ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЗА ДОГОВОРОМ МІНИ (БАРТЕРУ)

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначено його мету та основні завдання, предмет, об’єкт, методологічну та теоретичну основу дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів; розкривається практичне значення одержаних результатів й зазначено відомості про їх апробацію та публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Поняття та юридична природа договору міни (бартеру)» складається з 3 підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття договору міни (бартеру)» досліджується становлення та розвиток договору міни як самостійного договору, його поняття. Договір міни є одним з найдавніших інститутів цивільного права. Відносини сторін за договором міни виникли ще задовго до появи грошей і являли собою обмін однієї речі на іншу. Тобто, історично договір міни передував купівлі-продажу, хоча в якості окремого договору був визнаний значно пізніше. В подальшому договір купівлі-продажу витіснив договір міни. Але й сьогодні договір міни не втратив своєї актуальності. В умовах сучасності договір міни зазнав кардинальних перетворень. Так, з непоіменованого в середньовіччі у новий час він став поіменованим. Чинні кодифікації цивільного законодавства майже всіх країн світу містять кілька положень, присвячених цього договору.

У ЦК УРСР 1963 р., так само як і ЦК УРСР 1922 р., договір міни визначався як самостійний вид договору. Разом з тим, ЦК УРСР 1963 р. передбачив два спеціальних правила, які дещо змінили цивільно-правове регулювання договору міни. По-перше, договір міни, в якому однією або обома сторонами були державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР (ч. 3 ст. 241). По-друге, до договору міни застосовувались правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливало із змісту відносин сторін. Наявність такого спеціального регулювання договору міни, з точки зору законодавчої техніки та правозастосовчої практики, безумовно свідчить про його самостійний характер.

За ЦК України договір міни (бартеру) є різновидом договору купівлі-продажу. Про це свідчить як розташування норм, присвячених цьому договору (параграф 6 «Міна» розміщено в Главі 54 ЦК «Купівля-продаж»), так і зміст ст. 716 ЦК, де зазначено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов’язання. При цьому вітчизняний законодавець розглядає поняття «міна» і «бартер» як тотожні поняття. За ЦК предметом договору міни виступає не майно, а товар (ч. 1 ст. 715 ЦК), а також роботи та послуги (ч. 5 ст. 715 ЦК).

Специфіка регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності знайшла своє відображення в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності».

У дисертації зроблено висновок, що в чинному законодавстві та літературі поняття «міна» та «бартер» трактуються неоднозначно. До набрання чинності ЦК і ГК України основними критеріями розмежування договору міни та бартеру були наступні особливості бартеру: а) бартер, як правило, застосовувався у галузі зовнішньоекономічної діяльності; б) бартерна операція надавала можливість обмінювати не тільки товар на товар, а й товар на результати робіт, послуг, що не було передбачено для договору міни. На сьогодні поняття «міна (бартер)», яке використовується в ЦК України, надає можливість поширювати на бартер усі законодавчі положення про договір міни, в тому числі й положення про договір купівлі-продажу, інші договори, якими сторони можуть скористатися в процесі укладення та виконання договору міни на підставі ст. 716 ЦК.

У підрозділі 1.2 «Юридична природа договору міни (бартеру) та його відмінність від інших договорів» доводиться, що основним критерієм відмежування договору міни від інших договірних конструкцій є правова мета. Для договору міни метою є отримання товару у власність обома його сторонами. Проводячи розмежування договору міни та підряду, встановлено, що при укладенні договору міни стосовно речі, якої ще не існує, можна говорити тільки про її придбання або набуття, але не створення.

При здійсненні доплати за договором міни запропоновано враховувати те, що: а) грошова доплата може бути встановлена лише договором (за відсутності вказівки на неї товар вважається еквівалентним); б) наявність грошової доплати за отримуваний за договором міни товар не перетворює такий договір на договір купівлі-продажу.

Чинним законодавством України щодо здійснення операцій, пов’язаних із переходом права власності на валютні цінності, чітко не визначено вид цивільно-правового договору, за яким повинні здійснюватися такі операції, оскільки в одних випадках йдеться про «купівлю», а в інших – про «обмін» іноземної валюти. У роботі доведено, що законодавством України прямо передбачена можливість як купівлі-продажу, так і обміну валютних цінностей, оскільки, враховуючи зміст ст. 716 ЦК, валютні цінності можуть виступати предметом договору міни. При здійсненні валютних операцій слід дотримуватись спеціальних вимог валютного законодавства України.

У підрозділі 1.3 «Нормативна основа регулювання договірних відносин за договором міни (бартеру)» аналізується чинне законодавство, що регламентує відносини міни (бартеру). В дисертації відзначається, що вітчизняний законодавець, хоч і регламентує договір міни (бартеру) безпосередньо в спеціальних нормах ЦК України (ст.ст. 715-716), проте поширює на зобов’язання за цим договором загальні положення про купівлю-продаж, а також положення про договір поставки, договір контрактації та інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить їх суті. Особливості нормативно-правового регулювання різновидів договору міни (бартеру) закріплені в ГК України, Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у зовнішньоекономічній діяльності», Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Постановах Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті України» від 17.03.1998 р. № 333, «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 29.04.1999 р. № 756 тощо. З’ясовується співвідношення між загальними та спеціальними нормами, закріпленими в законодавстві, щодо договору міни (бартеру) та особливості їх застосування.

Особлива увага приділена положенням законодавства України, що закріплюють норми щодо бартерних (товарообмінних) операцій, зокрема, визначення «бартерних операцій», відповідальність за порушення відповідних зобов’язань, функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням товарообмінних (бартерних) операцій тощо.

Розділ 2 «Сторони та зміст договору міни (бартеру)» складається з 2 підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Загальна характеристика сторін у договорі міни (бартеру)» присвячено як загальній характеристиці сторін договору міни (бартеру), так і певним особливостям суб’єктного складу. У процесі виконання договору міни кожна із сторін визнається продавцем того товару, який вона зобов’язується передати, і покупцем товару, який вона зобов’язується прийняти. Щодо суб’єктного складу сторін договору міни, цивільне законодавство не містить спеціальних обмежень. Отже, договір міни має універсальний характер і може застосовуватися для регулювання правовідносин за участю будь-яких осіб, які можуть бути носіями цивільних прав і обов’язків. Відповідно, сторонами договору міни, з урахуванням загальних вимог щодо право- та дієздатності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

З огляду на те, що за договором міни кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні товар в обмін на інший товар, і кожна із сторін такого договору є продавцем того товару, який вона передає взамін, продавцями на момент укладення договору міни повинні виступати особи, які мають певне речове право на майно, що відчужується. Разом з тим, право власника розпорядитися належним йому майном шляхом обміну останнього на інше майно чи результати робіт, послуг не є абсолютним, оскільки пов’язано з певними обмеженнями, встановленими законодавцем.

В дисертації зроблено аналіз деяких суб’єктних складів учасників за договором міни. Зокрема, доведено, що певні особливості щодо суб’єктного складу має договір міни сільськогосподарської продукції, до якого застосовуються загальні положення про договір контрактації сільськогосподарської продукції. Сторонами такого договору будуть виробник сільськогосподарської продукції (суб’єкт підприємницької діяльності будь-якої форми власності, метою діяльності якого є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції) і заготівельник (суб’єкт підприємницької діяльності, що набуває сільськогосподарську продукцію для подальшої переробки та продажу).

У підрозділі 2.2 «Зміст договору міни (бартеру)» приділяється увага законодавчому регулюванню змісту договору міни (бартеру). З’ясовано, що предметом договору міни можуть бути не лише ті речі, що є у сторони на момент укладення договору, а також і ті, що будуть створені (придбані, набуті) стороною у майбутньому. ЦК України не встановлює положення про обов’язковість перебування товару у власності продавця на момент обміну, а тому особи можуть укладати договір міни й тоді, коли товар буде створено або набуто на підставі іншого договору в майбутньому. Разом з тим, доведено, що договір міни не може бути укладений стосовно речі, яку буде придбано або набуто, якщо такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. За ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який має бути створений у майбутньому. Якщо ж проаналізувати договори міни, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, то це будуть договори міни нерухомості, а при посвідченні таких договорів нотаріусу обов’язково надаються документи, які посвідчують право власності на таке майно.

Встановлено, що переважне право купівлі не буде застосовуватися у випадку обміну речами, які визначені індивідуальними ознаками. У свою чергу, право переважної купівлі буде застосовуватися до договору міни, якщо його предметом є річ, визначена родовими ознаками, Це пов’язано з тим, що співвласник у змозі задовольнити свій інтерес – отримати певну кількість родових речей, як від учасника спільної часткової власності, так і від будь-якої особи, оскільки такі речі є взаємозамінними. Отже, доведено, що при укладенні договору міни щодо частки у праві спільної часткової власності треба обов’язково звертати увагу на предмет обміну. Якщо ним є родова річ, то слід надати можливість іншому співвласнику реалізувати своє переважне право на придбання такої частки, оскільки у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може в межах річного строку позовної давності пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Розділ 3 «Виконання зобов’язань за договором міни (бартеру) та правові наслідки його порушення» складається з 3 підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Особливості виконання договору міни (бартеру)» здійснюється аналіз виконання договору міни (бартеру). Поняття належного виконання зобов’язань, що випливають із договорів міни, охоплює виконання його належними сторонами, у належному місці, в належний строк, щодо належного предмета і належним способом тощо.

У дисертації встановлено, що законодавець на розсуд сторін залишив вирішення питання про доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Зазначене положення є винятком із загального правила, відповідно до якого договір міни (бартеру) не опосередковує рух коштів у готівковій чи безготівковій формах. Такий «нерівноцінний» договір міни (бартеру), по суті, є змішаним договором, який містить елементи як міни (бартеру), так і купівлі-продажу. З одного боку, його можна розглядати як договір купівлі-продажу з елементами міни, з іншого – договір міни з елементами купівлі-продажу. Але законодавець розглядає такий договір все ж таки як договір міни (бартеру).

З’ясовані окремі особливості, притаманні договору міни, яким передбачено зустрічне виконання сторонами своїх зобов’язань. Чинне законодавство України не пов’язує виникнення обов’язку із виконання зобов’язання однією стороною з фактом виконання свого зобов’язання за договором міни другою стороною. Тому доведено, що правила про зустрічне виконання зобов’язання можуть бути застосовані до договору міни, якщо умовами договору передбачено, що виконання зобов’язань однією стороною обумовлено виконанням свого зобов’язання іншою стороною. Це може бути як пряма вказівка, так і наявність умов, які свідчать про відповідний порядок виконання зобов’язання.

Доведено, що для виконання договору міни важливим є визначення моменту і способу передачі товару, оскільки саме з цією обставиною законодавець пов’язує перехід ризику втрати майна. Встановлено, що ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару. Цей момент не завжди співпадає з виникненням у нього права власності на товар. На відміну від договору купівлі-продажу, виконання зобов’язання з передачі товару не тягне за собою перехід права власності на товар до контрагента. Для цього необхідно, щоб і друга сторона виконала свій обов’язок з передачі товару в обмін на отриманий товар.

Підрозділ 3.2 «Виникнення права власності на обмінювані речі за договором міни (бартеру)» присвячено визначенню моменту виникнення права власності на обмінювані речі (майно) за договором міни (бартеру).

Встановлено, що момент переходу права власності на майно за договором міни залежить від виду майна. Особливо важливою властивістю договору міни є диспозитивне правило про перехід права власності на обмінювані товари до сторін одночасно після виконання зобов’язання щодо передання майна обома сторонами (ч. 4 ст. 715 ЦК). Суть цієї норми полягає в тому, що на відміну від договору купівлі-продажу, право власності у набувача виникає не з моменту передання товару, а лише за умови зустрічного обміну усіма товарами і одночасно у кожної із сторін договору міни. Відповідно, якщо зустрічне зобов’язання боржником не виконано, то право власності на отримане майно не переходить, зберігається за відчужувачем.

Оскільки законодавство дозволяє в договорі міни встановлювати різні конструкції переходу права власності до набувача, а в окремих випадках – передавати в оперативне управління або повне господарське відання, запропоновано максимально докладно закріплювати відповідні положення у самому договорі міни.

У підрозділі 3.3 «Правові наслідки порушення договору міни (бартеру)» розглядається порядок забезпечення виконання зобов’язань та відновлення порушених прав добросовісної сторони за договором міни (бартеру) внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язань.

Доведено, що за загальним правилом, договір міни не опосередковує рух коштів у готівковій чи безготівковій формах, а є підставою для виникнення товарообмінних операцій. Відповідно і положення про купівлю-продаж в частині виконання грошових зобов’язань не застосовуються. Разом з тим, законодавцем передбачено можливість у договорі встановити доплату за товар більшої вартості, яку можна розглядати в якості грошового зобов’язання. Відповідно в разі його порушення винна сторона буде притягатися до відповідальності, яку передбачено саме за порушення грошових зобов’язань. Разом з тим, не всі положення, які регулюють порядок виконання грошових зобов’язань, можуть бути застосовані до договору міни в частині доплати.

Доведена доцільність чітко зазначати в договорі міни строк, протягом якого необхідно передати товар (виконати роботи, надати послуги), або достатньо докладно викладати порядок передачі товару (робіт, послуг), щоб точно встановити момент, коли право сторони за договором порушено, і скористатися відповідним засобом захисту. При формулюванні своїх позовних вимог добросовісній стороні необхідно враховувати, що вона може вимагати як повернення самого товару (за умови, якщо він є у наявності), так і відшкодування завданих невиконанням договору збитків. У зв’язку з цим, вказівка в тексті договору на вартість товару (робіт, послуг), навіть якщо обмінювані товари є еквівалентними, спростить визначення і доведення розміру збитків, які понесла сторона внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору міни іншою стороною.

Встановлено, що за договором міни метою надання товару одній стороні є отримання товару, а не грошових коштів, від іншої. Збитки, в свою чергу, є санкцією за порушення зобов’язання за договором міни і мінімальний їх розмір, що є логічним, не може бути меншим вартості непереданого майна. Відповідно, в першому випадку, обов’язок сплати грошової суми виникає на підставі договору чи закону, а у другому – є санкцією за невиконання зобов’язання, початковим предметом якого були речі (роботи, послуги).

Встановлено, що у разі можливості застосування неустойки до сторони, яка порушила зобов’язання за договором міни (бартеру), застосуванню підлягає лише така форма неустойки, як штраф, оскільки пеня застосовується до грошового зобов’язання, що прострочено. На підставі аналізу положень ГК України, що присвячені штрафним санкціям, дійдено висновку, що законодавець не встановлює будь-яких обмежень щодо застосування окремих санкцій виключно до певних видів зобов’язань. Тобто до недобросовісної сторони договору міни можуть бути застосовані як неустойка, так і пеня та штраф.

Розділ 4 «Особливості зовнішньоекономічних бартерних договорів (контрактів)» складається з 2 підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Загальна характеристика зовнішньоекономічних договорів» здійснюється аналіз нормативно-правових актів для визначення узагальнюючого поняття зовнішньоекономічного бартерного договору, його ознак тощо.

Встановлено, що нормативно-правове регулювання договору бартеру, яке існує на сьогодні в Україні, не можна назвати однозначним. Тобто, в чинному законодавстві не існує єдиного розуміння бартеру, що призводить до різного його розуміння сторонами і це, відповідно, негативно позначається на його виконанні. Тому, з огляду на особливості здійснення бартерних операцій, запропоновано забезпечити однозначність розуміння договору бартеру в чинному законодавстві.

Встановлено, що правове регулювання бартерних операцій з участю іноземного контрагента, здійснюється із певними особливостями норм конкретної країни. Право, що регулюватиме бартерні відносини, може визначатися двома шляхами. Перший – передбачає самостійний вибір сторонами права, яке підлягає застосуванню до зобов’язань із зовнішньоекономічного бартерного контракту. За відсутності у договорі такої умови право, що застосовується, визначається на підставі колізійної норми. Вона дає відповідь на питання, правом якої держави повинні регулюватися відносини сторін за договором бартеру з іноземним елементом. Разом з тим, колізійні норми в різних країнах не співпадають за змістом.

У роботі з’ясовано питання про те, чи можуть сторони бартерного договору обрати в якості застосовуваного права закон будь-якої держави, чи їх вибір обмежений якимись умовами. Доведено, що законодавство абсолютної більшості держав, а також міжнародні договори не обмежують можливостей вибору, тобто воля сторін не має обмежень у просторі, і сторони можуть обрати право будь-якої країни для регулювання договірних відносин.

Підрозділ 4.2 «Умови зовнішньоекономічних бартерних контрактів» містить аналіз умов здійснення бартерних операцій, аспекти виникнення, виконання, зміни та припинення зобов’язань, що виникають з договору міни (бартеру).

Доведено, що за договором міни (бартеру) в галузі зовнішньоекономічної діяльності можливість здійснення грошової доплати виключається. Здійснення розрахунку грошовими коштами допускається лише після зміни виду договору. Тобто, договір бартеру передбачає виключно обмін певної кількості одного товару (робіт, послуг) на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару.

Встановлено, що при укладенні та виконанні договору бартеру необхідно враховувати, що товари, які є предметом договору бартеру, можуть підпадати під режим ліцензування, а імпорт та експорт окремих товарів за договором бартеру заборонено чинним законодавством взагалі.

Доведено, що при визначенні строків поставки товару за договором бартеру необхідно враховувати спеціальні строки, які встановлені Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності».