СЛІДЧІ ДІЇ, ЩО ПРОВАДЯТЬСЯ З ДОЗВОЛУ СУДУ ТА З САНКЦІЇ ПРОКУРОРА

Краткое содержание

1)      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Сутність слідчих дій, що провадяться з дозволу суду та з санкції прокурора” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Ґенеза уявлень у теорії кримінального процесу щодо слідчих дій, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора” досліджено історико-правовий аспект провадження слідчих дій, що проводяться з дозволу суду та з санкції прокурора; звернуто увагу на якість захисту прав та інтересів учасників кримінального судочинства під час провадження зазначених дій; визначено обставини, які в різні історичні періоди впливали на ефективність провадження вказаних слідчих дій.

На підставі дослідження історичного розвитку уявлень щодо слідчих дій, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора, обґрунтовано висновок про можливість розробки в умовах сьогодення “ідеальної моделі” захисту прав та свобод учасників кримінального судочинства під час здійснення слідчих дій, дозвіл на провадження яких надає суд або санкціонує прокурор. Відзначено потребу в подальших дослідженнях процесуальних інститутів судового контролю та прокурорського нагляду як головних гарантій дотримання прав і свобод людини в кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.2 “Поняття й різновиди слідчих дій, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора” досліджено підходи до розуміння сутності та поняття слідчих і процесуальних дій. На підставі аналізу позицій учених щодо цих категорій і їх співвідношення сформульовано визначення слідчих дій, що провадяться з дозволу суду та з санкції прокурора. Запропоновано розуміти зазначені дії як окремий різновид процесуальної діяльності слідчого, що має примусовий характер, регламентований кримінально-процесуальним законодавством і провадиться зі спеціального дозволу, метою якого є збирання, дослідження та використання фактичних даних, що мають значення під час розслідування кримінальної справи.

З урахуванням точки зору Л.М. Лобойка щодо підстав класифікації слідчих дій здійснено розподіл усієї сукупності слідчих дій на дві групи: традиційні, або усталені; нетрадиційні, або дискусійні.

У результаті вивчення етапів становлення нових засобів отримання, збирання, дослідження та використання доказів (С.А. Шейфер) виокремлено нові етапи становлення й на підставі цього визначено авторську систему слідчих дій. Відповідно до цієї системи слідчих дій запропоновано їх нову класифікацію за особливостями процесуальної форми провадження: 1) слідчі дії, що не потребують прийняття рішення про їх проведення (ініційовані посадовими особами державних органів, які здійснюють судочинство, без складання додаткових документів, необхідних для їх проведення); 2) слідчі дії, що потребують прийняття рішення слідчим у формі постанови; 3) слідчі дії, що потребують прийняття рішення слідчим у формі постанови та наявності спеціального дозволу на проведення цих дій, тобто ті, що провадяться: а) з санкції прокурора, б) з дозволу суду.

У підрозділі 1.3 “Загальна процесуальна характеристика слідчих дій, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора” йдеться про дискусійні питання, що стосуються процесуальної характеристики окремих слідчих дій та звернуто увагу на важливість такого комплексного дослідження на підставі проведеного опитування респондентів (76,2% слідчих ОВС, 74,8% слідчих прокуратури, 73,2% слідчих податкової міліції, 77,4% викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики).

На підставі дослідження складових елементів процесуальної характеристики слідчих дій, що запропоновані вченими (Ю.М. Грошевий, Л.М. Лобойко, В.М. Хотенець та ін.), визначено таку систему складових цього різновиду характеристики: 1) поняття, різновиди, мета, місце, учасники, особливості; 2) підстави провадження (фактичні та правові); 3) порядок провадження, фіксація та результати. Зазначену систему елементів покладено в основу процесуальної характеристики слідчих дій під час подальшого дослідження.

Доведена необхідність розподілу всіх учасників слідчих дій, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора, на групи відповідно до кримінально-процесуальних функцій, які вони виконують: правосуддя (розгляд справи по суті), обвинувачення (кримінального переслідування) і захисту. На основі теоретичних та практичних досліджень доведено, що провадження слідчих дій є можливим з альтернативною участю понятих.

Обґрунтовано необхідність повідомлення суду про результати провадження обшуку та огляду в невідкладних випадках (ч. 6 ст. 177 та ч. 7 ст. 190 КПК України) шляхом направлення повідомлення у вигляді подання про встановлення законності, де зазначаються підстави до провадження слідчих дій і їхні результати. Обґрунтовано, що суд, розглянувши подання, повинен прийняти відповідне рішення про законність (незаконність) проведеного обшуку чи огляду. Якщо суд визнає слідчі дії незаконними, то всі отримані докази будуть вважатися недопустимими і їх не можна буде використовувати для обґрунтування обвинувального висновку.

Визначено критерії, якими міг би керуватися слідчий, приймаючи рішення щодо провадження слідчих дій у невідкладних випадках. Такими критеріями можуть бути: необхідність термінового проведення цих дій за умов можливого спричинення зволіканням тяжких наслідків для розслідування злочину; продовження злочинної діяльності, втрати або приховання важливих доказів тощо; брак часу для прийняття рішення; відсутність можливості звернутися до суду або до прокурора без шкоди для результативності слідчих дій. Використання зазначених критеріїв дасть змогу ефективно виконувати завдання кримінального судочинства, визначені ст. 2 КПК України, зокрема завдання щодо швидкого та повного розкриття злочину.

У підрозділі 1.4 “Норми права, якими регламентовано слідчі дії, що провадяться за рішенням суду та з санкції прокурора” досліджено процесуальні норми, що регламентують слідчі дії, провадження яких здійснюється з дозволу суду та з санкції прокурора, їх специфічні ознаки й функціональне призначення. З урахуванням думки Т.М. Радько щодо функцій процесуальних норм розглянуто загальноправові функції права в аспекті дії права на суспільні відносини під час провадження зазначених дій. Зазначено, що функції процесуальних норм є взаємопов’язаними, доповнюють одна одну та лише взяті в єдності дають повне уявлення про призначення цих норм.

Наголошено на тому, що процесуальні норми переважно адресовані не до кожного, а лише до певного учасника регульованих ними суспільних відносин (наприклад, до судді, слідчого, органу дізнання тощо), тому вказівка в них на суб’єктний склад є необхідною.

Звернуто увагу на питання про структуру цих норм, що є їхнім зовнішнім вираженням, зокрема в аспекті характеристики окремих елементів (гіпотези, диспозиції, санкції). Доведено, що процесуальні норми, якими регламентовано провадження слідчих дій з дозволу суду та з санкції прокурора, є триланковими структурно-логічними нормами. У гіпотезі процесуальних норм, якими регламентовано зазначені слідчі дії, формулюються підстава або мета до провадження цих дій; у диспозиції – правила, що безпосередньо регламентують поведінку всіх учасників дій та процедурний порядок (послідовність) виконання елементарних актів органів дізнання, слідчого, прокурора та судді; у санкції – заходи примусу, вживані до учасників слідчих дій, та міра відповідальності, яка встановлена нормами інших галузей права.

Розділ 2 “Слідчі дії, що провадяться з дозволу суду” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Дозвіл суду на провадження слідчих дій – спосіб судового контролю за дотриманням конституційних прав їх учасників” акцентовано увагу на відповідності положень норм КПК України та проекту КПК України вимогам Конституції України й Рішенням Європейського суду з прав людини.

У діяльності судової влади в межах кримінального процесу виокремлено, крім виключної функції правосуддя, ще й самостійну контрольну функцію, змістом якої є захист конституційних прав громадян шляхом контролю та перевірки застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням цих прав під час провадження слідчих дій.

Пропонуючи дефініцію поняття “судовий контроль”, особливу увагу приділено судовим рішенням у досудовому розслідуванні. Наведено класифікацію судових рішень, що можуть обмежити конституційні права та свободи громадянина, як-от: 1) свободу та особисту недоторканність (ст. 178 КПК України, ст. 184 КПК України); 2) таємницю листування (ст. 187 КПК України, ст. 187-1 КПК України); 3) недоторканність житла та приватну власність (ст. 177 КПК України, ст. 190 КПК); 4) свободу вибору місця мешкання та пересування (ст. 205 КПК України); 5) економічну та інформаційну безпеку (ст. 178 КПК України). Така класифікація становить теоретичне підґрунтя для детального розроблення процедури кожного з видів судових рішень, визначає для практичних працівників органів досудового розслідування, прокуратури та суду орієнтири щодо кола учасників такого провадження, осіб, органів, правомочних порушувати судово-контрольне провадження. Запропоновано спростити отримання процесуального рішення суду на провадження окремих слідчих дій, відмовляючись при цьому від “системи подвійного санкціонування”.

Підтримано загальновизнану в теорії кримінального процесу позицію про те, що дозвіл (рішення) суду про провадження окремих слідчих дій є способом судового контролю за дотриманням конституційних прав та свобод усіх учасників кримінального судочинства. При цьому визначено дозвіл (рішення) суду як процесуальне рішення суду про наявність підстав до провадження слідчих дій чи про визнання в умовах доступності та змагальності судових процедур процесуальних рішень або дій (бездіяльності) органів досудового розслідування незаконними чи необґрунтованими.

У підрозділі 2.2 “Особливості процесуальної характеристики слідчих дій, що провадяться з дозволу суду” розглянуто чинники, від яких залежить зміст слідчих дій, що провадяться з дозволу суду.

Акцентовано увагу на учасниках цих слідчих дій. Висловлено думку про те, що ефективність правосуддя полягає в пріоритетному судовому порядку вирішення правових суперечок перед іншими способами. Суддя не бере безпосередньої участі в провадженні слідчих дій, тому можна стверджувати, що суд опосередковано бере участь у провадженні цих дій.

Доведено, що, крім загальних реквізитів і даних, що мають бути відображені в поданні до суду на провадження слідчих дій, суду необхідно надавати орієнтовний перелік учасників цих дій для забезпечення реалізації їхніх конституційних прав та законних інтересів.

Обґрунтовано, що з метою уникнення процесуальних казусів необхідно регламентувати провадження обшуку та виїмки в різних (самостійних) статтях КПК України.

Відзначено пробільність регулювання провадження огляду в приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у тих, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім’ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Наведено додаткові аргументи на користь того, що експертизи, які проводяться з дозволу суду, є можливими до порушення кримінальної справи.

У підрозділі 2.3 “Особливості структури норм права, якими регламентовано слідчі дії, що провадяться з дозволу суду” розглянуто гіпотези, диспозиції та санкції норм, що регламентують провадження слідчих дій за рішенням суду; з’ясовано особливості цих структурних елементів норм.

Доведено, що в гіпотезі норм окреслено коло учасників слідчої дії. Диспозиція ж “зв’язує” їх взаємними правами та обов’язками, тобто приписує їм той чи інший варіант поведінки. Зроблено висновок про те, що в певних випадках роль гіпотези відіграє диспозиція, що є особливістю процесуальних норм, розглядуваних у цьому підрозділі. Підставою (умовою) до провадження обшуку є отримання дозволу суду. Порядок отримання дозволу суду на провадження обшуку – це по суті, з одного боку, диспозиція, бо в ній викладено порядок дій слідчого та інших суб’єктів, а з іншого – це й гіпотеза, бо “отримується” необхідна умова до провадження обшуку – санкція прокурора і постанова суду. Реалізація положень, викладених у цих двох елементах норми, забезпечується наявністю в ній санкції.

Під час аналізу гіпотези, диспозиції та санкції певну увагу приділено допустимості доказів, отриманих під час проведення слідчих дій, що провадяться з дозволу суду, та “розширенню” структурних елементів розглядуваних норм.

Розділ 3 “Слідчі дії, що провадяться з санкції прокурора” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Санкціонування прокурором рішення про провадження слідчих дій – спосіб нагляду за законністю їх провадження” досліджено напрями діяльності прокурора під час провадження слідчих дій.

Зазначено, що судовий контроль та прокурорський нагляд на досудовому провадженні є самостійними видами діяльності, спрямованими на дотримання законності в діяльності органів дізнання й слідства, котрі повинні не виключати одне одного, а взаємодіяти.

Визначено відмінності прокурорського нагляду від судового контролю за законністю слідчих дій. По-перше, прокурор відповідно до своїх повноважень здійснює процесуальне керівництво розслідуванням кримінальної справи. Суд же процесуального керівництва досудовим розслідуванням не здійснює. По-друге, судовий контроль може здійснюватися лише епізодично, а прокурорський нагляд – постійно, у тому числі за законністю слідчих дій, дозвіл на провадження яких надав суд. По-третє, прокурорське реагування на порушення законності під час провадження слідчих дій завжди є оперативнішим за судове, тому що терміни прийняття та вступу в законну силу рішень прокурора є більш стислими.

У контексті розглядуваного питання обґрунтовано необхідність розширити перелік слідчих дій, провадження яких доцільно дозволити до порушення кримінальної справи, та наділити прокурора повноваженнями нагляду за законністю їх здійснення.

Розглянуто етапи становлення нових (нетрадиційних, або дискусійних) засобів отримання, збирання, дослідження та використання доказів. Запропоновано процедуру провадження експертизи до порушення кримінальної справи, що відповідає сучасному розвитку суспільства й права, та визначено роль прокурора в зазначеній процедурі – надання дозволу на провадження експертизи. Надано пропозиції щодо правової регламентації такої процедури.

На підставі дослідження, здійсненого в межах цього підрозділу, та результатів аналізу чинного законодавства України зроблено висновок про те, що до предмета прокурорського нагляду за законністю провадження слідчих дій належить: наявність підстав (фактичних і процесуальних) для їх проведення; дотримання термінів провадження; роз’яснення прав та обов’язків всім учасникам і їх реальне забезпечення; дотримання процесуального порядку під час проведення слідчих дій та застосування науково-технічних засобів.

Прокурор може “офіційно” констатувати законність усіх перелічених обставин у своєму рішенні щодо провадження слідчих дій, виконуваних за його санкцією, або під час подальшого нагляду.

Отже, рішення (санкція), яке приймає прокурор під час здійснення своєї наглядової діяльності, є способом нагляду за законністю та обґрунтованістю провадження слідчих дій.

У підрозділі 3.2 “Особливості процесуальної характеристики слідчих дій, що провадяться з санкції прокурора” викладено встановлені специфічні ознаки слідчих дій, що провадяться з санкції прокурора: обшуку, ексгумації трупа, експертизи.

Відзначено, що слідчий перед затвердженням у прокурора постанови про ексгумацію трупа повинен повідомити про цю дію близьких родичів. У випадку, якщо вони заперечують проти ексгумації, дозвіл на її проведення слідчий може отримати через суд. Це необхідно зробити з моральних та етичних міркувань, бо провадження ексгумації породжує в близьких родичів емоційні переживання. Запропоновано внести відповідні зміни до ст. 192 КПК України.

Доведено необхідність розмежування в кримінально-процесуальному законі ексгумації трупа на два різновиди: 1) ексгумація трупа в офіційних місцях поховання з обов’язковим повідомленням близьких родичів; 2) ексгумація в інших, у тому числі “кримінальних”, місцях поховання.

Обґрунтовано доцільність запровадження до закону порядку, згідно з яким керівник експертної установи, виконуючи свої організаційні функції, на вимогу слідчого або прокурора завчасно повідомляє дані щодо конкретного експерта, який буде проводити експертизу. Із цим повідомленням слід ознайомити учасників слідчої дії, інтересів яких воно стосується, з’ясувати наявність чи відсутність підстав для вмотивованого відводу запропонованого експерта, за результатами прийняти відповідне рішення (про допуск (чи відмову) особи як експерта до участі в справі), про що сповістити керівника експертної установи. Запропонований порядок залучення експерта забезпечить ефективну реалізацію права обвинуваченого на відвід експерта.

Акцентовано увагу на визначенні компетенції експерта в межах його спеціальних знань. Обґрунтовано, що система слідчих дій, котрі провадяться з санкції прокурора, забезпечує можливість ситуаційного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства.

У підрозділі 3.3 “Особливості структури норм права, якими регламентовано слідчі дії, що провадяться з санкції прокурора” досліджено процесуальні норми, які регламентують провадження обшуку та ексгумації на підставі санкції прокурора, а також розглянуто запропоновану норму (модель), що регламентує провадження експертизи до порушення кримінальної справи.

Під час дослідження відповідних норм застосовано відому формулу (“якщо” – гіпотеза, “то” – диспозиція, “інакше” – санкція) й отримано “ланцюг” гіпотез і диспозицій. Відзначено, що існування “ланцюга” зумовлене динамічністю процесуальних відносин. Особливості ж змісту гіпотез і диспозицій норм, якими регламентовано слідчі дії, розглядувані в дисертації, пов’язані лише з особливим “набором” суб’єктів відносин і їхніх прав та обов’язків. У процесуальних нормах, що регламентують слідчі дії, які провадяться з санкції прокурора, вказані “позитивні” гіпотеза (підстави) та диспозиція (порядок), що свідчить про “авторитарні” повноваження прокурора в прийняті рішення про провадження слідчих дій. Подано можливі варіанти вирішення “негативних” ситуацій. Зокрема, ч. 2 ст. 114 КПК України запропоновано доповнити додатковою підставою подання вищестоящому прокуророві слідчим своїх заперечень на дії прокурора, який здійснює безпосередній нагляд, а саме: “незгоди слідчого з рішенням прокурора про провадження слідчих дій”.

Законодавець не визначив порядок отримання дозволу прокурора на провадження слідчих дій. Тому не можна говорити про те, що структурні елементи процесуальної норми, якими регулюються зазначені дії, є “повними”.

Наголошено на тому, що скасування прокурорського нагляду за законністю слідчих дій і залишення такого права лише за судом суперечитиме принципу диспозитивності, змістом якого є право особи розпоряджатися на власний розсуд правами і свободами, що їй належать, у контексті матеріального та процесуального права.