| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Поняття, суть і значення принципу недоторканності особистого життя людини у кримінальному процесі» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню питань загально-правового характеру щодо поняття, сутності та значення права людини на недоторканність особистого життя як правової категорії та принципу кримінального процесу.
У підрозділі 1.1 «Поняття та загально-правовий зміст права людини на недоторканність особистого життя» наведено аналітичний огляд опублікованих у правовій літературі поглядів щодо поняття та сутності особистого життя людини, його елементів, нормативного закріплення у Конституції України та міжнародних нормативно-правових актах, а також регламентування забезпечення недоторканності особистого життя людини у вітчизняному законодавстві. Досліджується ґенеза впровадження положень щодо захисту прав і свобод людини у національне конституційне та галузеве законодавство України. Особлива увага звертається на форму та зміст нормативного закріплення права людини на недоторканність особистого життя та загально правових гарантій його реалізації. З цією метою аналізуються відповідні положення окремих матеріальних і процесуальних галузей права, встановлюється їх взаємообумовленість та зв'язок щодо охорони особистого життя людини.
У підрозділі 1.2 «Сутність недоторканності особистого життя людини як принципу кримінального процесу», аналізуючи розвиток наукових уявлень про сутність принципів кримінального судочинства (С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, Т.М. Добровольська, О.С. Кобліков, О.М. Ларін, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, І.Л. Пєтрухін, М.С. Строгович, В.Я. Чеканов та ін.), підтримується точка зору про необхідність формулювання поняття принципів на підставі визначення їх найбільш суттєвих критеріїв (ознак).
На підставі наукового аналізу поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених принцип недоторканності особистого життя людини у кримінальному процесі у вузькому розумінні слід розглядати як нормативно закріплене й гарантоване процесуальною формою право суб’єктів процесу на законний та обґрунтований режим отримання, зберігання, використання відомостей, які стосуються їхнього особистого життя при провадженні у кримінальних справах, а також можливість вимагати спростування неправдивої інформації про себе та членів своєї сім’ї, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдана незаконними діями з такими відомостями у судовому або іншому порядку, передбаченому законом. У широкому значенні – це форма, механізм та гарантії реалізації зазначеного положення у сфері кримінально-процесуальних відносин.
Доведено, що як принцип кримінального процесу недоторканність особистого життя людини забезпечується наступними процесуальними положеннями: обов'язок всіх органів і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, поважати права, свободи, честь і гідність особи; заборону примушувати будь-кого до участі у принизливих для її гідності процесуальних діях; недоторканність житла і таємницю телефонних розмов, телеграфних повідомлень та іншої кореспонденції, банківських рахунків та інших вкладів; можливість особи відмовитись давати показання відносно себе, близьких родичів та членів сім’ї, коло яких встановлено законом та обов’язок роз’яснити їй таке право до проведення слідчої дії; дотримання процесуальної форми при отриманні інформації про особисте життя людини і можливість отримання інформації про особисте життя людини тільки при дотриманні процесуальної форми процесуальної діяльності; обґрунтовану необхідність отримання інформації про особисте життя людини; перебування особи у певному процесуальному статусі (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого тощо) для можливості отримання відомостей про її особисте життя; забезпечення права на захист, можливість спростувати недостовірну інформацію, право подавати докази; заборону розголошувати дані досудового розслідування та відомості, які стали відомі під час проведення слідчих дій та інших процесуальних дій (обшук, виїмка, огляд, освідування, відтворення обстановки і обставин події, допит, витребування відомостей про особу від фізичних та юридичних осіб, засоби перевірки приводів до порушення кримінальної справи тощо); можливість проведення закритого судового розгляду; рішення про отримання та використання відомостей про особисте життя людини; право оскаржувати дії органів досудового розслідування, прокуратури, судді (суду); право на відшкодування шкоди, яка завдана незаконними діями зазначених органів; відомчий процесуальний та судовий контроль, прокурорський нагляд за кримінально-процесуальною діяльністю органів досудового розслідування при провадженні у кримінальних справах тощо.
Наведені у підрозділі положення впливають на характер і процесуальний зміст інформації про особисте життя людини, отриманої під час провадження у кримінальних справах, а їх ігнорування завжди є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
У підрозділі 1.3 «Місце і значення правових положень про недоторканність особистого життя людини у системі принципів кримінального судочинства» на підставі порівняльного аналізу доводиться, що реалізація принципу недоторканності особистого життя людини забезпечується неухильним дотриманням інших принципів кримінального процесу, зокрема: законності; забезпечення захисту прав і свобод людини; гласності судового розгляду справи; недоторканності житла; таємниці листування, телефонних та інших розмов, телеграфної, поштової, електронної та іншої кореспонденції, а також банківських вкладів та рахунків; поваги та захисту честі і гідності людини; допустимості застосування заходів кримінально-процесуального примусу лише в разі крайньої необхідності; незалежності слідчого; прокурорського нагляду за забезпеченням законності у досудових стадіях; незалежності суду і підкорення його тільки закону; свободи оскарження процесуальних дій та рішень тощо. Обґрунтовано, що кожен принцип кримінального процесу так чи інакше впливає на забезпечення права людини на недоторканність особистого життя, а також відчуває зворотній вплив положень цього принципу під час взаємодії з ним. Автором підтримується наукова позиція (І.Л. Беспалько) за якою принципи кримінального процесу перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і відповідно є гарантіями реалізації один одного.
Розділ 2 «Реалізація принципу недоторканності особистого життя людини у досудових стадіях кримінального процесу» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються підстави, межі та умови, а також кримінально-процесуальні гарантії і форми реалізації принципу недоторканності особистого життя людини у стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування.
У підрозділі 2.1 «Підстави, межі та умови обмеження права людини на недоторканність особистого життя у досудових стадіях кримінального процесу» визначено, що для вирішення проблеми захисту особистого життя людини від зайвого протиправного і необґрунтованого втручання в нього органів досудового розслідування під час здійснення ними кримінально-процесуальної діяльності, необхідно також законодавчо встановити процесуальні підстави і умови обмеження права людини на недоторканність особистого життя, а також визначити процесуальні межі допустимості такого обмеження.
Процесуальні підстави розглядаються у розрізі встановлених кримінально-процесуальним законодавством обставини (юридичні факти), що у своїй сукупності створюють ситуацію правомірного і обґрунтованого обмеження органами досудового розслідування недоторканності особистого життя людини, а саме: наявність передбачених законом фактичних даних, що прямо вказують на необхідність проведення певної слідчої дії з метою отримання відомостей про особисте життя особи; винесення мотивованої постанови про проведення конкретної слідчої дії; складання протоколу слідчої дії, під час проведення якої отримується інформація про особисте життя особи.
Межами допустимості обмеження недоторканності особистого життя людини, автор визначає як сукупність обставин, що підлягають доказуванню у певній кримінальній справі. У зв’язку із цим обґрунтовано тезу про те, що особисте життя людини може ставати об'єктом уваги органів досудового розслідування лише у тому обсязі, у якому одержані відомості сприяють встановлення обставин, перелік яких наведено у статтях 23, 28, 64, 417, 433 КПК України стосовно окремих правових ситуацій.
Процесуальними умовами допустимого обмеження недоторканності особистого життя людини, яке викликано проведенням процесуальних дій, у тому числі тих, які пов'язані з оглядом та обстеженням людського тіла і психіки, варто розуміти не лише вимогу закону про неприпустимість дій, що принижують честь і гідність, чи є небезпечними для здоров'я громадянина, а й про нерозголошення обставин особистого життя.
У підрозділі 2.2 «Особливості реалізації положень принципу недоторканності особистого життя людини у стадії порушення кримінальної справи» встановлено, що до гарантій недоторканності особистого життя людини до порушення кримінальної справи доцільно віднести такі положення: відомості про особисте життя людини, зібрані під час перевірки заяви або повідомлення про злочин мають не виходити за межі предмета доказування у конкретній ситуації, яка склалась при перевірці приводів до порушення кримінальної справи та встановлення ознак злочину; проведення окремих оперативно-розшукових заходів, слідчих дій та інших процесуальних дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи є допустимим лише у встановлених законом випадках, за умов винесення відповідної постанови суддею або отримання письмового дозволу від власника інформації; складання протоколу слідчої дії, під час проведення якої одержується інформація про особисте життя людини; можливість накладення обов’язку не розголошувати інформацію про особисте життя людини; право особи відмовитись давати пояснення відносно себе та близьких родичів, членів сім’ї, коло яких встановлено законом, а також отримати попередні роз’яснення про необхідність збору відомостей про особисте життя; право оскаржувати незаконні дії органів досудового розслідування, прокурора і суду під час перевірки приводів до порушення кримінальної справи та прийняття рішень передбачених ч. 1 ст. 97 КПК України. Про необхідність нормативного закріплення положення про нерозголошення даних отриманих при перевірці приводів до порушення кримінальної справи висловились зокрема 62 % слідчих та 94 % оперуповноважених. При цьому, проведеним вивченням кримінальних справ з’ясовано, що у 97 % пояснень відібраних від заявників та 81 % пояснень очевидців встановлювались окремі відомості про особу та її особисте життя, які у подальшому не входили у предмет доказування у кримінальній справі та не мали принципового значення для розслідування злочину.
У підрозділі 2.3 «Специфіка реалізації принципу недоторканності особистого життя людини у стадії досудового розслідування» на підставі проведеного дослідження та вивчення матеріалів кримінальних справ автор наголошує на тому, що основними критеріями відомостей про особисте життя людини отримуваних органами досудового розслідування є: можливість отримання на законних підставах, у тому числі, незалежно від волі її власника (носія); отримання відомостей від належного суб’єкта; обґрунтована необхідність отримання даних про особисте життя людини для з’ясування обставин, які входять до предмету доказування.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує органи досудового розслідування дотримуватись процесуальних умов щодо обмеження права на недоторканність особистого життя лише при проведенні окремих слідчих дій: освідуванні (ч. 3 ст. 193 КПК України), відтворенні обстановки і обставин події (ч. 2 ст. 194 КПК України), обшуку та виїмки (ст. 185 КПК України). Водночас, обставини, що належать до категорії особистого життя, можуть встановлюватися і досліджуватись при проведенні й інших слідчих дій, таких, як огляд місця події, огляд документів, судова експертиза, допит потерпілого (свідка, обвинуваченого) тощо, так само, як право особи на честь і гідність може бути порушене фактично при проведенні будь-якої слідчої дії, а в окремих випадках й іншої процесуальної дії. Таке положення підтверджено емпіричними даними, зокрема 71 % слідчих та 54 % оперуповноважених вважають, що відомості про особисте життя отримуються виключно при проведенні слідчих дій, решта – при проведенні будь-якої процесуальної діяльності у межах розслідування кримінальної справи. Результатами опрацювання кримінальних справ встановлено, що відомості про особисте життя були здобуті при проведенні таких слідчих дій та частково відображені у протоколах за їх результатами: обшук – 79 %; допит свідка – 91 %; допит потерпілого – 76 %; допит обвинуваченого – 81 %; виїмка – 64 %; огляд – 97 %; відтворення обстановки та обставин події – 68 %.
У зв’язку із цим підкреслюється, що відомості про особисте життя людини можуть одержуватися органами досудового розслідування й через документи, які витребуються шляхом направлення запитів до підприємств, установ, організацій. Автор, вважає доцільним поширити сферу дії зазначених процесуальних положень обмеження недоторканності особистого життя громадян на процесуальні дії в цілому. Додаткове акцентування у чинному КПК України на процесуальній охороні обставин особистого життя учасників кримінального процесу буде сприяти захисту інтересів особи як одного з основних завдань кримінального судочинства. У зв’язку з цим, пропонується внести відповідні зміни і доповнення до чинного КПК України та врахувати відповідні положення у проекті КПК України.
Розділ 3 «Спеціальні гарантії недоторканності особистого життя людини у досудових стадіях кримінального процесу» складається з двох підрозділів, у яких розглядаються відомчий процесуальний контроль, прокурорський нагляд та судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу з огляду на основні напрями гарантування ними реалізації недоторканності особистого життя людини.
У підрозділі 3.1 «Відомчий процесуальний контроль та прокурорський нагляд як ефективні засоби забезпечення недоторканності особистого життя людини» доведено, що ефективна реалізація органами досудового розслідування завдань захисту особи, охорони прав і свобод людини у досудових стадіях кримінального судочинства неможлива без вдосконалення правової регламентації здійснення процесуального контролю з боку начальника органу досудового розслідування слідчого підрозділу, прокурорського нагляду та, так званого, судового контролю. Автор зазначає, що об'єктом відомчого процесуального контролю повинна бути не діяльність слідчого, а законність його дій і прийнятих ним актів. Процесуальний контроль не повинен переходити тієї межі, за якою лежить сфера внутрішнього переконання слідчого. У слідчій практиці відомчий процесуальний контроль впливає на стан захисту особистого життя людини у сфері кримінального судочинства за допомогою реалізації повноважень начальника слідчого підрозділу. Зокрема з цією тезою погоджуються 87% опитаних оперативних працівників та 91 % опитаних слідчих. Слід враховувати і те, що відомчий контроль за діяльністю працівників органів досудового розслідування не обмежується виключно контролем начальника слідчого підрозділу або начальника органу досудового розслідування. Він має більш широкий зміст, і опосередковано перебуває у площині відомчого нормативно-правового регулювання, зокрема щодо функціональних обов’язків слідчих методичних підрозділів, слідчих-криміналістів тощо.
Встановлено, що відомчий процесуальний контороль та прокурорський нагляд тісно пов’язані між собою, оскільки безпосередньо спрямовані на ефективність проведення досудового розслідування у кримінальних справах. Якщо питання відомчого процесуального контролю регламентуються здебільшого відомчими наказами, то повноваження прокурора на досудових стадіях кримінального судочинства більш повноцінно визначені чинним КПК України. Прокурор зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили, тому здійснюючи нагляд за виконанням законів органами досудового розслідування, прокурор наділений досить широкими повноваженнями. Зокрема, щодо високої ефективності саме прокурорського реагування на порушення кримінально-процесуального законодавства у досудових стадіях кримінального процесу надали позитивну відповідь 71 % – опитаних оперуповноважених та 93 % – слідчих.
Автором підкреслено, що відомчий процесуальний контроль та прокурорський нагляд, слід розглядати як гарантії недоторканності особистого життя людини, оскільки вони покликані забезпечити належну реалізацію принципів кримінального процесу органами досудового розслідування у досудових стадіях кримінального процесу.
У підрозділі 3.2 «Роль суду у забезпеченні недоторканності особистого життя людини у досудових стадіях кримінального процесу» розкрито напрями судового контролю за забезпеченням недоторканності особистого життя у досудових стадіях кримінального процесу. Роль судового контролю щодо забезпечення недоторканності особистого життя під час проведення досудового розслідування у кримінальних справах безперечно реалізується у випадках прийняття рішення про проведення окремих слідчих дій та інших процесуальних дій, застосуванні заходів процесуального примусу, оскільки суд фактично дозволяє органам досудового розслідування обмежувати вказане право людини з метою досягнення завдань кримінального судочинства. Ефективність забезпечення прав і свобод людини у досудових стадіях кримінального процесу засобами судового контролю відзначили 82 % опитаних, під час виконання дисертаційного дослідження, оперуповноважених та 67 % слідчих системи МВС України. Важливим аспектом забезпечення недоторканності особистого життя людини при проведенні слідчих дій, фактичним змістом яких є збирання та перевірка відомостей про особу, є передбачений КПК України порядок отримання рішень суду на проведення огляду, обшуку, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, а також проведення процесуальних дій пов’язаних із обмеженням особистої свободи особи.
|
