МАРГІНАЛЬНА ПОВЕДІНКА ЯК ВИД ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ

Краткое содержание

-                   ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій.

Розділ 1 «Джерельна база дослідження маргінальної поведінки як виду правомірної поведінки особи» містить аналіз та систематизацію наукових джерел, присвячених проблематиці маргінальної поведінки особи, розкрито основні підходи до її вивчення.

На початкових етапах вивчення поведінки людини першість було відведено теорії біхевіоризму. З цієї точки зору поведінка полягає у сукупності рухових і вербальних відповідей живих істот на вплив зовнішнього середовища. Основним у такому випадку є результат дії, а не її мотивація. Слід сказати, що одним із недоліків даної теорії є її неспроможність дати пояснення різним проявам людської поведінки за однакових умов життєдіяльності. Вчені-кримінологи вивчають маргінальні явища (пияцтво, наркоманію, проституцію) як соціальні явища, що сприяють скоєнню правопорушень, соціологи приділяють увагу характеристиці девіантної поведінки, тобто такій, що відхиляється від соціальної норми.

Загальна теорія права, як найабстрактніша наука, використовує поняття «маргінальна поведінка особи» для характеристики різновиду правомірної поведінки особи. Однією з найважливіших проблем реалізації правових норм у суспільстві є ставлення людей до цих норм. У цьому аспекті автор виокремлює декілька моделей поведінки особи. Перша, найбільш сприятлива, полягає у тому, що громадяни розуміють правову норму і свідомо втілюють її у життя. Друга модель – особа проявляє нейтральне ставлення до правової норми. У цьому випадку норма не дістає свого втілення у суспільному житті: не порушується і не реалізується. Третя модель, найбільш несприятлива, асоціюється з негативним ставленням особи до правової норми. За таких умов норма, вочевидь, буде порушена.

Принципи верховенства права, свободи і справедливості, на яких ґрунтується правомірна поведінка, під впливом певних обставин можуть розмиватися, їх цінність втрачається, а особа починає дотримуватися норм права через страх покарання чи особисті егоїстичні мотиви. Саме у цьому випадку основне місце у світогляді особи починає займати маргінальність, заснована на відкиданні суспільних цілей і засобів їх досягнення, визначених суспільством. У теорії права маргінальність розглядається лише в контексті поняття «маргінальна поведінка». Однак, не слід забувати, що термін «маргінальна поведінка особи» розглядається як вид правомірної поведінки і полягає у пристосуванні суб’єктом своєї поведінки до навколишнього правового середовища.

Проаналізувавши точки зору науковців, автор робить висновок, що вони схожі між собою, особливо в контексті описання категорії «маргінальна поведінка особи». Однак, теоретичні розробки завершуються на термінологічному рівні, тобто у науковій літературі характеристиці ознак, складу, видів, умов та наслідків маргінальної поведінки як виду правомірної поведінки особи належної уваги приділено не було.

Розділ 2 «Маргінальна поведінка особи: теоретико-методологічна характеристика» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито теоретико-методологічні засади пізнання маргінальної поведінки як виду правомірної поведінки особи, виокремлено та проаналізовано її структурні елементи, визначено причини та охарактеризовано наслідки маргінальної поведінки особи.

У підрозділі 2.1 «Теоретико-методологічні засади пізнання маргінальної поведінки як виду правомірної поведінки особи» розкривається зміст категорії «маргінальна поведінка особи», характеризуються її ознаки та класифікуються види.

Проаналізувавши погляди науковців щодо змісту категорії «маргінальна поведінка особи», автор сформулював власну дефініцію. Зокрема, він пропонує під маргінальною поведінкою особи розуміти такий вид правомірної поведінки, що зумовлена об’єктивною дійсністю, низьким рівнем правової культури та правової свідомості особи, протікає у формі внутрішньоособистісного конфлікту, виражається у нехтуванні суспільними цінностями, враховує лише власні амбіції та інтереси, полягає у дотриманні правових заборон і виконанні обов’язків через небажання нести відповідальність.

На основі проаналізованих думок учених, з’ясувавши її історичні витоки і розповсюдженість у суспільстві, здобувач виокремив її ознаки: об’єктивна зумовленість маргінальної поведінки, тобто це вплив чинного законодавства, економічної ситуації, політичного режиму на правовий статус особи, можливість реалізації нею своїх прав, свобод і законних інтересів; відзначається низьким рівнем правової культури та правової свідомості суб’єкта маргінальної поведінки; протікає у формі внутрішньоособистісного конфлікту, коли наявні в особи цінності, знання та почуття до права, правової дійсності не збігаються із суспільними чи державними; нехтування правовими дозволами – правами та свободами, небажання людини пізнати не тільки правову дійсність навколо себе, а й те, що гарантовано їй державою для задоволення особистих потреб; відкидання суспільних цінностей на догоду власним амбіціям та інтересам, виключення або відмова особи від підтримки соціальних відносин і зв’язків (десоціалізація особи); дотримання правових заборон, через страх перед покаранням.

Маргінальна поведінка особи може бути класифікована за багатьма ознаками та критеріями: 1) за сферою суспільних відносин: соціальна; економічна; політична та інші; 2) залежно від суб’єкта: маргінальна поведінка особи; маргінальна поведінка колективу; 3) з точки зору аналізу психічних чинників: асоціальна; аморальна; 4) щодо зворотної реакції на дію механізму правового регулювання: добровільна; примусова; 5) за формою прояву: активна, звичайна та пасивна; 6) за критерієм її стабільності: постійна; ситуативна; 7) залежно від потреб, які задовольняються: соціально-орієнтована, особистісно-орієнтована, егоїстично-орієнтована.

Автор констатує, що маргінальна поведінка стала звичною поведінкою в українському суспільстві. Суб’єкт цієї поведінки постійно відчуває невдоволеність у навколишньому середовищі і гостро сприймає та критикує будь-які зміни в суспільному житті. Звідси його потенційна готовність стати на шлях антисоціальної поведінки, підвищена агресія, соціальна апатія тощо.

У підрозділі 2.2 «Юридичний склад маргінальної поведінки особи» дисертант досліджує елементи юридичного складу маргінальної поведінки особи та розкриває їх зміст.

Найбільш розповсюдженою, визнаною багатьма науковцями та фахівцями у галузі правознавства є чотирьохелементна структура складу правомірної поведінки:

а) об’єкт; б) об’єктивна сторона; в) суб’єкт; г) суб’єктивна сторона. Автор обґрунтовує, що таку саму структуру має і маргінальна поведінка особи. Модель такого складу являє собою, з точки зору здобувача, пізнавально-інформаційну категорію, є інструментарієм, продуктом мислення, за допомогою якого здійснюється оцінка поведінки людини. Така конструкція дозволяє в повному обсязі, комплексно, з’ясувати і проаналізувати структуру маргінальної поведінки особи.

У теорії права маргінальна поведінка особи характеризується як перехідна (гранична) між правомірною та протиправною. Суб’єкт маргінальної поведінки живе одночасно начебто у двох світах, не адаптувавшись до жодного з них. Він характеризується низьким рівнем правової культури та відсутністю необхідної поваги до права.

Маргінальна поведінка громадян України спостерігається у культурній, соціальній, економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності соціуму. Вона значним чином впливає на криміногенну ситуацію в країні та може розглядатись як стан кризи, яку переживає індивід під впливом середовища, що його оточує та виражається у такій зміні стилю життя особи, яка може привести до її десоціалізації та скоєння правопорушення.

У підрозділі 2.3 «Причини та наслідки маргінальної поведінки особи» акцентується увага на передумовах виникнення маргінальної поведінки особи та причинах, що сприяють її розповсюдженню, а також аналізуються наслідки такої поведінки.

Умови маргінальної поведінки особи формують причину, впливаючи на неї у більшому або меншому значенні. До них належать негативні обставини суспільного життя, зокрема, це: недоліки законодавства; порушення прав, свобод і законних інтересів громадян; розшарування суспільства; безробіття; криза моралі тощо. Негативні соціальні обставини, по-перше, впливають на свідомість громадян, зумовлюючи зміну ієрархії пріоритетів особи, а, по-друге, сприяють формуванню інших, ніж правові, правил поведінки, що призводить до маргінальної поведінки особи.

Для визначення впливу маргінальної поведінки особи на суспільні відносини в сучасному світі були змодельовані її наслідки, які слід розглядати як негативні явища і процеси: 1) руйнування внутрішніх регуляторів щодо необхідності суспільно-корисної поведінки; 2) зростання кількості правопорушень; 3) збільшення кількості алкоголіків, наркоманів, осіб без певного місця проживання; 4) поява конфліктних ситуацій між групами та верствами населення.

Такий перелік наслідків маргінальної поведінки особи, на думку автора, не слід вважати вичерпним. Розшарування суспільства й відсутність державної правової ідеології призвели до того, що в суспільстві відсутня чітка система цінностей: кожна група, прошарок населення мають власні орієнтири щодо належної поведінки. Державні інституції не враховують, що кожен рік збільшується кількість осіб з маргінальною поведінкою. Трансформація цінностей громадян спричинила і зміну пріоритетів: у 90-х роках ХХ ст. головне місце займає особиста безпека громадян, на початку ХХІ ст. – 47,4% громадян віддали перевагу свободі особи. Проведене анкетування показало, що 86,2 % респондентів з бідних верств населення та 75 % із середнього класу відповіли, що на сьогодні вони не розраховують на забезпечення з боку держави матеріальної підтримки у разі безробіття, старості, хвороби тощо.

Розділ 3 «Напрями профілактики маргінальної поведінки особи в Україні» складається з двох підрозділів, у яких визначаються основні напрями профілактики маргінальної поведінки населення України та розкриваються особливості профілактики маргінальної поведінки працівників міліції України.

У підрозділі 3.1 «Напрями профілактики маргінальної поведінки населення України» висвітлено основні напрями впливу держави та громадських організацій на поведінку громадян щодо профілактики маргінальної поведінки населення України.

Маргінальна поведінка особи передбачає хоч і формальне, але все ж таки дотримання приписів норм права. Стійка правомірна поведінка як сукупність вчинків не може відразу трансформуватися в протиправну, це відбувається під впливом певних чинників. Саме тому держава має можливість вплинути на поведінку громадян з метою запобігання небажаній модифікації правових та ціннісних орієнтирів особи.

Державна політика в цій галузі має включати заходи з прогнозування, профілактики, зменшення впливу умов формування маргінальної свідомості, усунення маргінальних установок, що існують та їх наслідків.

Серед основних заходів профілактики формування маргінальної поведінки населення України можна вирізнити такі:

-     заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для всіх членів суспільства і зменшення впливу негативних явищ. До таких дій можна віднести прийняття необхідних нормативно-правових актів, зменшення розшарування українського суспільства, підвищення рівня життя нижчих верств населення, покращення діяльності основних соціальних інститутів тощо;

-   заходи, що спрямовані на підвищення рівня правової культури та правосвідомості громадян України, поширення позитивного ставлення і довіри до органів влади та їх діяльності;

-    заходи щодо поліпшення суспільного і психічного стану певних категорій громадян, зокрема, надання допомоги в лікуванні, працевлаштуванні, проживанні, психологічна допомога мігрантам, безхатченкам та іншим.

Держава, спираючись на громадські організації, зобов’язана вживати заходів щодо профілактики маргінальної поведінки населення України. Саме державні органи мають розробити національну доктрину формування правосвідомості громадян, правову регламентацію та координацію участі в цій справі громадських об’єднань та організацій.

У підрозділі 3.2 «Профілактика маргінальної поведінки працівників міліції України» розкрито особливості правомірної поведінки працівників міліції та виокремлено напрями профілактики маргінальної поведінки працівників міліції України.

На сьогодні, все ще актуальною проблемою юридичної науки є вивчення правомірної поведінки працівників міліції. По-перше, виступаючи представниками правоохоронного органу, вони забезпечують реалізацію прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. По-друге, при охороні правопорядку вони самі реалізують надані їм права та обов’язки. По-третє, багато завдань спрямованих на забезпечення належних умов щодо реалізації громадянами своїх прав вирішуються набагато успішніше при розумінні тих правових наслідків, що можуть бути спричинені діями працівників міліції.

Поведінка працівників міліції, що застосовують норму права, детермінується, з одного боку, об’єктивними соціальними, культурними, юридичними та соціально-психологічними умовами діяльності, а з іншого – індивідуальними якостями особи, яка приймає це рішення. Тобто рівень освіти, досвід роботи, рівень правової культури та правової свідомості, індивідуально-психологічні особливості мають велике значення при виборі працівником міліції моделі поведінки.

На жаль, практика свідчить про те, що говорити про високий рівень правової свідомості та правової культури осіб, які займаються правоохоронною діяльністю, передчасно. Проведене анкетування працівників міліції засвідчило, що 49,6 % респондентів недосконало знають чинне законодавство України, а 36,8 % виявили низьке знання ще й відомчих нормативно-правових актів.

Профілактика маргінальної поведінки працівників міліції тісно пов’язана з суспільною думкою. Виступаючи важливим джерелом соціальної інформації у питаннях законності та правопорядку, суспільна думка слугує основою у прийнятті управлінських рішень, що сприяє впровадженню в життя нормативно-правових актів. Саме вона впливає на підвищення відповідальності працівників міліції щодо неухильного дотримання законності та укріплення правопорядку. Одним із важливих критеріїв оцінки правомірної поведінки працівників міліції виступають і норми моралі. Проступком, що ганьбить честь і гідність працівника міліції, визнається така дія або бездіяльність, що хоча і не є злочинною, але за своїм характером не сумісна з його посадою, що тягне накладення дисциплінарного стягнення, а інколи навіть і звільнення з міліції.