ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ ШКОЛЯРІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження; сформульовано концепцію дослідження та основні положення, що виносяться на захист; наведено дані про впровадження та апробацію дослідження.

У першому розділі «Методологічні та теоретичні засади професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації дозвілля школярів» здійснено аналіз стану розробленості проблеми підготовки майбутніх учителів у теорії та практиці, визначено головні категорії дослідження, розглянуто сутність дозвілля як способу життя людини, зокрема, школярів, висвітлюються соціокультурні особливості їхнього дозвілля на сучасному етапі, розроблено та обґрунтовано власний підхід до розуміння готовності майбутніх учителів до організації дозвілля школярів.

Аналіз наукових праць з проблеми підготовки майбутнього вчителя дав змогу виявити різноманітні аспекти щодо формування особистісно-професійних компонентів його діяльності, а саме – спрямованість на педагогічну діяльність, педагогічне мислення, педагогічну свідомість. У розділі обґрунтовується розуміння спрямованості майбутнього вчителя на взаємодію зі школярами у сфері дозвілля, яка відбиває ставлення до дитини, її захоплень, бажання разом з нею вирішувати проблеми її особистісного зростання та ціннісно-смислового розуміння навколишнього світу. Важливою складовою педагогічного мислення майбутнього вчителя-вихователя визначено сприйняття соціокультурного простору життя сучасних школярів з позиції діалогічності й полілогічності світосприйняття. Тому важливим у розвитку педагогічного мислення стає усвідомлення проблем виховання школярів (а до них належать і проблеми дозвіллєвого часу), впливу на їх розв’язання як власних, особистісно-професійних. Виходячи з цього зазначається, що мотиви взаємодії мають трактуватися через зацікавленість світом дітей, що є соціокультурною реальністю життя, яка здійснює домінуючий вплив на процес їхнього всебічного розвитку. Саме це спонукає майбутнього вчителя прагнути до особистісно значущого спілкування зі школярами. Усвідомлення зазначених позицій студентами сприяє створенню системи цінностей і смислів педагогічної діяльності, розумінню свого значення у житті дитини, бажання допомогти їй у створенні стратегії власного життя.

У результаті наукового аналізу доведено, що важливим компонентом особистісно-професійного становлення студентів вищих педагогічних навчальних закладів є розвиток їх суб’єктності, яка пов’язана з усвідомленням цінностей взаємодії зі школярами, цілей і смислу педагогічної діяльності, власного статусу як референтної людини в просторі життя школярів. Це дало підставу вважати підготовку майбутніх учителів до виховної взаємодії зі школярами у сфері дозвілля важливою складовою професійного становлення. Визначено і доведено, що вчитель, який свідомо ставиться до педагогічної діяльності як ціннісно-смислової сфери свого життя в змозі особистісно впливати на розвиток школярів у сфері дозвілля.

Простежено етимологію та обґрунтовано сучасний зміст понять «вільний час», «дозвілля», «соціокультурні особливості дозвілля школярів», «дозвілля як середовище розвитку» та інші.

Аналіз наукової літератури і дисертаційних досліджень дав можливість установити, що поряд з такими сферами життєдіяльності школярів як пізнання навколишнього світу, предметно-практична діяльність, гра, спілкування (А.В. Мудрик) дозвілля найбільше впливає на розвиток школяра. Характерною особливістю є стереотипізація способу життя, що проявляється через ті або інші субкультурні ознаки. Висновком з аналізу наукової літератури з соціології філософії, соціології культури, соціології дозвілля стало визнання залежності змісту, форм часу дозвілля від ставлення людини до нього як цінності буття. Розгляд соціокультурних особливостей дозвілля нинішніх школярів дав можливість зробити висновок, що вони (особливості) пов’язані насамперед зі змінами просторових способів спілкування й поширенням інформаційних зв’язків. У дозвіллєвому спілкуванні відбувається узгодження цінностей, норм, ідеалів світу людини, зокрема школярів, відбувається зміна властивостей як суб’єктів взаємодії, так і об’єктів узгодження (цінностей, норм тощо). Це зумовило актуалізацію сутності взаємодії майбутніх учителів у середовищі дозвілля школярів як поліпросторового спілкування, у якому зустрічаються культурні практики дорослого і дитини (Н.Б. Крилова). У процесі діалогічної взаємодії в просторі дозвілля субкультури вчителів і школярів проникають одна в одну, збагачуються значеннєвими моделями, узгоджуються в системах цінностей. На основі аналізу педагогічних середовищ, в яких відбувається соціалізація школярів нами зроблено висновок, що ефективність особистісного розвитку дитини в «просторі її дитинства» залежить від культури особистісної взаємодії дорослих, зокрема вчителів, яка, у свою чергу, перебуває в залежності від знання середовища у якому живуть, розвиваються школярі і яке суттєво впливає на їх ціннісні установки, світоглядні, життєві позиції, плани тощо. Особистісна взаємодія вчителя зі школярами у сфері їхнього дозвілля має, насамперед, зменшити відстань між світом дитини і дорослого (вчителя), що, по суті, є головною умовою виховного впливу на формування ціннісних орієнтацій дитини, на її особистісне зростання. Особистісна взаємодія передбачає розуміння дитини, прийняття її як об’єктивно існуючої цінності життя, бажання взаємодіяти з її внутрішнім світом і допомагати в її самовизначенні, саморозвитку.

Узагальнення результатів аналізу програмного забезпечення процесу підготовки студентів до виховної діяльності у сфері дозвілля школярів дав підстави зробити висновок про недостатню розробленість досліджуваної нами проблеми. Більшість змістовних матеріалів мають суто теоретичне спрямування, яке не висвітлює стан дозвілля школярів, не орієнтує діяльність майбутнього вчителя на взаємодію з підлітками у сфері дозвілля і надбання необхідних для цього знань, розвиток відповідних умінь і навичок.

У другому розділі – «Психолого-педагогічні основи підготовки майбутніх учителів до організації дозвілля школярів» встановлено, що стержневими утвореннями особистості майбутнього вчителя є його ціннісні та професійно-ціннісні орієнтації, які дають можливість свідомо ставитись до особистісної взаємодії зі школярами, організовуючи їхнє дозвілля, спонукають до здобуття нових знань, формування вмінь і навичок як особистісно значимих у педагогічній діяльності.

Актуалізуючи в дослідженні категорію «особистісна взаємодія», ми звертаємо увагу на ціннісний аспект взаємовідносин, що лежать в її основі. Визначаючи особистісну взаємодію як цінність, ми проаналізували процес утворення особистісних цінностей. Засвоєння актуальних поглядів на педагогічну діяльність як цінність, формує певні регулятори поведінки майбутнього вчителя. Перетворення цінності взаємодії в особистісну здійснюється тоді коли майбутній учитель включається в процес практичної реалізації цієї цінності відчуваючи її як власну. Ми вважаємо, що цей момент взаємодії – спів-дотику цінності «Я» (вчитель) і цінності «Дитина» – вказує напрям діяльності і є водночас джерелом значень. На підставі цього нами запропоновано у зміст підготовки майбутніх учителів увести знання філософського, психолого-педагогічного змісту, які висвітлюють смисл життя людини, її призначення у взаємодії з дитиною, що розвивається. Актуалізація цієї сфери особистості майбутнього вчителя через усвідомлення смислу свого життя, смислу особистісної взаємодії зі школярами створює особистісно значущі умови оволодіння необхідними знаннями, вміннями і навичками.

На основі таких підходів нами відзначено, що підготовка майбутніх учителів у напрямі усвідомлення сенсу педагогічної діяльності має бути пов’язана зі сферою емоційної взаємодії. Переживання емоційного задоволення від зустрічі зі світом дитини, проектування зустрічі, «занурення» у простір дитинства – усе це стає тією емоційною основою, яка поєднує смисложиттєві орієнтири педагогічної діяльності з усвідомленням смислу життя.

Нами визначено сутність вихідного положення щодо формування культури особистісної взаємодії студентів вищих педагогічних навчальних закладів зі школярами, яка полягає у тому, що зазначена категорія є базовою ціннісною орієнтацією вчителя і містить у собі сукупність взаємозалежних установок на ставлення до дитини (школяра), до себе, до організації взаємодії, і є важливою змістовою характеристикою професійної спрямованості особистості майбутнього вчителя. Реалізація особистісної взаємодії у середовищі дозвілля школярів розглядається як допомога їм у розв’язанні вікових і особистих проблем, сприяння їх ціннісно-смисловому самовизначенню. Орієнтація майбутнього вчителя на особистісну взаємодію зі школярами в процесі організації їхнього дозвілля – це не тільки його позиція, а й позиція школяра бути суб’єктом власного життя, власної діяльності. Тому, визначаючи культуру особистісної взаємодії вчителя і дитини як провідну в нашому дослідженні підготовки майбутніх учителів до організації дозвілля школярів, ми основуємось на важливості «заглиблення» у суб’єктність вчителя й суб’єктність дитини, поєднання точок дотику для розгортання їх особистісної взаємодії. Тому особистісна взаємодія між ними передбачає глибинне спілкування, головне призначення якого – знаходження сенсу життя як вчителем, так і дитиною, яка зростає. В основі глибинного спілкування має бути діалог у якому вчитель ділиться своїми цінностями, «щоб спонукати бажання (дитини – Т.Я.) зробити їх своїми, переживання їх як особистісно значущими» (М.С.Каган).

Встановлено, що підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів передбачає усвідомлення особливостей діалогічного спілкування як особистісного розвивального процесу, який потребує певного сприйняття світу іншої людини як цінності, її суб’єктних проявів. Тому ми вважаємо що стрижневим новоутворенням майбутнього вчителя має стати культура особистісної взаємодії, яка дає змогу вирішувати разом зі школярами проблеми, що постають у процесі особистісного зростання в середовищі дозвілля.

Культура особистісної взаємодії зі школярами зумовлює становлення вчителя як індивідуальності у процесі потребово-мотиваційної, емоційно-когнітивної, духовно-ціннісної сфери особистості; дає змогу осмислити процес особистісної взаємодії як смисложиттєву цінність, створити умови для власного зростання, самоздійснення як себе, так і підлітка. Культура особистісної взаємодії перебуває під впливом декількох факторів, а саме: суб’єктно-особистісних особливостей учителя і учня, особливостей їхнього життєвого досвіду, соціокультурних особливостей дозвіллєвого часу як суб’єктивно-ціннісного часу життя. Особистісна взаємодія діалектично взаємозалежна не тільки з орієнтацією на зміни в особистості суб’єкта взаємодії – школяра, але і з особистісними  змінами вчителя який, так само як і школяр, включений у процес особистісного розвитку, що, безумовно, є процесом його самоактуалізації, самореалізації.

Аналіз наукової літератури дав нам змогу виділити і обґрунтувати функції культури особистісної взаємодії вчителя зі школярами у сфері дозвілля. У розділі доведено, що культура особистісної взаємодії вчителя зі школярами у сфері дозвілля розкривається як система основних функцій, цінностей, змістів, мотиваційно-аргументованої діяльності, сформованість якої є умовою і передумовою творчого саморозвитку, самореалізації вчителя в соціокультурному освітньому просторі. Культура особистісної взаємодії реалізується у двох напрямах: зовнішньому (через зміст, форми, методи взаємодії зі школярами у сфері дозвілля) і внутрішньому (через саморозвиток відносно до світу самого себе, діяльності). Отже, культура особистісної взаємодії перебуває під впливом принаймні трьох факторів: особистісних якостей учителя, смисложиттєвих орієнтирів професійної діяльності і особистісних якостей школярів.

Нами виділені структурні компоненти культури особистісної взаємодії: мотиваційно-ціннісно-смисловий, когнітивно-методологічний, операційно-діяльнісний, індивідуально-творчий. Мотиваційно-ціннісно-смисловий компонент включає усвідомлені цінності особистісної взаємодії, що забезпечують спрямованість педагогічної діяльності. Смисложиттєва спрямованість базується на особистісно значимих цілях взаємодії: допомога дитині в її особистісному розвитку, створення умов для самовизначення і самореалізації. Мета особистісної взаємодії стає мотивом діяльності, тобто спонукальною силою, що активізує творчий саморозвиток.

Зміст когнітивно-методологічного компонент культури особистісної взаємодії вчителя зі школярами становлять знання, уміння, навички, що входять в існуючу когнітивну структуру особистості вчителя. Методологічний аспект когнітивно-методологічного компонента культури особистісної взаємодії студентів вищих педагогічних навчальних закладів забезпечує умови для саморозвитку творчо-індивідуального стилю взаємодії який виявляється як позитивне сприйняття себе як вчителя здатного допомогти школярам у процесі їх особистісного становлення, здатного до вироблення індивідуальних моделей взаємодії заснованих на ефективному використанні свого творчого потенціалу, усвідомлення необхідності саморозвитку, самоздійснення як важливого компонента успішності професійно-педагогічної діяльності.

Операційно-діяльнісний компонент культури особистісної взаємодії ми визначаємо як систему технологічних елементів спрямованих на реалізацію цілей особистісної взаємодії зі школярами у сфері дозвілля.

Індивідуально-творчий компонент має інтегрований характер. Через осмислення цінностей особистісної взаємодії, здобутих знань, умінь, навичок майбутній учитель оцінює ті власні індивідуальні якості, що дають змогу самореалізуватись у педагогічній діяльності. Це відкриває шлях до творчої самореалізації, до відчуття сенсу професійного вибору.

У третьому розділі – «Концептуальні підходи до оновлення процесу підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до виховної роботи у сфері дозвілля школярів» – висвітлюється вплив позицій діяльнісного, системного, синергетичного, культурологічного, соціокультурного, аксіологічного підходів на розуміння сутності оновлення процесу підготовки майбутніх учителів до виховної роботи у сфері дозвілля школярів.

Особистісна взаємодії вчителя зі школярами у сфері дозвілля з позиції діяльнісного підходу визначена нами як спільний пошук цінностей, норм і законів життя, що спрямовує підготовку на розвиток у студентів умінь проектувати, конструювати виховну діяльність, створювати ситуації особистісно розвивальної взаємодії. Гуманістична парадигма освіти змінила акценти у діяльнісному підході до виховання дітей та молоді: особистість людини завжди гіпотетична, тому найбільш продуктивними є такі види діяльності які забезпечують її саморозвиток.

Синергетичний підхід дав змогу обґрунтувати такі вимоги до оновлення процесу підготовки майбутніх учителів до взаємодії зі школярами у сфері дозвілля: розуміння студентом свого місця і ролі в особистісному розвитку дитини; розуміння смислу і цінностей особистісної взаємодії як сфери співробітництва зі школярами з метою сприяння їх особистісному зростанню; розвиток рефлексії власного досвіду особистісного зростання; аналіз середовища дозвілля як активного фактора впливу на зазначене становлення.

Педагогічні завдання щодо оновлення підготовки студентів до виховної роботи у сфері дозвілля на основі культурологічного підходу набувають такого смислу: допомога школярам у засвоєнні норм культурного, соціокультурного самовизначення; створення умов до діалогічної, полілогічної взаємодії, за яких розвивається бажання розширити власне світосприйняття шляхом входження у світ іншого «Я»; підтримка ціннісно-смислових пошуків сенсу життя.

Соціокультурний підхід дав можливість розглядати мету, зміст, форми і методи підготовки студентів крізь призму культурно-специфічного, що віддзеркалює певні соціокультурні умови буття.

Актуалізуючи в дослідженні категорію «особистісна взаємодія», ми наголошуємо на ціннісному аспекті взаємовідносин, що лежить в його основі. Цілі особистісної взаємодії у сфері дозвіллєвих потреб, інтересів школярів визначаються мотивами діяльності вчителя, у яких конкретизуються його потреби. До таких потреб нами віднесені: потреби в знаходженні смислу особистісної взаємодії з підлітками, у саморозвитку, у самореалізації та у сприянні особистісному розвитку школярів.

У роботі визначені сутність взаємодії вчителя зі школярами у сфері дозвілля як процес ціннісно-смислових змін як в особистості школяра, так і вчителя; вони разом з’ясовують вартість духовних цінностей, норм, законів життя; активізації самопізнання, саморозкриття, саморозвитку учасників взаємодії. Нами встановлено, що успішність взаємодії вчителя зі школярами у сфері дозвілля залежить від розуміння вчителем смислу і цінності їхньої особистісної взаємодії як важливого компонента педагогічної діяльності у сфері дозвілля школярів, розвинутості рефлексії власного досвіду, особистісного становлення та аналізу дозвілля школярів як середовища їхнього розвитку, що проявляється в ознаках субкультур. Це дало підстави стверджувати що організація дозвілля школярів вимагає від майбутнього вчителя умінь створювати діалогічну, полілогічну атмосферу особистісно значущої взаємодії, спонукати та підтримувати особистісно-ціннісні пошуки сенсів життя, надавати допомогу в особистісному самовизначенні школярів. Нами обґрунтована структурна модель готовності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до особистісної взаємодії у зазначеній сфері життя школярів (див. рис).

У четвертому розділі – «Методична підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів до організації дозвілля школярів» з’ясовано поліпарадігмальність у визначенні змістовних складових підготовки студентів, визначено принципи структурування змісту, критерії його відбору, підсистеми змін у розвитку готовності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до організації дозвілля школярів.

На основі осмислення концептуальних засад формування змісту підготовки майбутніх учителів виділені та обґрунтовані з огляду на проблему нашого дослідження такі принципи щодо його структурування: принцип відповідності змісту у всіх його елементах і на всіх рівнях його конструювання загальним цілям сучасної освіти; врахування єдності змістовної і процесуальної сторони навчання; структурування єдності змісту освіти на різних рівнях його формування при русі від загальних до більш конкретних форм його реалізації в процесі навчання; подвійного входження базисних компонентів у систему навчання; функціональної повноти, мінімізації й оптимізації складових освіти; диференціації й інтеграції; принцип наступності.