ЮРИДИЧНІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЮРИДИЧНІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  РОБОТИ

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його предмет, об’єкт, методологічну основу, викладено наукову новизну й основні положення, що виносяться на захист, наведене практичне значення отриманих результатів, подані відомості про їх апробацію та публікації здобувачки за темою дисертації.

Розділ 1. «Загальна характеристика права спільної часткової власності фізичних осіб» складається з 2 підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Поняття права спільної часткової власності фізичних осіб і підстави її набуття» присвячений аналізу поняття та змісту спільної часткової власності, а також дослідженню правової сутності таких правових термінів як «підстави» та «способи» набуття права власності. Особливістю спільної часткової власності є те, що кожен її учасник має чітко визначену наперед частку у праві власності на спільне майно. Викладені в частинах 1 і 2 ст. 357 ЦК підходи до визначення розміру часток, що належать співвласникам, за змістом суперечить один одному. Для усунення цих суперечностей запропоновано закріпити виключно принцип рівності часток у спільній частковій власності, оскільки він чітко передбачає, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. При цьому співвласникам надається право домовитися про встановлення іншого розміру часток, у тому числі з урахуванням вкладу кожного з них у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

На підставі аналізу законодавства та судової практики щодо володіння, користування та розпорядження приватизованими кімнатами в комунальних квартирах запропоновано встановити переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності при продажу одним із співвласників своєї кімнати в комунальній квартирі. В той же час, для приміщень загального користування в комунальній квартирі слід застосовувати вимоги ст.ст. 356367 ЦК України.

Переважне право співвласника на купівлю частки у спільному майні може бути не дотримане у випадку смерті одного із співвласників. Тобто, спадкоємці, які виявили бажання вступити у спадщину щодо нерухомого майна, однак ще не встигли здійснити державну реєстрацію відповідного права на таке майно, не завжди набувають право (можливості здійснити право) переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Тому, при з’ясуванні моменту виникнення права переважної купівлі при продажу частки у праві спільної часткової власності як щодо рухомого, так і нерухомого майна запропоновано виходити з того, що відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття. Тому й право переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності спадкоємці повинні мати також саме з часу відкриття спадщини.

У дисертації аналізуються такі правові терміни як «підстави набуття права власності» та «способи набуття права власності». Робиться висновок про те, що вони мають різне змістовне навантаження. Під підставою набуття права власності слід розуміти юридичні факти або склад, з яким закон передбачає можливість виникнення права власності. Спосіб же виникнення права власності не є юридичним фактом чи складом, а являє собою певну модель, що закріплена нормами права, яка, в свою чергу, складається з певного загального переліку підстав (юридичного факту чи складу), при дотриманні якого виникає право власності. Тобто, право власності може виникнути за способами, що передбачені чинним законодавством, при дотриманні умов і вказаних у них підстав (юридичних фактів). Підстави набуття права власності являють собою сукупність юридичних фактів, що входять до складу визначеного законом способу.

При з’ясуванні сутності таких взаємопов’язаних з поняттями «спосіб» і «підстава» термінів як «набуття» та «виникнення», дисертантка доводить, що набуття приводить до виникнення права власності, оскільки набуття права власності являє собою процес із накопичення юридичних фактів, які входять до визначеного законом способу. Як результат накопичення відповідних юридичних фактів виникає право власності. І саме з виникненням права власності з’являються відповідні правовідносини.

У підрозділі 1.2. «Розвиток правового регулювання відносин спільної часткової власності фізичних осіб» охарактеризовані такі етапи розвитку інституту права власності на українських землях як період Київської Русі, литовсько-польський період, період правового режиму козацької влади, період перебування окремих українських територій під владою Австро-Угорської імперії, період поширення російського законодавства на територію України, радянський період, період незалежності України.

Зроблено висновок, що фактичне існування спільної часткової власності проглядається у законодавстві, що діяло на українських землях, ще з давніх часів. У процесі розвитку суспільних відносин і впливу права інших держав, у склад яких входили українські землі, відбулося становлення інституту спільної часткової власності, що остаточно закріпився в чинному Цивільному кодексі України.

Розділ 2. «Початкові (первинні) способи виникнення права спільної часткової власності фізичних осіб» складається з 5 підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Виникнення права спільної часткової власності на новостворену та перероблену річ» аналізується порядок набуття права спільної часткової власності на новостворене майно, а також розкриваються випадки, за якими особи (переробники), які спільно переробляють річ (матеріал) та вважають її своєю, або ж, навпаки, не знають, хто є власником і здійснюють переробку самочинно.

Окремо розкривається перелік підстав для набуття особами права спільної часткової власності на побудоване ними нерухоме майно, а також на інші об’єкти містобудування. Зазначено, що у разі будівництва при недотриманні встановлених законодавством підстав матиме місце самочинне будівництво. При цьому особи, які здійснили або здійснюють самочинне будівництво, не набувають права спільної часткової власності на нього, однак, виходячи із змісту ст. 376 ЦК, таке будівництво (побудований об’єкт) може бути легалізоване.

У дисертації зазначається, що на новостворене нерухоме майно право спільної часткової власності може виникнути за умови дотримання всіх підстав (юридичних фактів, фактичних дій та умов), передбачених у ст. 331 ЦК та іншими нормативно-правовими актами. Отже, для виникнення спільної власності на новостворене нерухоме майно відповідним особам необхідно: 1) отримати земельну ділянку у спільну власність чи користування; 2) отримати дозвіл на виконання будівельних робіт; 3) ввести нерухоме майно в експлуатацію; 4) зареєструвати право власності на нерухоме майно та отримати правовстановлюючий документ.

Приділяється увага питанням законодавчого регулювання випадків, коли частина речі виготовляється зі свого матеріалу, а частина – з чужого. Запропоновано надати особі, яка здійснила переробку частково зі свого, а частково з чужого матеріалу, незалежно від вартості новоствореної речі, можливості набути право власності на неї за умови відшкодування власнику вартості використаних у процесі переробки матеріалів або на інших умовах, передбачених договором. При цьому іншими умовами може бути і набуття речі у спільну часткову власність.

У підрозділі 2.2. «Набуття права спільної часткової власності на безхазяйну річ» розглядається порядок набуття права спільної часткової власності на безхазяйне рухоме та нерухоме майно. Встановлено, що разом з існуванням даного способу виникнення права спільної часткової власності закон закріплює також порядок набуття права спільної часткової власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), що обумовлює їх конкуренцію при правозастосуванні.

Запропоновано зобов’язати орган місцевого самоврядування повідомляти можливих добросовісних володільців про його намір набути право власності на безхазяйну нерухому річ шляхом надсилання відповідного повідомлення на адресу знаходження такого нерухомого майна. Таке повідомлення добросовісних володільців, на думку дисертантки, є необхідним для встановлення фактичного володіння нерухомим майном, оскільки передбачена в ч. 2 ст. 335 ЦК України публікація оголошення у друкованих засобах масової інформації не може вважатися належним способом повідомлення добросовісних володільців, так як вони навряд чи слідкують за такими оголошеннями.

Крім врегулювання питання про належне повідомлення можливих добросовісних володільців, залишається відкритим питання щодо захисту добросовісних володільців нерухомого безхазяйного майна. Це пов’язано, перш за все, з тим, що закон захищає права добросовісного володільця тільки на рухоме майно. Для того, аби захистити права володільців як під час їх добросовісного володіння та при отриманні повідомлення про взяття на облік даного майна як безгосподарного, так і при подальшому їх володінні аж до виконання всіх вимог, передбачених ст. 344 ЦК України, запропоновано наділити добросовісних  володільців правом захищати своє право володіння.

Законодавство України висуває подібні вимоги щодо підстав набуття права власності та послідовності вчинення дій при набутті права спільної часткової власності на безхазяйну річ взагалі та на рухому річ, від якої власник відмовився, знахідку, бездоглядну домашню тварину зокрема. Схематично підстави набуття права спільної часткової власності у вищевказаних способах виглядають так: 1) виявлення майна; 2) заволодіння виявленою безхазяйною річчю; 3) дотримання спеціальних умов правонабуття. Отже, заволодіння безхазяйним рухомим майном повинно бути добросовісним. Основною ж підставою набуття права спільної часткової власності на безхазяйну річ є спільне, відкрите, безперервне володіння нею впродовж не менше як п’яти років. При цьому особи усвідомлюють дійсний стан речей та не видають себе за співвласників. Однак, володіючи певною річчю як власною, вони виражають зовні свою внутрішню волю та намір отримати безхазяйну рухому річ у їх спільну часткову власність.

У підрозділі 2.3. «Набуття права спільної часткової власності за набувальною давністю» з’ясовується сутність набувальної давності та особливості набуття на цій підставі права спільної часткової власності. У науці цивільного права поширеною є думка про те, що добросовісний набувач може набути право власності на майно, яке вона придбала від особи, яка не мала права розпоряджатися ним, за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), а також, коли право власності особи з тих чи інших причин не визнається. Застосування такого способу виникнення права власності як набувальна давність, на думку дисертантки, слід відрізняти від таких способів як набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права (ст. 330 ЦК), визнання права власності (ст. 392 ЦК) та самочинне будівництво (ст. 376 ЦК).

Розглядаючи питання про співвідношення позовної та набувальної давності, дисертантка підтримує висловлену в літературі думку про необхідність уніфікації строків позовної та набувальної давності. Для цього запропоновано до вимог про повернення майна від добросовісного володільця застосувати спеціальну позовну давність, тривалішу за загальну позовну давність. Звертається увага на проблеми визначення початку перебігу строку набувальної давності у цивільних правовідносинах, що зумовлене дещо невдалою конструкцією п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

У підрозділі 2.4. «Набуття добросовісним набувачем права спільної часткової власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права» здійснюється аналіз ст. 388 ЦК. Зроблений висновок про те, що сьогодення вимагає від законодавства забезпечення стабільності, швидкості та зручності цивільного обороту рухомого і нерухомого майна. Тому безповоротність прав, в основі якої лежить принцип публічності, повинна мати місце в цивільному обороті, однак із застереженнями, які б все ж таки захищали справжнього власника від злочинних діянь неуповноваженого відчужувача. На основі цього запропоновано внести відповідні зміни до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Підрозділ 2.5. «Набуття права спільної часткової власності за іншими способами виникнення права спільної часткової власності фізичних осіб» присвячено порядку набуття права спільної часткової власності на знахідку, бездоглядну домашню тварину, скарб, рухому та нерухому річ, від якої відмовився власник.

Висловлюється думка про необґрунтованість закріпленого у ч. 2 ст. 339 ЦК права особи, яка знайшла загублену річ, на отримання від власника винагороди за знахідку, оскільки, незважаючи на те, що річ була втрачена, власник повинен мати право повернути її собі без сплати будь-якої винагороди.

Якщо йдеться про знайдених тварин, які згідно зі ст. 180 ЦК є особливим об’єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, то в даному випадку застосовуються норми ст. 340 ЦК, а не ст. 337 ЦК. Це пояснюється тим, що, з юридичної точки зору, порядок набуття права власності на бездоглядну домашню тварину, передбачений статтями 340–342 ЦК, є окремим (спеціальним) порядком по відношенню до загального порядку набуття права власності на знахідку (статті 337–339 ЦК).

Встановлено, що основною підставою набуття права спільної часткової власності на скарб є сам факт виявлення скарбу. Однак закон закріплює різноманітні варіанти виявлення скарбу. Тому для набуття права власності на скарб необхідно дотримуватися визначених у ст. 343 ЦК підстав. Так, особа може набути право спільної часткової власності на скарб, який прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, у разі: 1) отримання дозволу від власника майна на проведення відповідного пошуку; 2) самого факту відшукання скарбу.

На підставі аналізу абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 343 ЦК щодо визначення розміру винагороди за виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, зроблено висновок, що розмір винагороди відповідно до чинного законодавства залежить від розсуду відповідного державного органу, але не може перевищувати двадцяти та, відповідно, десяти відсотків від вартості скарбу. Таким чином, для усунення можливих «коливань» у виплаті винагороди особі, яка виявила скарб, та особі, у майні якої цей скарб був виявлений, запропоновано словосполучення «до двадцяти відсотків», визначене в абз. 2 ч. 4 ст. 343 ЦК, та словосполучення «до десяти відсотків», визначене в абз. 3 ч. 4  ст. 343 ЦК, замінити словосполученнями відповідно «двадцять відсотків» та «десять відсотків».

У дисертації розглядається питання про виникнення права спільної часткової власності в осіб на рухому річ, від якої власник відмовився, з моменту заволодіння нею. Інший порядок передбачений для набуття права спільної часткової власності на нерухоме майно, оскільки порядок відмови від частки у праві спільної власності на таке майно ускладнений необхідністю внесення за заявою власника відповідного запису до відповідного державного реєстру.

Розділ 3. «Похідні способи виникнення права спільної часткової власності фізичних осіб» складається з 3 підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Набуття права спільної часткової власності за окремими цивільно-правовими договорами» присвячений укладенню цивільно-правових договорів, таких як купівля-продаж, дарування, довічне утримання, підряд, які є основними похідними способами набуття фізичними особами права спільної часткової власності.

Звертається увага на питання щодо моменту виникнення права спільної часткової власності. Важливість цього питання полягає в тому, що лише з моменту виникнення права власності на певну річ набувач отримує всі повноваження власника (право володіння, право користування та право розпорядження) та набуває всіх ризиків, пов’язаних з річчю, в тому числі ризику її випадкового знищення або пошкодження.

У дисертації доводиться необхідність запровадження механізму взаємозв’язку між нотаріусами та державними реєстраторами шляхом інформування нотаріусами відповідного органу реєстрації про факт посвідчення договорів відчуження нерухомого майна, що, на думку дисертантки, попереджало порушення законодавства недобросовісними продавцями.

Звертається увага на те, що між замовником і підрядником за договором підряду може бути досягнута згода про оплату виконаної роботи у вигляді передачі частки у праві власності на новостворене нерухоме майно, яке ним будується. При цьому поширеною у договірній практиці помилкою є закріплення в договорі будівельного підряду формулювання про передачу у власність підрядника частини будівлі. Однак у цьому випадку виникає необхідність первинної державної реєстрації права власності спершу на замовника, який лише після цього може передати підряднику частку у праві власності на нерухоме майно. Тому для виникнення права спільної часткової власності в договорі будівельного підряду запропоновано вказувати на передачу підряднику саме права на виникнення частки у праві власності на новостворене нерухоме майно.

Характеризуючи набуття спільної часткової власності за договором довічного утримання, в дисертації аргументовано думку про необхідність деталізації переліку обов’язків з утримання відчужувача, оскільки це сприяло б зменшенню зловживань з боку набувачів і взагалі б усунуло можливі спори щодо неналежного утримання.

У підрозділі 3.2. «Набуття права спільної часткової власності при спадкуванні» досліджуються правовідносини спадкування. Розглядаючи порядок набуття права власності особами в порядку спадкування за законом, дисертантка звертає увагу на те, що не слід відносити до подружжя осіб, які проживають однією сім’єю. Зазначені особи, відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, набувають права спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання. Однак при спадкуванні такі особи набувають право на спадщину або як спадкоємці за заповітом, або як особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини, тобто відносяться до спадкоємців четвертої черги за законом.

У підрозділі 3.3. «Набуття права спільної часткової власності при приватизації майна, що є державною та комунальною власністю» розглядається приватизація як похідний спосіб виникнення права спільної часткової власності. Відзначено, що безоплатна приватизація громадянами житла є тимчасовим процесом, незважаючи на те, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить обмежуючого строку для приватизації. Тому для урегулювання даного питання запропоновано внести зміни до Закону щодо встановлення чітких строків приватизації.

 

ВИСНОВКИ

 

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що  полягає у формуванні теоретичних засад підстав і способів виникнення спільної часткової власності фізичних осіб. Основні науково-теоретичні та практичні результати, отримані на основі проведеного дослідження, полягають, зокрема, у наступному.

1.     Становлення інституту спільної часткової власності відбулося у процесі розвитку суспільних відносин і впливу права інших держав, до складу яких входили українські землі.

2.     Поняття безхазяйної речі є родовим щодо таких видових понять, як річ, від якої власник відмовився, знахідка, бездоглядна домашня тварина.

3.     Спадкоємцям особи, яка придбала частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно за нотаріально посвідченим договором, але не встигла здійснити державну реєстрацію відповідного права, необхідно в судовому порядку доводити факт виникнення у спадкодавця права спільної часткової власності.

4.     За договором підряду власником новоствореної речі до її передання замовникові слід вважати власника наданого основного матеріалу.

5.     Встановлення законом мінімального переліку вимог до набувачів, а також мінімального розміру загального місячного утримання відчужувача як істотних умов договору довічного утримання сприяло б зменшенню зловживань з боку набувачів, а також частково усунуло б спори щодо неналежного утримання.

6.     Запропоновано внести такі зміни до ЦК України:

– доповнити ст. 332 ЦК частиною 6 у такій редакції: «6. У випадку, коли особа здійснила переробку частково зі свого, а частково з чужого матеріалу, незалежно від вартості новоствореної речі, вона набуває право власності на неї за умови відшкодування власникові вартості використаних у процесі переробки матеріалів або на інших умовах, передбачених договором». У такому разі іншими умовами може бути і набуття речі у спільну часткову власність;

– в абз. 2 ч. 4 ст. 343 ЦК слова «до двадцяти відсотків» замінити словами «двадцять відсотків»;

– в абз. 3 ч. 4  ст. 343 ЦК слова «до десяти відсотків» замінити словами «десять відсотків»;

– абз. 1 ч. 2 ст. 335 ЦК викласти у такій редакції: «Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік відповідним органом місцевого самоврядування робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації, а також надсилається відповідне повідомлення на адресу знаходження безхазяйної нерухомої речі»;

– ч. 3 ст. 344 ЦК доповнити абзацем 3 у такій редакції: «До набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю особа, яка

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины