ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, представлено методологію та етапи роботи, визначено наукову новизну й практичне значення, наведено відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі „Наукові засади розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів” визначено лінгводидактичні, психологічні та психолінгвістичні засади розвитку мовленнєвої компетентності майбутнього лікаря: проаналізовано сутність понять „компетенція”, „компетентність”, „мовленнєва компетентність”; обґрунтовано сутнісні характеристики поняття „мовленнєва компетентність майбутнього лікаря”; з’ясовано складники досліджуваної компетентності; описано загальні й специфічні вміння й навички, що характеризують розвинену мовленнєву компетентність студента-медика.

На підставі аналізу наукових студій Т. Симоненко, І. Ґудзик, Т. Ладиженської, І. Зимньої, О. Біляєва, О. Горошкіної, Л. Мацько та ін. з’ясовано, що в науковій літературі немає однозначного тлумачення поняття „мовленнєва компетентність”. Це свідчить про різні підходи до його визначення. Тому виникла потреба уточнити сутність понять „компетентність”, „компетенція”, „мовленнєва компетентність”.

У результаті теоретичного осмислення та аналізу інтерпретацій досліджуваних понять, що належать Т. Симоненко, І. Ґудзик, А. Хуторському, Р. Мільруд та ін., поняття „компетентність” і „компетенція” розмежовано та диференційовано. Компетентність розглянуто як більш загальне поняття, а компетенцію – як його складник. Під компетентністю визначено особистісну характеристику студента, здатність, засновану на набутих ним знаннях, його життєвому та навчальному досвіді, цінностях і схильностях. Компетенція – вужче поняття, що характеризує синтез знань, умінь і здатностей, які дозволяють студентові успішно здійснювати певні функції.

Аналіз досліджень з лінгводидактики свідчить про характеристику мовленнєвої компетентності з різних позицій. На основі розглянутих визначень поняття „мовленнєва компетентність” зроблено висновок, що з огляду на складність, багатоаспектність поняття „компетентність”, а відтак і наявність різних підходів до його вивчення, не існує чіткого визначення терміна. У лінгводидактиці мовленнєву компетентність визначають як мовленнєву діяльність людини, спрямовану на сприймання та породження мовленнєвих висловлювань; як складник комунікативної компетентності; поняття може позначатися іншими термінами; є складовою мовної особистості як показник соціального стану людини та її індивідуальних особливостей. Отже, мовленнєва компетентність – це важлива інтегральна якість людини, що сприяє її соціалізації, виявляється в здатності та готовності до користування мовними засобами, закономірностями їх функціонування для побудови та розуміння мовленнєвих висловлювань.

Визначення поняття „мовленнєва компетентність майбутнього лікаря” залежить від розуміння ролі мовлення в професійній діяльності медиків. На основі визначених характеристик мовлення в професійній діяльності  мовленнєву компетентність майбутніх лікарів визначено як інтегральну якість студента-медика, що виявляється в загальній здатності та готовності до користування мовними засобами, закономірностями їх функціонування для побудови та розуміння мовленнєвого висловлювання в контексті професійної діяльності лікарів.

Учені виділяють різні складники мовленнєвої компетентності. Не вдаючись до дискусій, на основі досліджень Є. Бастрикової, О. Горошкіної, І. Зимньої, Д. Ізаренкова, С. Карамана, Л. Мацько, С. Ніколаєвої в структурі мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів виділено сформованість чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, читання, говоріння, письма, що забезпечують удосконалення вмінь і навичок користування мовними засобами для побудови та розуміння мовлення в майбутній професійній діяльності.

На основі аналізу визначень поняття „мовленнєва компетентність” та виділення в його структурі видів мовленнєвої діяльності, до складу яких належать мовленнєві вміння й навички, виокремлено складові мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.

Розвиткові мовленнєвої компетентності студентів – майбутніх лікарів – з погляду психології сприяє врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей, рівня пізнавальних можливостей, психічних процесів, інтересів, а також розуміння суті процесів, що лежать в основі мовленнєвої діяльності студентів-медиків.

Вік студентів (17-23 роки) психологи відносять до періоду юності. Проблемами цієї вікової категорії займалися Б. Ананьєв, І. Зимня, Ю. Кулюткіна, Е. Нікіреєва, П. Просецький, Є. Степанова, В. Якунін та ін. Період юнацтва розглянуто з точки зору головної  в цьому віці діяльності – навчально-професійної. І. Зимня називає цей період „студентським віком”. Студентові притаманна специфічна спрямованість пізнавальної та комунікативної активності на вирішення конкретних професійно орієнтованих завдань.

М. Гамезо, В. Герасимова, Г. Горєлова, Л. Орлова вважають, що найвищим ступенем сприймання соціального та професійного досвіду є саме вік від 18 до 25 років. Б. Ананьєв на основі власних досліджень стверджує, що лише в 14,2 % людей віком 18-35 років спостерігаються періоди застою в психічному розвитку, причому їх тривалість не перевищує 2-3 роки. Для переважної більшості – це вік інтенсивного розвитку. Аналіз літератури з вікової психології засвідчив достатньо високий рівень пізнавальних можливостей у віці 17-23 роки. Визначено, що викладачам необхідно враховувати це в організації навчального процесу й правильно спрямовувати розвиток пізнавальної діяльності студентів, щоб інтелектуальний розвиток міг вийти на якісно новий рівень, який пов’язаний з розвитком творчих здібностей і виявлятися не тільки в засвоєнні інформації, а й в інтелектуальній ініціативі та створенні чогось нового (здатність побачити проблему та знайти шляхи її вирішення).

З погляду вчених-психологів розвиток мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів ґрунтується на дослідженнях мовленнєвої діяльності. Вивчення процесів мовлення як діяльності дає змогу визначити шляхи та закономірності розвитку мовленнєвих умінь і навичок. Мовленнєву діяльність у психології розглядають В. Бєлянін, Л. Виготський, І. Гальперін, О. Гойхман, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв, А. Лурія, А. Маркова, І. Синиця, О. Шахнарович та ін.

Щоб розкрити основні особливості мовленнєвої діяльності студентів – майбутніх медиків, – визначено характер психічних процесів, що лежать в основі породження й сприймання висловлювання. Розглянуті та окреслені етапи створення та сприймання мовленнєвого висловлювання дають змогу зрозуміти суть процесів оволодіння мовленням, спрямовують на врахування цих психологічних чинників у процесі розвитку мовленнєвих умінь і навичок студентів – майбутніх медиків.

Сучасна лінгводидактика спрямовує на навчання діяльності спілкування, на створення таких умов на заняттях, які сприяли б бажанню висловлюватися, взаємодіяти зі співрозмовником (слухачем, читачем), впливати на нього. У працях С. Карамана зазначено, що успішне формування мовленнєвих умінь можливе лише за умови систематичної та цілеспрямованої роботи, постійної уваги до всіх аспектів навчання. Завдання комунікативної спрямованості професійної освіти реалізуються під впливом теоретичних основ методики рідної мови. Аналіз досліджень з педагогіки вищої школи та методики викладання мови у ВНЗ дав підстави стверджувати, що лінгводидактичними засадами розвитку мовленнєвої компетентності студентів є врахування закономірностей і принципів навчання мови у ВНЗ та доцільний вибір форм, методів, прийомів і засобів навчання.

Закономірності та принципи розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів сприяють ефективній організації навчального процесу та дозволяють визначити й реалізувати зміст розвитку мовленнєвої компетентності студентів-медиків і створити відповідну методику.

Адекватні змісту навчання методи дають змогу вдосконалити мовні знання в студентів, розвивати їхні комунікативно-мовленнєві вміння й навички, дозволяють продуктивно керувати пізнавальною діяльністю студентів і реалізовувати освітню, виховну, розвивальну, мотиваційну, контрольно-корекційну функції навчання в умовах вищого навчального закладу. Процес розвитку мовленнєвої компетентності ґрунтується на прийомах мислительної діяльності студентів та на специфічних прийомах. Оптимальним є продумане використання дидактичного матеріалу, наочності та технічних засобів. Зазначені лінгводидактичні засади сприяють розвиткові спеціальних умінь і навичок, характерних для комунікації в галузі медицини.

Узагальнення наукових даних з психології, педагогіки, методики викладання української мови стали теоретичною основою для створення експериментальної методики розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.

У другому розділі „Теорія й практика розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів” проаналізовано практику розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів; розроблено критерії аналізу мовленнєвих умінь і навичок майбутніх лікарів; на основі констатувального зрізу виявлено рівні сформованості мовленнєвої компетентності в студентів-медиків; визначено лінгводидактичні умови розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.

Аналіз науково-методичного забезпечення викладання курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” у ВНЗ медичного профілю засвідчив недостатній рівень розробленості окресленої проблеми.  

Анкетування та індивідуальні бесіди з викладачами мови засвідчили, що розвиткові мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів приділено недостатньо уваги. Це виявляється в неналежному володінні викладачами методикою розвитку мовленнєвих умінь і навичок студентів; відсутності системи вправ і завдань, спрямованих на розвиток умінь і навичок вільного володіння мовленням у майбутній професійній діяльності; недостатній ефективності  вправ і завдань; застосуванні одноманітних методів і прийомів, що не спрямовані на мовленнєвий розвиток студентів; недоцільному використанні дидактичного матеріалу на заняттях; обмеженому використанні засобів наочності й технічних засобів навчання. У процесі спілкування з викладачами було виявлено розуміння необхідності розвивати мовленнєву компетентність у майбутніх лікарів. Викладачі мови медичних ВНЗ наголошують, що розвиток мовленнєвих умінь і навичок – це першочергове завдання, оскільки спілкування є важливим „інструментом” у професійній діяльності лікарів. Викладачі відносять комунікативні навички до професійно-творчих, які виявляються в умінні вести діалог із хворим, колегами-лікарями, регулювати конфліктні ситуації, вести ділові бесіди, знати мовленнєвий етикет, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, переконувати, доводити власну точку зору. У процесі викладання мови викладачі доцільно використовують завдання, спрямовані на розвиток умінь і навичок перекладати професійно орієнтовані тексти, вживати власне українську лексику, сприймати й створювати висловлювання різних стилів.  

 Опитування студентів засвідчило низький рівень їхньої теоретичної підготовки для подальшого розвитку мовленнєвих умінь і навичок.

Для створення методики розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів необхідно було визначити фактичний рівень мовленнєвої підготовки студентів – майбутніх лікарів. Для проведення діагностичного етапу було обрано текст  та дібрано завдання до нього, щоб визначити рівень володіння рецептивними та продуктивними видами мовленнєвої діяльності.

На основі перевірки та аналізу зрізових робіт було визначено рівні (високий, достатній, середній, низький) сформованості умінь і навичок володіння видами мовленнєвої діяльності майбутніх лікарів. Рівні сформовано за такими критеріями: володіння уміннями й навичками сприймати та глибоко усвідомлювати прослухане висловлювання; сформованість умінь і навичок установлювати смислові зв’язки між мовними одиницями тексту, розуміти текст як завершений мовленнєвий твір; рівень умінь і навичок підпорядковувати висловлювання темі й меті, надавати певного стилістичного забарвлення, добирати потрібні мовні засоби для оформлення висловлювання; комунікативно доцільно використовувати мовні одиниці всіх рівнів; грамотно оформляти писемне мовлення.

Високий рівень володіння мовленнєвими вміннями й навичками засвідчили 18 % студентів. Вони глибоко усвідомлюють сприйняті висловлювання й розуміють їх як завершені мовленнєві твори. У власному мовленні студенти з високим рівнем мовно-комунікативних умінь викладають основні положення в логічній послідовності з дотриманням правил побудови тексту; вдало відбирають мовні засоби та грамотно оформляють їх у писемному мовленні.

Достатній рівень мовленнєвих умінь і навичок показали 24 % студентів. Студенти цієї групи розуміють і сприймають тексти як завершені твори. Під час створення мовленнєвих висловлювань студенти-медики  орієнтуються в темі й меті майбутнього висловлювання та будують текст за планом відповідно до норм побудови тексту; доцільно використовують мовні засоби, припускаються помилок у вживанні слів літературної мови. 

Середній рівень володіння мовленнєвою компетентністю мають 40 % студентів-медиків. Ці студенти з незначними помилками розуміють мовленнєві висловлювання, неточно тлумачать слова із текстів; у процесі створення висловлювань осмислюють тему та мету майбутнього тексту, але допускають смислові розриви; помиляються у використанні граматичних синонімів та слів з переносним значенням, у вживанні слів літературної мови, порушують орфографічні норми.

Низький рівень мовленнєвих умінь і навичок виявили 18 % студентів. Ця категорія студентів частково правильно, епізодично розуміє сприйняте мовлення, припускається помилок у тлумаченні слів. Під час створення власних висловлювань студенти неточно визначають тему й головну думку тексту, безсистемно викладають зміст, не дотримуються правил побудови тексту; порушують стильову єдність тексту, неправильно використовують мовні одиниці всіх рівнів та неграмотно оформляють писемне мовлення.

На констатувальному етапі дослідженням установлено перевагу (40 %) середнього рівня володіння мовленнєвими вміннями й навичками студентами-медиками. Студенти продемонстрували недостатній рівень володіння вміннями й навичками адекватно сприймати мовленнєві висловлювання, чітко визначати значення слів та встановлювати смислові зв’язки між одиницями тексту. Такий стан розвитку мовленнєвої компетентності засвідчує, що фактичний рівень мовленнєвих умінь і навичок студентів потребує розробки, упровадження та експериментальної перевірки методики розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.

Виявлення  та аналіз помилок і недоліків, допущених студентами під час констатувального експерименту, дали змогу з’ясувати оптимальні організаційно-педагогічні умови підвищення ефективності розвитку мовленнєвої компетентності студентів-медиків. До них віднесено: посилення комунікативної підготовки шляхом залучення студентів до всіх видів мовленнєвої діяльності, збагачення словникового запасу студентів-медиків термінологічною лексикою на основі професійно орієнтованих текстів та фахових словників, система роботи над удосконаленням культури професійного мовлення майбутніх лікарів, риторизація процесу навчання майбутніх медиків.

                У третьому розділі „Методика розвитку мовленнєвої компетентності студентів – майбутніх лікарів та її експериментальна перевірка” з’ясовано зміст, мету, завдання дослідної роботи; розроблено програму; визначено технологічні етапи експериментального навчання; описано й проаналізовано хід і результати формувального та контрольного експерименту; доведено ефективність упровадження створеної методики.

Мета експериментального дослідження полягала в розробці, упровадженні й експериментальній перевірці методики розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів протягом навчання в медичному закладі ІV рівня акредитації та перевірці її ефективності.

Згідно з поставленими завданнями було розроблено програму експерименту. Її зміст включав матеріал, що поглиблював знання студентів з основних мовних понять, удосконалював їхні правописні й орфоепічні вміння й навички, знайомив з основами риторичної майстерності й культури професійного спілкування, правилами професійної етики лікаря, забезпечував оволодіння фаховою термінологією, передбачав вироблення навичок контролю й самоконтролю за власним мовленням. Програма реалізовувалася за трьома технологічними етапами, відповідно до кожного з яких було сформульовано мету, визначено завдання, очікуваний результат, відібрано адекватні їм методи, прийоми, засоби й форми навчання.

Метою першого етапу – поглиблювально-мовленнєвого – стало поглиблення мовних та правописних умінь і навичок студентів, їхніх знань з основ риторики, основ мовленнєвої комунікації та взаємопов’язана реалізація всіх видів мовленнєвої діяльності.

Другий етап – мовленнєво-професійний – спрямований на вироблення сталих мовленнєвих умінь і навичок під час засвоєння соціально-гуманітарних та професійно орієнтованих дисциплін шляхом використання міжпредметних зв’язків, що у свою чергу сприятиме ефективному розвиткові мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.

Під час третього етапу – узагальнювально-корекційного – здійснювалися узагальнення й корекція набутих мовленнєвих умінь і навичок та  перевірка розвитку мовленнєвої компетентності майбутніх лікарів.