ТАКТИКА ДОПИТУ ПІДОЗРЮВАНОГО З УЧАСТЮ ЗАХИСНИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; указано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо їх апробації та публікування, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 “Доктринальні основи участі захисника підозрюваного на досудовому слідстві” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Правові підстави участі захисника підозрюваного на досудовому слідстві” проаналізовано правові підстави участі захисника підозрюваного на досудовому слідстві: ст. 21, 43-1, 44, 45, 46, 47, 48, 61, 69, 106, 107, 114, 121 КПК України; ст. 4, 6, 7, 10, 12, 15 Закону України “Про адвокатуру”; ст. 9 “Правил адвокатської етики”; міжнародні документи щодо адвокатської професії, зокрема: основні Положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 27 серпня – 7 вересня 1990 р.), Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних обов’язків, спрямованих на належне забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і клієнтом (п. 6 принципу I та п. 2 принципу III); відповідні статті КПК Азербайджанської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Польща, Російської Федерації; проект Кримінального процесуального кодексу України; відповідну правову літературу з зазначеного питання.

Проведений аналіз місця, ролі, прав та обов’язків, правових гарантій діяльності захисника підозрюваного у кримінальній справі дав змогу зробити висновок, що чинне кримінально-процесуальне законодавство України визначає лише загальні вимоги, у межах яких захисник виконує власні обов’язки та реалізує свої права і які доцільно було б розширити та деталізувати з метою посилення засад змагальності на досудовому слідстві.

Запропоновано авторське бачення шляхів та перспектив реалізації прав і обов’язків захисника на досудовому слідстві та під час допиту підозрюваного.

У підрозділі 1.2. “Сучасні проблеми участі захисника підозрюваного на досудовому слідстві” виявлено численні проблеми, з якими стикається захисник у процесі провадження у кримінальній справі і які не вирішуються чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Виокремлено деякі типові порушення норм кримінально-процесуального закону, професійної етики, а також підстав і порядку усунення захисника від участі у справі, що їх припускаються окремі захисники. Так, зокрема, виявлено, що не всі адвокати використовують законні шляхи в наданні правової допомоги підзахисному. При цьому, за результатами анкетування слідчих, майже у 40% випадків поява захисника стає реальною перешкодою здійсненню розслідування.

Акцентовано увагу на непоодиноких випадках, коли захисник, зловживаючи своїми правами на побачення з підзахисним в умовах конфіденційності, вчиняє дії, котрі перешкоджають встановленню істини в справі, затягує розслідування на досудовому слідстві. Запропоновано, з метою запобігання противоправним діям захисника під час побачень з підзахисним, який утримується під вартою, використати досвід деяких держав, які містять норми, спрямовані на обмеження конфіденційності спілкування, наприклад, ст. 73 КПК Республіки Польщі.

Приділено певну увагу проблемі оплати праці адвоката, притягнутого до участі у справі, для надання безоплатної правової допомоги. Запропоновано створити ефективну систему гарантованої державою правової допомоги, яка повинна задовольняти потреби держави та суспільства.

Проаналізовано практику документального оформлення допуску адвоката до участі у справі й зроблено висновок щодо необхідності винесення слідчим відповідної постанови та її законодавчого закріплення. Уточнено момент, з якого адвокат допускається до участі у справі при затриманні підозрюваного.

Аргументовано, що всі найважливіші елементи, які забезпечують право на захист, повинні бути закріплені в кримінально-процесуальному законі. Крім того, в законі слід установити межі здійснення цього права зі знаходженням “розумного балансу” між цінностями, що конституційно захищаються, бо діяльність захисника, спрямована на забезпечення дотримання прав та законних інтересів підзахисного тільки тоді відповідає інтересам кримінального процесу, коли здійснюється в рамках закону.

У підрозділі 1.3. “Ознайомлення захисника з матеріалами кримінальної справи” окреслено основні сучасні проблеми, що стосуються реалізації прав і обов’язків захисника під час ознайомлення його з матеріалами кримінальної справи. Під цим кутом зору розглянуто гострі питання стосовно того, які саме матеріали та в якому обсязі має передавати для ознайомлення захисникові слідчий, виходячи з необхідності дотримання ним таємниці слідства, забезпечення стратегії й тактики провадження досудового слідства, а також яким чином оформляються такі дії.

Запропоновано доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України нормою, яка б детально регламентувала процес реалізації цього права захисника. При цьому акцентовано, що матеріали, які передаються захисникові для ознайомлення, та їхній обсяг має визначати виключно слідчий шляхом системного тлумачення процесуального закону щодо кожної ситуації, що складається, та виходячи зі специфічних особливостей кожної окремої кримінальної справи. Окреслено шляхи розробки типових інформаційно-тактичних ситуацій ознайомлення захисника з відповідними матеріалами справи.

Досліджено ситуацію навмисного затягування процесу ознайомлення з матеріалами справи, а також ситуацію, коли захисник, порушуючи вимогу ч. 2 ст. 220 КПК, відмовляється засвідчити своїм підписом юридичний факт ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Дістали подальшого розвитку процедури ознайомлення захисника з матеріалами кримінальної справи, що мають на меті допомогти слідчому подолати незаконну протидію кримінальному переслідуванню, інформувати його про те, як законними й етично припустимими методами виконати вимоги кримінально-процесуального закону, не допустити навмисних зривів, затягування досудового слідства і при цьому не порушувати право підозрюваного на захист.

Розділ 2 “Підготовка слідчого до допиту підозрюваного з участю захисника” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Основні напрями та особливості збирання вихідної інформації” виокремлено низку організаційних, методичних і тактичних особливостей етапу збирання вихідної інформації. Розроблено рекомендації щодо отримання мінімальних даних, котрі містили б достатні персонографічні відомості, мали кримінально-правові ознаки, відображали світогляд, психічні особливості, поведінку підозрюваного.

Наголошено на необхідності під час підготовки до допиту встановлення типу та проявів вищої нервової діяльності (темпераменту) підозрюваного, що мають визначальне значення для вибору тактичних прийомів його допиту, засобів встановлення психологічного контакту тощо.

Зазначено, що фактором, який ускладнює організаційний, психологічний і тактичний аспекти провадження допиту, створюючи в слідчого певний організаційно-психологічний дискомфорт, є поведінка захисника, який нерідко вживає заходів щодо дискредитації слідчого та відшукання прогалин і помилок, допущених у процесі розслідування. Тому, окремо, досліджувалося питання щодо вивчення особи захисника та запропоновано напрями такої діяльності слідчого.

З метою нейтралізації виявлених негативних проявів запропоновано основні напрями організації слідчим збирання вихідної інформації, а саме: спеціальне вивчення матеріалів кримінальної справи; визначення кола обставин, щодо яких необхідно отримати показання; вивчення психологічного портрету (статусу) допитуваного і його відносин з іншими учасниками процесу; забезпечення участі в допиті передбачених законом осіб; урахування поведінки, лінії захисту й прийомів, які може використати захисник, тощо.

У підрозділі 2.2. “Використання психологічних знань під час підготовки до допиту” проаналізовано обставини, які беруться до уваги при підготовці до проведення допиту підозрюваного, та психологічні фактори, які визначають ставлення підозрюваного до вчиненого злочину й розслідування, а також визначають його позицію в справі та характер майбутніх відносин зі слідчим.

У цьому плані підтримано позицію науковців, які вважають, що зміни психологічної структури цих осіб значною мірою зумовлені вчиненням злочину й необхідністю нести за нього кримінальну відповідальність і характеризується пануванням оборонної домінанти як панівного осередку нервового збудження, крізь призму якого переломлюється сприйняття та оцінка ним обстановки, регуляція його поведінки. Виокремлено типові прояви захисної домінанти під час допиту підозрюваного, що пов’язані з дією психологічних регуляторів (проективних й атрибутивних методів психологічного захисту), які не завжди до кінця усвідомлюються особою підозрюваного, і намічено шляхи та засоби їх розпізнавання й використання (нейтралізації) слідчим.

Детально проаналізовано та висвітлено проблему поняття та сутності психологічного контакту. Звернуто увагу на те, що відносини слідчого й допитуваного характеризуються поєднанням двох полярних засад – психологічного контакту та психологічної боротьби, а прояв цих відносин визначається специфічними завданнями та умовами діяльності слідчого, спрямованими на отримання доказової інформації. Встановлено, що психологічний контакт є необхідною передумовою впливу на допитуваного з метою отримання достовірних і повних свідчень. Окреслено роль у цьому процесі захисника як особи, що здатна чинити вплив на обидві сторони.

Розроблено відповідні рекомендації щодо прогнозування та планування встановлення психологічного контакту з учасниками допиту підозрюваного як важливого елемента підготовки слідчого до цієї слідчої дії.

У підрозділі 2.3. “Визначення тактичної схеми (моделі) допиту” на основі аналізу відповідних нормативних документів (ст. 43-1, 73, 107 КПК України), літературних джерел та слідчої практики визначено фактори, що формують організаційно-тактичні складові допиту підозрюваного. Зокрема, побудовано організаційно-тактичний алгоритм (методичну схему) діяльності учасників допиту підозрюваного за участю захисника, що містить у собі сім послідовних стадій діяльності слідчого, підозрюваного, захисника. Вона реалізується у виокремлених автором процесуально-тактичних ситуаціях: підготовки до допиту; ознайомчої стадії допиту; вільної розповіді підозрюваного; аналізу слідчим отриманої під час вільної розповіді інформації; зіставлення її з наявними на час допиту відомостями в справі; оцінювання тактичної ситуації, що склалася на цей момент; прогнозуванням лінії можливої поведінки захисту; вибору подальшої тактичної ліній власної поведінки; активного тактико-психологічного впливу на ситуацію, що склалася; закінчення допиту; аналізу отриманих показань.

Наведено авторське визначення тактичного прийому, який постає у вигляді певних правил, що приписують (рекомендують) слідчому, як у конкретній процесуально-тактичній ситуації здійснювати певні дії – застосовуючи відповідні засоби, впливати на ситуацію, що склалася, а також подано структури цього тактичного прийому. Отже, структура тактичного прийому складається з двох основних елементів: найменування, що відображає його мету або основну сутність та форми; складу й засобів реалізації, що відображають інформаційний зміст прийому й той шлях, яким здійснюється керівний вплив інформації на ситуацію.

Запропоновано узагальнену (типову) методичну схему аналізу процесуально-тактичної ситуації, що склалася після допиту підозрюваного, та прийняття доцільного процесуально-тактичного рішення, що містить п’ять структурних елементів.

У підрозділі 2.4. “Планування допиту” узагальнено й сформульовано правила та прийоми планування допиту підозрюваного за участю захисника, в яких знаходить своє найбільш повне та закінчене вираження підготовка до допиту. Воно проводилося за традиційними напрямами підготовки слідчого до допиту: глибоке та всебічне вивчення матеріалів кримінальної справи; виокремлення обставини, що становлять предмет майбутнього допиту; ознайомлення з даними про особу допитуваного та його захисника; виписки по конкретних обставин справи, які дають змогу виокремити коло питань, що підлягають з’ясуванню, ясно й чітко їх сформулювати, визначити власну тактичну поведінку під час допиту.

Аналіз підготовки до допиту залежно від типових ситуацій, пов’язаних із тактичним ризиком, дав змогу виявити позитивні та негативні моменти звернення слідчого до тактичного ризику. Встановлено, що вони визначаються чотирма основними обставинами, які були докладно проаналізовано у виокремлених автором ситуаціях з посиланням на думку опитаних слідчих. При оцінюванні майбутнього тактичного ризику виділено та проаналізовано дві групи факторів: об’єктивних і суб’єктивних.

Як традиційний елемент планування розглянуто розробку слідчим відповідних криміналістичних версій, з приводу яких на практиці виникають серйозні проблеми: вони не розробляються, а використовуються типові; планування допиту підозрюваного здійснюється на дуже примітивному рівні – лише у вигляді окремих нотаток і виписок. Тому обґрунтовано доцільність обов’язкового складання письмового плану допиту підозрюваного та розроблено практичні рекомендації щодо техніки планування майбутнього допиту.

Розділ 3 “Організаційні та тактико-психологічні особливості допиту підозрюваного з участю захисника” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Організаційно-тактичні та психологічні особливості встановлення й підтримання психологічного контакту” розглянуто різні підходи до визначення тактичних прийомів і умов установлення психологічного контакту. Відзначено, що існуючі в криміналістиці рекомендації розроблені в минулому без урахування обов’язкової участі захисника в допиті підозрюваного, а слідча практика сьогодення потребує нових дієвих наукових рекомендацій щодо подолання або нейтралізації тактично небажаного впливу захисника на перебіг подій під час допиту. З урахуванням наведеного запропоновано десять правил, яких слід дотримуватися слідчому під час провадження допиту підозрюваного.

Обґрунтовано, що практичні рекомендації слідчому щодо ефективної та оптимальної діяльності під час допиту підозрюваного з участю захисника, доцільно розробляти у вигляді типового методу його практичної діяльності, детермінованої об’єктивно-закономірною послідовністю встановлення, підтримання й розвитку психологічного контакту, у якій реалізуються єдині засади криміналістичної тактики та юридичної психології. Виходячи із них, окреслену діяльність слідчого запропоновано умовно поділити на чотири відносно самостійних етапи: попередній (підготовчий), що передує спілкуванню слідчого з підозрюваним; початкової стадії спілкування слідчого з підозрюваним та захисником під час допиту; подальшого розвитку спілкування слідчого з підозрюваним і захисником під час активної стадії допиту підозрюваного; завершення допиту підозрюваного.

У такому контексті встановлення та підтримання психологічного контакту розглянуто як стратегічне й тактичне завдання, що вирішуються шляхом застосування системи відомих організаційно-тактичних і психологічних заходів на перелічених етапах.

У підрозділі 3.2. “Основні організаційні, процесуальні та тактико-психологічні засади допиту підозрюваного з участю захисника” виокремлено та досліджено ситуаційні особливості початку та розвитку допиту підозрюваного, що базуються на певних вихідних засадах, які формують загальну тактичну лінію поведінки слідчого. У цьому плані виділено п’ять особливих психологічних моментів і пересторог, які характеризують початок допиту підозрюваного.

Запропоновано розглядати тактичні прийоми допиту в контексті певних систем, що є найефективнішими в конкретній ситуації допиту. При цьому запропоновано стосовно кожної конкретної ситуації допиту, на відміну від терміна “слідча ситуація”, вживання якого традиційно належать до сфери криміналістичної методики, для потреб тактики окремих слідчих дій використовувати словосполучення “процесуально-тактична ситуація”. Тому детальний розгляд тактики допиту підозрюваного здійснено на основі узагальненої слідчої практики стосовно виявлених окремих типових процесуально-тактичних ситуацій та типових завдань, що виникають під час їх вирішення. Розроблено практичні рекомендації щодо провадження допиту, які застосовуються як у конфліктних, так і в безконфліктних ситуаціях.

Окремо розглянуто тактичні прийоми допиту підозрюваного, який заявив неправдиве алібі, як відповідний комплекс організаційних і тактичних заходів у межах однієї системи – тактичної комбінації “спростування неправдивого алібі”.

Детально розглянуто та проаналізовано процесуальне місце й тактичну роль захисника під час провадження допиту підозрюваного, участь якого суттєво змінює психологічну та тактичну складову слідчої дії – значно її ускладнює й перешкоджає встановленню психологічного контакту слідчого з допитуваним. Запропоновано законодавчо виписати процедуру допиту таким чином, аби надати можливість захисникові реалізовувати свої наміри (та активність) лише у фінальній частині допиту з дозволу слідчого, щоб не допустити втручання в процес його провадження.

Запропоновано шляхи збереження таємниці досудового слідства під час допиту за участю захисника.

Обґрунтовано необхідність доповнення курсу криміналістики в розділі “Криміналістична (слідча) тактика” підрозділом “Організація та тактика провадження окремих слідчих дій з участю захисника”.

У підрозділі 3.3. “Застосування прийомів психологічного впливу та нетрадиційних методів під час допиту” проаналізовано існуючі загальні критерії допустимості застосування психологічного впливу, зокрема, юридичний; гносеологічний; етичний; психологічний; інформаційний; тактичний. Відштовхуючись від цих загальних установ, розглянуто поняття та межі застосування психологічного впливу, відміну його від психологічного насильства (психологічного примусу) під час допиту підозрюваного. Критично та докладно проаналізовано найбільше поширені засоби комунікаційного впливу: навіювання (вселяння, сугестія), “спонукання”, “психологічні пастки”, “емоційний експеримент”, а також гостре питання використання обману з боку слідчого на основі тлумачення понять “дезінформація”, “дезорієнтація”, “тактична (слідча) хитрість” тощо. На основі врахування думок науковців і слідчих зроблено висновок, що на практиці й у криміналістичній тактиці існує значна кількість тактичних прийомів, складовою яких є саме дезорієнтування учасників кримінального процесу.

Акцентовано увагу на тому, що всупереч усталеному життєвому уявленню, яке пов’язує навіювання виключно з гіпнозом, воно відрізняється за формою (видом) та методами здійснення: вербальне (словесне); зорове; імперативне; непряме тощо. Проведене дослідження показало, що всі перелічені види (форми) навіювання певною мірою (усвідомлено або неусвідомлено з боку слідчого) мають місце під час допиту підозрюваного.

Досліджено ситуаційну залежність обраних слідчим засобів психологічного впливу, використання з тактичною метою емоційної напруженості допиту тощо. Сформульовано правила (застереження) та прийоми застосування психологічного впливу під час допиту підозрюваного.

Окремо розглянуто проблему застосування під час допиту підозрюваного надійних (адекватних) засобів і методів викриття неправди у свідченнях підозрюваного, що засновані на вивченні, оцінюванні та використанні психофізіологічних реакцій людського організму на різні зовнішні подразники в різних ситуаціях допиту.

Досліджено ефективність застосування прийому раптовості під час допиту підозрюваного з метою не допустити (не дозволити) допитуваному продумати лінію власного захисту, що базується на використані стану його емоційної напруги, дискомфорту, порушуючи заздалегідь обрану лінію поведінки. Висловлено думку, яка збігається із застереженнями інших дослідників, що не слід переоцінювати можливості прийому раптовості.

У підрозділі 3.4. “Перевірка та оцінка свідчень підозрюваного” розглянуто як тісно пов’язаний між собою, єдиний процес розумової діяльності слідчого, в якому на відміну від оцінювання, перевірка доказів, поряд з розумовою діяльністю включає в себе виконання різних процесуальних дій, спрямованих на дослідження наявних і виявлення нових доказів у справі. Зокрема, перевірку доказів розглянуто під кутом зору її основної мети – з’ясування суперечностей між ними, установлення їх причин та вжиття заходів для їх усунення і як наслідок – переконання слідчого в правильності зроблених ним висновків щодо достовірності джерел, відносності та значущості доказів.

Докладно проаналізовано й подано інтерпретацію шляхів та засобів перевірки, отриманих під час допиту доказів (інформації), під кутом зору їхньої допустимості, достовірності, значущості для справи, достатності для вирішення кримінально-правових, процесуальних питань, а також організації та тактики проведення подальших слідчих дій. Зокрема, проаналізовано піддавалися такі засоби перевірки, як: дослідження показань, отриманих під час допиту, як по суті, так і за формою, що включали ретельний аналіз застосованих тактичних прийомів; зіставлення отриманих під час допиту свідчень з фактами, раніше встановленими слідством; додаткове збирання доказів шляхом провадження повторного допиту, очної ставки, відтворення обстановки й обставин події (перевірка показань на місці та слідчий експеримент), пред’явлення для впізнання тощо.

Як логічне завершення етапу перевірки отриманої доказової інформації, його підсумок розглянуто оцінку доказів, що містяться в показаннях підозрюваного, як невід’ємний елемент розумової, логічної діяльності слідчого, що знаходить свій прояв в оціночних судженнях, умовиводах, логічних висновках слідчого щодо достовірності та юридичної значущості доказів при встановленні фактів, які становлять предмет доказування у справі, їх цінності для досягнення об’єктивної істини у справі.

Самостійним об’єктом аналізу виділено психічний стан слідчого, що наставав після певного моменту допиту, який дає змогу знайти помилки в застосуванні ним тактичних прийомів, а також продовжено вивчення особистостей учасників допиту: підозрюваного і його захисника.

Запропоновано процес оцінювання допиту поєднувати з елементами прогнозування подальшої діяльності слідчого, з розробкою заходів, що не допускають повторення виявлених під час аналізу помилок.