорії земельних суперечок КримЦВК 10 червня 1922 року створив Центральну судово-земельну комісію.
Землевпорядження було необхідне для проведення переселенської роботи і створення населених пунктів з урахуванням національного складу мешканців. Мали місце випадки включення до складу земельних товариств для наділення землею осіб, які не належали до цих товариств, що трапляється й у наш час.
Розділ III "Цивільне право і розвиток аграрного сектору економіки сучасної України в порівнянні з добою НЕПу" присвячений правовому регулюванню аграрного сектора економіки на сучасної етапі розвитку України, а також необхідності вивчення досвіду НЕПу з метою його використання для розвитку аграрної реформи.
У підрозділі 3.1 "Характеристика НЕПу: політика, економіка, право" дана загальна характеристика реформ періоду НЕПу, розкрито особливості правового регулювання економіки і вплив політичних процесів на формування права цього періоду. Основну увагу приділено проблемі суперечностей чинного на той час законодавства, під яким необхідно розуміти також рішення партійних органів, системи радянського державного апарату і його влади, які впливали на розробку і реалізацію аграрно-економічної політики як на території УРСР, так і на Кримському півострові.
У цей період проведена робота з кодифікації чинного законодавства. Кодекси РРФСР служили зразком для союзних республік, у яких потім були прийняті аналогічні кодекси. Земельний кодекс РРФСР 1922 року підтвердив, що право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах РРФСР "скасовано назавжди". Право користування землею з єдиного державного земельного фонду надавалося: трудовим хліборобам і їхнім об'єднанням, міським поселенням, державним установам і підприємствам. Право на користування землею для ведення сільського господарства мали всі громадяни РРФСР, що бажали обробляти її своєю працею. Землю селяни одержували в безстрокове користування. Допускалася трудова оренда і будь-які способи землекористування – общинний з переділами, хутірський, виділення на відруби, створення комун і артілей.
Трагедія НЕПу була в тому, що економічні реформи не були підкріплені політичними реформами, а право і законність підмінювалися поняттям "революційної правосвідомості", що завжди носило суб'єктивний характер. Метод же реалізації реформ носив авторитарний характер.
Підрозділ 3.2 "Парадигма правового регулювання аграрної реформи в Україні на сучасному етапі" досліджує вплив права на регуляторні процеси в аграрному секторі економіки України.
Початок реформуванню земельних відносин в Україні після проголошення Акта незалежності від 24 серпня 1991 року було покладено Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року "Про земельну реформу". Перший етап земельної реформи був пов'язаний із введенням колективної власності на землю, що була затверджена новою редакцією Земельного кодексу від 13 березня 1992 року. У результаті землі сільськогосподарського призначення були передані з державної власності у власність КСП.
Черговий етап реформування земельних відносин здійснювався відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року № 15-92, Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва". Відповідно до зазначених нормативних актів місцевим радам доручалося забезпечити упродовж 1993 року передачу земельних ділянок у приватну власність громадян.
Метою проведених реформ в аграрному секторі економіки України була спроба створення ефективного власника землі, замість ефективного виробника продукції. Державою не враховувалося те, що приватна власність на землю не є вирішальним чинником для забезпечення ефективності сільськогосподарського виробництва.
З урахуванням світових критеріїв Україна перетнула межу максимальної залежності від імпортного продовольства, тому питання економічної безпеки України необхідно вирішувати в найкоротший термін на законодавчому рівні. Це питання повинно бути вирішено і з урахуванням вимог СОТ.
За умови подальшого проведення реформ необхідно також ураховувати те, що будь-яке сільськогосподарське підприємство незалежно від форми власності з огляду на специфіку виробництва без кредитів існувати не може. Однак правове регулювання діяльності кредитних союзів не дозволяє їм забезпечити сільгоспвиробника необхідними кредитними ресурсами. Фактично чинне законодавство надає можливість фізичній особі, одержавши земельну ділянку в одній адміністративній одиниці, знову одержати земельну ділянку в іншій адміністративній одиниці.
Єдиний державний кадастр на цей момент не вирішив цього питання, тому вимагає вирішення на законодавчому рівні питання не тільки створення єдиного реєстру власників (користувачів) землі (прав на землю), а й внесення до нього всіх рішень про надання земельних ділянок, які були винесені за роки незалежності. Стратегічною метою розвитку аграрного сектора економіки України повинне стати створення конкурентоспроможного сільського господарства.
| 
