ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації сформульовано актуальність теми, її зв’язок з науковими планами, темами, мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зазначається методологічна база дослідження, викладені положення, що мають наукову новизну. Розкривається практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікацію.

Розділ 1 «Господарське управління в системі теорії управління» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Господарське управління як вид соціального управління» зазначається, що на сьогодні немає законодавчого визначення поняття «господарське управління». У літературі також не сформульоване визначення цього поняття, яке було б загальновизнаним, немає чітких критеріїв відмежування його від управління взагалі, державного управління. Немає чітких загальновизнаних точок зору щодо суті господарського управління, його основних (системоутворюючих) ознак. У той же час для вирішення питань теоретичної і практичної організації господарського управління потрібно визначитися насамперед з тими категоріями, що застосовуються у цій сфері, дослідити співвідношення господарського управління до управління взагалі та державного управління економікою.

Методологічною базою такого дослідження має бути філософський індукційний підхід: від управління взагалі до державного та господарського управління. Виходячи з поділу систем управління на технічні, біологічні та соціальні (управління в суспільстві), зроблено висновок про те, що системи господарського управління і їх підсистеми можуть розглядатися як різновид соціальних систем. Специфіка цих систем визначається низкою системоутворюючих особливостей. До таких особливостей належить те, що соціальні системи є системами підвищеної складності з величезною кількістю підсистем, блоків, елементів, що перебувають у складній взаємодії. Господарське управління АТ можна розглядати як блок управління економікою, який, у свою чергу, є підсистемою системи управління державою, суспільства в цілому.

Наступною системоутворюючою ознакою потрібно назвати те, що соціальні системи належать до розряду так званих дифузійних систем, для яких характерне те, що функціонування одних складових цих систем суттєво впливає на роботу інших. Зокрема, функціонування блоку господарського управління АТ залежить безпосередньо від інших підсистем управління економікою, державою: підсистем нормотворчості та господарського судочинства. Наголошується, що для того, аби визначитися із змістом та специфікою господарського управління, необхідно розмежувати види управління.

Деякі автори розглядають державне управління у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні державне управління є сукупність суспільних відносин, що виникають в сфері організуючої та розпорядчої діяльності державних органів. У вузькому — це діяльність органів виконавчої влади, власне, апарату управління. За аналогією, запропоновано визначення господарського управління акціонерним товариством у широкому і вузькому значеннях. Господарське управління АТ у широкому значенні — це сукупність суспільних відносин, що виникають в процесі управління акціонерним товариством за участю як відповідних державних органів, так і всіх учасників товариства, включаючи акціонерів, а у вузькому значенні (корпоративне управління) — це сукупність суспільних відносин,  в яких беруть участь лише органи управління АТ.

Визначальною характеристикою державного управління є також віднесення його або до демократичного, або до авторитарного типу, є визначення ролі та місця людини, суспільства в цілому як об’єкта управління. Авторитарне управління, навпаки, виходить з того, що людина нехтує обов’язками, не здатна до самоконтролю, уникає відповідальності. Тому для досягнення мети управління її потрібно контролювати. Демократичне управління виходить з того, що людина здатна до самоконтролю, самоуправління і не уникає відповідальності. Тому і зовнішній контроль не розглядається як єдиний засіб досягнення мети управління. Таке управління передбачає делегування повноважень, надання більшої самостійності тощо. Корпоративне (у рамках англо-американської моделі корпоративного управління — народне) управління АТ, в якому беруть участь не тільки виробничий колектив, але й інвестори, в т.ч. і зарубіжні, є, на думку дисертантки, найдемократичнішим за своєю природою. За способом урахування інтересів керованого об’єкта управління поділяють на адміністративне та економічне. Адміністративне управління безпосередньо впливає на інтереси об’єкта за допомогою заборони, дозволу та примусу. Економічне управління здійснює названий вплив опосередковано, без прямого втручання у діяльність об’єкта, шляхом впливу на його інтереси. Господарське управління переважно належить до економічного. Авторка обґрунтовує, що господарські відносини, які виступають об’єктом господарського управління, доцільно поділяти на організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничі відносини, у зв’язку із скасуванням державного централізованого планування, управління економікою, не є об’єктом управління.

У дисертації також пропонується розрізняти правове забезпечення господарського управління за об’єктом правового регулювання у широкому і вузькому значеннях. Об’єктом правового забезпечення господарського управління у широкому значенні є як господарські, так і господарські процесуальні відносини, що розглядаються у другому розділі дисертації. До досліджуваного у дисертації поняття «господарське управління» достатньо близько наближається і такий вид управлінської діяльності, як менеджмент або ділове адміністрування, яке на Заході з’явилось досить давно, а в Україні тільки починає розвиватися. Менеджмент має за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, притаманні будь-якій сфері діяльності. Найбільш конструктивними для розробки теорії господарського управління можуть стати напрацьовані в рамках загальної теорії управління визначення управління як процесу розв’язання проблем або процес переведення об’єкта з фактичного стану в бажаний стан.

Характеризуючи поняття «господарське управління», дисертантка виходить з того, що у відповідних суспільних відносинах визначено певну мету, якої має досягати об’єкт управління або, інакше кажучи, показники, якими описується його бажаний стан. Об’єкт управління перебуває у так званому фактичному стані, який також описується певними показниками. Різниця між показниками бажаного і фактичного стану утворює проблему, яка вимагає управлінського акта — прийняття рішення. Звідси можна зробити висновок, що у рамках господарського управління працює визначення управління як процесу розв’язання проблем або процесу переведення об’єкта з фактичного стану в бажаний.

Подібність процесів управління в цих системах вивчає кібернетика — наука про загальні закономірності отримання, зберігання, переробки та передачі інформації. У рамках цієї науки розробляються загальні засади створення систем управління. Управління розглядається тут як процес збереження і впорядкування системи. Понятійний апарат і методи загальної теорії управління кібернетики можуть використовуватися у визначеннях і вдосконаленні господарського управління, в тому числі й господарського управління АТ, його правового забезпечення. Зокрема, за допомогою зазначеного понятійного апарата та інструментарію виявлено та систематизовано чинники, які можуть суттєво впливати на ефективність управління акціонерним товариством, запропоновано їх поділ на зовнішні (чинники зовнішнього середовища) та внутрішні (внутрішньосистемні, належні до корпоративного управління). До зовнішніх чинників (факторів) належать чинне господарське (господарсько-процесуальне) законодавство, що регулює відповідні відносини, правильність його застосування, національні звичаї, в тому числі ділові, культурні традиції, панівна ідеологія в суспільстві (лібералістична, колективістська), а також наявність контролю (здебільшого судового) за правильністю застосування відповідних правових норм. До внутрішніх — чинники, на які здійснюють вплив учасники корпоративного управління в рамках існуючих зовнішніх чинників. Понятійний апарат кібернетики використовувався і для формулювання розуміння правового забезпечення господарського управління акціонерного товариства як сукупності правових актів, що регулюють усі стадії його життєдіяльності, починаючи від зародження (створення), функціонування (діяльності) і закінчуючи елімінацією (припиненням, виділом) АТ.

Щодо особливостей господарського управління, то в роботі аргументовано, що це управління, яке здійснюється на основі володіння майном або на підставі власності на нього. Господарське управління, що здійснюється на основі володіння майном, реалізується на праві оперативного управління, праві господарського відання або у формі корпоративного управління. Доцільно доповнити Господарський кодекс України статтею «Права корпоративного управління», в якій мають бути зазначені принципи корпоративного управління акціонерним товариством та права акціонерів в управлінні АТ.

У дисертації доводиться, що господарське управління АТ — це одночасно управління майном, що перебуває у колективній власності (виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства) і приватній (акції товариства — цінні папери). Ідеї і висновки дисертантки з викладеного є такими: найконструктивнішими для розробки теорії господарського управління можуть стати напрацьовані в рамках загальної теорії управління визначення управління як процесу розв’язання проблем або процес переведення об’єкта з фактичного стану в бажаний.

Характеризуючи поняття «господарське управління» з системних позицій, авторка виходить з того, що є визначена певна мета, якої має досягати об’єкт управління або, інакше кажучи, показники, якими описується його бажаний стан. Об’єкт управління перебуває у так званому фактичному стані, який також описується певними показниками. Різниця між показниками бажаного і фактичного стану утворює проблему, яка вимагає прийняття рішення — управлінського акта. Господарське управління  з позицій його об’єкту — це управління, яке здійснюється на підставі володіння майном або на засадах власності. Володіння майном наближене до права оперативного управління або права господарського відання.

Підрозділ 1.2. «Правовий статус, компетенція органів господарського управління акціонерним товариством» починається з розкриття та характеристик понять «об’єкт управління» та «суб’єкт управління», що одержали певний розвиток у роботах як державознавців, фахівців з державного управління, так і в юридичних джерелах, дослідженнях представників адміністративно-правової науки, в рамках якої порівняно недавно ще досліджувалися проблеми теорії управління, а також і господарського права. Узагальнюючи ці розробки, дисертантка зазначає, що управління за суб’єктом можна поділити на управління державне і недержавне, самоуправління. Корпоративне управління може належати як до державного (державні акціонерні товариства), так і недержавного. Публічні акціонерні товариства також мають і ознаки самоуправління, оскільки саме акціонерний капітал дає змогу не тільки акумулювати ресурси ззовні, а й є основою для залучення до участі в господарському управлінні всіх учасників товариства, інвесторів, якими можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи, в тому числі зарубіжні.

Виникнення акціонерного капіталу наприкінці ХІХ сторіччя в країнах Західної Європи і США було обумовлено тим, що кредит на умовах повернення вже не міг забезпечити необхідний приплив фінансових ресурсів у виробництво, а акціонерний капітал, як об’єднання індивідуальних капіталів, дав змогу акумулювати кошти на безповоротній основі в обмін на право участі в управлінні товариством. Таке управління, на думку авторки, можна розглядати як корпоративне управління в широкому значенні. Отже, характерною рисою акціонерних товариств є те, що в управлінні (контролі органів управління) бере участь більше осіб, ніж трудовий колектив. Управління у вузькому значенні здійснюється виконавчим апаратом товариства обраних органів і призначених посадових осіб, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасниками товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (наглядової ради) — голова і члени цієї ради.

Проведено комплексний аналіз правового забезпечення статусу і компетенції органів корпоративного управління акціонерним товариством, включаючи аналіз статусу і порядку проведення загальних зборів акціонерного товариства, статусу і компетенції загальних зборів, порядку прийняття ними рішень. Досліджено порядок оскарження рішення цих зборів, статус і порядок створення наглядової ради акціонерного товариства, обрання членів і голови наглядової ради акціонерного товариства. Розглянуто порядок обрання і компетенцію комітетів наглядової ради. Досліджується також статус, компетенція виконавчого органу акціонерного товариства, а також здійснення ним управління поточною діяльністю товариства.

У підрозділі зазначається, що суб’єкт управління здійснює управлінські функції, спрямовуючи свій вплив на об’єкт. Хоча суб’єкт управління виступає як активний елемент щодо об’єкта, але можливість, зміст і межі його активності, тобто власне функції, «задаються» і визначаються об’єктом. Зроблено висновок про те, що складність об’єкта управління — господарської діяльності — потребує суб’єкта управління (господарського управління) відповідної складності. Інакше кажучи, складність суб’єкта господарського управління має корелювати зі складністю його об’єкта. Дослідження цілісних управлінських систем, як обґрунтовується у дисертації, підтвердило, що будь-яка з них складається з двох підсистем — керуючої (тієї, яка керує) і керованої (тієї, яка зазнає на собі керівний вплив з боку керуючої підсистеми). Керуючу підсистему прийнято визначати як суб’єкт управління, тобто як те, що керує, а керовану — як його об’єкт, тобто те, чим керують. Однак і об’єкт, у свою чергу, певним чином впливає на суб’єкт управління завдяки зворотному зв’язку між ними.

Щодо функціонування акціонерних товариств України, то зазначені положення знаходять прояв у реалізації таких функцій, як прямий контроль; управління на основі представництва у радах директорів; управління власністю за дорученням акціонерів тощо. Виходячи з положень загальної теорії систем щодо оптимізації, забезпечення ефективної взаємодії об’єкта і суб’єкта управління, керуючої і керованої підсистем управління, аргументовано пропозиції дисертантки щодо розподілення повноважень виконавчого органу і наглядової ради та надання їй ефективних важелів впливу на поведінку виконавчого органу. З метою примноження суспільного багатства, створення нових робочих місць, досягнення фінансової стабільності корпоративного сектору слід також забезпечити права заінтересованих осіб щодо участі в управлінні корпорацією (система корпоративного управління повинна визнавати встановлені законом права заінтересованих осіб і заохочувати активну співпрацю між компанією і всіма заінтересованими особами.

Розділ 2 «Складові правового забезпечення корпоративного управління АТ» включає два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Правова база корпоративного управління АТ» зазначається, що ефективність корпоративного управління АТ залежить безпосередньо від якості його правової бази, а також від ефективності функціонування інших підсистем управління економікою, державою: підсистем нормотворчості, господарського судочинства тощо.

Щодо підсистеми нормотворчості, то вона, як і система господарського судочинства, є «зовнішньою» до правового забезпечення господарського управління АТ та ідентифікується системою державних (регуляторних) органів, які здійснюють нормотворчу діяльність, системою норм, які її регламентують, тощо.

Правова база корпоративного управління АТ ідентифікується комплексом правових норм, що регулюють етапи життєдіяльності акціонерного товариства, починаючи від його створення, діяльності та закінчуючи елімінацією (припиненням, ліквідацією).

У підрозділі обґрунтовуються положення щодо необхідності зміни статті 34 «Право на участь у загальних зборах» Закону України «Про акціонерні товариства», приведення її змісту у відповідність Принципам корпоративного управління Організації економічної співпраці і розвитку (підрозділ «Права акціонерів»). Варто, зокрема, зазначити, хто і за якими критеріями складає на певну дату перелік акціонерів, які мають право брати участь у загальних зборах.

Правове забезпечення господарського управління АТ, нарівні із законодавчими та іншими нормативними актами, має включати локальні акти, що розробляються самим АТ: статут, установчі документи, локальні положення, зокрема «Про Загальні збори акціонерів», «Про Наглядову раду», «Про правління», «Про Комітет з аудиту Наглядової ради», «Про Раду з регіонального розвитку», інші управлінські документи. До останніх належать Кодекс (принципи) корпоративного управління АТ, що має відповідати Принципам корпоративного управління Організації економічної співпраці і розвитку — визнаним у світі стандартам корпоративної поведінки.

У підрозділі 2.2. «Практика вирішення корпоративних спорів у рамках судового контролю діяльності АТ» аргументовано, що господарське судочинство, яке розглядається у цьому дослідженні як підсистема управління економікою, нарівні з підсистемою нормотворчості, правовою базою господарського управління АТ, є складовою державного управління економікою, а правове забезпечення господарського управління за об’єктом правового регулювання доцільно розрізняти у широкому і вузькому значеннях. Об’єктом правового забезпечення господарського управління у широкому значенні є як господарські, так і господарські процесуальні відносини.

Розвинуто положення про те, що в рамках судочинства здійснюється контроль за додержанням суб’єктивних прав позивачів (відповідачів) за спором, оскільки в процесі судочинства, провадження у справі суд порівнює дві моделі дій: одну — нормативну, представлену відповідними правовими нормами, які моделюють бажаний стан, і моделлю фактичної поведінки, фактичних дій, що здійснені позивачем (відповідачем). Тобто, суд контролює відповідність поведінки закону. У разі виявлення різниці між зазначеними моделями — фіксації відхилення від закону, порушення прав — приймається судове рішення про усунення згаданого відхилення.

Аналіз практики розгляду корпоративних спорів у господарських судах свідчить про те, що з низки основних питань у судах цієї ланки досягнуто єдності правових позицій, що мають антирейдерську спрямованість. Позицію Вищого господарського суду України у вирішенні спорів за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, викладено, зокрема, у рекомендаціях його президії від 28 грудня 2007 року № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин». За змістом рекомендацій до виключної компетенції господарських судів належать справи у спорах між учасниками (акціонерами, засновниками) господарського товариства і господарським товариством, пов’язані з реалізацією та захистом корпоративних прав. До корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів. Виходячи з цього, господарським судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, потрібно з’ясовувати, чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів. Водночас у рекомендаціях йдеться про те, що законодавством не передбачене право акціонера звертатися до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, якщо він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Ця правова позиція базується також на рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес). Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважено акціонера на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства, яке регулює корпоративні відносини, формування єдиної судової практики у цій сфері, здійснення належного захисту судами прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави, які пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності господарських товариств, Пленум Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року прийняв постанову № 13, у якій дав судам роз’яснення, якими нормами матеріального права необхідно керуватися при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин.

Розділ 3. Удосконалення правового забезпечення господарського управління АТ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Формування правового забезпечення господарського управління акціонерним товариством, адаптованого до європейських стандартів»  - це назва в авторефераті аргументовано, що ефективність правового забезпечення господарського управління АТ значною мірою залежить від того, яку саме модель закладено в основу цього забезпечення. Під моделлю взагалі розуміється система, яка дає інформацію, уявлення про іншу систему, об’єкт, що досліджується. Необхідність інтерпретації відповідної частини господарського законодавства як моделі корпоративного управління обумовлюється вимогами до нього — забезпечити оптимальні (з позицій інтересів економіки в цілому і господарюючих суб’єктів) створення та діяльність корпоративних підприємств. Саме в процесі моделювання з’являються можливості порівнювати різні варіанти врегулювання порядку створення, діяльності або припинення діяльності акціонерного товариства й обрати найкращий, найоптимальніший з позицій певних критеріїв, наявності відповідних системоутворюючих властивостей.

Сформульовано системоутворюючі властивості щодо української національної моделі корпоративного управління, яка перебуває на етапі активного становлення й розвитку. Зокрема, пропонуються такі системоутворюючі властивості, як вироблення стратегії інноваційного розвитку, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку, захист інтересів міноритарних акціонерів, якими здебільшого є пересічні громадяни; підвищення рівня відкритості та прозорості управління акціонерним товариством, прямий контроль; управління на основі представництва у радах директорів, управління власністю за дорученням акціонерів, моніторинг діяльності вищого керівництва, стійкість до недружнього злиття чи поглинання, виплата дивідендів за акціями. Крім того, оптимальне господарсько-правове забезпечення управлінської діяльності має відповідати таким емерджентним (системним) властивостям, як його повнота і достатність, несуперечливість (іншим нормам), відсутність дублювання тощо.

Аналізуючи процеси адаптації законодавства України у сфері господарського управління АТ до європейських стандартів, законодавства ЄС, дисертантка зазначає, що адаптація законодавства України до acquis communautaire відбувається в двох формах:

1) приведення чинного законодавства у відповідність acquis communautaire шляхом внесення відповідних змін;

2) розроблення проектів нормативно-правових актів з урахуванням acquis communautaire.

Потрібно також визначити матеріальні положення acquis communautaire, які регулюють правовідносини у відповідній сфері, виокремити акти acquis communautaire, ухвалені в рамках реалізації компетенції співтовариства (актів вторинного права). Окрім цього, необхідно звернутися до практики застосування визначених актів acquis communautaire та їхніх положень у рішеннях Суду європейських співтовариств, а також стратегіях розвитку політик з цих питань, висвітлених у повідомленнях Комісії, резолюціях Європейського парламенту тощо.

До основних актів acquis communautaire належать: Друга Директива (щодо заснування публічних акціонерних товариств і підтримання та зміни їх статутного капіталу) № 77/91 «Про координацію захисних положень, які для забезпечення захисту інтересів учасників та третіх сторін вимагаються державами-членами від компаній відповідно до положень параграфа 2 статті 58 Договору стосовно створення публічних компаній із обмеженою відповідальністю, їхньої діяльності та змін у їхньому капіталі для того, щоб досягти еквівалентності таких положень» від 13 грудня 1976 року; Третя Директива (щодо злиття публічних акціонерних товариств) № 78/855 «Про злиття публічних компаній із обмеженою відповідальністю» від 9 жовтня 1978 року, Четверта Директива (щодо звітності товариств) № 78/660 «Про річну звітність певних видів компаній» від 25 липня 1978 року, Шоста Директива (щодо поділу публічних акціонерних товариств) № 82/891 «Про поділ публічних компаній із обмеженою відповідальністю» від 17 грудня 1982 року тощо.

У результаті цієї роботи має бути сформовано перелік джерел acquis communautaire у сфері корпоративного права. За результатами опрацювання визначених джерел acquis communautaire, практики їх застосування, а також враховуючи принципи acquis communautaire, має бути визначено, яким чином в acquis communautaire врегульовані питання, що належать до законодавства ЄС про компанії. Під час розробки проектів актів має враховуватись, що acquis communautaire включає не лише прописане право ЄС, а й судову практику Суду ЄС, в якій дається офіційне тлумачення норм корпоративного права ЄС. Для запровадження перевірки проектів, ініційованих суб’єктами законодавчої ініціативи, та змін, внесених до вже адаптованих проектів, необхідно внести зміни до статті 6.3.4 Регламенту Верховної Ради України, в якій йдеться про можливість проведення експертизи та надання висновків щодо законопроектів Урядом України, відповідними міністерствами та відомствами, іншими органами, установами і організаціями, а також окремими фахівцями У цій статті Регламенту потрібно зазначити, що проекти, які регулюються правом ЄС, мають проходити експертизу відповідності acquis communautaire. Зазначається, що введення таких норм сприятиме виконанню міжнародних зобов’язань України щодо адаптації українського корпоративного законодавства до законодавства Європейського Союзу (acquis communautaire), а також якісному поліпшенню правового забезпечення господарського управління АТ.

У підрозділі 3.2. «Правове забезпечення господарського управління АТ і боротьба з рейдерством» зазначається, що, згідно з теорією систем, будь-яка система повинна мати відносну стабільність, тобто рівновагу. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану (немає антагоністичних суперечливостей, скажімо, між органами управління та інвесторами (акціонерами). Те саме стосується й змін зовнішнього середовища (держава, інші господарюючі суб’єкти, контрагенти, клієнти, конкуренти тощо). Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою (нестійкість до недружнього злиття чи поглинання). Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їхнього взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один із основних напрямків розвитку моделювання корпоративного управління.

З метою підвищення ефективності правового забезпечення господарського управління у роботі обґрунтовується теоретичне положення про те, що антирейдерська стратегія як компонент господарського управління АТ має включати такі заходи:

1) виявлення джерел потенційних загроз рейдерських нападів;

2) формування концепції управління лояльністю персоналу та впровадження методів її постійної оцінки і коригування;

3) розробка та удосконалення правового забезпечення кадрової політики підприємства;

4) проведення аналізу існуючих внутрішніх нормативних документів, порядку їх обліку та збереження, впровадження регламентів доступу до внутрішніх нормативних документів у компанії;

5) аналіз існуючої схеми розподілу функцій і повноважень між органами управління товариства, виявлення та усунення «слабких місць» у системі контролю їхньої діяльності;

6) призначення відповідальних за проведення постійного моніторингу змін у реєстрі акціонерів;

7) оцінка ефективності організації фінансових потоків підприємства з використанням допомоги незалежних зовнішніх експертів, перш за все аудиторів;

8) аналіз справедливості оцінки нематеріальних активів підприємства та повноти їхнього обліку (всі бази даних, створені на підприємстві, які містять важливу інформацію, що може розглядатися як інсайдерська або комерційна таємниця, мають бути зареєстровані відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, оприбутковані за бухгалтерським обліком підприємства, а з тими працівниками, котрі мають доступ до відповідної інформації, потрібно укласти контракти щодо збереження комерційної таємниці з позначенням конкретної відповідальності за її розголошення).