ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ 6-7 КЛАСІВ ВМІНЬ ПРАЦЮВАТИ З ПІДРУЧНИКОМ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито методологічні засади та методи дослідницької роботи, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведені дані про апробацію та впровадження результатів у практику.

У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні основи дослідження» розкрито термінологічно-понятійний апарат дослідження, висвітлено стан проблеми формування вмінь працювати з підручником історії у методичній літературі, обґрунтовано методичні умови формування вмінь працювати з підручником в учнів 6-7 класів у процесі навчання історії.

Проведене теоретичне дослідження проблеми формування в учнів 6-7 класів загальноосвітньої школи вмінь працювати з підручником у процесі навчання історії дає підстави стверджувати, що навчання історії як важлива ланка загальноосвітньої підготовки учнів покликана розвивати здібності дітей, створювати умови для їх самореалізації у різних видах діяльності, повноцінного оволодіння пізнавальними уміннями та навичками, серед яких провідними є уміння працювати з підручником.

У психолого-педагогічній літературі уміння визначається як готовність особистості на основі знань і навичок виконувати діяльність, що складається з упорядкованого ряду розумових і практичних дій - прийомів навчально-пізнавальної діяльності, спрямованих на досягнення усвідомленої мети. Уміння учня свідчать про ступінь оволодіння ним прийомами навчально-пізнавальної діяльності. Ознакою сформованого вміння, на думку вчених, є здатність учнів переносити відомі їм предметні або розумові дії (прийоми) у нову ситуацію, вибирати й використовувати адекватні прийоми для розв’язання оригінальних задач. Формування умінь учнів є спеціально організованим процесом.

Отже, під вихідним поняттям дослідження «пізнавальні вміння» розуміємо здатність учня - суб'єкта пізнання на основі засвоєних способів і алгоритмів послідовно виконувати предметні чи розумові дії - прийоми, спрямовані на досягнення мети навчання як у стандартних, так і в нових ситуаціях. Пізнавальні вміння виступають засобом формування знань, особистісних суджень і мотивованого ставлення до об’єкта пізнання - навчального історичного змісту. Вони, як складні структурні утворення, містять у собі: знання способів пізнавальної діяльності, алгоритму виконання відповідний навчальних дій (їх зміст і послідовність); елементів творчого досвіду (вирішення проблем, знаходження оригінальних способів виконання дій тощо), а тому є прогнозованим результатом цілеспрямованого мотивованого навчання. Отже, у структурі пізнавальних умінь виділяємо когнітивний, процесуальний та мотиваційний компоненти. Пізнавальні вміння, пов’язані з опрацюванням підручника з історії є окремою групою.

Теоретичний аналіз дозволяє стверджувати, що у процесі навчання історії у 6-7 класах підручник виконує функції носія історичної інформації, засобу засвоєння учнями знань і умінь, організації їх навчально-пізнавальної діяльності та формування предметної компетентності. Виходячи з цього, уміння працювати з підручником історії - це вид пізнавальних умінь, який характеризується здатністю учня на основі опрацювання текстового та позатекстового компонентів навчальної книги застосовувати відповідні навчальні дії  й самостійно засвоювати історичний зміст, досягаючи  мети навчання. З одного боку, вони є важливим результатом процесу навчального пізнання, а з іншого - виступають підвалинами для набуття учнями як предметної, так і ключових компетентностей.

Здійснений у дисертації аналіз положень педагогічної та методичної науки свідчить, що серед цих умінь найважливішими є логічні: спроможність аналізувати відповідну інформацію, що надає підручник, синтезувати її, виділяти головні ідеї в його текстовому компоненті, зіставляти та порівнювати однотипні явища, інформацію підручника з інформацією інших джерел, оцінювати висвітлені у навчальній книзі окремі факти, події, формулювати нескладні висновки та узагальнення, будувати доказ чи спростування, давати визначення понять, визначати головне та другорядне, аналізувати таблиці та схеми підручника, будуючи відповідь на їх основі, виділяти сутнісні ознаки історичних явищ, пояснювати історичні факти, процеси; мовленнєві: спроможність самостійно будувати відповідь, використовуючи підручник як основне джерело інформації, писати коротке оповідання про подію,  складати оповідання (письмово або усно) за ілюстрацією або картиною, що вміщені у навчальній книзі, готувати повідомлення і доповіді та виступати перед однокласниками, брати участь у дискусії, аргументуючи власну позицію з посиланням на джерело в підручнику, складати різні типи планів, складати розповідь на їх основі; хронологічні: спроможність на основі тексту, діаграм, хронологічних та синхроністичних таблиць відповідних пізнавальних завдань підручника,  визначати дати і хронологічні межі подій, співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям, дати подій з певним періодом історії, правильно користуватися лінією часу, встановлювати послідовність та синхронність історичних подій, складати відповідні таблиці, синхронізувати події історії України та всесвітньої історії, виділяти сутнісні ознаки історичного періоду; картографічні: спроможність на основі карт і картосхем підручника визначати географічне положення країни, показувати на карті місця історичних подій, читати історичну карту, використовувати знання легенди карти як джерело інформації для характеристики історичних подій, явищ, процесів; спеціальні: спроможність самостійно здобувати навчальну інформацію з тексту та позатекстових компонентів підручника історії, аналізувати нескладні та адаптовані джерела історичної інформації, визначати, застосовувати історичні поняття, що наведені в підручнику, конкретизуючи їх на прикладах; на основі текстового і позатекстового компонентів підручника розповідати про історичні події і явища, описувати їх, давати історичну характеристику видатним діячам, формулювати власну оцінку історичних подій і діяльності історичних осіб, визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ і подій, висловлювати власну точку зору щодо опрацьованої історичної інформації, наданої у підручнику, й обґрунтовувати її. 

Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання історії багатогранна. По-перше, їх формування є одним із важливих завдань шкільної освіти взагалі та історичної, зокрема, оскільки на цій основі відбувається розвиток і вдосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їх індивідуальність. По-друге, пізнавальні уміння – органічна частина змісту освіти, який опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По-третє, пізнавальні уміння – це засіб формування знань, особистісних суджень і мотивованого ставлення до об’єкта пізнання (в нашому випадку - до навчального історичного змісту). По-четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання. І, нарешті, пізнавальні уміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання.

Проведені дослідження дозволили визначити у структурі досліджуваних умінь  складові: когнітивну – знання про способи пізнавальної діяльності з текстовим та позатекстовим компонентами підручника, процесуальну – досвід застосування способів опрацювання навчального змісту підручника у процесі організованої вчителем пізнавальної діяльності та мотиваційну – ставлення учня до навчальної роботи з підручником на уроках та в позаурочний час. Рівень розвитку цих складових можна розглядати як критерії-показники сформованості у учнів основної школи вміння працювати з підручником у процесі навчання історії.

Історіографічний аналіз літератури з проблеми показує, що у методиці навчання історії в Російській імперії в ХІХ – на початку ХХ ст. основними формами і прийомами навчальної діяльності було багаторазове повторення матеріалу, заучування тексту підручника, читання і переказ підручника, відповідь на контрольні запитання. Його основою було  репродуктивне навчання. Нові методи та прийоми роботи з підручником: реальний, груповий, метод документації, метод запитань та ін., не стали масовими, оскільки цей процес, як і еволюційний розвиток освіти, був перерваний соціальними потрясіннями 1917–1920 рр.

На початку 20–х рр. ХХ ст. в радянській педагогіці було здійснено спроби функціонування системи освіти за комплексними програмами. Історія, як окремий предмет, перестала існувати, а отже, проблема формування вмінь працювати з підручником втратила актуальність. У 30–40–х ХХ ст. методика навчання історії розглядала підручник як засіб закріплення в пам’яті учня історичного матеріалу, що вивчався на уроці. Це призвело до відродження чисто вербальних, книжково-словесних, пояснювально-ілюстративних (в найбільш догматичному їх розумінні) методів викладання, що існували колись, та різкого зниження пізнавальної активності й самостійності учнів. Основними прийомами організації навчальної роботи з підручником вважалися: коментоване читання, виконання пізнавальних завдань до фрагментів тексту відтворювального характеру, стислий переказ прочитаного та почутого від учителя на уроці. У зв’язку з тим, основними вміннями, що формувалися в учнів, були вміння заучувати основний зміст тексту, конспектувати, складати прості та складні плани, усно чи письмово робити переказ тощо.

У 50–80–х роках відбувався перехід до більш активної моделі навчання, а отже, з’явилася можливість формувати вміння учнів у процесі навчання історії: аналізувати зміст навчального тексту, фрагментів документів та ілюстрацій, порівнювати історичні події, явища, процеси, що містяться у підручнику, робити висновки, називати відповідні факти на їх підтвердження тощо. Радянська дидактика та методика розглядали підручник як нормативний документ, що визначав коло знань (понять, закономірностей, основних фактів і т.п.), які мали складати зміст навчання, приблизні параметри глибини розкриття цих знань.

З 1980 до початку 90-х рр. ХХ ст. перелік основних умінь був обов'язковим компонентом змісту історичної освіти. У роботі з підручником зверталась увага на формування трьох груп умінь: а) локалізувати і співвідносити історичні події та процеси у часі і просторі; б) аналізувати, узагальнювати, оцінювати, порівнювати історичні події та явища; в) самостійно здобувати знання з допомогою підручника та інших джерел інформації як книг для читання, хрестоматій, енциклопедій, наочних посібників тощо для узагальненого викладу матеріалу, для характеристики історичних явищ, видатних діячів, пам’яток культури.

У процесі дослідження було засвідчено, що для забезпечення ефективності процесу формування в учнів 6-7 класів умінь працювати з підручником у процесі навчання історії необхідно дотримуватись певної системи методичних умов. У загальному визначенні поняття «педагогічні умови» - це обставини педагогічного процесу, які виступають результатом цілеспрямованого відбору, конструювання і використання елементів змісту, методів і прийомів, а також організованих форм навчання для досягнення поставлених цілей. Методичні умови – сукупність обставин, засобів, які сприяють організації ефективної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання історії. 

Проведений теоретичний аналіз дозволяє стверджувати, що формування умінь учнів 6-7 класів у процесі роботи з підручником історії буде ефективним, якщо вчитель: систематично забезпечує мотивацію пізнавальної діяльності учнів; враховує вікові та індивідуальні особливості учнів; активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів, відбираючи методичні прийомів роботи з підручником, адекватні як цілям конкретного уроку, так і навчання історії в цілому.

У другому розділі «Організація формування в учнів 6-7 класів умінь працювати з підручником у процесі навчання історії» висвітлено стан проблеми в масовій практиці навчання історії учнів 6-7 класів загальноосвітньої школи, описано методику формування вмінь учнів  працювати з підручником у процесі навчання історії, охарактеризовано хід і результати експериментального навчання.

 Аналіз стану організації роботи з підручником у процесі навчання історії у 6-7 класах загальноосвітньої школи дав змогу виявити певні прогалини у вирішенні означеної проблеми. Вивчення сучасної практики організації роботи учнів з навчальною книгою як на уроках історії, так і в позаурочний час дає підстави стверджувати, що у загальноосвітніх школах у процесі навчання історії учнів 6-7 класів відсутня цілеспрямована, системна робота з підручником, спрямована на формування у них досліджуваних умінь. Учителями лише частково використовуються можливості шкільного підручника для формування та розвитку пізнавальних умінь учнів, а також їх історичної компетентності.

За результатами проведених констатувальних досліджень, значна кількість учителів не володіє відповідними методиками роботи з підручником, розглядаючи його виключно як засіб отримання знань учнями і залишаючи поза увагою розвивальний та виховний потенціал навчальної книги з історії. Ще одним чинником негативного впливу на процес формування умінь учнів 6-7 класів працювати з підручником історії є використання учителями переважно репродуктивних методів організації роботи з підручником, а також  традиційного навчання, спрямованого на передачу предметних знань, що ґрунтується на знаннєвому підході до організації навчального процесу. Унеможливлює ефективну роботу з навчальною книгою і певна методична недосконалість окремих підручників.

У процесі констатувальних досліджень з метою вивчення можливостей для ефективної організації пізнавальної діяльності школярів з підручником на уроках історії було проведено аналіз чинних підручників з предмета за такими критеріями: цільове спрямування підручника, особливості його структури та основних (текстового та позатекстового) компонентів, подання інформації (загальне бачення історичного процесу, моно – або поліконцептуальність, монологічність або діалогічність викладу тощо), орієнтованість на оволодіння учнями уміннями пізнавальної діяльності.

Описаний та проаналізований досвід створення підручників з історії для 6-7 класів за роки незалежності дає змогу стверджувати, що, незважаючи на окремі недоліки, вони в цілому надають певні можливості для формування в учнів досліджуваних у цій роботі вмінь. Сучасні навчальні книги з історії для 6-7 класів, незважаючи на певну методичну та методологічну недосконалість,  розширюють спектр можливостей вчителя для активізації пізнавальної діяльності учнів. Що стосується основних недоліків навчальних книг, серед них головним є недосконалість апарату організації засвоєння знань – одного з основних структурних компонентів підручників: необхідним є значне збільшення кількості різнорівневих завдань, які роблять можливим індивідуально підходити до організації засвоєння та оцінювання знань учнів, творчих завдань, що передбачають застосування знань у нових, нестандартних ситуаціях, з елементами пошукової й дослідницької діяльності і дають змогу проявити здібності талановитим дітям, завдань, що спрямовані на систематичне повторення основних тем кожного конкретного курсу, тестових завдань для організації контролю та самоконтролю знань учнів.

Свідчення недостатньо ефективного формування вмінь учнів працювати з підручником у сучасній масовій практиці школи були виявлений у процесі констатувальних досліджень. Зокрема, недостатній рівень володіння школярами знаннями про способи пізнавальної діяльності з текстовим та позатекстовим компонентами підручника, а також відсутність досвіду і мотивів до застосування спеціальних способів творчого опрацювання навчального змісту підручника у процесі організованої вчителем самостійної пізнавальної діяльності тощо.

Метою формувального етапу експерименту стала перевірка ефективності розробленої нами методики організації роботи вчителів із формування в учнів 6-7 класів умінь працювати з підручником у процесі навчання історії. Підготовка до формувального етапу експерименту включала: відбір навчальних закладів, навчання вчителів, зокрема презентація мети експерименту, методики організації навчання, визначення навчальних можливостей учнів, календарне планування проведення експериментальних уроків, експериментальні зрізи навчальних досягнень учнів, підготовку рекомендацій для вчителів з експериментальних уроків та забезпечення ними вчителів, розробку пізнавальних завдань, вправ, необхідних для формування та перевірки в учнів 6-7 класів рівня опанування вміннями працювати з підручником у процесі навчання історії, проведення відповідного моніторингу для перевірки результатів експерименту.

Для експериментального навчання було відібрано навчальні теми за чинною програмою з історії 6-7 класів, які, по-перше, давали можливість за навчальним змістом підвищувати мотивацію учнів працювати з підручником, сприяти зростанню їх пізнавальної активності, по-друге, були вдалими за викладом матеріалу у підручнику, завдяки гарному поєднанню методичного апарату, апарату орієнтування та цікавих позатекстових компонентів, надаючи широкі можливості для формування вмінь працювати з підручником, по-третє, на основі внутрішньокурсових та міжпредметних зв’язків сприяли кращому засвоєнню навчальної інформації, давали можливість збільшити час на організацію роботи з навчальною книгою з метою формування в учнів 6-7 класів досліджуваних умінь. 

Основу експериментальної методики складало дотримання учителями обґрунтованих нами методичних умов, реалізація яких може позитивно вплинути на досліджуваний нами феномен - формування в учнів 6-7 класів умінь працювати з підручником у процесі навчання історії, а саме: 1) проведення вчителем спеціальної роботи з мотивації пізнавальної діяльності учнів при вивченні історії у 6-7 класах під час опрацювання підручника; 2) максимальне врахування психолого-педагогічних, вікових та індивідуальних особливостей учнів 6-7 класів у процесі їх роботи з підручником; 3) активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом відбору методичних прийомів роботи з підручником, адекватних як цілям конкретного уроку, так і навчання історії в цілому. Для того, щоб визначені вище методичні умови були реалізовані під час навчання історії учнів 6-7 класів, експериментальне навчання включало такі елементи:

-  систематичне поурочне планування очікуваних результатів формування в учнів умінь працювати з підручником та  контроль за їх досягненням;

-  пояснення школярам суті і практичного значення кожного способу навчальної діяльності, застосування спеціальних пам’яток з переліком виконуваних дій;

-  поетапна робота над прийомами, що включала: виконання навчальних дій під керівництвом вчителя за зразком, самостійне виконання тренувальних вправ, застосування сформованого вміння в нестандартних умовах;

-  планування вчителем пізнавальних задач і вправ до кожного розділу і великих тем курсу з урахуванням перспективи формування в учнів різних способів діяльності, необхідних для засвоєння певного історичного матеріалу самостійно за підручником;

-  виконання учнями завдань і вправ (переважно з підручників), які закріплюють ці знання про способи діяльності, вчать творчого застосування сформованих умінь;

-  створення на уроках проблемних ситуацій, які стимулюють застосування різноманітних способів навчальної роботи з підручником.

Під час формувального етапу експерименту проводився постійний моніторинг ходу навчання, тобто відвідування уроків, здійснення педагогічних спостережень, бесід з вчителями-експериментаторами, надання їм консультацій.