ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ СМАКІВ У МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА В ПРОЦЕСІ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок з науковими програмами, визначено мету, сформульовано гіпотезу, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Виховання естетичних смаків у майбутніх філологів як педагогічна проблема» – здійснено аналіз філософської, психолого-педагогічної, культурологічної літератури, що дало змогу з’ясувати стан дослідженості проблеми; розкрито роль українського народного декоративно-прикладного мистецтва у вихованні естетичних смаків у майбутніх філологів; здійснено діагностику вихованості естетичних смаків у студентів-філологів.

Аналіз наукових джерел засвідчив наявність різних підходів до тлумачення сутності поняття «естетичний смак», що інтерпретується як сприятлива комбінація можливостей чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення, активно включеного до процесу чуттєвого пізнання, емоційної лабільності й певних внутрішніх настановлень у вигляді потреб (А. Молчанова); безпосереднє сприйняття естетичного об’єкта, предмета в його цілісності та повноті, сприймання його змісту через форму, відчуття його досконалості (або недосконалості), а також як компонента естетичної свідомості, у якому здатність безпосереднього чуттєвого осягнення краси збагачена діяльністю мислення (В. Скатерщиков); здатність упізнавати, сприймати й осмислювати естетичну цінність предметів (М. Каган); здатність оцінювати явища природи й соціального життя як прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне й комічне (С. Гончаренко); компонент структури особистості, одна з форм її ставлення до довкілля (М. Ярмаченко); антропологічна здатність духовної орієнтації у світі, що визначається на основі прекрасного, краси (Л. Антонова).

На основі аналізу таких понять, як «вихованість», «естетична вихованість», «виховання естетичних смаків» у теорії і методиці педагогічної науки, уточнено сутність поняття «естетичні смаки майбутнього вчителя-філолога» як складного особистісного утворення динамічного характеру, у змісті якого цілісно поєднуються емоційні, ціннісні, інтелектуальні та практичні естетичні складові, що зумовлюють потребу в здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси, вміння реалізовувати власний естетичний досвід у педагогічній діяльності.

Доведено, що виховані естетичні смаки особистості вирізняються глибиною осягнення загальнолюдських естетичних цінностей, а рівень вихованості естетичних смаків залежить від того, наскільки багатий і широкий кругозір естетичних цінностей особистості і наскільки вона здатна проявляти їх у життєдіяльності.

Педагогічна наука визнає важливе виховне значення народної творчості, що зацікавлює студентів, сприяє розвитку їхніх естетичних смаків. З’ясовано, що в умовах суспільних змін естетичні уявлення ускладнюються, набувають нового характеру, але звернення у педагогічній практиці до зразків національної культури, на прикладі народного декоративно-прикладного мистецтва, має особливу значущість у процесі виховання естетичних смаків у студентів, бо його творам притаманна вивірена роками конкретно-почуттєва образність, наочність, яскравість і виразність.

Встановлено, що в науковій літературі наявні різні тлумачення дефініції «декоративно-прикладне мистецтво», остаточно не визначено і чітко не окреслено його зміст. Більш того, використовуються різні назви цього виду мистецтва, тотожні означеному терміну: «декоративно-ужиткове мистецтво» (Л. Гарбузенко, А. Крицька, Н. Савчук та ін.), «прикладне мистецтво» (Ю. Борєв, М. Каган та ін.), «предметна творчість» (В. Аронов та ін.), «декоративне мистецтво» (В. Щербаківський та ін.), «народо-декоративне мистецтво» (В. Жайворонок). Варіювання назви суттєво впливає на розуміння сутності цього виду мистецтва, оскільки при акцентуванні на декоративному або прикладному боці втрачається для науки його суперечливість. Термін «декоративно-ужиткове мистецтво» певною мірою фіксує цю суперечливість, але залишається у межах зазначеного виду як мистецтво створення та художнього оформлення виробів побутового характеру. Тим часом, «прикладне» у змісті поняття «декоративно-прикладне мистецтво» несе в собі той узагальнюючий сенс, що дає змогу вийти на філософсько-естетичний рівень дослідження декоративного як естетичного.

Народне декоративно-прикладне мистецтво розглядається нами як складова національної культури, що базується на етнічній специфіці та традиційності. Цей вид мистецтва не обмежується історичними рамками досвіду окремих людей, а передає багатогранні надбання української нації. За своєю природою вироби народної творчості сакральні, наділені подихом глибокої старовини, вивірені віками гармонією між красивим і корисним.

Вивчення питання виховання естетичних смаків засобами українського декоративно-прикладного мистецтва в теорії вітчизняної педагогіки показало, що зазначений вид творчості є ефективним засобом формування у студентів як національної самосвідомості, так і виховання естетичних смаків. У наукових працях педагогів (О. Коберник, О. Ковальов, В. Кузь, Д. Пащенко, О. Поліщук, О. Рудницька, Н. Сивачук та ін.) постулює думка, що в сучасних умовах розвитку суспільства необхідно активно залучати студентів до народної культури у всій її цілісності, комплексності та різноманітності проявів.

Результати теоретичного аналізу досліджуваної проблеми переконують, що подальший успіх її вирішення залежить від психолого-педагогічної діагностики вихованості естетичних смаків у студентів-філологів.

Вивчення стану вихованості естетичних смаків студентів-філологів проводилося в рамках констатувального етапу експерименту, яким були охоплені студенти Уманського державного університету імені Павла Тичини, Херсонського державного університету, Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, Київського університету імені Бориса Грінченка. У констатувальному етапі експерименту взяло участь 390 студентів та 25 викладачів.

Констатувальний етап експерименту проводився за розробленою програмою і передбачав розв’язання таких завдань: вивчити можливості навчальних курсів щодо виховання естетичних смаків майбутніх філологів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва; проаналізувати плани виховної позааудиторної роботи; визначити критерії та показники вихованості естетичних смаків студентів та виявити рівні вихованості цього особистісного утворення.

Аналіз чинних програм та підручників, планів виховної роботи зі студентами факультету української філології ще раз підтвердив актуальність порушеної проблеми і необхідність її наукової розробки. Аналіз програм та підручників для вищих педагогічних навчальних закладів показав, що в них недостатньо уваги приділено вивченню традиційного декоративно-прикладного мистецтва українців, не вказано його значення у вихованні естетичних смаків студентів-філологів. У ході ознайомлення з планами виховної позааудиторної роботи виявилося, що естетичне виховання студентів-філологів не має планового характеру, не використовує потенціал народного декоративно-прикладного мистецтва. Ґрунтуючись на сформульованому визначенні поняття «естетичні смаки майбутнього вчителя-філолога», визначено чотири взаємопов’язані структурні компоненти означеного особистісного утворення та їхні критерії: емоційно-почуттєвий (естетичне сприйняття), ціннісно-мотиваційний (ціннісні орієнтації та мотиви), когнітивний (знання), практично-діяльнісний (практичні вміння). Це вихідне положення враховувалося під час розробки показників вихованості естетичних смаків студентів-філологів: естетичне сприйняття – здатність емоційно сприймати й адекватно оцінювати об’єкти та явища з погляду гарного – потворного, досконалого – недосконалого; ціннісні орієнтації та мотиви – мотивація на сприйняття й осмислення естетичної цінності об’єктів та явищ, орієнтація на їх творення; знання – володіння естетичними нормами розрізнення гарного і потворного, досконалого і недосконалого; практичні вміння – здатність створювати естетично цінні предмети, активність у такій діяльності.

Під час діагностування використовувалися такі методи: педагогічне спостереження, індивідуальні бесіди, усне та письмове опитування, що проводилися за розробленими нами анкетами.

Узагальнення результатів за всіма напрямами констатувального експерименту дало змогу розподілити студентів за трьома рівнями сформованості естетичних смаків: високий, середній, низький.

Високий рівень. Студентові притаманні: здатність емоційно сприймати й адекватно оцінювати об’єкти та явища з погляду гарного – потворного, досконалого – недосконалого; стійка мотивація на їх творення; ґрунтовні знання естетичних норм розрізнення гарного і потворного, досконалого і недосконалого; добре розвинені вміння створювати естетично ціннісні предмети, активно долучатися до такої діяльності (7,95 %).

Середній рівень. Студентові притаманні: здатність емоційно сприймати й адекватно оцінювати об’єкти та явища з погляду гарного – потворного, досконалого – недосконалого; мотивація на сприйняття й осмислення естетичної цінності об’єктів та явищ, але орієнтація на їх творення позначена утилітарними настановленнями; несистематизовані знання про естетичні норми розрізнення гарного і поганого, досконалого і недосконалого; часткові вміння створювати естетично ціннісні предмети, залучатися до такої діяльності час від часу (59,75 %).

Низький рівень. Студентові притаманні: недостатньо розвинена здатність емоційно сприймати й адекватно оцінювати об’єкти та явища з погляду гарного – потворного, досконалого – недосконалого; байдуже ставлення до естетичної цінності об’єктів та явищ, відсутність орієнтації на їх творення; фрагментарні знання про естетичні норми розрізнення гарного і поганого, досконалого і недосконалого; несформованість умінь створювати естетично ціннісні предмети, небажання долучатися до такої діяльності (32,30 %).

Констатувальний етап експерименту засвідчив, що в навчально-виховному процесі вищих педагогічних навчальних закладів недостатньо уваги приділяється вихованню у майбутніх філологів естетичних смаків, більшості студентів притаманна низька мотивація до вивчення народного декоративно-прикладного мистецтва, а відсутність чітко визначеного змістового забезпечення позааудиторної роботи призводить до фрагментації знань студентів у цій галузі, негативного або навіть байдужого ставлення до мистецьких творів, заперечення їхньої цінності. Надання переваги традиційним формам і методам виховання, нівелювання індивідуальних особливостей студентів гальмує прояви їх активності як суб’єктів естетичної культури.

У другому розділі – «Педагогічні умови виховання естетичних смаків
у студентів-філологів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва в процесі позааудиторної роботи» – наведено опис моделі, розкрито технологію виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва у процесі позааудиторної роботи, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови, висвітлено хід та результати формувального етапу дослідження.

Наповнення глибоким змістом естетичного розвитку майбутнього педагога, зростання рівня його естетичної культури залежить від упровадження нових організаційних та смислових структур підготовки студентів-філологів. Тому розробка моделі виховання естетичних смаків у студентів-філологів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва усвідомлюється нами як одна із важливих передумов теоретичних та прикладних досліджень у вищому педагогічному навчальному закладі (рис. 1).

Розроблена модель включає структурні компоненти естетичних смаків: емоційно-почуттєвий, когнітивний, ціннісно-мотиваційний, практично-діяльнісний, які діють взаємопов’язано, доповнюючи і збагачуючи один одного. Забезпечення реалізації структурних компонентів дає можливість ґрунтовно та системно підійти до розробки змісту, форм, методів і засобів, що в комплексі забезпечують виховання естетичних смаків майбутніх філологів.

Технологія виховання естетичних смаків у студентів-філологів передбачає такі етапи: 1) організація сприймання естетичної інформації; 2) наведення прикладів оцінювання естетичних зразків народного декоративно-прикладного мистецтва; 3) формування досвіду особистого естетичного смаку в декоративно-прикладній; діяльності; 4) забезпечення індивідуальної апробації естетичних смаків у життєдіяльності; 5) виховання здатності до систематичного удосконалення естетичних смаків.