МЕТОДИКА МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ 1 – 2 КЛАСІВ НА ЗАСАДАХ ВЗАЄМОДІЇ РІЗНИХ ВИДІВ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, окреслено його концептуальні підходи, вихідні положення, визначено об’єкт і предмет, сформульовано мету й завдання роботи, схарактеризовано методологічні засади, описано методи й етапи роботи, розкрито наукову новизну й практичну значущість проведеного дослідження, узагальнено відомості про його апробацію і впровадження результатів у практику.

У першому розділі – «Теоретичні засади формування мовленнєвих умінь молодших школярів з опорою на взаємодію різних видів мовленнєвої діяльності» – представлено теоретико-методологічні засади дослідження й розроблено його категоріальний апарат, проаналізовано стан розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності в практиці сучасної початкової школи, наведено дані про результати констатувального етапу експерименту.

Одним із важливих понять сучасної методики розвитку мовлення є визначення самого поняття «мовлення». Основні положення цього питання можна стисло сформулювати таким чином:

1.  Мовлення – особливий вид психічної діяльності людини, метою якої є спілкування між людьми. Спілкування – неодмінна умова і водночас результат існування людського суспільства. Розрізняють три сторони процесу спілкування: комунікативну (встановлення контактів між людьми), обмін інформацією і вироблення єдиної стратегії взаємодії в спільній діяльності (пізнавально-діяльнісний аспект), сприйняття і розуміння іншої особистості (міжособистісна взаємодія і вплив). Причому комунікативний аспект оцінюється як родовий і домінує над іншими аспектами.

2.  Мовлення, як особливий вид психічної й інтелектуальної діяльності, нерозривно пов’язане з мисленням. Воно є засобом формування і формулювання думки за допомогою мови. Складники мовлення співвідносяться з логіко-розумовими чинниками: слово відповідає поняттю, речення – судженню, тобто виражає думку, текст виражає задум автора, послідовність його думок.

3.  Мовлення не існує заради мовлення. Ми говоримо не заради того, щоб щось сказати, а для того, щоб розв’язати якесь комунікативне завдання, впливати на кого-небудь, виразити свою згоду, незадоволення і т. ін.

Зазначимо, що в людському суспільстві поряд із виробничою, науковою, державною, політичною діяльністю існує найпоширеніша – суто мовленнєва діяльність, без якої неможлива ніяка інша, оскільки вона передує, супроводжує,
а іноді формує і становить основу будь-якої діяльності. Мовленнєва діяльність – це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої формується висловлювання
і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу).

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них – говоріння, письмо – утворюють текст (ці види належать до продуктивних), а інші – аудіювання і читання – здійснюють сприйняття, вони об’єднуються під назвою рецептивних видів. Поняття видів мовленнєвої діяльності увійшло в методику навчання української мови з методики викладання іноземних мов. Воно належить відомому лінгвістові і педагогу Л. В. Щербі.

На основі аналізу праць психологів і психолінгвістів (Савчин М. В., Василенко Л. П., Ельконін Д. Б., Венгер О. Л., Піаже Ж. та ін.) було зроблено висновок, що ефективність формування в учнів 1–2 класів мовленнєвих умінь і навичок залежить від міри відповідності змісту, засобів і методів формування цих умінь психологічним закономірностям дітей 6–7-річного віку. Отже, для успішного формування мовленнєвих умінь і навичок учнів 1–2 класів слід ураховувати: їхні анатомо-фізіологічні особливості, соціальну ситуацію розвитку, провідну діяльність, розвиток емоційно-вольової й особливості пізнавальної сфери.

Логіка дослідження вимагала проведення констатувального етапу експерименту, у ході якого передбачалося спостереження за мовленням учнів
1–2 класів на уроках навчання грамоти, читання, письма, української мови, розвитку зв’язного мовлення.

Для цього нами було відвідано понад 50 уроків учителів-практиків. Проведені спостереження дали можливість дослідити ступінь сформованості мовленнєвих умінь і навичок із усіх видів мовленнєвої діяльності за їх практично-теоретичним
і емоційно-мотиваційним критеріями.

Крім цього, під час проведення констатувальних зрізів перевірялися серії спеціально розроблених експериментально-діагностичних методик, спрямованих на визначення рівня розвитку в 6–7-річних учнів навичок аудіювання, говоріння, читання і письма. Було запропоновано відповідні завдання, яким передували комунікативні настанови, відповідні інструкції, що визначали дії учня. Допомога вчителя надавалася лише тоді, коли учень не міг самостійно впоратись із завданням.

Ця частина експерименту дала можливість виявити рівні розвитку мовлення учнів 1 і 2 класу з кожного виду мовленнєвої діяльності та порівняти їх кількісні показники в експериментальному (ЕК) і контрольному класах (КК) (табл. 1).

Як бачимо, за результатами, поданими в таблиці 1, учні 1–2 класів мають переважно середній і низький рівень розвитку навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності. Ці показники в ЕК і КК коливаються лише в межах 1–2%, а також спостерігається незначний розвиток зазначених навичок від класу до класу.