СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Поняття, сутність та межі судового контролю за розслідуванням злочинів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та сутність судового контролю за розслідуванням злочинів» розкривається зміст даного поняття. На думку автора, судовий контроль під час розслідування злочинів – це передбачена Конституцією України та КПК діяльність суду у досудових стадіях кримінального судочинства, яка реалізується ним у встановленій процесуальній формі і спрямована на гарантування законності та обґрунтованості процесуальних дій та рішень органу дізнання, слідчого та прокурора та має на меті захист і охорону прав і свобод особи.

Підкреслюється, що існує два види судового контролю під час розслідування злочинів: 1) суд дає дозвіл на тимчасове обмеження конституційних прав і свобод особи (попередній судовий контроль); 2) суд розглядає скарги на деякі процесуальні рішення органу дізнання, слідчого, прокурора (подальший судовий контроль). Висвітлюються особливості першого виду судового контролю: 1) ініціатором провадження судового контролю є орган дізнання, слідчий, прокурор; 2) процедура судового контролю завжди передує відповідній процесуальній дії, проведення якої можливе тільки у випадку згоди суду на обмеження конституційних прав особи. До  особливостей другого виду судового контролю віднесено: 1) ініціюють судово-контрольне провадження особи, зацікавлені у скасуванні відповідного процесуального рішення органу дізнання, слідчого, прокурора; 2) скарги розглядаються у відкритому змагальному процесі (виняток – розгляд скарги на постанову про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування). Спільним для обох видів такої юрисдикційної діяльності суду є те, що розгляд наведених питань не пов’язується з кінцевою перспективою досудового розслідування та розгляду справи по суті і направлений судовий контроль саме на забезпечення захисту та охорони прав особи, які обмежуються під час розслідування злочинів.

У підрозділі 1.2. «Межі судового контролю за розслідуванням злочинів» розглядається питання про обсяг компетенції суду у здійсненні судового контролю за розслідування злочинів.

Автор дійшов висновку, що слід розширити межі судового контролю за кримінально-процесуальною діяльністю органів дізнання, слідчого та прокурора. Зокрема, суд повинен приймати рішення про відсторонення обвинуваченого від посади, про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави. Якщо кримінально-процесуальним законом будуть передбачені такі нові запобіжні заходи, як  передача під нагляд міліції, домашній арешт, то судовий контроль слід поширити й на них. Доцільно передбачити у КПК право на оскарження до суду постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про: 1) накладення арешту на цінності та інше майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії; 2) зупинення дізнання та досудового слідства; 3) обрання такого запобіжного заходу як підписка про невиїзд; 4) продовження строку досудового слідства.

Розділ 2 «Надання судом дозволу на обмеження конституційних прав особи» містить два підрозділи.

Підрозділ 2.1. «Застосування суддею запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо підозрюваного, обвинуваченого» присвячений дослідженню порядку застосування судом ст.ст. 165-2, 165-3 КПК. Розглядаються наступні етапи контрольної діяльності суду: 1) вивчення подання органу дізнання, слідчого, прокурора про обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу; 2) ознайомлення судді з матеріалами кримінальної справи; 3) повідомлення учасників процесу про час і місце проведення судового засідання; 4) проведення судового засідання; 5) фіксація засідання суду; 6) прийняття судом рішення за результатами розгляду подання.

Дисертант вважає за необхідне доповнити ст.165-2 КПК нормою, яка б регламентувала вимоги до змісту подання органу дізнання, слідчого та прокурора про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також нормою, яка б передбачала що при розгляді суддею цього подання обов’язково ведеться протокол судового засідання. У ст.165-3 КПК потрібно передбачити, що при розгляді суддею подання слідчого про продовження строків тримання під вартою участь обвинуваченого є обов’язковою.

Здобувачем підкреслено, що скарга разом з поданням про обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має надходити до суду не пізніше ніж як за 24 години до закінчення 72 годинного строку затримання. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона повинна розглядатися суддею протягом трьох діб з часу надходження. Також пропонується у ч.7 ст.106 КПК визначити порядок розгляду суддею скарги на рішення органу дізнання, слідчого про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину.

У підрозділі 2.2. «Надання суддею згоди на проведення слідчих та інших процесуальних дій» розглядається порядок прийняття суддею рішення про провадження обшуку, виїмки, огляду у житлі чи іншому володінні особи, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, накладення арешту на вклади обвинуваченого у банку, призначення судово-психіатричної та судово-медичної експертизи з поміщенням обвинуваченого на стаціонар у медичний заклад, відсторонення захисника від участі у справі.

Здобувач дійшов висновку, що у ст.ст. 177, 187, 190 КПК доцільно регламентувати вимоги до змісту подання органу дізнання, слідчого та прокурора про проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права особи на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Також потрібно визначити, що рішення про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку приймає суддя місцевого суду.

Звертається увага на те, що у кримінально-процесуальному законі слід регламентувати процедуру оскарження до суду проведення слідчих дій у невідкладних випадках. У ст.178 КПК доцільно передбачити, що виїмка матеріальних носіїв секретної інформації, документів, які становлять банківську таємницю, провадиться за постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого ч.5 ст.177 КПК. Оскільки у ч.1 ст.187-1 КПК не визначена процесуальна форма прийняття суддею рішення про проведення огляду кореспонденції, пропонується врегулювати це питання.

Автор наголошує на доцільності визначення у ч.1 ст.126 КПК процесуального порядку розгляду судом подання слідчого про накладення арешту на вклади обвинуваченого у банку. Аналізується порядок застосування судом ст.205 КПК щодо розгляду подання слідчого про поміщення обвинуваченого у медичний заклад для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи. Акцентується увага на тому, що у цій статті потрібно визначити строк проведення такої експертизи. Також у ч.3 ст.61-1 КПК необхідно передбачити, що перед зверненням до суду слідчий зобов’язаний узгодити з прокурором подання про усунення захисника від участі у справі.

Розділ 3 «Розгляд суддею скарг на рішення органу дізнання, слідчого та прокурора» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Розгляд суддею скарги на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» наголошується на тому, що регламентована КПК можливість оскарження постанови про порушення кримінальної справи до суду є ефективним засобом нормативного захисту прав особи. Так, у 2009 р. суди розглянули 11,6 тисяч скарг на постанову про порушення кримінальної справи, що на 9,2 % більше, ніж у 2008 р., з яких задоволено 3,4 тисячі, або 29,3 %. Здобувачем доведено, що  норми КПК, які регулюють оскарження до суду рішення про порушення справи, містять певні прогалини, що може призвести до порушення норм Конституції та законів України щодо функцій судової влади, створити передумови для порушення строків досудового слідства та перешкодити виконанню особами, які провадять дізнання, слідчими завдань кримінального судочинства.

Автор дійшов висновку, що суд повинен приймати до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи до моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Зазначається, що правило ч.1 ст.236-8 КПК щодо строку розгляду скарги не слід застосовувати, якщо суддя відклав розгляд справи у зв’язку з неподанням органом дізнання, слідчим, прокурором до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи. Строк розгляду скарги має обраховуватися з дня надходження до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято таке рішення. Задовольняючи скаргу, суддя повинен скасувати постанову про порушення справи і направити матеріали для дослідчої перевірки органу дізнання, слідчому, прокурору, який проводив у цій справі досудове розслідування. Пропонується у ч.17 ст.236-8 КПК передбачити, що рішення про повернення вилучених речей не може виконуватися до закінчення строку на касаційне оскарження прийнятого рішення. Автор вважає доцільним доповнити ст.236-8 КПК нормою, що на постанову судді про скасування постанови про порушення справи прокурором може бути подана касаційна скарга. Зі ст.236-8 КПК потрібно виключити норму про зупинення провадження слідчих дій на час розгляду судом скарги на постанову про порушення справи, а також ч.14, оскільки вона не узгоджується з вимогами ст.121 КПК. У разі, коли суддею скасовано постанову про порушення справи у зв’язку з порушенням строків дослідчої перевірки, прокурор має відновлювати своєю постановою строк розгляду заяв та повідомлень про злочини. Крім того, п.2-1 ч.1 ст.54 КПК необхідно доповнити положенням, за яким виключається участь судді у розгляді справи, якщо у досудовому провадженні він розглядав скаргу на постанову про порушення справи.

У підрозділі 3.2. «Розгляд суддею скарги на постанову органу дізнання, слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування» розглядається порядок вирішення судом скарг на рішення органів досудового розслідування, що обмежують право учасників кримінального процесу на забезпечення безпеки.

Автором підкреслено, що кримінально-процесуальне законодавство не передбачає оскарження до суду постанови прокурора про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування. У зв’язку з цим пропонується доповнити ст.52-5 КПК положенням, що таку постанову прокурора зацікавлені особи можуть оскаржити до суду. Також у цій статті слід визначити, що скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування має розглядатися суддею, який визначається в порядку, встановленому ч.3 ст.16-2 КПК.

У підрозділі 3.3. «Розгляд суддею скарги на рішення органу дізнання, слідчого про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину» аналізується порядок застосування судом положень ч.ч.7-9 ст.106 КПК.

Досліджуються наступні процедури розгляду суддею скарги на затримання особи: 1) одночасно з розглядом подання органу дізнання, слідчого, погодженого з прокурором, про обрання відносно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) після його застосування; 3) коли скарга надійшла після закінчення 72 годинного строку після затримання.