КОРЕКЦІЯ ПРОСОДИЧНОЇ СТОРОНИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ДИЗАРТРІЄЮ ЗАСОБАМИ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РИТМІКИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічні основи, методи; розкрито наукову новизну, практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідно-пошукової роботи, представлено структуру роботи.

У першому розділі – «Науково-теоретичні дослідження просодичної сторони мовлення дітей дошкільного віку» – представлено результати аналізу науково-методичної, лінгвістичної, психолінгвістичної, психолого-педагогічної вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми просодичної сторони мовлення (ПСМ), зокрема аспекту визначення та характеристики її компонентів; досліджено онтогенез мовленнєвої просодії.

Поняттями «просодія», «просодема», «просодичний» гуманітарне знання оперує ще з часів розквіту давньогрецьких ораторських та риторичних шкіл. У перекладі з давньогрецької «просодія» означає «вхідний гімн», який співали під час ходи до храму. Аристотель, Архітас, Квінтиліан, Платон та інші розглядали цю ознаку як суму етикетних норм виразності публічного мовлення.

У системі сучасних наук аналізуються різні аспекти мовленнєвої просодії. Так, у філософії (В.Б. Бірюков, Н.І. Дьомін, Б. Кроче) просодію розуміють як категорію «міри», у фізіології та медицині (М.О. Бернштейн, В.М. Бехтерєв, М.Б. Кроль, О.О. Ухтомський та ін.) – у синонімічному ряді з поняттям «динамічний». В акустиці використання об’єктивних інструментальних методів дослідження дає можливість трактувати просодію як взаємопов’язані зміни частоти основного тону та інтенсивності, яка розгортається у часі.

У лінгвістичному аспекті під просодією розуміють складне поєднання мелодійних, динамічних та часових характеристик мовлення. В сучасній лінгвістиці просодію розуміють як додаткові музичні особливості мови, які не залежать від основної артикуляції (Г.М. Богомазов, О.А. Бризгунова, Л.В. Златоустова, Г.М. Іванова-Лук’янова, Н.Д. Свєтозарова, І.Г. Торсуєва, Н.В. Черемисіна-Еніколопова та ін.).

Дослідженнями в галузі спеціальної педагогіки та логопедії
виявлено, що за цілого ряду нозологічних форм інтелектуальних, сенсорних,
емоційно-вольових та мовленнєвих порушень просодична несформованість стає достатньо маніфестною.

У логопедії термін «просодичний» відноситься до позначення явищ висоти, тривалості, сили тощо. Згідно з визначенням В.І. Селівьорстова, «просодія» (prosodiуa – «наголос», «приспів») – 1) загальна назва для надсегментних якостей мови; 2) учення про принципи і засоби членування мовлення та поєднання таких розчленованих частин, як підвищення та пониження основного тону, розлади наголосів, відносне прискорення або уповільнення мовлення та розрив вимови.

Отже, проаналізувавши історичний аспект дослідження проблеми вивчення ПСМ у лінгвістичній, спеціальній психолого-педагогічній, науковій та методичній літературі, ми дійшли висновку про те, що система просодії є складним структурним комплексом компонентів, який виконує функції цілісного оформлення висловлювання (організації та членування).

Було встановлено, що розвиток мовленнєвої функції у дошкільному віці відбувається нерівномірно, і темпи оволодіння мовленням залежатимуть від умов виховання дітей у перші роки життя та стану їх нервової
системи (Л.О. Бадалян, О.М. Вінарська, Н.М. Всеволожська, Л.Т. Журба, Н.В. Манько, О.М. Мастюкова).

Ураховуючи те, що дослідники дотримуються різних думок про час та черговість становлення основних компонентів просодії, аналіз літератури з цього питання дозволив зробити висновок про те, що у старшому дошкільному віці просодична система в мовленні дітей без патології в цілому сформована, а використання просодичних конструкцій рідної мови наближається до еталонних моделей у дорослих.

У другому розділі – «Стан та особливості просодичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку з дизартрією» – представлено характеристику просодичної сторони мовлення (ПСМ) у дітей старшого дошкільного віку з дизартрією; розкрито методику та організацію констатувального етапу експерименту; визначено критерії та рівні розвитку компонентів просодичної сторони мовлення (КПСМ).

На констатувальному етапі дослідження було визначено такі завдання: здійснити логопедичне обстеження старших дошкільників із загальним недорозвитком мовлення (ЗНМ) та з дизартрією з метою уточнення форми дизартрії за локалізаційним принципом; визначити стан та особливості ПСМ у дошкільників із різним рівнем мовленнєвого розвитку (без порушень мовлення, із ЗНМ та з дизартрією); узагальнити одержані результати.

Власне констатувальний експеримент складався з трьох підетапів: орієнтовного, основного та заключного.

Орієнтовний включав два блоки: 1) вивчення анамнестичних даних дітей цієї нозології з метою виявлення різноманітних видів відхилень у пренатальному, натальному та постнатальному періодах; 2) комплексне логопедичне обстеження дітей із ЗНМ 5–6 років життя.

Основний підетап констатувального експерименту включав два блоки:
1) розробка та впровадження експериментальної методики обстеження
КПСМ дітей старшого дошкільного віку з дизартрією та без порушень мовленнєвого розвитку (норма); 2) логоритмічне обстеження дітей з порушенням мовленнєвого розвитку (дизартрією) обумовлене визначенням логопедичної ритміки як пропонованого засобу корекції.

Заключний підетап констатувального експерименту включав два блоки: 1) якісний та кількісний аналіз результатів обстеження КПСМ дітей старшого дошкільного віку без порушень мовлення та дітей із ЗНМ та дизартрією;
2) порівняльний аналіз результатів.

Під час розробки методики дослідження рівня мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку ми керувалися положенням про те, що всебічне уявлення про стан й особливості формування у дитини мовлення як засобу комунікації з оточуючими людьми можна одержати лише у процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу мовленнєвої діяльності дитини (Л.С. Виготський, Н.С. Жукова, Р.Є. Левіна, Є.Ф. Соботович, Л.Ф. Спірова, В.В. Тарасун, В.В. Тищенко, М.К. Шеремет).

До експерименту було залучено 102 дитини із ЗНМ (за психолого-педагогічною класифікацією) та дизартрією (за клінічною класифікацією) дошкільних закладів освіти комбінованого типу № 174, 193, 248 (м. Одеса), навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня –
дошкільний навчальний заклад № 34» (м. Суми), ясла – садок № 16 (м. Слов’янськ), спеціалізованого навчально-виховного комплексу № 26 «Перші кроки» (м. Полтава).

Результати аналізу одержаних даних дали змогу встановити ЗНМ І рівня розвитку. Дизартрія – 15 (14,83%) дітей; ЗНМ ІІ рівня розвитку. Дизартрія –
16 (15,85%) дітей; ЗНМ ІІ – ІІІ рівня. Дизартрія – 10 (9,92%) дітей; ЗНМ
ІІІ рівня. Дизартрія – 37 (35,54%) обстежуваних дітей; ФФНМ. Дизартрія –
24 (23,83%) дитини. До того ж, цій групі дітей були притаманні супутні порушення мовленнєвого розвитку, а саме: 18 (17,6%) дітей з дизартрією −
з неврозоподібною формою заїкання, 12 (11,8%) дітей − з невротичною
формою заїкання, 12 (11,8%) дітей мали логоневроз, алалічний синдром виявлений у 6 (5,9%) дітей із дизартрією.

На основі аналізу результатів логопедичного обстеження встановлено, що у дітей із дизартрією мали місце різні форми за місцем локалізації порушення: 64 (62,7%) дитини з псевдобульбарною формою дизартрії
(50 (78%) – за типом спастичності, 14 (22%) – паретичності) та 38 (37,3%) дітей із екстрапірамідною формою дизартрії (переважно спастичного типу). Також дані мовленнєві порушення старших дошкільників за ступенем тяжкості їх проявів було віднесено до легкого та середнього.

Під час проведення обробки медичних карт було встановлено, що
діти старшого дошкільного віку з дизартрією за клініко-психологічними висновками (дані психолого-медико-педагогічної комісії) поділяються на такі групи: діти з нормальним психофізичним розвитком – 23 (22,8%); діти з церебральним паралічем – 11 (10,5%); дизартрія в дітей з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД) – 16 (15,8%); у 27 (26,3%) дітей виявлено ЗПР; 2 (1,8%) – дітей з вадами інтелектуального розвитку легкого ступеня;
у 9 (8,8%) дітей зафіксовано затримку мовленнєвого розвитку (ЗМР).

Крім того, цій групі дітей притаманні комплексні порушення розвитку, а саме: дизартрія на тлі ДЦП та ЗПР – у 2 (1,8%) дітей; дизартрія як третинне порушення при ДЦП з олігофренією легкого ступеня – у 2 (1,8%) дітей; дизартрія на тлі ДЦП із ЗПР та ЗМР – у 3 (3,5%) дітей; дизартрія як третинне порушення при ММД із ЗПР – у 7 (7%) дітей.

Для визначення вікової норми розвитку КПСМ до констатувального етапу дослідження було залучено 54 дитини без порушень мовлення (БПМ) дошкільного закладу № 26 (м. Суми).

Для реалізації окреслених завдань на підставі теоретичного аналізу науково–методичної літератури та наших передбачень була розроблена методика діагностування рівнів розвитку КПСМ у дітей віком 5–6 років.

Відповідно до виділених у процесі дослідження компонентів ПСМ (фізіологічних, фонетичних, темпоритмічних, що мають тісний взаємозв’язок та забезпечують поетапний й безперервний процес розвитку просодичної сторони мовлення відповідно до вікових та мовленнєвих можливостей дітей), згідно методики дослідження рівнів розвитку ПСМ робота проводилася у таких напрямках: дослідження ЧОТ (частоти основного тону); темпової та ритмічної сторони мовлення; фонаційних ознак: тембру, сили голосу; вживання логічного наголосу; вживання пауз під час мовлення; дослідження мовленнєвого дихання.

Усі напрямки роботи передбачали серію завдань, вправ, ігор, що давали ґрунтовне уявлення про рівень розвитку кожного КПСМ. Стан розвитку КПСМ у дітей старшого дошкільного віку БПМ та дизартрією ми розглядали відповідно до п’яти рівнів (високий, достатній, середній, низький, початковий).