ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теоретико-експериментального вивчення обраної теми; проаналізовано ступінь розробленості проблеми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами; схарактеризовано теоретичну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертаційної роботи; подано відомості щодо апробації та впровадження здобутих результатів.

У першому розділі – „Теоретико-концептуальні основи виховання толерантності молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору“ – здійснено теоретичний аналіз наукових праць з філософії, соціології, педагогіки, політології та психології, який уможливив з’ясування стану розробленості проблеми виховання толерантності в контексті полікультурного освітнього простору на сьогоднішній день; визначення сутності поняття „толерантності“, характеристику його змістовної наповнюваності і структурних особливостей; висвітлення основних функцій толерантності в житті молодших школярів, а також обґрунтування провідної ролі вчителя у вихованні досліджуваного явища в учнів цього віку.

Теоретичний аналіз наукових джерел засвідчив наявність різних підходів до розуміння змісту поняття „толерантність“. Звернення до історіографії проблеми толерантності, аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених підтверджують факт, що історія сучасного тлумачення толерантності пройшла шлях від виникнення проблеми терпимості та відносності істини, відображеної в працях античних мислителів; релігійної терпимості в часи Середньовіччя і Нового часу, до проблеми міжнаціональної, міжетнічної і міжособистісної терпимості і віротерпимості людей один до одного в умовах полікультурного суспільства в ХХІ столітті.

Зазначено, що проблемам теорії і методики виховання толерантності присвячено дослідження Ш. Амонашвілі, О. Асмолова, Ю. Бабанського, В. Берегового, І. Беха, С. Братченко, Р. Валітової, Г. Волкова, С. Герасимова, Б. Гершунського, О. Гриви, А. Джуринського, Г. Дмитрієва, І. Зязюна, О. Клепцової, Е. Койкової, О. Матієнко, З. Мубінової, А. Погодіної, В. Тішкова, Л. Редькіної, Б. Ріердона, Г. Солдатової, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, Ю. Тодорцевої, К. Ушинського, Г. Шеламової.

Аналіз різних підходів до тлумачення толерантності дозволяє визначити власне розуміння категорії „толерантність“ як: інтегративної моральної цінності, що характеризується доброзичливим ставленням і вмінням визнавати погляди і вірування іншого на основі впевненості у власній позиції, зацікавленістю в позиції іншого незалежно від його етнічної, національної або культурної приналежності, що передбачає вміння контролювати власну поведінку, а також вміння вести активний конструктивний діалог з метою розширення власного досвіду і знаходження компромісу.

Відповідно, було визначено поняття „толерантність молодшого школяра“, сутнісна характеристика якого полягає в прояві емпатії до партнера, у відкритому обміні думками, у зацікавленому сприйнятті іншого, а також у збереженні і розвитку культурної самобутності кожного окремого народу, позитивному співробітництві і солідарності у розв’язанні суспільних проблем Вона також ґрунтується на усвідомленні і виокремленні меж існування зазначеного феномену, тобто визначенні граней, які відмежовують толерантність від її протилежного прояву – інтолерантності.

Доведено, що сучасна освіта повинна збагатити особистість дитини знаннями про різноманіття культур, націй, етносів допомогти їй у знаходженні власного місця у суспільстві, сформувати власний культурний образ. Полікультурний освітній простір з одного боку, створює умови для однакових способів пізнання дійсності для будь-якого етносу, а з іншого виникає можливість діалогу культур, що сприяє розвитку кожної конкретної культури. Виховання толерантності у такий спосіб сприяє поступовій адаптації учнів до будь-якого національного або етнічного середовища, незалежно від виду діяльності, сприяє формуванню особистості, здатної до ефективної життєдіяльності в полікультурному просторі; людини, яка з розумінням і повагою ставиться до інших культурних цінностей і надбань. Тому нагальними завданнями полікультурного освітнього простору є глибоке й вдумливе оволодіння культурою власного народу; ознайомлення із культурними традиціями і історією певного регіону або країни; створення сприятливих умов для інтеграції учнів в культури інших народів; формування здатності сприйняття представників різних етносів або національностей, їхніх культурних особливостей; формування толерантних установок поведінки; підготовка кваліфікованих спеціалістів до організації і здійснення педагогічної діяльності в поліетнічному просторі. Отже, обґрунтовано, що полікультурний освітній простір є середовищем, яке уможливлює засвоєння учнями знань про особливості традицій і цінностей культурного життя різних народів на основі взаємодії між представниками різних етносів або національностей. Наразі особливої актуальності проблема виховання толерантності у молодших школярів набуває в полікультурному регіоні, а саме на Сході Таврії, зокрема Мелітопольщині, де співіснує значна кількість культур і релігій.

У розділі конкретизовано основні психолого-педагогічні особливості дітей молодшого шкільного віку, які в умовах полікультурного класу вчитель має враховувати: активний розвиток інтелекту молодшого школяра, зміна співвідношення нервових процесів збудження і гальмування, що стають підґрунтям для формування самоконтролю, свідомої регуляції поведінки молодшого школяра; розвитку навичок рефлексії, необхідних для вміння оцінювати власні думки, слова і вчинки. Вчитель також має враховувати активне формування світогляду і характеру дітей; їхню здатність до копіювання моделей поведінки і стереотипів мислення, завдяки чому відбувається продуктивне оволодіння регіональною культурою; прагнення дітей бути першими; потреба в соціально цінних, схвалюваних дорослими справах; виявлення духу суперництва та ентузіазму; прагнення робити все за правилами; здатність радіти схваленню та заохоченню; надання значення дружбі; болісне сприйняття невдач; наявність бажання отримувати задоволення; превалювання ігрової діяльності; статева відмінність у розвитку нервової системи; неврівноваженість, зумовлена нестійкістю нервової системи.

З’ясовано, що уточнення таких структурних складових толерантності, як: психофізіологічна, мотиваційно-ціннісна, етико-комунікативна, емоційно-емпатійна, когнітивна, поведінкова і рефлексивна, уможливлює виокремлення особистісних якостей молодшого школяра. А саме на основі психофізіологічного компонента толерантності виявлено такі особистісні якості молодшого школяра як швидкість і стійкість позитивної емоційної реакції молодшого школяра на наявність культурних, релігійних, національних або етнічних відмінностей у суб’єкта під час взаємодії; емоційно-емпатійного компонента – уміння позитивно реагувати, розуміти і адекватно сприймати зовнішню інформацію, відмінну від власних позицій; здатність відчувати значущість різниці і відповідно реагувати на неї; здатність визнавати право на існування іншої позиції у поглядах, віруваннях і традиційних уявленнях; уміння емоційно співпереживати, доброзичливо і терпляче ставитися до почуттів і проявів інших людей; мотиваційно-ціннісного компонента – зацікавленість у взаємному обміні інформацією з представниками інших культурних традицій та вірувань; бажання молодшого школяра самостійно пізнавати нове, незнайоме, набувати знання у випадку знаходження відмінностей і використовувати їх у власній життєдіяльності; зацікавленість у взаємному обміні інформацією з представниками інших культурних традицій та вірувань з метою збагачення власного життєвого досвіду; здатність адаптуватися до відмінної позиції співрозмовника; спрямованість на подолання конфліктних ситуацій у спілкуванні; етико-комунікативного – доброзичливе і ввічливе ставлення молодшого школяра до представників інших релігійних, національних або культурних відмінностей в момент спілкування; вміння уникати конфліктів, а також запобігати загостренню спірних моментів під час взаємодії; здатність вести відкритий конструктивний діалог з метою збагатити власний досвід, дізнатися про щось нове; сформованість знань про вміння уникати конфліктних ситуацій, запобігати загостренню спірних моментів у дискусії; здатність знаходити спільне в спілкуванні без акцентування на різниці в поглядах і віруваннях; знання положень етики, розуміння ролі моралі в спілкуванні; когнітивного компонента – розуміння відносності істини; наявність установки на зміну власної позиції у випадку переконливих аргументів з боку іншого; усвідомлення і визнання відмінної позиції у поглядах однокласників; наявність гнучкого й критичного осмислення нової інформації; поведінкового компонента – сформованість готовності до позитивної взаємодії, наявність готових моделей толерантної поведінки, наявність позитивної реакції на відмінності; прояви доброзичливого ставлення та зацікавлення під час спілкування з представниками інших культурних традицій; рефлексивного компонента – сформованість умінь аналізувати результати взаємодії з представниками інших культур; здатність усвідомлювати при цьому власні емоції, думки, слова, вчинки і способи взаємодії; вміння коректно будувати судження, ґрунтуючись на моральних засадах.

Враховуючи зміст, структуру, мету виховання толерантності і функції (стійкості, спонукальну, адаптаційну, нормативно-ціннісну, виховну, комунікативну та інтегруючу), в розділі було розкрито поняття „виховання толерантності“, визначено мету і специфіку виховання толерантності молодших школярів. Сутнісна характеристика даного поняття ґрунтується на усвідомленні і виокремленні меж існування зазначеного феномену, тобто визначенні граней, які відмежовують толерантність від її протилежного прояву – інтолерантності. Зміст виховання толерантності вбачаємо в прояві емпатії до партнера, у відкритому обміні думками, у зацікавленому сприйнятті іншого, а також у збереженні і розвитку культурної самобутності кожного окремого народу, позитивному співробітництві і солідарності у розв’язанні суспільних проблем.

На підставі викладеного вище зроблено висновок, що початкова школа як осередок полікультурного освітнього простору стає ідеальним місцем, де можна створити умови для виховання толерантності молодших школярів, оскільки в системі виховання початкової школи відбувається безперервний процес формування у молодших школярів любові до рідного народу, до власного регіону, до українських культурних традицій, до історичної пам’яті, до національного характеру і духовності, що стає основою для формування лояльного ставлення до інтересів і почуттів представників інших національностей і культур. Найсензитивнішим періодом виховання толерантності є молодший шкільний вік завдяки особливості нервово-психічної системи, в цей віковий період діти вже починають звертати увагу на довкілля, дотримуватися норм і правил, набувають здатності регулювати і свідомо адаптувати власну поведінку не тільки до власних потреб, а й до потреб і бажань оточуючих людей.

У другому розділі – „Шляхи виховання толерантності молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору“ – запропоновано методику визначення рівня сформованості толерантності в молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору; проаналізовано стан виховання толерантності у практиці початкової школи; обґрунтовано педагогічну доцільність використання діагностичного інструментарію, схарактеризовано й експериментально перевірено ефективність теоретично обґрунтованих педагогічних умов оптимізації процесу виховання толерантності у дітей молодшого шкільного віку в умовах полікультурного освітнього простору; розроблено методику з підвищення рівня сформованості досліджуваного явища в молодших школярів; висвітлено процедуру проведення формувального етапу експерименту; висвітлено динаміку результатів педагогічного експерименту.

Організація експериментального дослідження здійснювалася поетапно (констатувальний, формувальний). Експериментальною базою дослідження були початкові класи ЗОШ № 1 і ЗОШ № 7 (І-ІІІ ступенів), початкова школа № 17 (І ступеня), початкові класи гімназії № 19 (І-ІІІ ступенів) м. Мелітополя; початкові класи костянтинівського районного НВО №1 „Таврія“ (с. Костянтинівка, Мелітопольський район), гімназії „Орієнтир“ (с. Вознесенка, Мелітопольський район), а також Семенівської загальноосвітньої школи (с. Семенівка, Мелітопольський район). В експерименті брали участь 604 особи, серед них 486 учнів початкових класів, 40 вчителів, які працюють в початкових класах, а також 78 батьків. Метою констатувального експерименту було виявлення рівня сформованості толерантності молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору. На даному етапі було визначено три критерії оцінювання: емоційно-когнітивний, мотиваційно-ціннісний, діяльнісно-рефлексивний. Встановлено, що емоційно-когнітивний критерій сформованості толерантності відображається у наявності в молодших школярів таких показників: усвідомленість власної національної приналежності, знання регіональних особливостей культурних традицій і звичаїв; здатність відрізняти поняття „толерантність“ та „інтолерантність“; позитивна емоційна налаштованість на сприйняття відмінного під час спілкування в різних еткнокультурних ситуаціях; вміння визнавати погляди і вірування іншого, на основі впевненості у власній позиції. З метою визначення наявності або відсутності зазначених показників емоційно-когнітивного критерію у молодших школярів були проаналізовані бесіда з дітьми, дані педагогічного спостереження та результати спеціально розроблених діагностичних завдань. Показниками мотиваційно-ціннісного критерію стали: зорієнтованість на конструктивну співпрацю для досягнення спільної мети; зацікавленість спілкуванням з представниками інших національних, етнічних, релігійних уявлень з метою отримання досвіду; зорієнтованість на пізнання відмінного в людині; доброзичливість і стриманість під час спілкування з представниками інших етнокультурних традицій і звичаїв. Сформованість толерантності згідно з діяльнісно-рефлексивним критерієм визначається сукупністю таких показників: вмінням будувати конструктивні стосунки з представниками різних етнокультурних уявлень; здатністю знаходити різні варіанти розв’язання проблемної ситуації; сформованість навичок толерантної поведінки у взаємодії представниками інших етнокультурних уявлень; вмінням оцінювати і аналізувати власні почуття, слова і вчинки.

У результаті якісної і кількісної обробки здобутих емпіричних даних та їх аналізу було визначено рівні вихованості толерантності: переважна більшість молодших школярів експериментальної групи знаходилися на середньому і початковому рівнях сформованості толерантності, що становило 85 учнів (34,98%) – середній рівень і 81 молодших школярів (33,3%) – з кількісними показниками початкового рівня. Високий рівень сформованості толерантності проявили 27 учнів – (11,11%), а на достатньому опинились 50 учнів – (20,58%). Загальний середній бал за показниками емоційно-когнітивного, мотиваційно-ціннісного та діяльнісно-рефлексивного критеріїв склав 5,53 бали, що також свідчило про недостатню сформованість толерантності молодших школярів. Причинами отриманих результатів було визначено: відсутність цілеспрямованої програми виховання толерантності; недостатню інформованість учнів про культурні традиції і регіональні особливості людей, що мешкають поряд; відсутність спеціальної підготовки педагогів з виховання толерантності дітей молодшого шкільного віку, а також недостатньо розроблений педагогічний інструментарій з виховання толерантності в молодших класах загальноосвітньої школи.

Зважаючи на результати констатувального етапу експерименту, визначено такі педагогічні умови виховання толерантності молодших школярів: впровадження в навчально-виховний процес початкової школи методики виховання толерантності молодших школярів, спрямованої на ознайомлення з культурою, звичаями і традиціями різних народів, яка включає методи і прийоми, що сприяють вихованню толерантної свідомості молодших школярів; стимулювання появи емоційного задоволення від процесу взаємодії і спілкування з представниками інших культурних звичок і традицій; організація спільної діяльності учнів з метою формування досвіду суспільної поведінки і розвитку таких якостей особистості молодшого школяра як співдружність, привітне спілкування, підтримка, турботливе ставлення один до одного; формування вміння критичного осмислення власних поглядів і адекватної оцінки власної поведінки стосовно іншої людини.

Мета формувального етапу експерименту полягала у забезпеченні окреслених педагогічних умов виховання толерантності молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору. На даному етапі експериментальної роботи було застосовано комплекс методів і прийомів виховання толерантності молодших школярів. Методи виховання толерантності обрано відповідно до визначених педагогічних умов і поділено на чотири основні групи: 1) методи спрямовані на формування толерантної свідомості; 2) методи, стимулювання появи емоційного задоволення від спілкування і взаємодії; 3) методи організації спільної діяльності з метою накопичення соціального досвіду і формування моделей толерантної поведінки; 4) методи формування критичного мислення, загального соціального розвитку дитини і підвищення рівня рефлексії.