ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ВМІНЬ ДО САМООСВІТИ В НАВЧАННІ ХІМІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

        У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості проблеми дослідження; розглянуто зв'язок роботи з нормативними освітніми документами та навчальними програмами з хімії; визначено мету, задачі, гіпотезу, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, їх впровадження в практику ЗНЗ.

У першому розділі «Теоретичні засади формування готовності учнів до самоосвіти» здійснено комплексний аналіз психолого-педагогічної і науково-методичної літератури щодо сутності самоосвіти, її функцій та особливостей в інформаційному суспільстві, розкрито сутність готовності учнів до самоосвіти та висвітлено стан сформованості вмінь до самоосвіти в учнів основної школи.

У результаті теоретичного аналізу з’ясовано, що в інформаційному суспільстві самоосвіта стає соціально-педагогічним явищем, а формування вмінь до самоосвіти – одне з основних завдань загальноосвітніх навчальних закладів.

Поняття «самоосвіта» трактується вченими різних наукових напрямків неоднозначно (форма, засіб, спосіб, вид, процес, явище, самостійна робота). Ми розглядаємо самоосвіту як процес самостійного навчання, що базується на формальній освіті та реалізується в формі неформальної й інформальної освіти, як результат – додаткові знання, здобуті з метою самовдосконалення, самостійно, поза навчальним закладом, переважно без допомоги вчителя, а також як засіб саморозвитку й самореалізації особистості. З’ясовано: на відміну від урочної навчальної діяльності, самоосвітня діяльність є добровільною, самокерованою, інформаційно-пізнавальною діяльністю, спрямованою на перспективу.

Встановлено, що на початку ХХІ століття самоосвіта не втратила статусу технології отримання нових знань і якостей, але завдяки інтернет-самоосвіті вона поглиблюється і стає більш творчою, індивідуальною, спрямованою на саморозвиток і самореалізацію особистості. Ефективність самоосвіти залежить не тільки від здатності людини самостійно мислити та діяти в нестандартних ситуаціях, а й від її інформаційно-діяльнісної підготовленості та прагнення досягти успіху й бути конкурентоспроможною в будь-якій сфері. Тому сьогодні більш правильно говорити про самоосвіту особистості, під якою ми розуміємо вид самокерованої, систематичної, інформаційно-пізнавальної діяльності особистості, спрямованої на творче опрацювання інформаційних джерел з метою застосування нових знань для саморозвитку та самореалізації.

На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень (А. Баранніков, Н. Бухлова, О. Власова, І. Зимняя, М. Зуєва, Б. Іванова, А. Маркова, О. Савченко, А. Усова) з’ясовано: сучасний етап шкільної самоосвіти виконує дві основні функції: подолання кризи в освіті та підготовка особистості, здатної самостійно оцінити дійсність і побудувати власну траєкторію навчання; існує три стратегії самоосвіти: спрямованість інформаційно-пізнавальної діяльності на самовдосконалення (саморозвиток), самовиховання і самореалізацію; розвиток самоосвітньої діяльності відбувається шляхом взаємодії навчальної діяльності з самоосвітньою, з поступовим збільшенням частки останньої; часткове керівництво самоосвітньою діяльністю є обов’язковою умовою якісної підготовки до самоосвіти. Тому самоосвітню діяльність учня ми розглядаємо як вид частково педагогічно організованої, інформаційно-пізнавальної діяльності, що переплітається з процесом навчання і спрямовує учня на саморозвиток, самовиховання та самореалізацію.

Встановлено, що готовність до самоосвіти має такі компоненти: потреби, мотиви, цілі, знання та вміння, зміст і розвиток яких на різних етапах шкільного навчання суттєво змінюється. На етапі основної школи в учнів домінують потреби в самовираженні, самореалізації й суспільному визнанні. Тому вони прагнуть самостійності у виборі способів поведінки, неформального спілкування між однолітками, активності в урочний та позаурочний час. Здатність до цілепокладання поширюється тільки на навчальний процес. Тому зміст самоосвіти базується на програмному матеріалі з хімії й починає виходити за його межі, відповідно до інтересів учнів. Рівнів самоосвітньої діяльності два: перший – супроводжує навчальну діяльність, другий – розв’язання окремих «утилітарних задач». Саме тому, готовність учня основної школи до самоосвіти ми розглядаємо як стан суб’єкта навчання, за якого він розуміє значення самоосвіти і здатний покращити результати власного навчання з хімії або розв’язати «утилітарні» задачі, що пов’язані з практичним застосуванням хімічних знань і вмінь.

Уміння до самоосвіти науковці, як правило, відносять до загальнонавчальних умінь, проте кожен предмет вносить свої особливості. Вміння до самоосвіти в навчанні хімії розглядаємо як сукупність загальнонавчальних і предметних умінь, що забезпечують сучасну самоосвітню діяльність з хімії. До предметних відносимо вміння, що повязані з хімічним експериментом і хімічною мовою. Згідно державних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів, виокремлено чотири групи вмінь: управлінські, інформаційні, інтелектуальні та комунікативні, що підлягають розвитку в основній школі.

Науковцями визначено чотири рівні функціонального розвитку вмінь до самоосвіти в учнів: нульовий (підготовчий), перший (входження), другий (освоєння) і третій (розвиток), що різняться рівнем застосування вмінь у навчальній діяльності. У випускників основної школи їх функціональний розвиток має відповідати рівням освоєння і розвитку.

За результатами констатувального етапу експерименту встановлено, що у випускників основної школи стан сформованості вмінь до самоосвіти не відповідає визначеним рівням. Це підтверджується такими кількісними показниками: у 64% випускників функціональний розвиток умінь до самоосвіти відповідає рівню входженя, у 31% – рівню освоєння і тільки у 5% – рівню розвитку; 28% респондентів здатні самостійно працювати з додатковим джерелом, якщо це потрібно, і 20 % – здатні успішно спланувати свої дії на покращення навчальних досягнень з хімії. Причинами цього є недостатній рівень методичної підготовки вчителів та відсутність сучасного методичного забезпечення.

Таким чином, виникає потреба розробки та теоретичного обґрунтування методичної системи формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти в навчанні хімії, а також забезпечення її необхідним навчально-методичним супроводом.

У другому розділі «Методична система формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти в навчанні хімії» теоретично обґрунтовано методичну систему формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти в навчанні хімії та модель її реалізації в 7 класі. Під методичною системою формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти розуміємо самостійну, цілісну, багатокомпонентну систему, що ґрунтується на загальнопедагогічних концепціях гуманізації, особистісно орієнтованому та розвивальному навчанні, дидактико-методичних підходах до формування вмінь (діяльнісного, технологічного, соціальної спрямованості та колективізму) та складається з інтегрованих елементів, пов’язаних системоутворювальними зв’язками: мети, змісту, методів формування і контролю вмінь до самоосвіти, засобів, організаційних форм навчання, а також прийомів діагностики нахилів, умінь і якостей.

З метою узгодження експериментальної методичної системи з цілісним процесом навчання окремі її елементи об’єднано в комплекс взаємопов’язаних компонентів, що відповідають структурі процесу навчання хімії, а саме: 

-         методологічний компонент становлять провідні загальнопедагогічні концепції та дидактичні підходи й принципи, на яких базується система;

-         цільовий компонент – загальна мета й основні завдання системи, що відображають її спрямованість на формування в учнів умінь до самоосвіти;

-         змістовий компонент визначається специфікою знань про способи, правила і принципи здійснення навчальної і самоосвітньої діяльності в навчанні хімії;

-         процесуально-діяльнісний компонент охоплює структурні елементи, що впливають на ефективність реалізації цілей і змісту навчання, а саме: взаємовідносини між суб’єктами навчання, а також форми, методи та засоби організації процесу навчання та самоосвітньої діяльності учнів;

-              контрольно-регулювальний компонент вміщує способи і засоби, що дозволяють учителю й учням відстежувати динаміку оволодіння вміннями до самоосвіти та вчасно реагувати на невідповідність запланованим результатам;

-              результативно-оцінювальний компонент, спрямований на визначення ефективності навчальної співпраці вчителя й учнів, а також оцінювання методичної системи в цілому.

Метою створеної методичної системи є забезпечення умов для оволодіння учнями основної школи вміннями до самоосвіти в навчанні хімії. Її реалізація залежить від якісних характеристик кожної складової, а також їх взаємовідповідності та доцільності, тобто зміст, методи, форми і засоби відповідають поставленій меті й очікуваному результату.

Зазначено, що в кожному класі формування вмінь до самоосвіти відбувається в три етапи: становлення – цілеспрямоване, кероване формування вмінь до самоосвіти під час вивчення курсу «Абетка самоосвіти школяра з хімії»; розвиток – відпрацювання вмінь до самоосвіти на уроках хімії та застосування – здійснення учнями групової самоосвітньої діяльності в позаурочний час. Згідно з системним підходом, кожен з етапів є відносно самостійним і цілісним компонентом, має свою мету, форми, методи та засоби навчання й контролю, а в своїй сукупності забезпечують цілісність системи та спрямованість на очікуваний результат.

Складові системи та системоутворювальні зв’язки знайшли відображення в моделі методичної системи формування вмінь до самоосвіти у семикласників.

Згідно державних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів основної школи нами розроблено програму розвитку вмінь до самоосвіти в навчанні хімії, що охоплює управлінські, інформаційні, інтелектуальні, комунікативні вміння та висвітлює їх розвиток по класах (7-ий, 8-ий, 9-ий).

На основі програми створено й упроваджено в навчальний процес методичний супровід формування в учнів 7 класу вмінь до самоосвіти, що включає такі напрацювання: навчальну програму курсу «Абетка самоосвіти школяра з хімії. 7 клас», навчально-методичний посібник для вчителя та робочий зошит для учня (надано гриф МОНмолодьспорту України, 2011р.).

Перший етап експериментальної методичної системи передбачає впровадження в першому семестрі курсу за вибором «Абетка самоосвіти школяра з хімії. 7 клас», розрахованого на 17 годин. Його мета – розвивати в учнів основної школи вміння до самоосвіти шляхом організованого та цілеспрямованого навчання. Відбір змісту здійснено за такими дидактичними принципами: єдності освітньої, розвивальної та виховної функцій навчання, науковості, системності та систематичності, послідовності, наочності, доступності.

Допоміжними засобами організації курсу за вибором стали словники, предметні довідники, енциклопедії, науково-популярні тексти хімічної тематики, комп’ютери, мережа Інтернет, кейс-матеріали.

Дидактичне забезпечення курсу включає такі провідні методи: активні (технологічні навчально-пізнавальні задачі, портфоліо, евристична бесіда, повідомлення) й інтерактивні (мозковий штурм, міні-проект, мікрофон, зворотній зв'язок); сучасні засоби (комп’ютер, мережа Інтернет, хімічні портали, електронний підручник, робочий зошит з друкованою основою, різноманітні тексти хімічного змісту (усні, письмові, візуальні); форми організації навчання (основні: урок, консультація, конференція, практичне заняття та додаткові: курс за вибором, екскурсія);

Обґрунтовано зміст курсу за вибором «Абетка самоосвіти школяра з хімії. 7 клас», що має 5 розділів: «Самоосвіта як засіб самовдосконалення і самореалізації людини», «Управлінські вміння», «Інформаційні вміння», «Комунікативні вміння», «Інтелектуальні вміння» і 17 тем. З позиції системно-структурного підходу зміст кожної теми охоплює чотири основні компоненти: мотиваційно-ціннісний; когнітивний; процесуально-діяльнісний і рефлексивно-оцінювальний. Усі компоненти змісту спрямовані на реалізацію очікуваних результатів з теми заняття і тісно переплітаються, взаємодоповнюючи один одного.

Другий етап формування в учнів умінь до самоосвіти в навчанні хімії охоплював увесь другий семестр і спрямований на поєднання самоосвітньої та навчальної діяльності учнів під час вивчення теми «Прості речовини метали і неметали». Його мета – розвиток в учнів індивідуальних здібностей до самоосвіти шляхом створення умов для їх застосування в урочний час, а також для виявлення власного бажання щодо саморозвитку і самореалізації.

За для розвитку в учнів умінь до самоосвіти було передбачено: збільшення частки самостійної роботи; застосування засобів (шкільний підручник, додаткові джерела), методів (мозковий штурм, групова робота, створення міні-проектів, конспектування з побудовою схем, таблиць, підготовлення повідомлень, самооцінювання, взаємооцінювання).

Третій етап – це самостійна дослідно-орієнтована діяльність учнів за
веб-квестом, що являє собою окремі блоки питань і переліки адрес сайтів у мережі Інтернет, де можна одержати необхідну інформацію. Питання сформульовані так, щоб відвідування сайту мотивувало учня до самостійного відбору матеріалу. Мета даного етапу – створення умов, за яких учні не тільки збирали і систематизували інформацію, отриману з інтернету, але і організовували свою діяльність на вирішення навчально-пізнавальної задачі, пов'язаної з їх інтересами. Для обговорення результатів роботи обрано навчальну конференцію, де учні презентують свої дослідження, усвідомлюючи значимість виконаної роботи та оцінюючи власний інтелектуальний успіх.

Отже, всі взаємопов’язані складові поетапного процесу формування в учнів умінь до самоосвіти в навчанні хімії сприяли оволодінню семикласниками всіма визначеними групами вмінь та створенню власної техніки пізнання.

У третьому розділі «Ефективність методичної системи формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти в навчанні хімії» описано організацію та перебіг педагогічного експерименту, доведено ефективність обґрунтованої в дослідженні методичної системи та її поетапного впровадження у процес навчання хімії семикласників.

Дослідження проводилося протягом 2007-2011 рр. та охоплювало чотири етапи науково-педагогічного пошуку.

На констатувальному етапі (2007-2008 н.р.) вивчалася філософська, психологічна, дидактична та методична література з теми дослідження, аналізувався й узагальнювався практичний вітчизняний і закордонний досвід формування вмінь до самоосвіти у загальноосвітніх навчальних закладах. Формувалася гіпотеза, визначалися об’єкт, предмет і завдання дослідження, розроблялася програма дослідно-експериментальної роботи. Встановлено, що функціональний рівень розвитку вмінь до самоосвіти у випускників основної школи не відповідає визначеним критеріям.

На пошуковому етапі дослідження (2008-2009 рр.) було розроблено та змодельовано методичну систему формування в учнів основної школи вмінь до самоосвіти в навчанні хімії. Для вчителів, які проводили експеримент, розроблено комплект супроводжувальних матеріалів, до якого ввійшли: навчальна програма «Абетка самоосвіти школяра з хімії. 7 клас», навчально-методичний посібник для вчителів, робочий зошит для учнів, тексти контрольних робіт, таблиці для звітності, методичні рекомендації для проведення уроків хімії, екскурсії та конференції, а також критерії оцінювання окремих форм діяльності.

На формувальному етапі (2009-2010 н.р.) під час занять з курсу «Абетка самоосвіти школяра з хімії. 7 клас», в урочний та позаурочний час здійснювалася цілеспрямована діяльність учителів хімії щодо формування в учнів умінь до самоосвіти, аналізувалися й узагальнювалися результати педагогічного експерименту.

На узагальнювальному етапі (2010-1011 н.р.) здійснено кількісну й якісну обробку одержаних даних, сформульовано основні положення та загальні висновки педагогічного дослідження.

Для виявлення результатів експериментальної методичної системи було розроблено і проведено три контрольні зрізи у письмовій формі, два анкетування на самооцінку сформованості вмінь, а також взято до уваги два види діяльності учнів: робота над портфоліо й активність під час конференції.

Для контрольних зрізів використовувалися спеціально підібрані завдання, виконання яких потребувало сформованості таких умінь: знаходити інформацію в тексті й у додаткових джерелах; складати схему, таблицю; аргументувати відповідь; робити розрахунки, аналізувати інформацію і прогнозувати властивості об’єкта вивчення; планувати діяльність. За результатами трьох зрізів, проведених упродовж формувального етапу експерименту, встановлено, що коефіцієнт засвоєння умінь до самоосвіти (К _засв.) у семикласників має позитивну динаміку (рис. 1).