НАУКОВО–ПЕДАГОГІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО В ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ (ХІХ – 20–ті рр. ХХ ст.) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, що досліджується, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, конкретизовано мету, завдання, об'єкт і предмет, методологічні основи та методи дослідження, джерелознавчу базу, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, а також зазначено апробацію результатів дисертації, перелік публікацій та структуру роботи.

У першому розділі «Освітньо-краєзнавча діяльність як науково-педагогічна проблема» досліджено умови становлення педагогічно-краєзнавчих ідей та їх детермінацію на краєзнавчу науково-педагогічну практику в умовах університетів України (ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.); розкрито теоретико-методологічну сутність краєзнавства як педагогічного феномена в українській науково-педагогічній літературі.

Проаналізовано пропедевтичний характер появи в Україні освітнього краєзнавства, формування його теоретичних і практичних засад. Зокрема, акцентовано увагу на тому, що педагогічно-краєзнавчі ідеї існували в Україні ще за часів Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.) – у братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській та Острозькій академіях. Прагнення пізнати навколишнє середовище та ідентифікувати себе в ньому, зазначав П. Могила, зумовлювалося духовно-психологічними особливостями вихованців. З цією метою вчений організував відкриття на території міста Києва першої паркової зони.        

Підкреслюється, що народне краєзнавство виступало складовою частиною традиційної культури. Свідченням цього зорієнтованість народних обрядів, звичаїв, свят на виховання у дітей шанобливого ставлення до природи краю.

Розглянуто підходи вітчизняних педагогів в яких виховний потенціал краєзнавства розкривається як: середовище існування, самовизначення та самовдосконалення (А. Бачинський); чинник становлення ціннісних орієнтацій (А.Самборський); основа формування чуттєвого досвіду (І. Бардач). Обґрунтовується, що видатний український філософ-педагог Г. Сковорода один із перших закликав оберігати природу краю, оскільки вона слугує засобом духовного збагачення особистості. Завдяки подвижницькій діяльності українських освітян, краєзнавча науково-педагогічна практика стала генетичним продовження педагогічно-краєзнавчих ідей.

Узагальнення прогресивних педагогічних поглядів вітчизняних діячів на досліджувану проблему дало змогу конкретизувати рівень розробки ними наступних питань: становлення особистості в процесі виховання свідомого ставлення до природи краю (Т. Шевченко); формування наукового світогляду шляхом спостережень за особливостями довкілля (К. Ушинський); пробудження у вихованця емоцій та почуттів завдяки проведенню екскурсій (Х. Алчевська); активізація пізнавальної діяльності через спостереження за природою (М. Костомаров).

Синкретичний та інтегративний характер педагогічного краєзнавства зумовив поліаспектність його вивчення. В історико-педагогічному контексті досліджувана проблема розглядається як: зміст (М. Драгоманов, М. Корф, С. Русова, А.Гациський), принцип (І. Маньков, Я. Руднєв), форма (Д. Менделєєв, М. Пирогов), метод (Г. Матюшин, М. Скаткін), засіб (К. Кесслер, О. Лохвицький) ціннісно зорієнтованого  освітнього процесу.

Краєзнавство як педагогічний феномен, характеризується своєрідністю об’єкта й предмета дослідження, а також дидактичного базису, побудованого на проблемах: зв’язку навчання з життям; виховання регіональної культури; формування здатності оцінювати естетичні властивості природи краю; пробудження інтересу до вивчення культурно-освітніх здобутків різних територіальних одиниць; національної спрямованості освіти; просвіти широких верств населення.

Розкрито такі аспекти проблеми педагогічного краєзнавства: філософський – збереження національної ідентичності та уніфікація культурних традицій кожного регіону; психологічний – функціонування психіки на основі внутрішньо регулюючих факторів людської життєдіяльності та пізнання складних систем спрямованих на синергетичні процеси ціннісного становлення особистості.

Вивчення науково-педагогічної літератури показало, що джерела в яких розглядається проблема педагогічного краєзнавства умовно диференціюються на: напрацювання, що розкривають традиції й тенденції формування освітнього краєзнавства в Україні; історико-теоретичні доробки побудовані на аналітичному розгляді краєзнавчо-педагогічного змісту і діяльності товариств, з’їздів, національних рухів; персоніфіковані праці, де висвітлено краєзнавчий зміст просвітницької діяльності і творчої спадщини окремих персоналій.

Аналіз дефініцій «педагогічне краєзнавство», «науково-педагогічне краєзнавство» розкрив їх історико-педагогічну сутність закладену у вітчизняній теоретичній спадщині освітян ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. Послідовний і системний розгляд джерельної бази дав змогу сформулювати авторське тлумачення досліджуваної категорії: науково-педагогічне краєзнавство являє собою інтегровану навчально-виховну і наукову діяльність вищого навчального закладу, спрямовану на професійне становлення та розвиток особистісно-значущих якостей вихованця шляхом пізнання особливостей краю. Гносеологічно науково-педагогічне краєзнавство вміщує два основні контексти – науково-профільний (історичне, географічне, біологічне та ін.) та педагогічний (освітнє і виховне).

У дослідженні окреслено періоди, що відображають стан вивчення феномену науково-педагогічного краєзнавства в історико-педагогічних джерелах. І-й період – поч. ХІХ ст. – проблематика науково-педагогічного краєзнавства розкривалася в системі діяльності класичної університетської освіти. ІІ-й період (серед. ХІХ  – поч. ХХ ст.) характеризувався формуванням теоретико-методологічних засад науково-педагогічного краєзнавства, що дало змогу запровадити до навчальних планів вітчизняних загальноосвітніх закладів освітнього краєзнавства. ІІІ-й період – 1917-1925 рр. – у межах тогочасної освітньої системи дослідження спрямовувалися на осмислення краєзнавства як змісту, форми, принципу, методу та засобу навчально-виховного процесу.

В процесі наукового пошуку з’ясовано, що  вітчизняне освітнє краєзнавство є окремою педагогічною проблемою, яка має свій об’єкт та предмет дослідження, а також дидактичну структуру. Домінуючим чинником становлення науково-педагогічного краєзнавства в Україні як напряму знань та виду діяльності (освітньої, наукової, громадської), його змістовного й загальнотеоретичного структурування у ХІХ ст. стала поява на території Наддніпрянщини університетів – Харківського, Київського, Новоросійського.

У другому розділі «Краєзнавчо-освітня спрямованість підготовки фахівців в університетах Наддніпрянської України (ХІХ – 20–ті рр. ХХ ст.)» розкрито системність впровадження краєзнавства як педагогічної технології та змісту освіти в навчально-виховний процес університетів; охарактеризовано краєзнавчо-освітню спрямованість підготовки майбутніх фахівців в університетах періоду, що досліджується; проаналізовано характер науково-педагогічної спадщини діячів університетів з проблем освітнього краєзнавства.

Опрацювання джерелознавчої бази дало змогу встановити, що в період, який досліджується не було чіткої  офіційної регламентації  стосовно того, якою має бути дидактична система нововідкритих університетів Наддніпрянської України. Прогресивні діячі, педагоги активно працювали над розробкою краєзнавчо орієнтованого змісту, форм, принципів, методів і засобів навчання та виховання.

Документальний матеріал дав можливість виявити, що системність впровадження краєзнавства як педагогічної технології, змісту освіти у навчально-виховний процес досліджуваних університетів зумовлювалася об’єктивною потребою українського народу розвиватися на національно-краєзнавчому ґрунті (М.Корф, М. Максимович, М. Халанський). Вчені вважали, що почуття любові та поваги до рідних просторів - пропедевтичний етап формування у майбутніх фахівців національної самосвідомості.

В умовах університетів ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. функціонувала схема не лише засвоєння, а й використання краєзнавчо орієнтованих знань уже в процесі навчання і практики, осмислення їх у єдності дисциплін. Підкреслено, що розв’язання однієї з основних освітніх проблем – формування творчого мислення у майбутнього фахівця, стимулювання інтересу до вивчення регіональних особливостей не можна було забезпечити лише використанням підручників та змістом аудиторних занять.

Ефективність краєзнавчо-освітньої підготовки майбутніх фахівців в  університетах Наддніпрянщини в досліджуваний період залежала від низки умов:

-  чіткого дотримання краєзнавчо зорієнтованих дидактичних принципів: зв’язку теорії з практикою (В. Талієв, К. Феофілактов), систематичності та послідовності (М. Лавровський, Я. Каретніков), свідомості та активності (І. Гохгут, К. Єльський), науковості (С. Куторга, І. Стрезневський), наочності (А. Синявський, А.Шидловський), народності (М. Костомаров, М. Лунін);

-  систематичного використання простих засобів навчання краєзнавчого змісту (А. Валицький «Програма-конспект курсу педагогіки», М. Лавровський «Пам’ятки старовинного виховання», Х. Роммель «Дидактика і методика»);

-  організації аудиторної і позааудиторної діяльності на основі краєзнавчо-матеріальної бази – бібліотек (А. Валицький, В. Пассек), науково-дослідних кабінетів (І. Криницький,), лабораторій (Г. Танфільєв), музеїв (Д. Багалій, О.Лохвицький), архівів (В. Антонович, М. Дринов), ботанічних садів (В. Черняєв), обсерваторій (К. Кесслер,О. Клосовський);

-  функціонування при університетах краєзнавчо спрямованих наукових товариств, серед яких: класичної філології та педагогіки (А. Лобода), філотехнічне (Гізе), природниче (О. Браунер), історико-філологічне (В. Недлер, Є. Редін,), «Товариства наук» (Г. Успенський, В. Черняєв), природодослідників (А. Краснов, І.Леваківський), а також педагогічних відділів, гуртків та вечірніх курсів. Краєзнавчо-освітня діяльність науково-дослідних товариств реалізовувалася шляхом: організації екскурсій, експедицій, розкопок в регіонах України; публікації результатів досліджень («Записки Київського Товариства природодослідників»); проведення зборів і дискусій, просвітництва широких верств населення.

Підтверджено, що освітньо-краєзнавча діяльність викладачів досліджуваних університетів була спрямована на урізноманітнення дисциплін і форм звітності студентів, а також на організацію естетично-екологічних заходів (екскурсії по території краю, створення природоохоронних товариств тощо) (табл.1).