Психологічна та фізіологічна готовність дитини до навчання у школі як психолого-педагогічна проблема :

Краткое содержание

Психологічна та фізіологічна готовність дитини до навчання у школі  як психолого-педагогічна проблема

Психолого-педагогічна готовність до шкільного навчання формується в дитини поступово з моменту народження в спілкуванні з дорослими й однолітками, у грі, посильній праці і дошкільному навчанні. Про вступаючого до школи ми не говоримо, що він готовий учень, ми говоримо про його психологічну готовність або неготовність до нового життя в школі.

        У чому ж виявляється непідготовленість до шкільного навчання?

        Непідготовлена до школи дитина не може зосередитися на уроці, часто відволікається, утрачає нитка пояснення, не може включитися в загальний режим роботи класу.       

            У непідготовленої до школи дитини слабко розвинуті зв'язна мова і розумові здібності, вона не вміє задавати питання, порівнювати предмети, явища, виділяти головне; у неї немає звички до елементарного контролю за собою.

            Дитина, погано підготовлена до школи часто мало ініціативна, тяжіє до шаблонових дій і рішень, не прагне до творчості. Її утрудняє спілкування з дорослими й однолітками з приводу навчальних задач,  немає інтересу до пізнання. [3, С. 3]

            Причини непідготовленості до шкільного навчання можна умовно розділити на органічні і виховні.

            Органічні причини це різні відхилення у фізичному і нервово-психічному розвитку дитини; зниження темпів розвитку, затримка формування окремих функцій, ослаблення здоров'я.

            Виховні причини зв'язані з неефективною тактикою педагогічного підходу до дітей у ранньому дошкільному віці. Досвід показує, що часто причиною непідготовленості до школи і низької успішності є педагогічна занедбаність дітей у недостатньо благополучних родинах. Неблагополучні умови виховання, наявність психотравмуючих ситуацій, приводить до зниження рівня розвитку дитини.

            Однак і в досить благополучних родинах не завжди користуються можливостями для повноцінної підготовки дітей до школи.

            Це багато в чому пояснюється в неправильному розумінні батьками сутності підготовки до школи. У деяких родинах улаштовуються самі дійсні  "маленькі школи", у яких батьки намагаються навчити дітей писати, читати, рахувати. Логіка міркувань при цьому проста: якщо заздалегідь навчити дитину тому, з чим вона зустрінется в школі, вона буде успішно учитися. [3, С. 4]

            Але уміння дитини читати і писати, ще не гарантує успішного навчання в школі. Дитина повинна вміти зосереджуватися, уважно слухати, правильно виконувати завдання. Тому головна задача дитячого саду і родини складається в створенні умов найбільш повного загального розвитку дитини з обліком її вікових особливостей і потреб. У процесі різноманітних видів активної діяльності відбувається зародження найважливіших "новоутворень" розвитку, що підготовляють до виконання нових задач. Необхідно створити умови для розвитку пізнавальної активності, самостійності, творчості кожної дитини.

            Психологічна підготовка дитини до навчання в школі є важливим кроком виховання і навчання дошкільника в дитячому саду і родині. Її зміст визначається системою вимог, що школа пред'являє дитині. Ці вимоги полягають у необхідності відповідального відношення до школи і навчання, довільного керування своєю поведінкою, виконання розумової роботи, що забезпечує свідоме засвоєння знань, установлення з дорослими й однолітками взаємин, обумовлених спільною діяльністю.

            У психології встановлено, що будь-які психічні властивості і здібності складаються лише в ході тієї діяльності, для якої вони необхідні. Тому якості, що необхідні школяреві не можуть скластися поза процесом шкільного навчання.

            Отже, психологічна готовність до школи полягає не в тім, що в дитини виявляються сформованими самі ці якості, а в тім, що вона опановує передумовами до наступного їхнього засвоєння. Задача виявлення змісту психологічної готовності до школи це і є задача встановлення передумов "власне  шкільних" психологічних якостей, що можуть і повинні бути сформовані в дитини до моменту вступу в школу.

            Першою умовою успішного навчання дитини в початковій школі є наявність у неї відповідних мотивів навчання: відношення до нього як до важливої, суспільно значимої справи, прагнення до придбання знань, інтерес до визначених навчальних предметів.

            Пізнавальний інтерес до будь-якого об'єкта і явища розвивається в процесі активної діяльності самих дітей, тоді діти здобувають необхідний досвід, представлення. Наявність досвіду, представлень, сприяє в дітей виникненню бажання пізнання. Тільки наявність достатньо сильних і стійких мотивів навчання може спонукати дитину до систематичного і сумлінного виконання обов'язків, що накладаються на нього школою. Передумовами виникнення цих мотивів служить, з  одного боку, загальне бажання дітей вступити в школу, що формується до кінця дошкільного дитинства, придбати почесне в очах дитини положення школяра і, з іншого боку, розвиток допитливості, розумової активності, що виявляється в жвавому інтересі до навколишнього, у прагненні дізнаватися нове.

            Неодноразово проводилися опитування дітей у підготовчих до школи групах дитячого саду, які показали, що вступити до школи хочуть практично всі діти, хоча обґрунтування цього бажання вони дають різні. Частину дітей залучає в шкільному житті одержання знань, а частина посилається на зовнішні аксесуари: володіння портфелем, дзвоники, зміни й ін. Це, однак, не означає, що мотиваційно подібні діти до школи не готові: вирішальне значення має саме позитивне відношення до неї, що створює сприятливі умови для наступного формування більш глибокої, власне навчальної мотивації.

            Виникненню навчальної мотивації сприяє формування і розвиток допитливості, розумової активності, безпосередньо зв'язаних виділенням пізнавальних задач, що спочатку не виступають для дитини як самостійні, будучи уплетені у виконання практичної діяльності. Серйозне значення у виділенні і прийнятті дітьми пізнавальних задач, має навчання на заняттях у дитячому саду, де відбувається перехід від виконання завдань у формі гри або одного з продуктивних видів діяльності, до виконання завдань власне пізнавального характеру, що направляють дітей на усвідомлене виконання розумової роботи [43, С. 11-16].

            Наступна умова успішного навчання полягає в достатній довільності, керованості поведінки, що забезпечує реалізацію наявних у дитини мотивів навчання. Довільність зовнішньої рухової поведінки забезпечує дитині можливість витримувати шкільний режим, зокрема  організовано поводитися  на уроках.

            Основною передумовою оволодіння довільністю поведінки є наступаюче до кінця дошкільного віку формування системи мотивів, їх супідрядність, у результаті якої одні мотиви виступають на перший план, а інші стають менш важливими.

            Усе це, однак, не означає, що поведінка дитини, що вступає у школу, може і повинна відзначатися високим ступенем довільності, але важливо те, що в дошкільному віці складається такий механізм поведінки, що забезпечує перехід до нового типу поведінки в цілому.

            Виявлення єдиного психологічного новотвору, що лежить у джерелі навчальної діяльності, присвячені роботи Д. Б. Ельконіна, С. Л. Рубінштейна й ін.

             У результаті проведених досліджень виявлено, що на рубежі старшого дошкільного і молодшого шкільного віку з'являється новий тип спілкування, що істотно необхідний для успішного наступного навчання дітей у школі.

            До кінця дошкільного періоду спілкування здобуває нову рису -    довільність. Зміст і будова спілкування до кінця дошкільного віку починають характеризуватися вже не тільки безпосередністю предметної ситуації і взаєминами з навколишніми, але і свідомо прийнятими задачами, правилами, вимогами, тобто  визначеним контекстом.

            У старшому дошкільному віці в дітей виникає й інтенсивно розвивається новий тип спілкування з однолітками, що близький за характером спілкування з дорослими й істотно зв'язаний з успішністю навчання дітей у школі. Отже, спілкування дітей з дорослими й однолітками неоднорідно і проходить у своєму розвитку різні форми. Ці форми зв'язані генетичною і логічною наступністю, яку необхідно враховувати при навчанні і вихованні дітей дошкільного віку і при підготовці їх до школи. Психологічна готовність до шкільного навчання одна з найважливіших проблем дитячої і педагогічної психології. Від її рішення залежить як побудова оптимальної програми виховання і навчання дошкільників, так і формування повноцінної навчальної діяльності в  початкових класах, що вчаться. Багато закордонних авторів, що займаються проблемою їхньої зрілості (Гетцен, Керн, Штребел), вказують на відсутність імпульсивних реакцій як на найважливіший критерій психологічної підготовленості дітей до школи [23, С.87-89].

            Найважливіша сторона психологічної готовності до шкільного навчання є  рівень валового розвитку дитини, участь у загальній діяльності, уміння приймати систему вимог, пропонованих школою і вчителем. Процес спільної діяльності в початкових класах значною мірою  заснований на виконанні під керівництвом учителя власної роботи дітей з різного роду матеріалом. Тому дитина, вступаючи в школу, повинний також уміти планомірно обстежувати предмети, виділяти їх різноманітні властивості, тобто  володіти досить точним і розчленованим сприйняттям.

            Визначає готовність дитини до шкільного навчання і рівень розвитку її мови, уміння зв'язно, послідовно описувати предмети, картини, події; передавати хід думки, пояснювати те або інше явище, правило. Велике значення має гарне орієнтування дитини в просторі і часі.

            Формування якостей, необхідних майбутньому школяреві, допомагає система педагогічних впливів, заснованих на правильній орієнтації дитячої діяльності і педагогічного процесу в цілому. Однак, при достатку різноманітної і доступної теоретичної літератури з питань підготовки дітей до школи, на практиці часто приходиться зіштовхуватися з тим, що діти йдуть у школу неготовими або недостатньо готовими, незважаючи на те, що і

батьки, і вихователі усвідомлюють необхідність підготовки дитини до школи. Але навчання дошкільників вимагає спеціальних знань.

            Перш, ніж приступити до навчання, необхідно до цього підготуватися. Краще зовсім не навчати, чим навчати неправильно, а потім переучувати. Тому до питання підготовки до школи варто підходити обережно, і розглядати його як комплексну задачу всебічного розвитку дитини в період дошкільного дитинства.

            Говорячи про фізичну готовність дитини до шкільного навчання ми маємо на увазі позитивні зміни у фізичному розвитку, що показує біологічну зрілість дитини необхідну для початку шкільного навчання. Дитина повинна бути досить добре фізично розвинута (тобто усі параметри її розвитку не мають негативних відхилень від норми і навіть іноді трохи випереджають її). Слід також зазначити успіхи в освоєнні рухів, поява корисних рухових якостей (спритність, швидкість, точність і ін.), розвиток грудної клітки, дрібної мускулатури пальців рук. Це є гарантією оволодіння письмом. Так, завдяки правильному вихованню до кінця дошкільного віку в дитини складається загальна фізична готовність до школи, без якої вона не може успішно справитися з новими навчальними навантаженнями. [3, С. 124]

            У поняття емоційно-вольової готовності до школи входить: бажання дитини учитися; уміння переборювати перешкоди, керувати своєю поведінкою; правильне відношення дитини до дорослого і товаришів; сформованість таких якостей як працьовитість, самостійність, уважність, наполегливість. [27, С. 34]

            Психологічна готовність дитини до школи припускає сформованість довільності (пам'яті, уваги, мислення), сформованість основних компонентів навчальної діяльності, розумових і пізнавальних умінь: диференційованого сприйняття, пізнавальної активності, пізнавальних інтересів. [8, С. 77]

            Таким чином, тільки тих дітей, що відповідають вказаним критеріям, ми можемо вважати готовими до шкільного навчання. Однак, за спостереженнями вчителів початкових класів діти, що йдуть у школу, не володіють усими якостями необхідними майбутньому школяреві, тобто  не готові до школи, найчастіше  це зв'язано з тим, що в дошкільному дитинстві не реалізуються всі задатки дитини і вона залишається недостатньо розвинута у результаті неправильного розуміння дорослими питання виховання і розвитку дошкільників з метою підготовки їх до навчання в школі. Тому проблема полягає в тому, щоб правильно і вчасно підготувати дитину до навчання. А забезпечити всебічний розвиток дитини і правильну підготовку його до школи можуть тільки об'єднані зусилля вихователів, учителів, батьків. Родина перша і найбільш важливе середовище розвитку дитини, однак і в дошкільній установі формується і розвивається особистість дитини, тому виділити що важливіше дитячий сад або родина ми не можемо, так само як і надати перевагу одного виховання іншому. Найкраще  позначається на розвитку дитини єдність впливів родини і дитячого саду. Тому, на наш погляд, необхідно вивчити можливості родини і дошкільної установи у формуванні в дитини готовності до шкільного навчання.