| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, об’єкт, предмет дослідження, завдання роботи, схарактеризовано методи та етапи її проведення, розкрито наукову новизну, практичну значущість дослідження, подано інформацію про апробацію дослідження та впровадження здобутих теоретичних результатів у сучасну теорію й практику, схарактеризовано структуру дисертації.
У першому розділі – «Теоретичні і методичні засади формування
у молодших школярів орфографічних умінь і навичок» – проаналізовано психологічні, лінгвістичні й методологічні основи методики роботи над формуванням орфографічних умінь і навичок в учнів молодшого шкільного віку.
Розділ містить характеристику основних принципів орфографії. Для побудови методичної системи навчання української мови важливим є розуміння лінгвометодичних засад правопису, основних завдань і категорій функціональної орфографії, їх взаємозв’язку з функціональними аспектами мови й мовлення, з’ясування закономірностей використання орфографічних ресурсів мови в різноманітних комунікативних аспектах.
Сучасний український правопис, або орфографія, ґрунтується на теоретичних положеннях, які визначають правила написання слів. На думку Д. Ганича, С. Єрмоленко, А. Медушевського, І. Олійника, М. Пилинського, В. Русанівського, орфографія української мови ґрунтується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному та ідеографічному (смисловому).
Формування як усного, так і елементарного писемного мовлення учнів передбачене програмою вже на початковому ступені навчання, де письмо розглядається як продуктивний вид мовленнєвої діяльності, який дає можливість будувати письмові висловлювання для передачі думок, почуттів, волевиявлень тощо. Грамотне письмо є результатом логічно упорядкованого внутрішнього мовлення, що є основою постійного вдосконалення нормативного усного мовлення. Порушення мовного режиму в школі зумовлює появу численних помилок у письмових роботах учнів, оскільки українська орфографія особливо чутлива до різноманітних орфоепічних відхилень, зумовлених недотриманням норм усного літературного мовлення.
Об’єктивна значущість орфографії визначила її місце в сучасній програмі з української мови для 1–4 класів. У початковому навчанні робота над формуванням правописних умінь і навичок здійснюється на пропедевтичному рівні й передбачає формування орфографічної пильності, уміння правильно писати низку зазначених у програмі так званих словникових слів, застосовувати окремі орфографічні правила, передбачені програмою, які ґрунтуються переважно на фонетичному принципі правопису.
Питання про те, як будувати процес формування орфографічної навички,
є предметом спеціальних досліджень, і головне тут – знання психологічних засад цього процесу. Основне в цій діяльності – навчання й розвиток у дитини психічних процесів під час вивчення орфографії, зокрема, уваги, осмислення, запам’ятовування, уміння аналізувати, порівнювати, робити висновки й узагальнення. Основною проблемою, від розв’язання якої залежав вибір тих чи інших засобів навчання орфографії у контексті тривалих досліджень, було з’ясування психологічної природи орфографічної навички.
Дискусійним у методиці навчання орфографії залишається співвідношення понять «уміння» і «навички». Відомі різні їх тлумачення (Богоявленський Д., Жуйков С., Львов М., Люблінська Г., Менчинська Н., Рубінштейн С., Тализіна Н.).
Ми дотримуємося думки, що сформовані орфографічні вміння – орфографічні дії, що ґрунтуються на чіткому усвідомленні орфограм і правил – переходять у навички – автоматизовані дії, пов’язані з рівнем усвідомленості застосування засвоєних правописних правил.
Опанування орфографічних умінь і навичок учнями початкових класів має свою специфіку. Вона полягає в тому, що паралельно з навчанням правильного письма в учня продовжує формуватися й удосконалюватися суто графічна навичка, що не може не позначатись, з одного боку, на швидкості розумових аналітико-синтетичних дій, без яких орфографічні дії неможливі, а з іншого, – на якості самого письма.
Важливу роль у процесі письма відіграє пам’ять. Основними видами орфографічної пам’яті є слухова, зорова, моторна, кінестетична. Опора на всі її види сприяє формуванню у молодших школярів правописних умінь і навичок.
Для вивчення стану проблеми формування орфографічних умінь і навичок в учнів початкової школи було проаналізовано програму з української мови для початкової школи, 2006 р.(автори Вашуленко М., Ґудзик І., Пономарьова К., Прищепа О.). У пояснювальній записці до програми наголошується, що основна мета вивчення української мови в початковій школі – «забезпечити розвиток, удосконалення вмінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати й писати, працювати з дитячою книжкою, будувати зв’язні письмові висловлювання; сформувати певне коло знань про мову й мовні вміння». Зазначена мета підпорядкована виробленню в учнів стійкої орфографічної навички, оскільки письмова форма мовленнєвої діяльності виражає основні положення вивчення української мови в початкових класах, пов’язані з формуванням у школярів суспільно важливих ключових і предметних компетентностей.
У навчальній програмі матеріал з правопису окремо не виділено. Він вивчається не як самостійний розділ, зі своєю системою й специфікою, а у зв’язку з розділами «Слово» (підрозділи «Будова слова» і «Частини мови») і «Звуки і букви». З-поміж позитивних сторін такого структурування програми слід відзначити, по-перше, те, що паралельне опрацювання правопису й морфеміки, морфології, фонетики й графіки забезпечує оволодіння учнями різними видами мовного аналізу, необхідного для правильного написання слів з орфограмами. По-друге, учні починають усвідомлювати необхідність мовних знань для вироблення як орфографічних умінь і навичок, так і загальної культури писемного мовлення.
Водночас спостереження за навчальним процесом свідчать, що коли матеріал з орфографії опрацьовується не актуалізовано, а в контексті інших програмових тем, то він не сприймається учнями як цілісна орфографічна система української мови, учні не опановують основні закономірності правопису, а засвоюють ізольовані поняття, правила, написання. Це, безперечно, гальмує формування в школярів орфографічних навичок, спричинює безсистемність їхніх знань і вмінь, послаблює інтерес до вивчення правил написання слів.
Аналіз діючих паралельних букварів для учнів 1 класу, розроблених М. Вашуленком і Н. Скрипченко; К. Прищепою і В. Колесниченко, орфографічного матеріалу підручників з української мови для 2, 3 класу засвідчує, що сучасні підручники з української мови для початкової школи орієнтують школяра на оволодіння правописними знаннями шляхом спостережень над мовними явищами, використанням алгоритмічних дій, скерованих на поетапне здійснення розумових операцій, застосування теоретичних знань у процесі виконання вправ.
Аналіз роботи вчителів початкової школи показав, що в багатьох із них не простежується чіткої системи в організації вивчення орфографії. Проблема формування вміння знаходити й пояснювати орфограми на сучасному етапі залишається не розв’язаною. Водночас успішність у становленні правописних навичок молодших школярів залежить від того, на скільки активно вони включаються в навчальну роботу ще на етапі виявлення й пояснення орфограми. У процесі виконання орфографічних вправ важливо, щоб вони передусім усвідомлювали сутність орфограм і могли пояснити, чому слід писати так, а не інакше.
Дисертація містить результати анкетування вчителів початкових класів з метою здобуття об’єктивних даних про практичну реалізацію ними основних завдань з орфографії в період навчання грамоти, у 2 класі в процесі опрацювання розділу «Звуки і букви» і «Будова слова» в 3 класі. Було опитано 56 учителів початкових класів спеціалізованої школи І–ІІІ ст. № 6 м. Прилук Чернігівської області, Сухополов’янської ЗОШ I–III ст. Прилуцького району Чернігівської області, ЗОШ I–III ст. № 26 м. Кременчука Полтавської області, ЗОШ І–ІІІ ст. № 6 м. Глухова Сумської області.
Опитування засвідчило, що не всі вчителі початкових класів глибоко розуміють і правильно витлумачують зміст поняття «орфограма», тому тільки близько третини вчителів вводить його в активний словниковий запас учнів і їхні навчальні дії; у школі склалася традиція навчання орфографії, яку можна схарактеризувати як правилоцентризм: у центрі уваги – не орфограми,
а орфографічні правила. Водночас орфографічні знання можуть здобуватися в системі, якщо шкільна теорія орфографії, крім орфографічних правил, спирається на такі терміни, поняття, відомості, як поняття «орфограма», назви видів орфограм. Якщо вміння розпізнавати орфограму не сформоване або сформоване недостатньо, то учень не застосовує відоме йому правило правопису. Запобігання помилкам – це не епізодичне явище, а чітко спланована система занять, тому традиційні види роботи, які проводяться для засвоєння учнями орфограм, не завжди сприяють уникненню помилок у написаннях, закріпити вивчений матеріал не тільки безпосередньо попереднього уроку, але й той, що вивчався раніше, щоб забезпечити більш стійку увагу учнів, перехід здобутої інформації з короткочасної пам’яті
в довготривалу, сформувати вміння орієнтуватися на правило.
З урахуванням визначених вихідних положень було розроблено експериментальну програму дослідження. Відповідно до програми було створено модель дидактичної системи формування орфографічних умінь і навичок в учнів молодшого шкільного віку (рис. 1). Аналіз практики застосування технології формування поняття «орфограма» засвідчує, що учні молодшого шкільного віку з готовністю беруть участь в організованих учителем фонетичних спостереженнях під час вивчення орфограм. Однак ці технології ще не набули належного застосування в практиці початкової школи. Проблема формування орфографічної грамотності на фонетичній основі потребує вдосконалення, що підтверджує актуальність
і доцільність нашого дослідження. Вважаємо, що введення до нової програми
з української мови (2011р.) поняття «орфограма» стане новим, якісним етапом
у розв’язанні проблеми формування орфографічної навички молодших школярів.
У другому розділі –» – було визначено, як фонетичний, орфоепічний і графічний матеріал у поєднанні впливає на формування в учнів правописних умінь і навичок. Було розроблено експериментальну програму, зміст якої розподілено на три взаємопов’язані складники: визначення необхідних для засвоєння учнями початкової школи основ орфографічних знань; розроблення системи вправ і завдань з орфографії з опорою на фонетичні вміння й навички; вибір доцільних форм, методів і прийомів навчання орфографії в початкових класах.
Дослідно-експериментальне навчання здійснювалося в три етапи: підготовчий (навчання грамоти - 1 клас); початковий (вивчення розділу «Звуки і букви» -
2 клас), основний (опрацювання розділу «Будова слова» - 3 клас), що знайшло відображення у розробленні системи формування орфографічних умінь і навичок в учнів початкової школи.
Крім цього, в основу розроблення експериментальної методики вивчення орфографії української мови покладено ідею органічного поєднання фонетико-графічного та орфографічного матеріалу. Відповідно здійснено добір основних понять і теоретичних відомостей з орфографії, знання яких забезпечило усвідомлення їх істотних особливостей у мовленні, що сприяло реалізації комунікативної функції мовлення в двох його формах – усній і письмовій, формуванню в учнів орфографічної пильності.
|
