ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, темами, визначено мету та завдання, об’єкт та предмет дослідження, методологію, емпіричну та теоретичну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про апробацію результатів дослідження та кількість публікацій за темою дисертації.

Перший розділ «Загальна характеристика повноважень апеляційних господарських судів у господарському процесі» складається з трьох підрозділів, в яких аналізується історичний розвиток повноважень апеляційних господарських судів, правова природа цих повноважень та досліджуються повноваження судових органів апеляційної інстанції, що розглядають господарські (комерційні, торгівельні) справи, у зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1 «Історичне підґрунтя виникнення й розвитку повноважень апеляційних господарських судів із перегляду господарських справ» встановлено, що поява апеляційних господарських судів в системі господарських судів була цілком закономірною. Дослідження повноважень апеляційної інстанції на різних етапах розвитку апеляційного перегляду свідчить, що намітилася тенденція до розширення кола цих повноважень у зв’язку з потребами учасників судового процесу в належному судовому захисті. Згодом суд апеляційної інстанції отримав право не лише встановлювати, чи правильним є рішення нижчого суду, але й безпосередньо впливати на матеріальні правовідносини шляхом повторного розгляду справи по суті. Зроблено висновок про наявність певної модернізації у змісті та обсязі повноважень суду апеляційної інстанції. Ці зміни пов’язані із закріпленням чіткої інстанційності органів судової влади в межах тієї чи іншої системи судочинства та формулюванням його кінцевої мети.

Визначено, що до розвитку повноважень апеляційних господарських судів в історичному аспекті доречно застосувати умовну періодизацію: 1 період (кінець XV ст. – до 1917 р. ): часи Литовського князівства, Російської та Австрійської імперій, який складається з чотирьох етапів. Для цього періоду характерним було запровадження апеляційного перегляду як інституту оскарження судових рішень; закріплення інстанційності судової системи; визначення повноважень апеляційної інстанції у залежності від завдань, що поставлені перед нею. 2 період: 1917 – 1991 рр. – період радянської влади – пов'язаний з ліквідацією судів, що вирішували торговельні спори, у т.ч. апеляційних судів, а оскарження рішень допускалося лише в порядку нагляду вищими органами. У цьому періоді доречно виділити три основні етапи. 3 період: 1991р. – до нині – сучасний період, який складається з трьох етапів. З’ясовано, що лише у 2001 р. апеляційні господарські суди були виокремлені як самостійна ланка в системі господарських судів України і створені передумови для запровадження інституту апеляційного перегляду судових актів у господарському процесі.

Підрозділ 1.2 «Вплив правової природи апеляційного перегляду господарських справ на повноваження апеляційних господарських судів» містить аналіз правової природи апеляційного перегляду та визначається її вплив на повноваження апеляційних господарських судів.

Повноваження апеляційної інстанції визнані основою апеляційного процесу, який не може відбуватися без взаємодії його елементів. Апеляція складає зміст цих прав та обов’язків і є комплексним правовим явищем. Запропоновано розглядати апеляцію у широкому розумінні як форму оскарження судових актів суду першої інстанції; процедуру перегляду судових актів суду першої інстанції; стадію господарського процесу; судову інстанцію.

Обґрунтовано вплив особливостей апеляційних процесуальних відносин на зміст повноважень суду з апеляційного перегляду господарських справ. Визначено, що апеляційним процесуальним відносинам властиві такі ознаки: 1) ці відносини мають виключно правовий характер; 2) основним методом їх регулювання є імперативність; 3) обов’язковим суб’єктом цих відносин є суд; 4) передумовою їх виникнення є наявність рішення суду першої інстанції; 5) характеризуються визначеним коло суб’єктів, що мають право на апеляційне оскарження; 6) специфічний об’єкт апеляційних процесуальних відносин. Тому запропоновано визначати апеляційні процесуальні відносини як самостійну динамічну систему господарських процесуальних відносин, що виникають на основі фактичного складу між господарським судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участі у справі, але господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, з приводу перевірки законності і обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції шляхом повторного розгляду справи по суті.

З’ясування сутності апеляції, апеляційного провадження, апеляційних процесуальних відносин дозволило визначити основні властивості, що характеризують повноваження суду апеляційної інстанції у господарському процесі. Так, ці повноваження: реалізуються в межах правової форми і в процесі їх правового регулювання; ними наділяється окрема ланка господарських судів; пов’язані із суб’єктним складом та предметом апеляційного перегляду; використовуються на підставі процесуальної юридичної форми.

У підрозділі 1.3 «Повноваження судових органів апеляційної інстанції, що розглядають господарські (комерційні, торгівельні) справи в зарубіжних країнах» проведено огляд господарсько-процесуального законодавства ряду європейських країн (Велика Британія, Німеччина, Франція), а також пострадянських країн.

Встановлено, що повноваження з апеляційного перегляду господарських справ мають судові органи європейських та пострадянських країн. Але єдиний підхід до визначення повноважень апеляційної інстанції не вироблений, оскільки кожна держава у цьому питанні враховує свої історичні надбання та економічні можливості й прерогативи. Разом з тим заслуговують на увагу заходи, що відповідають потребам оперативності й економічній спеціалізації розгляду господарських справ, серед яких залучення у якості суддів спеціалістів у певній сфері господарської діяльності та введення спрощеного і прискореного судочинства. Відмінності в обсязі повноважень судів апеляційної інстанції визначаються видом апеляції.

Другий розділ «Види повноважень апеляційного господарського суду» складається із трьох підрозділів, які присвячено розгляду основних елементів правового становища апеляційних господарських судів та видам повноважень, якими вони наділяються.

У підрозділі 2.1 «Поняття та правові засади повноважень апеляційного господарського суду» встановлено, що апеляційний господарський суд є суб’єктом самостійної відокремленої процесуальної діяльності. Його правове становище визначається функціями, завданнями, повноваженнями та іншими елементами, взаємопов’язаними між собою, але цілком самостійними.

Основне завдання, що стоїть перед господарськими судами апеляційної інстанції, полягає у перегляді справи по суті шляхом перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного судового акту. Їх основною функцією є повторний розгляд справи для усунення при наявності судової помилки, зробленої судом першої інстанції. При цьому існують й факультативні завдання та функції апеляційних господарських судів.

Апеляційний господарський суд є особливим учасником апеляційних процесуальних відносин, оскільки він виступає носієм державної влади у сфері правосуддя, і наділяється при цьому правами та обов’язками. Для визначення повноважень апеляційної інстанції слід спочатку з’ясувати такі категорії як компетенція, юрисдикція. Поняття компетенції судового органу слід вважати більш загальним щодо його повноважень (суд здійснює свою діяльність, реалізуючи свої повноваження, а компетенція є предметом цієї діяльності). Компетенцією господарського суду апеляційної інстанції є сукупність його прав та обов’язків щодо перегляду рішень місцевого господарського суду, що не набрали законної сили, та ухвал у порядку апеляції, які реалізуються в його повноваженнях шляхом вчинення різноманітних процесуальних дій. Повноваження господарського суду апеляційної інстанції пов’язані ще з таким поняттям як юрисдикція, що є компетенцією апеляційного господарського суду щодо здійснення визначених законом процесуальних дій з перегляду рішення господарського суду першої інстанції, що не набрало законної сили, та його ухвал в апеляційному порядку, для чого він і наділяється відповідними повноваженнями. Пропонується під повноваженнями господарського суду апеляційної інстанції розуміти сукупність прав та обов’язків, спрямованих на здійснення певних процесуальних дій у межах закону щодо поданої апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції, що не набрало законної сили, чи його ухвалу.

Обґрунтовано, що для характеристики найбільш важливих повноважень апеляційного господарського суду з погляду їх відповідності завданням, що поставлені перед ним, слід провести класифікацію з поділом на предметні, функціональні, функціонально-предметні повноваження та інші повноваження.

У підрозділі 2.2 «Предметні повноваження апеляційного господарського суду» характеризуються повноваження, пов’язані з об’єктом перегляду – рішеннями місцевого господарського суду, що не набрали законної сили, та його ухвалами.

Зміст предметних повноважень апеляційного господарського суду залежить від норм процесуального законодавства, що визначають об’єкт, суб’єкт апеляційного оскарження та дотримання строків і порядку подачі апеляційної скарги.

Обґрунтовано, що отримання кінцевого результату по справі не може бути безмежно довгим, тому пропонується передбачити, що поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги є можливим протягом шести місяців з дня прийняття судового акту місцевим господарським судом, а для скарг, поданих в інтересах осіб, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки – протягом шести місяців з моменту, коли ці особи дізналися або не могли не дізнатися про прийнятий судовий акт.

Запропоновано розширити предметні повноваження апеляційного господарського суду щодо залишення апеляційної скарги без руху та у частині внесення до існуючих підстав повернення апеляційної скарги ще й таких, як апеляційна скарга подана на ухвалу місцевого господарського суду, яку не може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до статті 106 ГПК; апеляційна скарга подана після ухвалення апеляційною інстанцією рішення зі справи.

У підрозділі 2.3 «Функціональні повноваження апеляційного господарського суду» встановлено, що функціональні повноваження апеляційного господарського суду не зв’язані межами перегляду. Обґрунтована позиція, що господарський суд апеляційної інстанції не повинен виходити за межі доводів апеляційної скарги, крім випадків незаконності оскаржуваного судового акту з метою належного захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання згідно з приписами закону. При перевірці правильності встановлення фактичних обставин справи повноваження апеляційної інстанції щодо виходу за межі доводів такої скарги слід обмежити.

Визначено, які дії має провести апеляційний господарський суд з метою перевірки оскаржуваного судового акту на його відповідність принципам законності та обґрунтованості. З’ясовано, що в ГПК не проводиться розмежування понять «додатково подані докази» і «матеріали подані додатково», хоча не всі матеріали відносяться до числа доказів.

Виявлено, оскільки апеляційна інстанція в господарському процесі наділена правом встановлювати нові обставини на підставі наявних та додатково поданих доказів, може скластися ситуація, коли неправильно було б  визнати рішення місцевого господарського суду необґрунтованим, за умови що цей суд виносив рішення на підставі тих доказів, що були в матеріалах справи. Тому запропоновано серед підстав для скасування та зміни рішення місцевого господарського суду визначити й таку підставу, як невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, встановлених апеляційним господарським судом на підставі наявних і додатково поданих доказів та матеріалів.

Провадження в апеляційній інстанції, що розглядає апеляційну скаргу по суті, не закінчується без застосування повноважень, які можна поділити на дві групи: які пов’язані зі скасуванням оскаржуваного судового акту, і які не пов’язані з його скасуванням. Господарський суд апеляційної інстанції застосовує те чи інше повноваження з названих груп у залежності від того, чи зроблена судом першої інстанції помилка, пов’язана з правовою чи з фактичною стороною підстав рішення.

Підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, що свідчить про незаконність рішення. Визначено, що в ГПК відсутні указівки про форми неправильного застосування норм матеріального права. Пропонується порушення норм матеріального права вбачати в неправильному його тлумаченні, а неправильне застосування – у незастосуванні належної або застосуванні неналежної норми закону та застосування закону до неіснуючих між сторонами правовідносин.

У підрозділі 2.3 «Функціонально-предметні та інші повноваження апеляційного господарського суду» визначається, що оскаржуваний судовий акт господарського суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку з припиненням провадження у справі або із залишенням позову без розгляду з підстав, передбачених ст.ст. 80, 81 ГПК, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд реалізує функціонально-предметні повноваження.

Підстави скасування судових актів із припиненням провадження у справі доцільно об’єднати у дві групи: до першої групи слід віднести підстави у зв’язку з відсутністю у позивача права на судовий захист у конкретному спірному правовідношенні у господарському суді, до другої – підстави у зв’язку з відсутністю волевиявлення сторін. Друга група зазначених повноважень безпосередньо пов’язана з диспозитивним характером матеріальних прав сторін у господарському процесу, оскільки сторони мають право самостійно розпоряджатися предметом спору, за умови дотримання ч. 6 ст. 22 ГПК.

З’ясовано, що на відміну від Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) та Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) ГПК не визначає повноважень апеляційного господарського суду щодо затвердження мирової угоди і прийняття відмови від позову. Автором відстоюється позиція про необхідність наділення апеляційного господарського суду правом застосовувати засоби примирення у господарському процесі.

Аргументується доречність доповнення положень ГПК в частині надання господарським судам повноважень щодо залишення позову без розгляду з підстав, коли позивач подав заяву про залишення позову без розгляду та якщо провадження у справі порушено за позовною заявою, поданою без додержання вимог щодо надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, сплати судового збору у встановленому порядку й розмірі.

Встановлено, що господарський суд апеляційної інстанції уповноважений застосовувати й інші повноваження, які не належать ні до предметних, ні до функціональних чи змішаних повноважень, зокрема: повноваження щодо забезпечення позову, повноваження щодо відкладення розгляду справи та оголошення перерви в засіданні, винесення окремої ухвали та інші. При цьому існує ще одна група повноважень, закріплена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», які доречно об’єднати під назвою позапроцесуальні (аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики та надання місцевим судам методичної допомоги в застосуванні законодавства).

Третій розділ «Перспективи розвитку повноважень апеляційних господарських судів у господарському процесі» складається з двох підрозділів, присвячених розгляду найбільш перспективних напрямів розвитку повноважень апеляційних господарських судів.

У підрозділі 3.1 «Основні тенденції й проблеми розвитку повноважень апеляційних господарських судів у господарському процесі» наголошується, що проблеми розвитку повноважень господарських судів апеляційної інстанції певною мірою викликані непослідовністю їх правової регламентації та невідповідністю економічним реаліям сьогодення.

Доведено необхідність розширення повноважень апеляційних господарських судів шляхом надання їм права застосовувати зустрічне забезпечення позову з усіма наслідками такого забезпечення (йдеться про відмову у забезпеченні позову чи його скасування, можливість відкриття депозитного рахунку для зарахування внесеної застави відповідачем); вживати засоби відповідальності при зловживанні процесуальними права учасниками процесу, примирення сторін тощо.

Виявлено, що сучасному господарському судочинству не вистачає процедур, спрямованих на оперативне вирішення спору. Тому потребує запровадження апеляційного перегляду оскаржуваних судових актів в порядку письмового провадження справ за вимогами, предметом яких є вексельні або чекові зобов’язання, здійснення безготівкових розрахунків, надання фінансових послуг, вимогами, які були визнані відповіддю на претензію позивача та в інших випадках, коли йдеться про безспірну заборгованість, з відповідним закріпленням за апеляційними господарськими судами необхідних для цього повноважень, що дозволить запровадити інститут свідків як засіб доказування у господарський процес без зайвого затягування розгляду справ.

На прикладі Німеччини доведено доцільність одноособового перегляду справ в апеляційному порядку у випадках, коли справа є нескладною (наприклад, справи про стягнення з суб’єктів господарювання сум штрафів та пені), справи у спорах в межах суми коштів, яка не покриває витрат держави на здійснення правосуддя в апеляційній інстанції (наприклад, спори до двох мінімальних розмірів заробітної плати) та одноособового вирішення питання щодо прийняття та повернення апеляційної скарги, здійснення дій по підготовці справи до розгляду, відповідно до існуючих норм у ЦПК і КАС. Обґрунтовується, що альтернативою цій пропозиції може стати передача частини повноважень апеляційної інстанції місцевому господарському суду у питанні перевірки права на апеляційне оскарження не лише ухвал, як це передбачено чинним ГПК, але й рішень судів першої інстанції, що дозволить запобігти зловживанню процесуальними правами учасниками господарського процесу, наприклад, у випадках коли апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її подавати, або на процесуальний документ, який не ухвалювався та відсутній у справі, або на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному (касаційному) порядку.

З’ясовано, що в ряді зарубіжних країн існують обмеження в реалізації права на апеляційне оскарження за майновим цензом. Враховуючи економічну ситуацію в нашій державі, такий підхід буде недоречним на даному етапі. Але апеляційним господарським судам слід надати право на відмову в порушенні апеляційного провадженні, якщо сторони при вирішенні справи в суді першої інстанції свідомо відмовилися від такого перегляду, що засвідчено в їх заявах.

Пропонується позбавити апеляційний господарський суд права здійснювати апеляційний перегляд за особливо значимими справами, що потребують негайного вирішення та впливають на економічну безпеку держави, оскільки при цьому ці справи будуть вирішуватися Вищим господарським судом України за першою інстанцію з можливістю оскарження у порядку виняткових обставин Верховним Судом України.

У підрозділі 3.2 «Актуальні питання уніфікації норм господарського, цивільного й адміністративного процесуального законодавств, що регулюють повноваження судових органів із апеляційного перегляду судових актів» визначається, що одним із напрямків удосконалення процесуального законодавства є уніфікація його норм, яка поділяється на внутрішню і зовнішню. Об’єктами внутрішньої уніфікації є відповідні норми ГПК, ЦПК та КАС, і полягає вона у приведенні норм, що визначають апеляційний перегляд, до певної однотипності. У силу специфіки господарських спорів слід раціонально підходити до запровадження певних інститутів, характерних для цивільного та адміністративного судочинства, у господарський процес. Так, стадія підготовчого засідання під час апеляційного перегляду має бути факультативною для господарського судочинства.

Потреба у зовнішній уніфікації викликана ратифікацією України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., прийняттям Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». У зв’язку з цим виявилися певні невідповідності норм національного процесуального законодавства нормам вищезазначеної Конвенції. Зокрема, йдеться про положення процесуальних кодексів в частині визначення тих ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від судового рішення.