Формування вокального слуху майбутнього вчителя музики

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, розкрито методологічні та теоретичні основи вокального слуху майбутнього вчителя музики, охарактеризовано методи, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічне дослідження вокального слуху студентів інститутів мистецтв» – зроблено ретроспективний аналіз літератури з проблеми дослідження.

На основі аналізу першоджерел з проблеми дослідження(В.Антонюк, А.Болгарський, Н.Гребенюк, А.Зданович, Н.Малишева, А.Менабені, Ю.Юцевич, Р.Юссон) виявлено, щорозвиток вокального слуху багато в чому залежить від розвитку  музичних здібностей майбутніх учителів музики у процесі співацької діяльності. Адже оволодіння основами співацького мистецтва полягає у всебічному розвитку музичних здібностей особистості. У процесі розвитку музичних здібностей  студентів важливо, щоб розвивалися такі музично-сенсорні задатки: звуковисотний слух (мелодичний, гармонічний); вокальний слух; динамічний слух;тембральний слух.

Особливе значення у виконавській діяльності відіграє вокальний слух, котрий пов’язаний із сприйняттям тонких змін окремих якостей, властивостей звуку; і як правило, за точністю інтонування, за гостротою розрізнення тембрових та інших відтінків переважає у цьому виді роботи. Студентам необхідно постійно розвивати слухову чуттєвість, уміння розпізнавати різноманітні штрихи, артикуляційні прийоми та різні способи вимови, ”подачі” звуку. У зв’язку з цим, дуже цікавими є прояви таких чисто професійних якостей, які характеризують спеціальний слух – вокальний – пов’язаний з естетикою поданої спеціальності виконавця.

Сутність вокального слуху полягає не лише в активному сприйнятті звуків, а й у співучасті в процесі звукоутворення, в умінні усвідомити та відтворити принцип творення вокальних звуків. Показником правильного використання вокального слуху у виконавській діяльності є здатність до оцінювання якості власної фонації та вміння її змінювати. Музичний слух – цездатність людини сприймати звукові коливання, висоту, інтонацію. Вокальний слух як різновид музичного слуху грає особливу роль в організації співацького процесу, тому потрібно спонукати учнів до його розвитку. На думку С.Рубінштейна, музичний слух виходить за межі відчуття та сприймання, та виступає як здатність сприймати та уявляти музичні образи, що пов’язані з образами пам’яті та уяви.

Основними властивостями співацького голосу є: звуковисотний діапазон; динамічний діапазон на різній висоті голосу; тембр: багатство обертонів, якість вібрато, вокальна позиція, польотність і дзвінкість, плавність регістрових переходів, рівність на різних голосних, ступінь напруженості; якість дикції: розбірливість, усвідомлення, ясність, тобто розвинений вокальний слух.Адже на думку Ю.Юцевича, вокальний слух – це особливий вид музичного слуху, який включає звуковисотний, динамічний, тембровий, ритмічний слух, а також барорецепцію і вокально-тілесну схему. Барорецепцію Ю.Юцевич визначає як здатність за допомогою нервових волокон «відчувати звуковий тиск» під час фонації, а вокально-тілесну схему, науково обґрунтовану Р.Юссоном, як комплекс м’язово-вібраційних відчуттів, що виникають у співака під час фонації.

Обґрунтування теоретико-методологічних основ вокального слуху майбутнього вчителя музики дозволило розкрити своєрідність цього феномену та охарактеризувати основні поняття категоріально-понятійного апарату в контексті особистісно-орієнтованого, діяльнісного та інтегративного підходів, висвітлених провідними науковцями мистецької освіти.

З’ясування сутності, специфіки та характерних властивостей розвитку вокального слуху майбутнього вчителя музики дозволило створити авторське визначення означеного феномену. Вокальний слух доцільно розглядати в якості інтегрованої психофізіологічної властивості, яка спрямовує вчителя музики до усвідомленого керування співацьким процесом щодо його перманентного удосконалення з метою творчого і фахового вокального відтворення художнього образу музичного твору шляхом залучення емоційно інтегрованої єдності слухових і рухових образів, що формують чіткі уявлення у процесі послідовної організованої співацької діяльності. Доречно вказати на інтелектуальну природу формування означеного феномену, наполягаючи на значенні мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, порівняння звукових сигналів, сприйнятих органами слуху, та звукових сигналів, відтворених у процесі вокального виконання, на основі зворотного зв’язку.

У розділі узагальнено особливості вокального навчання у Китаї. Підкреслено, що поетапне вокальне навчання у Китаї не розглядає окремо теорію оволодіння співацьким звуком, розширенням діапазону, розвитком вокального слуху та багатьох інших методичних прийомів та засобів образно-емоційного виконання вокальних творів на всіх етапах їх розучування.

Аналіз та узагальнення сутнісних характеристик співацького виконавства в контексті активності його функціонування у соціумі стали передумовою виділення таких мистецьких функцій означеного феномену: пізнавальної, яка забезпечує формування світоглядного та морально-етичного цілісного сприйняття світу, що стає предметним підґрунтям художньо-виконавської діяльності вчителя музики;інтерактивної, котра об’єднує різні форми музично-педагогічної діяльності майбутнього вчителя музикиу відповідності до особистісних потреб, мотивів та інтересів, у процесі проектування подальшої практичної діяльності в умовах загальноосвітньої школи; перцептивної,спрямованої на розвиток чуттєвої, емоційної сфери особистості, її здатності до емпатійного переживання та пізнання причин успішності вокального навчання;оцінної,  котра сприяє виникненню особистісних критеріїв та норм фахової діяльності, як внутрішньої опори побудови освітньо-навчального процесу;комунікативної, яка пов'язана з великим впливом, що його здійснює на студентів особистість педагога, його моральна культура, вміння встановлювати й підтримувати доброзичливі відносини з студентами, власним прикладом пробуджувати їх до подальшої активної співацької діяльності;спонукальної, що передбачає реалізацію впливу мистецтва на творчий розвиток особистості, й проявляється у процесі сприймання мистецьких творів, і в процесі інтерпретації художніх образів, і у безпосередньому художньо-творчому процесі, життєдіяльності; рефлексивно-релаксаційної (або функції психологічної розрядки), що спрямовується на зняття напруження у процесі спілкування з мистецькими творами, відновлення енергії в процесі вокальної діяльності, гармонізацію внутрішнього життя.

У другому розділі – «Методичне забезпеченняпроцесу формування вокального слуху майбутніх учителів музики» - визначено зміст такомпонентну структуру означеного феномену, представлено розробку його критеріїв і показників,обгрунтовано педагогічні умови організації цього процесу.

Вокальний слух як форма розвиненої музично-вокальної культури слуху майбутнього вчителя музики та здатність сприймати, аналізувати всі відчуття звучання співацького голосу, його технічні та художні можливості, маєскладну структуру, її важливими складовими намивизначено взаємозв’язокнаступних компонентів: мотиваційно-ціннісного, акустично-фізіологічного, творчо-виконавського. У визначенні провідних елементів означеного педагогічного явища ми виходили з того, що якість методичного забезпечення вокального слуху студентівмузично-педагогічних факультетів та інститутів мистецтв залежить від сформованості відповідних мотивів і ціннісних орієнтацій, знань, інтелектуальних здібностей, фахових умінь та творчих можливостей, комплексно представлених у вмотивованій потребі щодо осягнення емоційно-ціннісного змісту творів мистецтва (мотиваційно-ціннісний компонент); у здійсненні вокально-слухової діагностики, розвитку музично-естетичного тезаурусу та формуванні культури вокальноговиконання (акустично-фізіологічний компонент);  у прагненні до творчого самовираження та самореалізації у вибраній царині діяльності (творчо-виконавський компонент).

Мотиваційно-ціннісний компонент є важливим чинником активізації розвитку вокального слуху майбутнього вчителя музики, щорегулюється певним об’єднуючим мотивом  – потребою актуалізації, тобто властивою  людині  тенденцією  розвивати  свої  здібності. Він характеризується вмінням майбутніх учителів музики оцінювати виконання вокальних творів та усвідомлювати цінності національного мистецтва.

Акустично-фізіологічний компонент дозволяє здійснювати вокально-слухову діагностику, що є необхідною умовою формування вокального слуху майбутнього вчителя музики. Він дозволяє виробити у студентів скоординований підхід до співацького відтворення вокального звуку. Цей компонент характеризується визначенням фізіологічної основи цілісності голосового апарату співака, й обґрунтуванням можливості та доцільності використання у вокальній педагогіці емоційно-образних методів.

Творчо-виконавський компонент виражає здатність до осягнення, трансляції інновацій, трансформації їх відповідно до конкретної ситуації, а також спроможність створення інновацій в процесі виконавської діяльності. Він акумулює функціонування всієї структурної моделі вокального слуху майбутнього вчителя музики, скеровує мотиваційно-емоційну та акустично-фізіологічну готовність студентів до включення у активні форми педагогічно-виконавської діяльності;

Визначеннякритеріїв та показників, які характеризують рівень розвитку вокального слуху майбутнього вчителя музики передбачав вивчення як зовнішніх (об’єктивно-предметних), так і внутрішніх (суб’єктивно-особистісних) аспектів співацької діяльності. Відповідно визначеним структурним компонентам нами були розроблені критерії оцінювання і показники сформованості вокального слуху майбутніх учителів музики. Для діагностуваннямотиваційно-ціннісного компонентубув розроблений критерій, що давав змогу з’ясувати міру особистісної спрямованості майбутнього вчителя музики на вокально-педагогічну діяльністьта такі показники:наявність інтересу до вокально-педагогічних знань і відповідних умінь; вияв художньо-естетичної потреби щодо слухання і виконання широкого репертуару зразків вокальної музики на основі етноінтонаційного підходу.Другий структурний компонент вокального слуху майбутніх учителів музики – акустично-фізіологічнийвключав критерій, що визначав ступінь вокально-теоретичної підготовленості студентів щодо засвоєння комплексу акустичних, психолого-фізіологічних, педагогічних основ художнього співу в якості інтегрованої системи відповідних знань та відповідні його показники: наявність сформованого вокально-педагогічного тезаурусу як результат засвоєння комплексу фізичних (акустичних), психолого-фізіологічних, педагогічних знань щодо технології якісного вокального звукоутворення та вияв скоординованих вокально-технічних умінь художнього співу.Для діагностування третього – творчо-виконавського компонентубув розроблений критерій, що давав змогу з’ясувати міру виконавської результативності щодо професійного вокального втілення художнього образу музичного творута такі показники:уміння творчої інтерпретації зразків музичного вокального мистецтва; вияв умінь стійкої виконавської надійності щодо максимального наближення співу під час концертних виступів до еталонного співу.

Результативність формування вокального слуху майбутніх учителів музики залежить від забезпечення відповідних педагогічних умов, а саме: створення атмосфери творчої активності у навчально-співацькій діяльності; актуалізації навчально-праксеологічного досвіду студентів; здійснення інтеграції знань, умінь і навичок студентів у виконавській діяльності.

1)  У третьому розділі“Дослідно-експериментальна робота з формування вокального слуху майбутнього вчителя музики”– систематизовано та узагальнено результати педагогічних експериментів (констатувальний, формувальний, контрольний етапи), наведено результати перевірки ефективності методики формування означеного феномену.

У проведенні констатувального експерименту, що полягав у кількісному та якісному аналізі сформованості вокального слуху студентів, була використана комплексна методика, що містилабесіди, педагогічні спостереження, опитування (письмове і усне), анкетування, тестування, рейтинг, інтерв’ювання, застосування блоків діагностичних та творчих завдань, аналіз практичної роботи майбутніх учителів музики; метод експертних оцінок та самооцінки. Констатувальний експеримент дозволив засвідчити, що розвиток вокального слуху майбутніх учителів музики, в основному, не відповідає зазначеним вимогам.