ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УМОВАХ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів, визначається практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за його матеріалами.

Розділ 1 „Загальна характеристика реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання” складається із трьох підрозділів і присвячений висвітленню основних питань реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання.

У підрозділі 1.1 „Історико-правовий аналіз реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання” дисертантом зазначено, що трансформація соціальної політики держави щодо осіб з інвалідністю в площині соціально-історичного розвитку пройшла шлях від примітивних форм благодійності та соціального захисту до новітніх форм соціальної реабілітації та інтегрування. Визначено, що реабілітація засуджених-інвалідів в установах виконання покарань залишається однією зі слабких ланок комплексу реабілітаційних заходів, проблема ж адаптації ще більш ускладнюється, якщо враховувати ставлення суспільства до засуджених-інвалідів та їх постпенітенціарну ресоціалізацію. Дисертант доводить, що одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства є надання засудженим допомоги в соціальній адаптації після звільнення. Сьогодні, відповідно до чинного законодавства, існуючих норм щодо відбування покарання засудженими-інвалідами та їх реабілітації вочевидь недостатньо. Безоплатний проїзд до місця проживання після звільнення з колонії, забезпечення продуктами харчування або грошима на час проїзду, а іноді й одягом – це практично все, що закріплено в КВК України. Недостатнім є і регулювання соціальної адаптації інвалідів, яка має свою специфіку й вимагає здійснення спеціальних заходів з боку багатьох державних органів.

У підрозділі 1.2 „Поняття та зміст реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання” дисертантом визначено фактори, що зумовлюють реабілітацію засуджених-інвалідів, які звільняються з установ виконання покарань, зокрема фактори загального, спеціального та індивідуального характеру. Обґрунтовано два етапи ресоціалізації засуджених-інвалідів: пенітенціарний, у рамках якого здійснюються заходи встановлення приналежності до якої-небудь із груп засуджених, створення умов для розриву негативних зв’язків, виховна робота й організація усього виправного впливу; постпенітенціарний, основою якого є соціальна адаптація особистості інваліда після звільнення з місць позбавлення волі. Дисертант робить висновок, що в цілому система профілактичних і соціально-реабілітаційних заходів щодо засуджених-інвалідів повинна мати своєю метою можливе психічне і фізичне відновлення, відродження здатності бути корисним суспільству, почувати себе його повноправним членом. Визначено, що реабілітація засуджених-інвалідів в місцях позбавлення волі – це складовий елемент їх адаптації, здійснюваної у зв’язку із вчиненням злочину й відбуванням покарання у виді позбавлення волі. Реабілітація розглядається дисертантом як комплекс заходів, що проводяться із засудженими-інвалідами у місцях позбавлення волі та після їх звільнення, спрямованих на забезпечення сприйняття ними цінностей, що існують у суспільстві, соціальних норм, законів і правил співіснування, засвоєння соціально корисних ролей, утрачених у зв’язку з відбуванням покарання, вироблення прийнятних у суспільстві способів взаємодії в побуті, трудових колективах, соціальних групах під контролем держави, громадських, релігійних та інших організацій з метою закріплення результатів виправлення, чи його продовження.

У підрозділі 1.3 „Нормативно-правове забезпечення реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання” дисертант наголошує на відсутності спеціальних досліджень, присвячених нормативно-правовому забезпеченню реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання в Україні, які б носили комплексний міжгалузевий характер, що й зумовило проведення такого дослідження. Визначено, що реабілітація засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання відображена в таких нормативно-правових актах України: Законі „Про реабілітацію інвалідів в Україні”, постановах Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів” (від 8 грудня 2006 р. № 1686), „Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг” (від 31 січня 2007 р. № 80), „Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда” (від 23 травня 2007 р. (№ 757), КВК України, Наказі Державного департаменту України з питань виконання покарань (від 17 червня 2004 р. № 116). Зазначено, що реабілітація засуджених-інвалідів спрямована на запровадження в умовах відбування покарання державних реабілітаційних стандартів та встановлення контролю за якістю реабілітаційних послуг. Доведено, що система соціально-виховної роботи із засудженими-інвалідами сприяє розвитку їхніх позитивних нахилів та здібностей, успішній реінтеграції в суспільство після звільнення. Дисертант зазначає, що законодавство про реабілітацію засуджених-інвалідів розвивається в руслі системи законодавства, що регламентує правовий стан інвалідів в Україні, способи надання їм медичної та реабілітаційної допомоги. При цьому створенням одних тільки законів ситуація не вирішиться, необхідне виконання цілого комплексу соціальних заходів із залученням багатьох служб. Наголошено, що регулювання реабілітації засуджених-інвалідів здійснюється здебільшого за допомогою підзаконних нормативно-правових актів, у силу чого потрібно розширити її законодавчу базу.

Розділ 2 „Характеристика реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджується характеристика реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання та правові і психолого-педагогічні засоби впливу на процес реабілітації засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

У підрозділі 2.1 „Соціально-демографічна характеристика засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі” дисертантом визначено основні показники соціально-демографічної характеристики засуджених-інвалідів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, зокрема: стать, вік, освітній рівень, рід занять, ставлення до релігії, сімейний стан інвалідів, стан здоров’я. Зведені дані дослідження свідчать, що абсолютна більшість засуджених-інвалідів, які вчинили злочини, – чоловіки. Частка жінок у досліджуваній групі склала 3 % від загальної кількості всіх засуджених-інвалідів. Найбільшу частку серед засуджених-інвалідів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, складають особи віком від 20 до 39 років (44,7 %), значний відсоток (35 %) – інваліди похилого віку (55 років). Визначено, що рівень освіти інвалідів, які вчинили злочин, не набагато вищий зазначеного показника серед інших засуджених, які не є такими (60 % проти 49,8 %). Середній бал складає відповідно 9,6 і 9,5. Проте серед інвалідів більше осіб, які мають середню спеціальну, незакінчену вищу (14,5 проти 15,3 %) і вищу освіту (3,0 проти 1,2 %). Порівняльний аналіз роду занять до вчинення злочину інвалідів і осіб, що не є такими, показує, що перші характеризуються в цьому відношенні набагато краще других. Серед інвалідів більше осіб, які працювали (48,8 %), у той час як серед усіх засуджених ця група склала всього 38 %. Серед інших занять як джерела доходу можна назвати отримання засудженими пенсії (28,8 % засуджених-інвалідів є пенсіонерами за віком і можуть не працювати). Сімейний стан засуджених-інвалідів у зіставленні з іншими категоріями засуджених показує, що значну частку серед засуджених-інвалідів складають особи, які не перебували в шлюбі (43,1 %). Серед інших засуджених частка цих осіб значно більша (69,1 %). Звертає на себе увагу, що в 17,7 % засуджених-інвалідів шлюб розпався після засудження, у той час як в основної маси засуджених цей показник значно нижчий (10 %). Розрив з родиною сприймається ще і як утрата житла. Встановлено, що більше 90 % засуджених-інвалідів мали постійне місце проживання до засудження, у той час як на момент звільнення його не мають близько половини від загальної кількості засуджених-інвалідів (41,2 %). Стан здоров’я засуджених-інвалідів характеризується наступним чином: інваліди II групи (66,0 %); інваліди III групи (27,2 %); інваліди I групи (6,8 %). За характером захворювання: туберкульоз (67,0 %), інші захворювання (33,3 %) – інсульт, ампутація, контузія, травма голови, параліч нижніх кінцівок, інфаркт міокарда. Рівень захворюваності на туберкульоз серед засуджених-інвалідів набагато вищий, ніж серед інших засуджених (67,0 проти 12,0 %). Доведено, що особливої уваги в справі запобігання рецидиву злочинів вимагають інваліди, хворі на туберкульоз. Їх значна частка посилюється ще й особливостями поведінки, що відрізняється підвищеною агресивністю в порівнянні з поведінкою інших груп.

У підрозділі 2.2 „Кримінально-правова характеристика засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі” дисертантом встановлено наступні її показники: характер вчиненого злочину; кількість судимостей; вчинення злочину в співучасті; строк призначеного покарання, наявність додаткових видів покарань тощо. Ці показники дозволили сформувати уявлення про ступінь криміногенності та суспільної небезпеки засудженого-інваліда. Серед обставин вчинення злочину дисертант виділяє: перебування в стані „самооборони” – 23,0 %, перебування в стані афекту, гніву – 10,0 %, образи – 10,0 %, розлад психіки, нервовий зрив – 7,5 %, захист своєї гідності, гідності жінки – 7,5 %. Зазначені обставини свідчать про особливості психіки й психології особи, яка є інвалідом. Аналіз кримінально-правової характеристики засуджених-інвалідів дозволив установити категорії злочинів, за які вони відбувають покарання, зокрема найбільший показник склали насильницькі злочини – 52,2 %. Серед засуджених-інвалідів частка осіб, що мають одну судимість, складає 87,0 %, дві судимості – 9,5 %. Результати дослідження показали, що серед засуджених-інвалідів співучасники – 15,5 %, виконавці – 14,5 %, організатори і підбурювачі – по 1,0 %. Щодо строку покарання встановлено, що 63,0 % – це засуджені до покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, 12,0 % – до десяти років. Середній строк покарання в засуджених-інвалідів на 0,2 роки більше, ніж в інших категорій злочинців. До засуджених-інвалідів у 4 рази рідше, ніж до всіх засуджених, застосовуються додаткові покарання (4 проти 16,4 %), при цьому до них застосовується тільки один вид додаткового покарання – штраф. Доведено необхідність внесення змін до „Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання” (за ст. 84 КК України). Запропоноване проведення окремого спеціального дослідження за даним напрямом з обов’язковою участю вчених-правників, психологів, педагогів, медиків і практиків. Розглянуто необхідність започаткування такого напряму наукових пошуків і досліджень, як „Пенітенціарна медицина та психіатрія”, що розвивався б у межах відповідних галузевих наук у тісній взаємодії з пенітенціарною теорією і практикою.

У підрозділі 2.3 „Кримінально-виконавча характеристика засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі” здійснено аналіз особових справ засуджених-інвалідів, який дозволив встановити найбільш значущі ознаки даної характеристики. Запропоновано критерії виправлення й ресоціалізації засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі:сумлінна поведінка; сумлінне ставлення до праці; участь у виховних заходах; сумлінне ставлення до навчання). Визначено, що засуджені-інваліди беруть участь у виховних заходах менш активно й складають 5,4 %, у інших засуджених цей показник дорівнює 36,3 %. У той же час у процесі опитування персоналу установ виконання покарань було встановлено, що багато засуджених-інвалідів не беруть участі у виховних заходах із причини наявної в них інвалідності та з ідейних міркувань. У зв’язку з тим, що суспільно корисна праця застосовується паралельно з іншими засобами виправлення і ресоціалізації, дисертант робить висновок про її важливість як у період відбування засудженим-інвалідом покарання, так і після звільнення від його відбування. При цьому питома вага інвалідів, які одержують пенсію, більше питомої ваги пенсіонерів серед усіх інших категорій засуджених у 8,2 рази, що є цілком природним, тому що інвалідність значною мірою призводить до переведення інвалідів у категорію пенсіонерів. Дисертантом розроблено критерії класифікації засуджених-інвалідів, показано взаємозв’язок класифікації засуджених з інвалідністю та диференціації й індивідуалізації виконання покарання та правовим статусом досліджуваної категорії засуджених.

У підрозділі 2.4 „Правові та психолого-педагогічні засоби впливу на процес реабілітації засуджених з інвалідністю, які відбувають покарання у виді позбавлення волі” дисертантом запропоновано сучасну модель реабілітації засуджених з інвалідністю в умовах відбування покарання, яка передбачає диференційоване соціально-правове та пенсійне забезпечення засудженого-інваліда; спеціальний медичний супровід та відновлююче лікування відповідно до захворювання; раціональне харчування засудженого-інваліда; забезпечення засудженого-інваліда технічними засобами реабілітації; створення спеціальних побутових та санітарно-гігієнічних умов; педагогічну, психологічну та фізичну реабілітацію тощо. У роботі досліджено правові та організаційні проблеми професійної реабілітації інвалідів. Відзначається недостатній рівень державної політики в цьому напрямку, а також механізму самозайнятості звільнених інвалідів. Описано позитивний досвід створення громадських організацій інвалідів, які показали свою ефективність у ряді міст України. Визначено умови впливу на процес реабілітації засуджених інвалідів, а саме: створення в установах виконання покарань дієвого механізму  їх самореалізації; оптимізація виховного процесу з метою соціальної захищеності з урахуванням зарубіжного досвіду; оптимізація виховного процесу соціальної захищеності засуджених з урахуванням зарубіжного досвіду; наданням засудженим психологічної, педагогічної, юридичної та медичної допомоги.