КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, наведені дані щодо наукових публікацій за темою дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження конституційно-правового статусу суддів» складається з 4-х підрозділів, у яких висвітлюється еволюція інституту правового статусу суддів в Європі, аналізується правова природа юридичної конструкції «суддя – носій судової влади», аналізується зміст поняття правового статусу суддів, розглядається правовий та суміжні компоненти статусу суддів.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток правового статусу суддів: історичний екскурс» вивчається ґенеза появи суду і перших професійних суддів та трансформація цієї інституції в орган державної влади, а її представників – у носіїв самостійної та незалежної гілки влади із високим статусом публічних суб’єктів. Проведений аналіз організаційних форм і судових процедур, що існували у стародавній, середньовічній, новій та новітній історії людства засвідчує про поетапність процесу становлення цього інституту. Зазначається, що поява інституту суду відноситься до періоду «військової демократії» (VІІ-V тис. до н.е.), коли судовими повноваженнями був наділений військовий вождь. У додержавному періоді історії родоплемінного ладу (2800-2250 рр. до н.е.) функції місцевого суду зосереджувалися в основному в органах самоврядування громад. І тільки починаючи з 18-ої династії фараонів (ХVІ-ХІІІ ст.ст. до н.е.) у Стародавньому Єгипті з’явилися судові оракули, тобто жреці. Як спеціальний орган держави, до компетенції якого входить здійснення правосуддя шляхом розгляду різних категорій справ, суд виділяється в самостійну установу лише на певному етапі розвитку державного механізму. Обґрунтовується положення, згідно з яким поява суду та перших професійних суддів пов’язана з діяльністю пророка, судді та засновника єврейської релігії Мойсея (близько 15 ст. до н.е.), який встановив ієрархічну структуру для вирішення спорів, виділив особливу групу людей в якості суддів, а також сформулював ідею незалежної судової влади від царської. З його ім’ям пов’язується поява «паростків» статусу суддів, а саме: елементів призначуваності, незмінюваності, незалежності, вимог високих моральних якостей до носіїв судової влади. У давніх державах, розташованих на території Європи, судові функції ще не були відокремлені і здійснювались, зазвичай, загально-адміністративними органами. Суд був виокремлений від адміністрації у Стародавніх Афінах і Стародавньому Римі (ІІ-І ст.ст. до н.е.): тоді існували колегії, які обиралися народними зборами на один рік, тобто утверджується принцип виборності, з’являються спроба наділення носіїв судової влади відповідними повноваженнями. Характерною рисою розвитку суду у середніх віках для Київської Русі, Гетьманської держави, Польщі, Литви, Росії, Сербії, Чехії та інших держав була його становість (наявність особливих судів для дворян, селян, городян, духовенства). Уніфікувати статус суддів, зокрема на українських землях, доволі складно, оскільки тривалий час правове становище суддів на Лівобережжі визначалося нормативними положеннями Литовського Статуту, у козацькій державі – гетьманськими універсалами, у Маріуполі функціонував національний «грецький суд», на місцях продовжували діяти звичаєві суди. Становлення конституційно-правового статусу суддів у сучасному значенні пов’язано з офіційним закріпленням у перших писаних конституціях (США, Польщі та Франції), Декларації прав людини і громадянина 1789 р., інших документах окремих країн принципів незмінності, незалежності та виборності суддів. Для земель країн Східної Європи, які увійшли до складу Російської імперії, важливе значення мала судово-правова реформа 1864 р., яка встановила демократичний правовий статус суддів, гідний будь-якій цивілізованій державі.

Після подій 1917 р. в Росії конституційно-правовий статус суддів у державах Східної Європи розвивався в умовах двох різних систем суспільного розвитку і відповідних двох протилежних типів права, із відмінностями між структурою, інститутами, способом життя і мислення соціалістичних і несоціалістичних країн. Регламентація правового статусу суддів у колишньому СРСР відбувалась на нових, т.зв. принципах соціалістичної демократії (формування суддівського корпусу на засадах виборності, участі представників народу у розгляді справ у судах першої інстанції, формальної незалежності суддів). Після Другої світової війни у державах народної демократії (Албанія, Болгарія, Польща, Румунія, Сербія, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехословаччина) при всій схожості із радянською системою правосуддя, тут мали місце і відмінності від неї: до кандидатів на посаду судді ставились високі вимоги належної юридичної освіти, стажу роботи і високих моральних якостей. Починаючи з 1985 р., спочатку в державах народної демократії, а згодом і в колишньому СРСР відбувається процес лібералізації законодавства про статус суддів, формується його сучасне значення.

У підрозділі 1.2. «Про розуміння юридичної конструкції «суддя-носій судової влади» аналізується сучасне праворозуміння понять «судова влада», а також юридичної конструкції «суддя – носій судової влади». Зокрема, вихідними постулатами концепції «судова влада» є: по-перше, це – нормативне визнання і реальне втілення принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову; по-друге, наділення владним характером не тільки окремого судді, а всієї судової системи в цілому. Пропонується така авторська дефініція. Судова влада - це самостійна і незалежна гілка державної влади, яка походить від народу і здійснюється від його імені уповноваженими на те державними органами – судами (колегіально чи в одноособовому порядку) та суддями, і, яка реалізується ними на всіх стадіях здійснення правосуддя згідно з встановленими юрисдикцією і процедурою судового розгляду. Щодо юридичної конструкції «суддя – носій судової влади», то вона закріплена у відповідних правових формах в конституціях та законодавстві держав Європи (§ 46 Конституції Угорщини, ст. 175 Конституції Польщі, ст. 129 Конституції України та ін.). Як засіб правотворчої техніки ця конструкція відтворює справжній зміст положення, що саме судді є єдиними носіями судової влади.

У підрозділі 1.3. «Поняття і зміст правового статусу професійних суддів» піддається ретельному науковому розгляду наукова категорія «статус», яка трактується як становище, яке посідає особа або група осіб. У конституційному праві це поняття позначає оформлене нормативним актом становище (звідси, – правове становище) органу, організації, об’єднання, посадової особи. Стосовно правового становища суддів воно характеризує їх природу, місце в системі суспільних відносин і суб’єктів права, найважливіші права й обов’язки, форми (порядок) їх реалізації, а також акти, які приймаються при цьому. Екстраполюючи ці теоретичні уявлення до структури їх статусу слід віднести: принципи та гарантії діяльності суддів, їх права та обов’язки (повноваження), порядок призначення (обрання) на посаду, зупинення повноважень та звільнення з посади, підстави притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, заходи їх державного і соціального захисту.

У підрозділі 1.4. «Правовий та суміжні компоненти статусу суддів» уперше у вітчизняній науці конституційного права зміст правового статусу суддів розглядається як взаємодоповнюючі один одного компоненти, якими є правовий (ядром якого слугує конституційно-правовий), моральний, етичний, психічний, фізіологічний, соціальний компоненти, при цьому деякі з них не можна втілювати у правову форму. Останні можна було б об’єднати словом «суміжні». У свою чергу правовий компонент включає в собі: а) конституційну основу правового компонента; б) законодавчу складову правового компонента; в) гарантії незалежності суддів; г) відповідальність суддів. Реалізація цих компонентів аналізується на основі конституційного та спеціального законодавства практично всіх держав регіону. Достатня увага приділяється розгляду психофізіологічним та морально-етичним елементам суміжних компонентів. Робиться це на прикладах із практики таких держав, як Польща, Російська Федерація. Певне значення надавалося розгляду категоріального апарату морально-етичного компоненту через аналіз таких понять, як-то Гідність, Добро, Зло, Обов’язок, Совість, Честь. Розкривається зміст Кодексу суддівської етики РФ та Кодексу професійної етики судді України.

Розділ 2 «Правове регулювання статусу суддів: порівняльно-правовий аналіз» містить 5 підрозділів, в яких досліджено питання регламентації становища носіїв судової влади у державах регіону.

У підрозділі 2.1. «Призначення на посаду судді» зазначається, що ця висхідна правового статусу носіїв державної влади завжди знаходилась у центрі уваги конституційно-правової доктрини і практики, а також законодавців, а тому і врегульована значно докладніше, ніж носіїв законодавчої та виконавчої влади. Ця обставина обґрунтовується також і особливим місцем судової влади в механізмі владування та специфікою її здійснення. Наводяться міркування класиків філософської та правової думки, а також нормативні положення міжнародних актів, які підтверджують необхідність пред’явлення високих вимог до освіти, віку та моральних якостей кандидатів на суддівські посади. На основі узагальнення відповідної практики регулювання кола питань, пов’язаних із призначенням (обранням) на посаду судді докладно розглядається процес формування суддівського корпусу, який включає дві основні стадії (перша – добір кандидата на посаду; друга – власне призначення або обрання. Для окремих держав (наприклад, Російської Федерації) позначається ще стадія вступу на посаду). При цьому підкреслюється, що у процесі добору на суддівські посади склалися дві основні системи: а) конкурсна система (Російська Федерація, Україна та ін.); б) система простого професійного відбору (Грузія, Словаччина, Румунія та ін.). Докладно розглядається цей процес на прикладі України, США, Великобританії, Польщі, Болгарії, Словаччини та інших країн. На особливу увагу заслуговує досвід Австрії отримання спеціальної суддівської освіти (крім університетської) під керівництвом суддів-наставників.

У підрозділі 2.2. «Конституційні принципи правового статусу суддів» аналізуються погляди сучасних зарубіжних і вітчизняних вчених на основні ознаки, властивості та якості правової категорії «принципи». Виходячи із розуміння принципів як загальних правил, вироблених тривалою практикою і закріплених у законодавстві та які застосовуються у судовій практиці, пропонується віднести до конституційних принципів, які лежать у підвалин правового статусу суддів, наступні: призначуваність або виборність суддів; незмінюваність суддів; незалежність суддів; суддівська несумісність, суддівський імунітет. При дослідженні нормативного змісту цих принципів привертається увага, зокрема, на оригінальні спроби польських законодавців включити до принципу незалежності соціально-сімейний вплив на суддю родичів; вказується, що найбільш слабкою ланкою в закріпленні принципу незмінюваності залишаються питання переміщення суддів, їх кар’єрного просування; зазначається, що при конструюванні норм, які закріплюють принцип несумісності, використовуються два основних критерії: етичний (відплатності діяльності) і професійно-посадовий.

У підрозділі 2.3. «Права й обов’язки (повноваження) суддів» розглядаються існуючі у фаховій літературі погляди на використання близьких за своїм значенням термінів – компетенція, повноваження, права й обов’язки суддів. При цьому зроблено висновок, що використання тієї чи іншої правової категорії в значенні прав та обов’язків зумовлене особливостями термінологічної системи держави. На основі проведеного порівняльно-правового аналізу норм законодавства різних держав доведено, що повноваження суддів регламентуються по-різному. Так, надзвичайно стисло вони регламентуються у законодавстві Білорусі. В Російській Федерації, навпаки, згадуваний елемент – досить широко, при цьому найбільш докладно регламентуються обов’язки суддів, які в одному випадку формулюються як вимоги до них, а в іншому – у вигляді певних заборон. У Словенії повноваження суддів регламентуються шляхом закріплення основоположних принципів їх правового статусу. Природно, що найбільшу увагу приділено аналізу прав суддів у вітчизняному законодавстві. Робиться це на основі таких класифікаційних класів: а) права, що забезпечують особливий правовий статус суддів та їх правовий захист; б) права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків; в) права, що допомагають судді реалізувати належні їм конституційні права й свободи.

У підрозділі 2.4. «Підстави (загальні умови) звільнення суддів з посади» аргументується авторська позиція щодо застосування саме такого формулювання розглядуваного елементу статусу судів. При цьому зазначається, що в теорії, законодавчому регулюванні та державно-правовій практиці держав регіону застосовуються різні формули: а) підстави звільнення (Болгарія, Словаччина, Хорватія); б) підстави і порядок звільнення (припинення повноважень Азербайджан, Естонія, Литва, Росія, Угорщина); в) умови звільнення (припинення повноважень Грузія, Словенія, Україна); г) індивідуальні формули: в Албанії – «анулювання суддівського мандату»; у Польщі – умови відсторонення судді від посади, призупинення виконання обов’язків. Підкреслюється, що висхідним пунктом аналізу цього елементу становища носіїв судової влади виступає закріплення у всіх конституціях принципу незмінюваності суддів, який передбачає безстрокове або пожиттєве їх перебування (за винятком членів конституційних судів) на обійманих посадах. Відповідні норми законодавства забороняють без згоди судді зміщувати його, тимчасово відсторонити від посади, переміщувати або примусити його раніше встановленого строку піти у відставку. Зроблено висновок про те, що за деякими відмінностями підстави звільнення суддів з обій-маних посад у державах регіону є ідентичними (закінчення строку на який їх обрано або призначено; досягнення граничного віку, неможливість виконання повноважень за станом здоров’я, порушення вимог щодо несумісності, порушення присяги, набрання законної сили обвинувального вироку щодо судді, припинення громадянства, визнання його безвісно відсутнім або померлим, відставка, звільнення за власним бажанням, смерть).

У підрозділі 2.5. «Гарантії забезпечення статусу суддів» на основі порівняльного аналізу норм законодавства розглядуваних держав визнано доцільним дослідити такі види гарантій правового статусу суддів: а) ті, що забезпечують державний захист суддів та членів їх сімей, або гарантії особистої безпеки; б) ті, що забезпечують матеріально-побутові умови життя, або матеріальні гарантії; в) ті, що забезпечують соціальний захист суддів, або соціальні гарантії. Докладно регламентуються всі види гарантій статусу суддів в Україні, при цьому вказується на недостатнє фінансування потреб судової влади. Розкривається певна специфіка регулювання соціальних гарантій суддів в Румунії (страхування професійного ризику за допомогою бюджетних фондів, можливість створення Страхової каси суддів, прокурорів).

Розділ 3 «Особливості правового статусу суддів, що відрізняють їх від інших публічних суб’єктів» складається з 2 підрозділів, у яких викладається авторське бачення цих відмінностей.

У підрозділі 3.1. «Законодавче регулювання організації та діяльності суддівського співтовариства в державах Східної Європи» досліджується така характерна особливість, якою є право носіїв судової влади на організацію суддівського самоврядування в цілях захисту своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки та збереження суддівської незалежності. Зазначається, що дане право випливає з Основних принципів незалежності судових органів 1985 р., схвалених резолюціями ГА ООН та Європейської хартії про статус суддів, відповідно до норм яких судді мають право створювати свої професійні організації, за допомогою яких вони залучаються до прийняття рішень стосовно управління судами, визначення судового бюджету, вдосконалення законодавства та визначення винагороди за працю та вирішення питань їх соціального захисту. Феномен суддівського самоврядування знайшов свій вираз в організаційній формі – суддівське співтовариство. Докладно аналізується регламентація спеціальних органів суддівського співтовариства (наприклад, в Болгарії – Вища судова рада; в Казахстані – Кваліфікаційна колегія юстиції; в Україні – Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України тощо). Значне місце відводиться узагальненню досвіду роботи таких органів суддівського самоврядування в Україні та в Росії, якими є: з’їзди суддів і ради суддів; конференції суддів відповідних судів; збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Вищого спеціалізованого суду, Верховного суду.

У підрозділі 3.2. «Специфічні інститути правового статусу суддів» констатується, що іншою характерною особливістю правового статусу носіїв судової влади, яка відрізняє їх від правового становища інших публічних суб’єктів є наявність специфічних інститутів правового статусу суддів, до яких відносять, зокрема: суддівський імунітет, інститут дисциплінарної відповідальності суддів; інститут призупинення повноважень суддів; інститут незмінюваності суддів; інститут кваліфікаційної атестації суддів і кваліфікаційних класів суддів; інститут відставки суддів; інститут державних гарантій безпеки суддів та членів їх сімей; інститут державних гарантій соціального статусу суддів. Оскільки деякі з цих інститутів були розглянуті раніше, тут розглядаються тільки інститут дисциплінарної відповідальності суддів та інститут відставки суддів. При розгляді інституту дисциплінарної відповідальності суддів вносяться конкретні практичні рекомендації щодо внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в тому числі і в плані розширення кола дисциплінарних стягнень. Зазначається, що в доктрині та законодавстві під відставкою розуміється почесний вихід або почесне усунення судді з посади, тобто особлива форма припинення повноважень судді, який має бездоганну репутацію і відповідний стаж роботи із збереженням за ним звання судді. Узагальнено позитивний досвід регламентації цього інституту в Польщі та інших державах регіону.