ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ :

Краткое содержание

1)                ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі розкрито сутність та обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження; визначено його об’єкт та предмет, мету і основні завдання; сформульовано основні положення, що відображають наукову новизну, відомості про апробацію та можливості впровадження у законотворчій, практичній та викладацькій діяльності.

Розділ 1 – «Поняття електронної комерції та правова природа відносин у сфері електронної комерції» – складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню загальнотеоретичних, галузевих і правових аспектів електронної комерції в науковій літературі, поняттю електронної комерції і правовій природі відносин у сфері електронної комерції, визначенню її місця серед суміжних явищ,  загальній характеристиці правовідносин, що складаються у сфері електронної комерції, особливостям реалізації прав суб’єктів правовідносин у сфері електронної комерції, правовому регулюванню відносин у сфері електронної комерції в Україні та світі.

У підрозділі 1.1 «Дослідження загальнотеоретичних, галузевих і правових аспектів електронної комерції в науковій літературі» проаналізовано основні цивільно-правові та спеціальні наукові розробки у сфері електронної комерції.

Автор аналізує праці таких цивілістів, як: В. А. Алексунін,                    А. М. Береза, Я. Г. Берсуцький, Т. В. Боднар, В. І. Борисова, Л. А. Брагін,    М. І. Брагінський, С. М. Братусь, В. М. Брижко, В. А. Васільєва,                     В. В. Вітрянський, А. В. Волокітін, Є. М. Грабовський, А. М. Греков,            О. В. Дзера, А. С. Довгерт, М. М. Дутов, В. М. Желіховський,                          І. В. Жилінкова, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарова, Ю. М. Капіца,  В. І. Кісіль,    І. А. Козак, А. Д. Корецький, А. С. Косарєв, В. М. Коссак, А. С. Крутова,       О. В. Кохановська, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, В. В. Луць,                     Р. А. Майданик, М. В. Макарова, А. П. Маношкин, О. С. Матвієнко,              Н. С. Меджибовська , А. М. Новицький, О. А. Підопригора, В. Л. Плескач,    Л. А. Пономаренко, О. І. Пушкар, І. М. Рассолов, В. В. Родригіна,                   І. В. Спасибо-Фатєєва, Р. О. Стефанчук, Т. О. Тарасова, Л. Д. Тимченко,        В. С. Цимбалюк, А. В. Чучковська, К. С. Шахбазян, Я. М. Шевченко,             С. І. Шимон, Р. Б. Шишка, Л. М. Янчева, В. Л. Яроцький та інших, роботи яких стали теоретичним підґрунтям для дослідження загальнотеоретичних, галузевих і правових аспектів відносин в сфері електронної комерції.

У підрозділі 1.2 «Поняття і правова природа відносин в сфері електронної комерції, визначення її місця серед суміжних явищ» дисертантом досліджено сутність електронної комерції, правова природа відносин у сфері електронної комерції, визначено місце електронної комерції серед суміжних явищ.

Дисертантом окреслено основну проблему – розуміння поняття комерціі як явища. Аналізується поняття комерції також з точки зору господарського і комерційного права.

Досліджено, що відносини в сфері електронної комерції мають цивільно-правову природу, охоплюють широке коло суспільних відносин, а саме: відносини виникнення, зміни, припинення, зупинення і поновлення цивільних прав та обов‘язків у сфері цивільного обігу в сучасних умовах. Загалом, наголошується на необхідності ширшого трактування поняття комерції.

Досліджуючи різні підходи до розуміння електронної комерції, дисертантом зроблено висновок про те, що в даній сфері прослідковується певна невизначеність як на доктринальному, так і на законодавчому рівні. Це проявляється, по-перше, у кардинально різних підходах до розуміння сутності електронної комерції, по-друге, у неузгодженості термінології, яка використовується. Це і «електронна торгівля», і «електронний бізнес», і «електронна комерція» та ін.

Обгрунтовано висновок щодо необхідності закріплення у вітчизняному законодавстві єдиного терміна «електронна комерція» як найбільш сучасного, розповсюдженого і вдалого для позначення всієї сукупності дій фізичних та юридичних осіб із вчинення правочинів, які мають своєю метою отримання матеріальної вигоди та обтяжені електронним елементом. Доведено, що поняття електронної комерції ширше від її вузького розуміння як підприємницької діяльності і відрізняється від змісту, який вкладається у поняття «електронний бізнес», «електронна торгівля», «Інтернет-комерція», «віртуальний магазин» тощо.

У підрозділі 1.3 «Загальна характеристика правовідносин, що складаються у сфері електронної комерції» наголошено на багатоаспектності правовідносин у сфері електронної комерції: структурно відносини у сфері електронної комерції охоплюють такі, що пов‘язані з маркетингом, поданням комерційних пропозицій, продажем, зданням в оренду, наданням ліцензій, поставкою товарів тощо з використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій. Найважливіші серед них – цивільно-правові відносини в сфері електронної комерції.

Досліджуючи об‘єкти електронної комерції, наголошено на тому, що вони мають певну специфіку і можуть бути двох видів: реальні (предмети матеріального світу) і цифрові (електронні).

Вивчаючи суб‘єктний склад відносин, що виникають у сфері електронної комерції, зазначено, що ними, згідно зі ст.2 Цивільного кодексу України, є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб‘єкти публічного права. Специфіка, притаманна окремим категоріям учасників правовідносин у сфері електронної комерції: провайдерам та операторам. Зміст правовідносин електронної комерції складають права і обов’язки їх учасників. Засоби зв’язку, за допомогою яких здійснюються ці права та обов’язки, є інструментами електронної комерції, тому у підрозділі також аналізуються ключові поняття засобів зв‘язку, які задіяні у сфері електронної комерції.

У підрозділі 1.4 «Правове регулювання відносин у сфері електронної комерції в Україні та світі» проаналізовано стан правового регулювання відносин у сфері електронної комерції в Україні і світі та наголошено на тому, що у вітчизняному законодавстві немає спеціального нормативно-правового акту, присвяченого регулюванню виключно відносин електронної комерції, і відсутнє єдине розуміння її сутності і в інших нормативно-правових актах.

Досліджено проблеми правового регулювання відносин у сфері електронної комерції за допомогою Цивільного кодексу України, законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та інших законодавчих актів.

Підсумовуючи аналіз вітчизняного нормативного регулювання відносин у сфері електронної комерції, зроблено висновок про те, що вітчизняні нормативні акти мають ряд прогалин та колізій; нагального прийняття потребує також закон України «Про електронну комерцію».

Проаналізовано такі міжнародно-правові акти: Директива 2000/31/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції на внутрішньому ринку та  Типовий закон про електронну торгівлю, прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі, норми яких варто врахувати при розробці національного нормативного акта про електронну комерцію.

Розділ 2 – «Особливості вчинення правочинів у сфері відносин електронної комерції» – складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню проблеми сутності правочинів у сфері відносин електронної комерції, особливостям їх вчинення та виконання.

У підрозділі 2.1 «Правочини у сфері електронної комерції» подано детальну характеристику правочинів у сфері електронної комерції.

Доведено, що правочинам, які вчиняються у сфері електронної комерції, притаманна вся низка ознак звичайних правочинів з рядом особливостей. Найбільшою специфікою даної категорії правочинів є форма їх вчинення, яка є одним із практично неврегульованих питань. Оскільки форма правочину залишається однією з ключових категорій вчення про правочин, звернуто увагу на те, що не будь-який правочин, вчинений за допомогою електронних засобів зв‘язку, можна прирівняти до письмового, і навпаки, правочин, вчинений за допомогою електронних засобів зв’язку та який має форму текстового документу, не обов’язково буде письмовим.

Формулювання «електронна форма правочину», «правочин, вчинений в електронні формі» мають місце лише як теоретичні наукові напрацювання, які навряд чи можуть бути реалізовані на практиці, оскільки так звана «електронна форма» включає у себе сьогодні і аудіо-форму, і відео-форму, і навіть письмову форму (якщо правочин вчинений за допомогою комп‘ютера або його аналога та існує в паперовому вираженні). Виходячи із цього, доведено, що поділ правочинів у цивільно-правовій доктрині і законодавстві на письмову і усну форму не відповідає сучасному стану розвитку інформаційного суспільства та інформаційних відносин. Пропонується запровадити на доктринальному, а пізніше і на законодавчому рівні категорії «зафіксований» і «незафіксований» правочин і відповідно розрізняти «зафіксовану» і «незафіксовану» форми правочину, оскільки в сьогоднішніх реаліях правочини можуть бути зафіксовані електронними засобами у формі, яку не можна вважати письмовою, а ряд правочинів, зокрема, у сфері електронної комерції, взагалі не підпадають ні під категорію письмових, ні під категорію усних.

Поняття оригіналу у сфері електронної комерції порівняно з традиційним підходом ускладнюється ще й тим, що при звичайному товарообігу ми маємо справу з одним варіантом документа – паперовим, а у сфері електронної комерції – з різними видами документів, оскільки всі вони можуть створюватися за допомогою різних засобів зв‘язку. Зроблено висновок про те, що всі примірники електронного договору, які підписані електронним цифровим підписом і на які поширюються правила електронного документа, слід вважати оригіналами. Пропонується вважати копією електронного договору електронний примірник договору без електронно-цифрового підпису або належним чином завірений паперовий (чи оформлений на іншому матеріальному носії) примірник. Такий підхід пропонується як перспективний на доктринальному рівні, оскільки практика свідчить сьогодні про недостатнє поширення електронних цифрових підписів, законодавчу невизначеність процедури завірення копій електронних документів, неналежне оформлення документів у цифровому вигляді і неможливість залучення оформлених належним чином електронних документів в якості доказів у судових справах у сфері електронної комерції.

У підрозділі 2.2 «Специфіка укладення правочинів, вчинених в електронній формі» досліджуються особливості укладення так званих електронних правочинів.

Визначено два способи укладання «електронних правочинів» : з використанням електронної пошти (e-mail) і web-сторінки. Наголошується на тому, що правочини залишаються правочинами з притаманними їм ознаками незалежно від того, здійснюються вони з використанням мережі Інтернет чи ні, укладені вони у вигляді письмового документа на паперовому носії, скріпленого підписом та завіреного печаткою (за її наявності), або у вигляді електронного документа, підписаного з використанням електронного цифрового підпису.

Також у підрозділі вивчено проблему анонімності при укладенні правочинів в електронній формі, а також зроблено висновок про вибір права, яке необхідно застосовувати до правочину та підсудності можливого спору, при укладенні правочинів на міжнародному рівні і вчиненні їх в електронній формі.

У підрозділі 2.3 «Особливості виконання договорів, укладених у сфері електронної комерції» досліджуються окремі проблемні питання, пов‘язані з виконанням договорів, укладених у сфері електронної комерції.

Окрема увага приділяється розрахункам у сфері електронної комерції. Досліджено різні види розрахунків: готівкові, безготівкові та розрахунки за допомогою електронних грошей. Електронні гроші розглядаються як результат еволюції готівкових розрахунків, що перейшли на більш високий рівень та здійснюються за допомогою електронних технічних засобів.

Також у даному підрозділі дисертаційного дослідження виділено два види товарів: так звані «м‘які» та «тверді». При цьому під «м‘якими» товарами маються на увазі товари, договори щодо яких можливі в електронній формі: інформаційні й звукові файли, програмні продукти, а під «твердими» – всі інші товари, що є об’єктами різного роду договорів у реальному світі, що укладаються за допомогою електронних засобів зв’язку.

Розділ 3 – «Перспективи забезпечення охорони прав у сфері електронної комерції в Україні і світі» – складається з двох підрозділів і присвячений вивченню проблем охорони та засобів і способів захисту прав у сфері електронної комерції.

У підрозділі 3.1 «Охорона та захист персональних даних фізичних осіб у сфері електронної комерції» досліджуються окремі питання охорони та захисту персональних даних фізичних осіб при здійсненні електронної комерції.

У підрозділі детально аналізуються обставини, що сприяють підвищенню вразливості інформації, представленої в електронному вигляді.

Акцентується увага на тому, що розвиток електронної комерції ще більше загострює проблему особистого немайнового права фізичної особи на недоторканність особистого життя, оскільки інфо-комунікаційні мережі значно полегшують збір, обробку, об'єднання, зберігання і використання персональних даних фізичних осіб.

Пропонується з метою належної охорони та захисту прав фізичних осіб у сфері електронної комерції відмовитися від ряду формальних вимог до рівня захисту електронної інформації, оскільки це призводить до гальмування розвитку правовідносин у названій сфері.

У підрозділі 3.2 «Судовий захист порушених прав у сфері електронної комерції» досліджуються питання міжнародного і національного рівнів захисту прав у сфері електронної комерції в судах, аналізуються як теоретичні аспекти даного питання, так і судова практика.

Вивчено проблеми виникнення в мережі Інтернет спеціальних арбітражів, створених для розгляду справ у сфері електронної комерції. Автор вважає логічною їх появу і пропонує своє бачення такого явища в процесуальному праві України. Інтернет-арбітражі слугують розв’язанню спорів у мережах, застосовуючи можливості Інтернет для вирішення спорів, які виникають щодо укладених договорів як безпосередньо в мережі, так і поза нею.

Аналіз практики свідчить, що поряд з проблемою вибору права на міжнародному рівні, у порівнянні з внутрішньонаціональним вирішенням спорів у сфері електронної комерції, питання ускладнюється такими чинниками, як відмінності в оподаткуванні, митних зборах та правилах банківської діяльності.

Виявлено, що в Україні в процесі судового розгляду справ щодо правопорушень, вчинюваних у сфері електронної комерції, суди, за відсутності спеціального законодавства, звертаються до норм закону України «Про захист прав споживачів», що не забезпечують ефективного захисту прав фізичних та юридичних осіб у названій сфері електронної комерції.