ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВАЛЕОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу; розкрито методи, організацію, експериментальну базу; визначено наукову новизну та практичне значення; наведено відомості про вірогідність наукових результатів та апробацію і впровадження результатів дисертаційного дослідження; подано відомості про особистий внесок автора, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Формування системи валеологічних знань учнів основної школи як науково-педагогічна проблема» – розкрито історичний та теоретичний аспекти проблеми; проаналізовано сутність поняття «валеологія», розкрито структуру, критерії й показники сформованості валеологічних знань в учнів основної школи у процесі навчання основ здоров’я; розглянуто особливості системного підходу як методологічного принципу і як конкретно-наукового методу дослідження.

Дослідженню валеологічних питань присвячені праці Гіппократа, Клавдія Галена, Геродика, Демокріта, Парацельса, Авіценни. Зокрема, Гіппократ уважав, що не можна нав’язувати організму необхідних з точки зору лікаря дій, а потрібно допомогти організму самому подолати хворобу. Так як організм зцілює природа, то лікар повинен допомогти природі. Авіценна розглядав стан організму як «здоров’я», «проміжний стан» і «хворобу», висвітлював принципи збереження здоров’я, ідеї профілактики медицини, турбувався про виховання здорової дитини з першого дня її народження як основу розвитку здорового організму в майбутньому.

Аналіз історичної, медичної, педагогічної, публіцистичної, філософсько-світоглядної літератури дав можливість зробити висновок про порушення проблем валеологічного спрямування в освіті впродовж усього існування людства. Наприклад, епікурійська і стоїчна філософські школи (кін. ІV ст. –
поч. V ст. до н.е.) розробляли питання фізичного та духовного здоров’я людини. Я. А. Коменський запровадив природовідповідне виховання, вікову періодизацію. Й. Г. Песталоцці працював над удосконаленням розумового, морального, релігійного виховання школярів. М. Пирогов надавав перевагу активним методам навчання, формуванню валеологічного світогляду учнів, викладанню в основних школах дисципліни про здоровий спосіб життя. А. Макаренко і В. Сухомлинський звертали увагу на особливе значення здоров’я і здорового способу життя в теорії та практиці навчання й виховання.

Фундатором сучасної валеології вважають відомого фармаколога-фізіолога І. Брехмана. У 1980 р. він запровадив термін «валеологія» вперше.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальну середню освіту» з 1993 р. розпочато роботу щодо впровадження валеологічних знань у навчальний процес, виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя. З 1994 р. було введено в усіх навчальних закладах України нову навчальну дисципліну «Основи валеології». Так виникло нове розгалуження валеології – педагогічна валеологія. У подальшому з 2004 р. у загальноосвітніх навчальних закладах України вивчають дисципліну «Основи здоров’я».

У сучасній науці валеологія трактується як галузь знань, наука, шкільна дисципліна. У контексті дослідження валеологія розглядається як система знань про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення і передачу наступним поколінням здоров’я здорової людини, суспільства у соціальному, духовному, психічному, фізичному аспектах самого здоров’я.

Незважаючи на істотні кроки щодо підвищення якості валеологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів України, досягти вагомого поступу у формуванні валеологічної культури учнів не вдалося. Наприклад, із 2000 р. стан викладання валеологічних дисциплін та рівень валеологічних знань (у контексті їх якості) досліджуваних учнів 5–9-х класів окремих шкіл м. Києва, м. Кузнецовська, м. Рівного та Рівненської області був низьким. У ході дослідно-експериментальної роботи ми з’ясували, що під поняттям «здоров’я» учні розуміють, в основному, фізичне здоров’я і не розмежовують інших складових здоров’я. Валеологічні знання учнів 5–9-х класів не були об’єднані в цілісність, а виявилися фрагментарними.

Установлено, що якість знань є характерною ознакою учнів підліткового віку. За Д. Ельконіним, підлітки – це учні середнього шкільного віку
(10–14 років). Тому для педагогічного дослідження ми обрали учнів основної школи та з’ясували, що процес формування системи валеологічних знань найефективніше виявляється в учнів 8–9-х класів. Доведено, що у формуванні системи валеологічних знань підлітка, його психолого-фізіологічні особливості за сприятливих обставин відіграють ключову роль. Період розвитку особистості у середньому та старшому підлітковому віці характеризується низкою процесів, таких як: формування і становлення внутрішньої мотивації; становлення гендерної та соціальної самосвідомості; самоідентифікація особистості. Провідним у формуванні світогляду та розвитку соціальних і вольових якостей (самодисципліни, цілеспрямованості, відповідальності) є самовиховання. Розвиток аналітичного мислення спонукає підлітків до самоаналізу та прагнення до самовдосконалення, тобто формування власної особистості відповідно до ідеалу.

Однак, такі моделі поведінки як наслідування і копіювання достатньою мірою характерні для поведінки підлітка. Усе вище зазначене дозволяє стверджувати, що підлітковий період розвитку учня є найбільш сприятливим для сприйняття будь-якої інформаційно-поведінкової системи, в тому числі – системи валеологічних знань. Перебуваючи у стані пошуку, самоідентифікації, підліток формує власний внутрішній світ моральних та духовних переконань, спираючись на запропоновані соціумом зразки поведінки та аналізуючи їх, тому значна роль має належати формуванню здорової мотивації підлітка.

Процес становлення гендерної самоідентифікації підлітка піднімає низку внутрішніх запитань щодо його поведінкової моделі як представника певної статі. Валеологічна система знань дозволяє запропонувати підліткові такі відповіді на його внутрішні виклики, за яких ці знання стають згодом усвідомленою частиною власних валеологічних переконань підлітка, частиною його етичного ідеалу, згідно якого будується соціальна поведінка старшого підлітка і дорослої особистості.

Запропонована підлітку система валеологічних знань як поведінкова модель, форми і методи роботи вчителя повинні бути такими, що звертаються до особистого світогляду учня, дають йому можливість усвідомленого вибору, є світоглядноформуючими й одночасно демонструють соціальні переваги моделі поведінки, що базується на практичному наслідуванню принципам валеологічних знань. Яскраве демонстрування соціальних переваг валеологічно свідомої поведінки є невід’ємним, оскільки: по-перше, прагне наслідувати успішні соціальні моделі є одним із провідних рис поведінки підлітка; по-друге, воно апелює до творчих здібностей підлітка, його багатої образної уяви, емоційності.

Отже, процес навчання має пристосуватися до існуючого, досягнутого рівня психічного та фізіологічного розвитку учня. Тому вік від 10 до 14 років, з огляду на вище наведене, є найсприятливішим для ознайомлення учня з системою валеологічних знань. Крім того, механізм розв’язання проблеми щодо формування високої якості валеологічних знань як власного надбання учня лежить у системі як засобі пізнання і процесі її усвідомлення.

Відомо, що система – взаємопов’язана сукупність елементів, які знаходяться у відношеннях і зв’язках один з одним, що утворює певну цілісність, єдність. Констатовано, що кожна система, незалежно від її предметно-змістового наповнення, має функціонально-морфологічну компонентну структуру, яка є інваріантною для всіх систем. Саме ця структура забезпечує цілісність системи. Такими функціонально-морфологічними компонентами системи є її елементи, елементна структура, системоутворювальний чинник, рівень ієрархії, функція, емерджентна властивість, реляційний вплив. Компоненти взаємозв’язані, а схема цього зв’язку є однаковою для всіх систем і має таку структуру: рівень ієрархії → функція системи → системоутворювальний чинник → елементи системи → елементна структура → емерджентна властивість системи та її реляційний вплив.

Будь-який цілісний об’єкт може бути розглянутий як система, і до того ж не одна. Таким чином, отримати систему «об’єкт» – означає наповнити конкретним предметним змістом усі функціонально-морфологічні компоненти цієї системи.

У нашому дослідженні розглядається три системи: система «здоров’я», система знань про здоров’я (що і є системою валеологічних знань) та система валеологічних знань як власне надбання учня.

Система валеологічних знань – це система знань про здоров’я як суспільну та індивідуальну цінність. Тому необхідною основою для створення теоретичної бази формування валеологічних знань є система «Здоров’я як суспільна та індивідуальна цінність». Визначення цієї системи зводиться до наповнення конкретним змістом кожного функціонально-морфологічного системного компонента, що дає можливість розкрити різні аспекти поняття «здоров’я».

Другий розділ – «Визначення системи валеологічних знань учнів основної школи у процесі навчання основ здоров’я, обґрунтування та перевірка дидактичних умов її формування» – присвячено розкриттю системи валеологічних знань, що може бути сформована у процесі навчання основ здоров’я учнів 5–9 класів основної школи; обґрунтуванню й перевірці дидактичних умов їх формування: знання учнями характеристик системи як засобу пізнання; формування знань про здоров’я як цілісності в єдності його складових; накопичення фонду валеологічних знань та організація їх в систему як одночасні процеси; використання учнями теоретичної моделі здоров’я для формування, зміцнення, збереження, відновлення власного. Також представлено результати організації, змісту та аналізу дослідно-експериментального підтвердження основних положень дисертаційного дослідження.

У сучасній педагогічній науці спробу інтегрувати знання про здоров’я в систему зробили Т. Бойченко, С. Кириленко, А. Степанюк та інші, що було враховано при обґрунтуванні теоретичних основ нашого дослідження і доповнено.

З’ясовано, що в основі формування валеологічних знань лежить система «Здоров’я як суспільна та індивідуальна цінність». Однак вона не може бути безпосередньо використана для формування системи індивідуальних валеологічних знань, а є лише основою цього процесу. Засвоєння валеологічних знань конкретним індивідом, як і формування системи цих знань, – це процес, що пов’язаний із формуванням певного чуттєвого образу, уявлень, понять з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей цього індивіда, а система «здоров’я» таких видів знань не містить.

Визначальним положенням у пошуку шляхів формування системи валеологічних знань у процесі навчання основ здоров’я є енциклопедичне визначення знань, за яким знання – це перевірений суспільно-історичною практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.