ПЕРСОНІФІКАЦІЯ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У КОМП’ЮТЕРНО-ОРІЄНТОВАНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його наукову новизну та практичне значення, наведено дані про особистий внесок, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Інформаційні технології в системі вищої професійної освіти» – розкрито основні тенденції розвитку сучасної освітньої ситуації; показано роль університетів як стратегічного засобу розвитку суспільства, їх інтелектуальну і соціальну місії; визначено й обґрунтовано підходи до дослідження інформаційних технологій персоніфікації.

З’ясовано, що постіндустріальна стадія цивілізаційного розвитку, в яку людство вступило на рубежі тисячоліть, характеризується активним реформуванням освіти, яка забезпечує накопичення, трансформацію і відтворення матеріально-практичного, пізнавального і духовно-етичного досвіду поколінь.

Визначено, що вища освіта є важливим соціальним, історично-сформованим інститутом, який відповідає за накопичення і відтворення наукових та професійних знань. Її значущість у формуванні суспільства підтверджується світовим досвідом. Стратегічна доктрина прогресу промислово-розвинених країн світу спирається на концепцію всесвітнього розвитку людського потенціалу, а система освіти сприяє цьому значною мірою. За її рахунок економічно-розвинені країни світу отримують приблизно до 40 % приросту валового національного прибутку. Країни Східної Азії (Японія, Південна Корея, Таїланд, Малайзія та ін.), сконцентрувавши засоби в системі освіти, всього за 10-15 років змогли наблизитися до рівня промислово-розвинених країн. В останні десятиліття в багатьох країнах зміцнюють розуміння того, що пріоритетне положення освіти є причиною добробуту народів і могутності держав.

Міжнародна комісія з питань освіти для ХХІ ст. сформулювала рекомендації для розробки оптимальних національних концепцій. Основна їх думка пов’язана з уявленням про те, що людина впродовж всього життя перебуває в стані становлення, а значить, і свій потенціал може реалізувати тільки в ході безперервної освіти – постійного пізнання нового і актуалізації вже наявного досвіду. Тільки при такому підході, що виводить освіту за рамки традиційних інституційних обмежень, вдасться виявити її справжню суть і створити передумови для реалізації важливих культуро-творчих функцій.

Система дій з реформування освіти в Україні визначена концепцією державної політики та передбачає перехід до багаторівневої структури, яка забезпечує спадкоємність, наступність освітніх структур, своєчасно реагує на потреби в сфері освіти, відкриваючи можливість диференційованого підходу до процесу навчання студентів і підготовки висококваліфікованих кадрів.

Зазначена система, по-перше, створює умови для реалізації різних освітньо-професійних програм, відповідних різним освітнім потребам особистості; по-друге, дозволяє зробити державні витрати на освіту адекватними реальним потребам у фахівцях.

У зв‘язку з цим змінюється і роль класичних багатопрофільних універси­тетів, які можна охарактеризувати таким чином:

–     університет – центр науки, який створює умови для проведення теоретичних і прикладних досліджень, а отже створює нове знання;

–     університет – центр підготовки людей до наукової або високопрофе-сійної діяльності, що поєднує новітні знання і навички з програмами та змістом освіти, що знаходяться в процесі постійної адаптації до потреб економіки;

–     університет – центр навчання для дорослих – створює умови для задоволення індивідуального прагнення особистості до пізнання і орієнтований на зміну спеціальностей, тобто професійну перепідготовку дорослих за допомогою заочної форми навчання;

–     університет – центр культури, який створює умови для пізнання у всіх сферах культурного життя;

–     університет – центр глобальних інформаційних і телекомунікаційних технологій;

–     університет – основний партнер в сфері міжнародної співпраці, який дозволяє забезпечити обмін викладачів і студентів, розповсюдження найбільш досконалих методів навчання.

У такому вигляді університет знову набуде своєї початкової інтелектуальної і соціальної місії як гаранта універсальних цінностей і культурної спадщини, покликаного стати регіональним академічним і науковим центром, потенціал якого буде рости за рахунок інтенсивного збільшення висококваліфікованих фахівців і науково-педагогічних кадрів (докторів наук, професорів), очікуваного природного, могутнього сплеску ефективності наукових досліджень на стику різних наук, неможливого в умовах галузевого і досить вузького спеціалізованого ВНЗ.

У пошуках підходів до інформаційних технологій персоніфікації в системі вищої професійної освіти ми спиралися на сучасні філософські концепції розвитку особистості, сукупність теоретичних положень, що описують людину як суб’єкта пізнання, праці і спілкування та розкривають способи впливу на активізацію і прояв її сутнісних сил.

У процесі дослідження нами виокремлено такі підходи: системний (при­пускає виявлення не окремих сторін об’єкту, що вивчається, а його інтег­ральних, системоутворювальних характеристик); синергетичний (проголошує рівність студента з викладачем, дає можливість побачити і реально врахувати неоднолінійність, незапрограмованість як розвитку особистості студента у вищому навчальному закладі, так і неоднозначність самих педагогічних дій); культурологічний (надає можливість студентові самовизначитись в культурі, способі життєдіяльності людини, що виражає як і родову специфіку, так і знання про конкретні форми культурної діяльності, теоретичне і практичне освоєння яких забезпечує необхідний рівень професійно-особистісної культури фахівця); аксіологічний (враховує механізм спадкоємності, заснований на здатності особистості до об’єктивізації сутнісних сил як при введенні вже наявних цінностей через їх виявлення, інтерпретацію й оцінку, так і в створенні на їх основі якісно нових, що виявляються в постановці і реалізації цілей професійної діяльності); особистісно-діяльнісний (відкриває шлях до феноменології персоніфікації в системі вищої професійної освіти; передбачає послідовне включення студентів у різноманітні варіативні види навчальної діяльності, що дає можливість засвоювати нові знання, вивчати іноземну мову з якісних автентичних джерел, а також дозволяє застосування здобутих знань на практиці, в навчальних завданнях та проблемних ситуаціях, у спілкування з іноземними студентами та викладачами); інтерактивний (проголошує постійну взаємодію всіх учасників навчального процесу, яка відбувається на основі співробітництва, співпраці, спілкування та взаємодопомоги).

У другому розділі – «Персоніфікація навчання студентів філологічних спеціальностей як складова інформаційних освітніх технологій» – визначе-но сутнісні і змістові характеристики інформаційних освітніх технологій; узагальнено основні риси  інформаційного суспільства; через пізнавальний процес наведено характеристику інформатизації; виявлено багатоплановість і можливості інформаційних технологій у навчанні; запропоновано визначення поняття «персоніфікація навчання»; показано особливості персоніфікації навчання.

Відмінною рисою сучасного етапу світового розвитку цивілізації є переміщення центру тяжіння в суспільному розподілі праці зі сфери матеріального виробництва в сферу отримання, переробки, передачі, зберігання і використання інформації.

За цих умов динамічно повинен збільшуватись обсяг знань. Їх відсутність стає непереборною перешкодою розвитку суспільства. У цих умовах інформація перетворюється на найбільш цінний продукт і основний товар, сумарна вартість якого починає поступово наближатися до вартості продуктів матеріального виробництва.

У процесі дослідження виділено основні риси сучасного інформаційного суспільства: 1) інформаційне суспільство характеризується випереджаючим розвитком знань, перш за все наукових, як вищої, найбільш цінної форми всього гігантського обсягу інформації; 2) провідними системними складовими інформаційної революції є такі взаємопов’язані процеси: електронізація, комп’ютеризація, медіатизація, інформатизація; 3) інформаційна технологія володіє культурогенною, гносиогенною, соціогенною та креативною функціями.

Інформатизація як пізнавальний процес полягає у формуванні, відособленні і підтримці цілісної інформаційної моделі світу, що дозволяє суспільству здійснювати попереднє динамічне регулювання свого розвитку на всіх рівнях активності – від індивідуальної діяльності до загальнолюдських інститутів.

Доведено, що потенціал інформаційних технологій в освіті виявляється багатопланово і містить такі можливості:

-     вдосконалення методології і стратегії відбору змісту професійної освіти, внесення змін у навчання традиційних дисциплін;

-     підвищення ефективності навчання, його персоніфікації і диференціації, організації нових форм взаємодії у процесі навчання, зміни змісту і характеру діяльності студента та викладача;

-     модернізація механізмів управління системою освіти, навчальним процесом, його планування, організації контролю.

Провідною ланкою процесу інформатизації освіти виступає зміна його цілей і змісту, який здійснюється за декількома напрямами. Перший напрям пов’язаний зі становленням навчальних дисциплін, що забезпечують професійну підготовку студентів; другий – з широким використанням засобів інформатизації, застосування яких стає нормою у всіх сферах людської діяльності; третій – з глибоким впливом інформатизації на мету навчання.

До основних принципів, на яких базуються інформаційні технології, відносяться принцип науковості, доступності, наочності, систематичності і послідовності, персоніфікації, відповідності глибини і повноти змісту, максимальної самостійності.

Зростаючі темпи і масштаби візуалізації знань, планетарний характер їх змін дають змогу говорити про новий глобальний феномен – поступовий перехід від «текстової цивілізації» до цивілізації «зображень» та «екранної культури».

Нині у вищих навчальних закладах широко розповсюдженні розробки різних автономних робочих місць (АРМ): «Навчальна частина», «Деканат» та ін. Дублювання однієї і тієї ж інформації на різних комп’ютерах створили проблеми з її ідентифікацією, що призводило до нераціонального використання дискового простору. Несвоєчасна передача інформації з однієї системи в іншу за допомогою зовнішніх носіїв не забезпечує ідентичності інформації.

Для надійного забезпечення навчального процесу оперативною інформацією, її достовірності й ідентичності нами було створено єдиний інформаційний простір, що працює в режимі реального часу і оснащений мережевими технологіями. Основні інформаційні джерела і потоки у вищому навчальному закладі наведено на рисунку 1.

Визначено, що персоніфікація навчання – це процес уособлення освітньої діяльності та послуг, надання їм особистісної спрямованості, опори на виявлення і актуалізацію внутрішніх особистісних сил і ресурсів особистості студента.

Персоніфікацію навчання студентів розглядаємо як відкриту, багатофунк-ціональну систему, що включає структурні утворення, має власну організацію, яка вибірково взаємодіє з оточуючим середовищем і володіє інтеграційними властивостями цілого, що не зводиться до властивостей окремих частин.

Персоніфікація навчання сприяє гнучкості, конкурентоздатності та оперативності вищої школи; забезпеченню високої кваліфікації працівників, підвищенню якості інтелектуальної праці.

Особливість персоніфікації процесу навчання визначається зверненням до внутрішніх сил особистості, завдяки чому цей процес стає могутнім чинником професійно-особистісного розвитку студентів, актуалізації їх внутрішніх потенційних можливостей і потреб, формує мотивацію до навчання та саморозвитку.