ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ ІМІТАЦІЙНО-ДИДАКТИЧНОЇ ГРИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, ступінь наукової розробки обраної теми, його значення для педагогічної теорії та практики, визначено мету, завдання дослідження, об’єкт, предмет, викладено методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження отриманих результатів у практику загальноосвітньої школи.

У першому розділі дисертації «Теоретичні основи формування пізнавальної активності учнів старших класів в навчальному процесі» проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі, розкрито сутність, структуру, зміст поняття «пізнавальна активність», виявлено компоненти, показники та рівні сформованості цього складного особистісного утворення.

Огляд наукових розробок філософів, психологів та педагогів показав, що проблема формування пізнавальної активності була в центрі уваги протягом усього існування й на сьогодні залишається актуальною. У працях різних дослідників пізнавальна активність виступає як:

-     особистісне утворення, яке виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу його участь, мисленнєво-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі (О. Білоус, Г. Щукіна);

-     прояв перетворюючого відношення суб’єкта до оточуючих явищ і предметів (М. Данілов, Б. Єсипов);

-     інтенсивну аналітико-синтетичну мисленнєву діяльність учнів у процесі вивчення оточуючого світу та оволодіння системою наукових знань (І. Харламов);

-     якість діяльності, у якій проявляється особистість самого учня з його відношенням до змісту, характеру діяльності та наміру мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення учбово-пізнавальної мети (В. Біленький, В. Лозова, Т. Шамова);

-     психічний стан та властивість особистості (Е. Хійє).

Проте в поглядах науковців не існує єдиної думки щодо розуміння сутності досліджуваного феномену, базових складових та визначення рівнів його прояву. Аналіз наукової літератури дозволив розробити структурну модель пізнавальної активності (див. рис. 1).

У дисертаційному дослідженні пізнавальну активність визначено як складне особистісне якісне утворення, що характеризується певним відношенням особистості до пізнання, має самостійність, творчість, готовність, спирається на них у процесі навчання і реалізується в певних думках, діях, учинках.

Структуру зазначеного особистісного утворення подано як комплекс з чотирьох компонентів: мотиваційно-ціннісного, змістово-операційного, емоційно-вольового, рефлексивно-регулюючого.

З метою встановлення рівня сформованості пізнавальної активності старшокласників у ході дослідження виокремлено й теоретично обґрунтовано критерії цього складного особистісного утворення, до числа яких віднесено: інтерес до предмету, ступінь засвоєння знань, ступінь сформованості вмінь, ставлення до подій, явищ.

Формування пізнавальної активності є постійним процесом, який проходить у розвитку кілька етапів: описово-констатуючий (репродуктивний рівень), поверхневого розуміння (частково-пошуковий рівень), перенесення (рефлексивний рівень) та створення нового (творчий рівень). Розмежування рівнів проводилося за виразністю показників, які характеризують сутнісні ознаки пізнавальної активності старшокласників.

Розглянута структурна модель пізнавальної активності та взаємозв’язки між її компонентами дають підстави зробити висновок, що рівень пізнавальної активності особистості прямо пропорційний рівню розвитку всіх його структурних компонентів, ступеню їх гармонійності та інтеграції. Урахування ролі кожного з компонентів структури пізнавальної активності свідчить, що ефективне формування пізнавальної активності вимагає врахування особливостей навчально-пізнавальної діяльності, свідомого та самостійного виконання учнями старших класів системи послідовних мотивованих навчальних дій.

Формування пізнавальної активності можливе в процесі навчання, основаному на імітаційно-ігровому підході, який трактується як методологічна спрямованість навчання на імітацію пізнавальної діяльності в ігровій формі з опорою на можливості та здібності старшокласників, що забезпечує їхній саморозвиток, самореалізацію та самоствердження, результатом чого є індивідуальність, пізнавальна активність і творчість. При здійсненні цього підходу головним є не інформація, а особистісна продуктивна діяльність учасників ігрової імітації.

Основною одиницею реалізації імітаційно-ігрового підходу в навчанні історії виступає імітаційно-дидактична гра – практична групова вправа з виробленням оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах у вигляді дидактичної імітації.