ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА БАКАЛАВРІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УНІВЕРСИТЕТАХ АВСТРАЛІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, визначено методи дослідження, джерельну базу, обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, висвітлено шляхи її апробації та впровадження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади професійної підготовки бакалаврів сільського господарства» здійснено аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми, виокремлено напрями наукового дослідження, розкрито історико-соціальні передумови та ґенезу становлення вищої освіти в Австралії, проаналізовано сучасні тенденції розвитку вищої освіти Австралії.

Аналіз наукових праць українських та зарубіжних учених здійснювався за такими напрямами: теорія і методика професійної і вищої освіти у працях з порівняльної педагогіки (Н. Абашкіна, Н. Бідюк, Н. Видишко,  Б. Вульфсон,    Т. Десятов, О. Джуринський, Н. Журавська, К. Корсак, М. Лещенко,                 О. Матвієнко,  Р. Пахоцінський, Л. Пуховська, А. Сбруєва та ін.); професійне становлення фахівців аграрного профілю у вищій школі зарубіжжя                      (О. Вощевська,  С. Старовойт та ін.); проблеми професійної підготовки у вищих навчальних закладах (А. Алексюк,  Р. Гуревич,  В. Клочко, В. Петрук,                П. Сікорський, О. Шестопалюк  та ін.); інтеграції та модернізації вищої освіти     (І. Зязюн,  В. Кремень, А. Кузьмінський,  Н. Ничкало, С. Сисоєва, Г. Тарасенко та ін.); підготовка майбутніх фахівців сільського господарства (Л. Барановська,              С. Білан, І. Буцик, А. Дьомін, В. Кручек, П. Лузан, В. Манько, Н. Нерух,            В. Свистун та ін.); австралійська освіта (А. Волкова, С. Корєшкова,                    О. Переверзєв та ін.); розвиток професійної освіти в Австралії (Д. Гузі,                   Л. Мендельсон, С. Мюррей-Сміт, І. Річардсон, та ін.); інтернаціоналізація освіти (М. Венде, Д. Девіс, С. Маргінсон, А. Олсен та ін.); організація навчального процесу у вищих навчальних закладах (К. Кеннеді, Х. Кінг,                І. Мерфі, А. Редлоф та ін.); сільськогосподарський сектор у вищій освіті             (Дж. Джеймс, С. Кілпатрік та ін.).

Дослідження показало, що розвиток вищої освіти в Австралії зумовлений взаємодією внутрішніх чинників, національних традицій, факторів історичного та економічного розвитку країни, характерних для світової спільноти: глобалізації, інтернаціоналізації, впровадження інноваційних технологій тощо.

Історико-педагогічний аналіз проблеми дослідження дозволив виділити сім основних етапів в історії розвитку вищої освіти Австралії, характеристика яких міститься в дисертації.

Здійснений теоретичний аналіз дав змогу виявити загальні тенденції розвитку вищої освіти в  Австралії, яка  нині займає одне з перших місць у галузі інтернаціоналізації та перше місце за темпами розвитку транснаціонального навчання. Стратегія інтернаціоналізації вищої освіти в Австралії нині  може бути визнаною однією з найбільш успішних стратегій розвитку, оскільки вона займає п’яте місце в світі за кількістю іноземних студентів. ЇЇ система освіти знаходиться в процесі модернізації, зумовленої як необхідністю підвищення ефективності власного управління, так і сучасними потребами подальшої інтернаціоналізації. Теоретичний аналіз дає підстави стверджувати, що Болонський процес мав суттєвий вплив на розвиток вищої освіти в багатьох країнах світу, включаючи Австралію. З’ясовано, що нині освіта находиться на 8-му місці серед основних експортних галузей австралійської економіки, завдяки високому науковому потенціалу вищих навчальних закладів та їх спрямованості на інтеграцію в міжнародний освітній простір.

У другому розділі  «Організаційно-педагогічні засади професійної підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії»  розглянуто вимоги ринку праці до професійної підготовки фахівців сільського господарства, визначено методи та методологію дослідження; проаналізовано зміст підготовки фахівців сільського господарства Австралії; з’ясовано форми та методи її організації; схарактеризовано кваліфікаційні напрями підготовки фахівців аграрного сектора; проаналізовано навчальні плани та програми підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії, розкрито специфіку підготовки та технології практичного навчання у вищих навчальних закладах.

Уряд Австралії, уряд штатів, вищі навчальні заклади та різні сільськогосподарські організації беруть активну участь в обговорені сучасного стану сільськогосподарської промисловості з метою покращення професійної підготовки кваліфікованих фахівців відповідно до вимог як зовнішнього, так і внутрішнього ринку праці. Промисловість потребує фахівця високої кваліфікації, який володіє навичками раціонального збереження природних ресурсів; ґрунтовними знаннями з менеджменту біозахисту, безпеки продуктів харчування, торгівлі, ринкових відносин, розвитку ринку; навичками стратегічного мислення, планування, управління людськими ресурсами; вмінням залучити додаткові засоби фінансування; готовністю до самоосвіти; ефективно працювати із усією доступною інформацією; уміти конструктивно працювати в колективі.

Сучасна система освіти Австралії складається з початкової освіти (primary education); середньої (secondary education) та третинної освіти (tertiary education) – вищі навчальні заклади (universities), коледжі технічної подальшої освіти (TAFE), коледжі професійної освіти (VTO) та зареєстровані організації з підготовки фахівців (RTOs). Дослідження вищої освіти Австралії показало, що в цій країні немає спеціальних аграрних вищих навчальних закладів, на відміну від України. Усього налічується 39 університетів, більшість з яких  мають факультети аграрного спрямування.

Проведене дослідження засвідчило, що оскільки Австралія має федеральну систему управління, то вся відповідальність за вступ до університетів покладається на територіальний уряд та уряд штату. Всі штати, за винятком Тасманії, використовують централізований процес вступу до вищих навчальних закладів, вони керуються Схемою Внеску у Вищу освіту  (Higher Education Contribution Scheme). Характерною особливістю системи освіти Австралії є диференційований підхід та гнучкість. Створено безліч альтернативних програм для абітурієнтів, що дають змогу вступити до вищих навчальних закладів більшості населення. Особлива увага відводиться абітурієнтам із сільських місцевостей.

Вища освіта в Австралії включає університетські та позауніверситетські навчальні заклади, що надають ступені або підступені кваліфікацій. Основні ступені вищої освіти – це бакалавр, магістр і доктор. Австралійські вищі навчальні заклади пропонують 2 типи програм вищої освіти: академічна та професійна – програми, що надають ступінь кваліфікації, який дозволяє працювати з даної професії чи галузі. У розділі здійснено аналіз різних видів ступеня бакалавра, які наявні в Австралії, а саме: Basic or Pass Bachelor Degrees (загальний ступінь бакалавра); Bachelor Degree with Honours (ступінь бакалавра з відзнакою);  Combined Degrees (змішаний або подвійний ступінь); Post Graduate Bachelor Degrees (післядипломний ступінь бакалавра). Усі програми щодо одержання ступеня бакалавра повинні мати однакові освітні результати відповідно до тривалості та вимог програми, як зазначено в австралійській системі кваліфікацій. Вони передбачають поступовий розвиток знань, аналітичних умінь та професійного розв’язання проблеми до покращеного рівня, який забезпечує основу для подальшої освіти. Університети Австралії готують фахівців з таких напрямів підготовки: охорона навколишнього середовища та природокористування, садівництво, агробізнес, сільськогосподарські науки, виноградарство, енологія, морські дослідження, управління природними ресурсами тощо.

У розділі здійснено аналіз особливостей професійної підготовки бакалаврів сільського господарства Австралії на прикладі двох університетів – Мельбурнського, заснованого у 1953 р. і Сіднейського, заснованого у 1950 р. – вони є одними із провідних  університетів світу. Основою роботи цих закладів є поєднання найкращих академічних і професійних традицій вищої школи. Навчальні заклади орієнтовані в основному на іноземних абітурієнтів. Курс на отримання ступеня бакалавра сільського господарства викладає принципи прикладних наук, економіку й управління, тваринництво, агробізнес, багато міждисциплінарних наук (системний наліз і менеджмент). Основна ціль курсу – розвинути у студентів здатність до критичної оцінки ситуації та навичок в ухваленні рішень. Підготовка фахівців передбачає науково обґрунтоване навчання, що розвиває академічні, інформаційні та комунікативні навички. Навчання здійснюється за чотирма циклами дисциплін: соціально-економічні, природничо-наукові, професійної та практичної підготовки, варіативна частина. До природничо-наукових дисциплін належать : математика, хімія, біологія. До дисциплін професійної підготовки належать: генетика, харчові технології, тваринництво, рослинництво, екологія навколишнього середовища, патологія рослин, ґрунтознавство. Слід відмітити, що вищі навчальні заклади Австралії у навчальні програми для одержання ступеня бакалавра сільського господарства не включають гуманітарні дисципліни, натомість соціально-економічним та дисциплінам професійної і практичної підготовки приділяють значно більше уваги.

Для одержання освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр сільськогосподарських наук» в Австралії необхідно вчитися чотири роки. Перші два роки студенти проходять основний курс навчання, який формує фундаментальні наукові знання з основ сільськогосподарської науки та управління природними ресурсами. Методи практичної підготовки студентів сприяють засвоєнню професійно орієнтованих курсів, які починають викладати з перших років навчання, що посилює професіоналізацію підготовки бакалаврів сільського господарства.

На третьому році навчання додаються  предмети на вибір, які є найбільш корисними для здобуття спеціальності. На четвертому році навчання обов’язковим є написання науково-дослідної (дипломної) роботи, на яку виділяються окремі кредити. В Австралії термін «оцінка» – це кількісне оцінювання. Наприклад, вступний курс може оцінюватися в 10 кредитів, у той час як курс підвищеної складності – 20 кредитів. Австралійські університети використовують дві системи оцінювання: альфа-система (А, В, С і т.д.); оцінка за рівнями: High Distinction (HD), Distinction (D), Credit (C), Pass (P), Conceded Pass (CP), Fail (F).

Серед австралійських професій, що вимагають здобуття ступеня бакалавра сільськогосподарських наук, варто назвати такі: фахівець з навколишнього середовища; фахівець з управління земельними та водними ресурсами; фахівець зі збереження вимираючих видів тварин і рослин; фахівець у галузі агрономії, садівництва, рослинництва, захисту рослин, відгодівлі тварин, молекулярної генетики, з репродуктивної технології, біотехнології, мікробіології, харчування; статистики; журналіст та фахівець із засобів масової інформації; фахівець з програм біоґрунту, охорона диких тварин; управління маркетингом та агробізнесом.

Широко запроваджується дистанційне навчання з використанням онлайн технологій. Для студентів пропонуються гнучкі форми навчання, а саме екстернат, за додатковою програмою, змішане навчання, таким чином заохочуючи студентів отримати вищу освіту. Офшорне співробітництво університетів свідчить про їхній великий досвід із встановлення зв’язків і партнерських взаємин із різними міжнародними організаціями в державному і приватному секторах. Багато австралійських освітніх програм проходять віртуально закордоном, що дає можливість студентам-іноземцям отримувати австралійські дипломи не виїжджаючи зі своєї Батьківщини або поєднувати навчальні процеси обох країн.   

Визначено основні організаційні форми підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії, серед яких: лекційні та семінарські заняття, індивідуальні консультації, а також спеціальні форми підготовки до подальшої професійної діяльності – тьюторські заняття, кейс-методи, інтернет-заняття, мозкова атака, інсценізації, симуляції, виробнича практика (екскурсії, робота на виробництві, на полях, в оранжереях тощо).

Слід наголосити, що оцінювання знань студентів відбувається у відсотках, включаючи великий спектр видів контролю. Широко використовуються інтерактивні, інформаційні, тренінгові технології навчання, модульного, інтегрованого, дистанційного навчання, форуми, що супроводжуються матеріальним та технічним забезпеченням на високому рівні. Такий підхід стимулює студентів до навчання і викликає зацікавленість до освіти.

Практична підготовка здійснюється через навчальну практику, виробничу практику, стажування, обмін досвідом, міжнародну практику.

Навчальні практики проводяться впродовж всього процесу реалізації програми підготовки бакалаврів сільського господарства у навчальних, навчально-виробничих та наукових лабораторіях, клініках, майстернях, на полях навчально-дослідних господарств, а також провідних підприємств, організацій та установ країни та зарубіжжя, що відповідають вимогам освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів. Завданням таких практик є ознайомлення студентів зі специфікою напряму та профілю підготовки, формування компетенцій згідно з вимогами освітньо-кваліфікаційних характеристик, а в окремих випадках – оволодіння робітничою професією з числа масових спеціальностей відповідної галузі. В основному навчальна практика існує в межах певної дисципліни, а також може виступати окремим предметом навчального процесу.

Виробничі практики, стажування, обмін досвідом проводяться упродовж навчання бакалаврських програм. Завданням таких практик є розширення, поглиблення та закріплення знань які студенти (слухачі) отримують під час вивчення циклу спеціальних дисциплін та формування вмінь практичного застосування цих знань в умовах виробництва, набуття і вдосконалення професійної майстерності, а також збір фактичного матеріалу для виконання курсових проектів (робіт) та випускних робіт ОКР «Бакалавр». Такі види практик проводяться в науково-дослідних лабораторіях, на провідних підприємствах розвинутих країн, на фермах, полях, в оранжереях, на науково-дослідних ділянках, на виробництві, відкритих ландшафтах різних кліматичних зон тощо.

Характерною особливістю практичної підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії є те, що вона відбувається упродовж всього періоду навчання, починаючи з першого курсу і завершуючи четвертим курсом. Професійна практика триває 60 днів, плюс 5 днів екскурсій до сільськогосподарських організацій та вивчення зарубіжного досвіду. Студентів навчають, як використовувати здобуті знання на практиці для того, щоб ефективно керувати виробництвом та переробкою сільськогосподарських продуктів, збереженням природних ресурсів тощо.

У результаті проведеного дослідження ми з’ясували, що структурування змісту підготовки бакалаврів сільського господарства здійснюється на таких принципах: гуманізму, демократичності, неперервності, ступневості, наступності, елективного підходу до дисципліни, модульності, науковості, гнучкості й варіативності, наочності (використання новітніх інформаційних технологій), активності й самостійності, свідомого навчання (високий рівень мотивації), зв’язку навчання з практичною діяльністю (високий рівень практичної підготовки), зв’язку навчання з реаліями життя (відповідність змісту навчання потребам економіки сільського господарства).

Підготовка здійснюється на основі таких підходів: міждисциплінарного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого, фундаменталізації навчання, професійної спрямованості змісту навчальних програм, орієнтації на підготовку науково-дослідної роботи, традиційної форми організації навчання, можливості послідовного та паралельного одержання декількох спеціальностей.

Професійне становлення фахівця відбувається за такими формами: обмін досвідом; навчальна практика; виробнича практика; стажування; міжнародна практика; інтегровані програми – пара професійний ступінь бакалавра; підвищення кваліфікації – професійний розвиток, післядипломна освіта; використання інформаційних технологій; впровадження навчального процесу у виробничі об’єднання (науково-дослідні відділи, поля, ферми, виноробні ферми, заводи тощо).

У третьому розділі  «Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки майбутніх фахівців сільського господарства в університетах України та Австралії»  розкрито особливості підготовки бакалаврів сільського господарства у вищих навчальних закладах України; розглянуто можливості застосування прогресивних ідей австралійського досвіду в процесі підготовки фахівців аграрного профілю в Україні, проведено педагогічні дослідження.

Аналіз освітньої практики та науково-педагогічних джерел засвідчив, що серед сучасних досягнень вищої аграрної освіти в Україні варто назвати такі: введення в дію нового Переліку спеціальностей і спеціалізацій підготовки аграрних фахівців; структурованість та оптимізацію мережі аграрних навчальних закладів; визначеність змісту аграрної освіти на основі загальнодержавних освітніх стандартів та організацію науково-методичного забезпечення навчального процесу за новими освітньо-кваліфікаційними характеристиками та освітньо-професійними програмами; підвищення ефективності комплексних наукових досліджень з проблем аграрної освіти; вдосконалення системи управління, впровадження централізованих, регіональних і локальних автоматизованих комп’ютерних мереж управління підготовкою фахівців-аграріїв; розширення міжнародного співробітництва у сфері аграрної освіти; зміцнення матеріально-технічної бази аграрних навчальних закладів тощо.

У результаті порівняльно-педагогічного аналізу з’ясовано, що організація професійної підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії характеризується низкою особливостей, відмінних від системи професійної підготовки фахівців аграрних спеціальностей в Україні: 1) рання спеціалізація та вибірковість. В університетах Австралії з першого та другого року навчання вводяться професійно орієнтовані та спеціальні дисципліни, з третього року –  дисципліни за вибором, що дає можливість студентам значною мірою задовольнити індивідуальні інтереси в навчанні та проявити свої здібності; 2) можливість одночасного одержання двох спеціальностей, в більшості університетів надається можливість паралельного навчання і здобуття двох спеціальностей із записом в одному дипломі або одержання двох ступенів бакалавра різних спеціальностей; 3) значна перевага професійно орієнтованих навчальних дисциплін: відсутність гуманітарних дисциплін (для агрономічних спеціальностей). У навчальних планах університетів країни майже не зустрічаються такі дисципліни: філософія, культура, релігієзнавство, соціологія, охорона праці, безпека життєдіяльності, цивільна оборона, фізичне виховання, ораторське мистецтво тощо. Цикл соціально-економічних і технічних дисциплін чітко спрямований на обрану спеціальність: сільськогосподарська політика, економіка у сільсько-господарському секторі, навколишнє середовище сільської місцевості, клімат та навколишнє середовище,  методи прикладної статистики та ін.; 4) наявність обов’язкових професійно орієнтованих дисциплін. У навчальних закладах Австралії прийняте обов’язкове вивчення деяких профілюючих дисциплін для всіх спеціальностей (аграрних). Як правило до них зараховують тваринництво, рослинництво, ґрунтознавство, сільськогосподарську  економіку.

Аналіз професійної підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії  на рівні концептуальних підходів і практики свідчить про доцільність використання окремих її елементів з метою вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців сільського господарства у вітчизняних закладах аграрної освіти.

Одержані в процесі дослідження результати дали можливість обґрунтувати рекомендації щодо творчого використання прогресивних ідей австралійського досвіду для модернізації вітчизняної системи підготовки кваліфікованих кадрів сільськогосподарського профілю, з-поміж яких: введення нових дисциплін до сучасних програм навчання, що відповідають    вимогам суспільства в міжнародному сенсі; вдосконалення дистанційної освіти з використанням онлайн технологій; удосконалення змісту навчальних програм; активізація обміну викладачами та студентами між провідними навчальними закладами аграрної освіти в Україні та за кордоном; розробка спеціальних програм освіти для дорослих і «поза віком» тощо.

На підставі детального аналізу системи професійної підготовки бакалаврів сільського господарства в університетах Австралії, а також здійснення порівняльного аналізу моделей професійної підготовки фахівців сільського господарства в Австралії і в Україні сформульовано такі висновки:

1. Аналіз психолого-педагогічних досліджень показав, що проблема професійної підготовки бакалаврів сільського господарства в Австралії ще не була предметом спеціального вивчення в наукових дослідженнях. Вивчення наукових праць українських та зарубіжних учених здійснювалося за такими напрямами: теорія і методика професійної і вищої освіти; професійне становлення фахівців аграрного профілю у вищій школі зарубіжжя; проблеми професійної підготовки у вищих навчальних закладах; підготовка майбутніх фахівців сільського господарства; розвиток професійної освіти в Австралії; інтернаціоналізація вищої освіти; організація навчального процесу у вищих навчальних закладах Австралії; сільськогосподарський сектор у вищій освіті. У педагогічній науці згадуються окремі аспекти досліджуваної проблеми, проте вони лише сприяли більш ґрунтовному аналізу та узагальненню окремих положень дослідження.

2. Історико-педагогічний аналіз дав змогу визначити сім етапів становлення і розвитку вищої освіти Австралії: І етап (1890 – 1920 роки) –створення комісії з контролю праці і навчання, комітету консультацій з навчальних курсів, Міністерства професійної освіти; ІІ етап (1920 – 1940 роки) – розширення університетського сектора на основі створення нових сільськогосподарських, педагогічних коледжів, технологічних інститутів; ІІІ етап (1940 – 1970 роки) – визначення основних цілей вищої освіти, створення Комітету з питань фінансування австралійських університетів; ІV етап (1970 –  1980 роки) – реорганізація навчальних закладів та проведення певних реформ у фінансуванні вищої школи; V етап (1980 – 1990 роки) – продовження реформ у вищій школі, створення Національного управління із зайнятості, освіти й підготовки, збільшення кількості державних університетів; VI етап (1990 – 2000 роки) – створення Комітету якості вищої освіти, розробка механізму підтримки і розвитку дослідницької діяльності, введення нової системи оплати за навчання (диференціація тарифів для іноземних та місцевих студентів, нові програми виплат); VII етап (2000р. – донині) – створення Агенції з перевірки якості надання освітніх послуг в австралійських університетах, удосконалення системи університетського управління, перезарахування кредитів між професійно-технічними закладами та університетами.

3. Ефективність підготовки бакалаврів сільського господарства забезпечується шляхом диференціації змісту на основі навчальних, професійних та пізнавальних можливостей, потреб фахівців та вимог ринку праці; гнучкості та різноманітності форм і методів навчання; раціонального поєднання теоретичної та практичної підготовки; постійного удосконалення форм організації навчальної діяльності та використання інтерактивних, інноваційних та інформаційних технологій на основі міждисциплінарного, діяльнісного та особистісно-орієнтованого підходів; інтеграції навчальних курсів (можливість послідовного та паралельного отримання двох спеціальностей). Важливою складовою цілісного процесу професійної підготовки бакалаврів сільського господарства є практична підготовка, яка характеризується варіативністю моделей проходження практики (на підприємствах, на полях, в оранжереях, екскурсії на виробництво, стажування тощо).

4. Порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки бакалаврів сільського господарства у вищих навчальних закладах Австралії та України дав змогу виявити спільні та відмінні ознаки. До спільних ознак можна віднести такі: застосування кредитно-модульної системи навчання; покращення якості вищої освіти шляхом співробітництва з європейськими країнами; впровадження інформаційних та комунікаційних технологій; реформування післядипломної освіти; введення дистанційної освіти, заочної форми навчання та екстернатури; використання загальноосвітніх і базових професійних дисциплін; використання загальноприйнятих форм організації навчального процесу; запровадження ступеневої системи освіти. До особливостей австралійської освіти можна віднести такі: рання спеціалізація та вибірковість; можливість одночасного одержання  двох спеціальностей (парапрофесійні спеціальності); значна перевага професійно орієнтованих навчальних дисциплін; наявність обов’язкових професійно орієнтованих дисциплін; гнучка система прийому абітурієнтів до вищих навчальних закладів (особливе ставлення до сільської молоді); розширений доступ до одержання вищої освіти сільськогосподарського напряму (залучення іноземних студентів); відповідність рівня кваліфікації випускників вимогам ринку праці і роботодавців; наявність у молодих спеціалістів практичних навичок з отриманої спеціальності; високий рівень фахової підготовки випускників (навчальні плани не переобтяжені дисциплінами); високий кваліфікаційний рівень викладацького складу; широке запровадження інноваційних, інтерактивних, інтегрованих та тренінгових технологій навчання; використання різноманітних форм виробничої практики.

5. Науково обґрунтовані результати дослідження дали можливість розробити і запропонувати рекомендації щодо використання прогресивних ідей  австралійського досвіду професійної підготовки бакалаврів сільського господарства у вітчизняних аграрних вищих навчальних закладах: удосконалити зміст навчальних програм професійної підготовки бакалаврів сільського господарства; ввести нові дисципліни до програм підготовки фахівців сільського господарства (біометрія, застосування інноваційних технологій і використання природних ресурсів, харчові технології, технології дикої природи); розширити можливості вибору студентами фахово орієнтованих дисциплін за вибором; звернути увагу на варіативність програм, можливість впровадження альтернативних програм навчання для підготовки майбутніх фахівців сільського господарства; посилити практичний компонент кожного курсу природничо-наукових і дисциплін професійної підготовки; переглянути вимоги до аграрної практики студентів; активніше впроваджувати та вдосконалювати дистанційні форми навчання з використанням сучасних інформаційних технологій; створити належні дидактичні й технічні умови для інтенсивного розвитку дистанційної освіти; розвивати міжнародне співробітництво в галузі аграрної освіти; активізувати обмін викладачами та студентами між провідними навчальними закладами аграрної освіти в Україні та за кордоном; зміцнити науково-педагогічний потенціал вітчизняних закладів аграрної освіти; розробити спеціальні програми аграрної освіти для дорослих та  «поза віком»; орієнтувати нову парадигму аграрної освіти на неперервність освітньої діяльності у контексті міжнародновизнаної концепції «освіти впродовж життя»; активізувати процеси комп’ютеризації бібліотек аграрних вищих навчальних закладів, підвищити доступність для студентів Інтернет-мережі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми професійної підготовки фахівців сільського господарства. Подальшого вивчення потребують такі питання: порівняльний аналіз професійної підготовки фахівців у галузі сільського господарства в університетах Австралії та західноєвропейських країн; дослідження психолого-педагогічних та організаційних засад професійної підготовки магістрів аграрного сектора в університетах Австралії; сучасні тенденції розвитку аграрної освіти Австралії та країнах Східноазіатського регіону тощо.