МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ МОВЛЕННЯ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ



Название:
МЕТОДИКА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ МОВЛЕННЯ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, розкрито наукову новизну і практичну значущість, презентовано методи дослідження; подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, висвітлено структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі «Діяльнісний підхід до розвитку комунікативних якостей мовлення» – визначено сутність і структуру поняття «комунікативні якості мовлення майбутнього вчителя-словесника»; уточнено поняття «комунікативно-мовленнєва діяльність», «професійно-мовленнєва діяльність», «мовленнєві якості»; проаналізовано стан розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-філологів на сучасному етапі.

Теоретичними засадами дослідження виступив діяльнісний підхід до розвитку комунікативних якостей мовлення (К. Альбуханова-Славська, Л. Виготський, І. Зимняя, М. Каган, О.М. Леонтьєв, C. Рубінштейн та ін.), який ґрунтується на визнанні діяльності підґрунтям, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості. Діяльнісний підхід вимагає спеціальних зусиль, спрямованих на відбір та організацію діяльності особистості, активізацію і переведення її в позицію суб’єкта пізнання, праці та спілкування, що, у свою чергу, передбачає формування умінь планувати діяльність, організовувати її, виконувати, регулювати, контролювати, аналізувати й оцінювати її результати.

Серед різних видів діяльності особливе місце посідає мовленнєва діяльність як процес активного, цілеспрямованого, опосередкованого мовою і зумовленого ситуацією спілкування, взаємодії людей між собою (І. Зимняя, О. Леонтьєв, Л. Щерба та ін.). Учені визначають мовленнєву діяльність як один із видів людської діяльності, як процес використання людської мови з метою передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду, встановлення комунікацій та планування своїх дій (О. Леонтьєв); мотивований (як і будь-яка довільна дія), предметний (змістовий) процес продукування та сприймання сформульованої засобом мови думки, інформації, спрямований на задоволення комунікативно-пізнавальної потреби людини у процесі спілкування; як реалізацію суспільно-комунікативної діяльності людей у процесі їхнього вербального спілкування (І. Зимняя). Отже, вчені пов’язують мовленнєву діяльність із комунікацією і виокремлюють з поміж інших комунікативну діяльність (Ф. Бацевич, І. Зимняя, М. Каган та ін.). Оскільки мовленнєва діяльність обов’язково передбачає акт комунікації, тому правомірно назвати її комунікативно-мовленнєвою діяльністю.

Під комунікативно-мовленнєвою діяльністю розуміємо комплексне застосування мовних і немовних засобів виразності з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових та життєвих ситуаціях; уміння адекватно й доречно користуватися мовою, висловлювати свої наміри, бажання, почуття, думки, прохання; орієнтуватись у ситуації спілкування, його ініціативність.

Комунікативно-мовленнєва діяльність має професійну спрямованість. Метою комунікативно-мовленнєвої діяльності вчителя є встановлення взаємних стосунків учителя з учнями, педагогічним колективом, батьками; врахування і максимально повне задоволення інтересів, запитів учнів. У процесі такої діяльності вчитель повинен адекватно розуміти та оцінювати інформацію щодо ефективності педагогічних впливів, перебудовувати їх відповідно до об’єктивних потреб і суб’єктивних побажань (Н. Кузьміна).

У лінгводидактичній теорії поряд з комунікативно-мовленнєвою діяльністю функціонує й термін «професійно-мовленнєва діяльність» (О. Андрієць, А. Богуш, О. Гоголь, Т. Котик, Н. Кузьміна, Л. Орєхова та ін.). Під професійно-мовленнєвою діяльністю вчителя-словесника розуміємо використання вчителем мовлення у процесі навчально-педагогічної взаємодії з учнями для розв’язання педагогічних завдань, що спрямовані на формування мовної особистості.

Отже, в лінгводидактиці визначився комунікативно-діяльнісний підхід до розвитку мовлення учнів та навчання їх мови на різних рівнях освіти, що полягає в такій організації навчання, коли засвоєння мови відбувається безпосередньо у процесі комунікативної (реальної чи змодельованої) діяльності з метою оволодіння комунікативними якостями мовлення, мовленнєвими вміннями і навичками.

Структурними компонентами комунікативно-мовленнєвої діяльності виступають: комунікативні вміння, комунікативні здібності, педагогічне мовлення, мовленнєвий етикет, комунікативні якості мовлення.

Проблему комунікативних якостей мовлення вивчали психологи (І. Зимняя, О. Леонтьєв та ін.), лінгвісти (В. Антоненко-Давидович, Л. Булаховський, Б. Головін, Л. Мацько та ін.), лінгводидакти (Н. Бабич, О. Біляєв, А. Богуш, С. Дорошенко, М. Пентилюк та ін.). Комунікативні якості мовлення визначають як реальні властивості, характеристики змістового і формального вираження мови, що складаються на основі певних типів відношень («мова-мовлення», «мова-мислення», «мова-свідомість», «мова-діяльність», «мова-людина», «мова-умови спілкування») (Б. Головін); це якості мовця, які дозволяють йому впливати на співрозмовника з урахуванням конкретних обставин і завдань (Т. Окуневич). Комунікативні якості мовлення у структурі професійно-педагогічної діяльності педагога є обов’язковим складником та інтегративним центром професійно-мовленнєвих умінь учителя-словесника, що дозволяє йому розв’язувати всі інші педагогічні проблеми.

Отже, комунікативні якості мовлення майбутнього вчителя-словесника – це сукупність якостей, якими необхідно оволодіти і які дозволяють впливати на співрозмовників (учнів, батьків і т. ін.) у різних навчальних і позанавчальних ситуаціях з урахуванням мети і завдань спілкування. На основі аналізу наукового фонду щодо класифікації комунікативних якостей мовлення для подальшого дослідження було виокремлено такі комунікативні якості мовлення майбутніх учителів-словесників, як змістовність, образність, виразність, правильність, чистота, доречність, логічність і послідовність мовлення.

Проведене анкетування на пошуково-розвідувальному етапі дослідження майбутніх учителів-словесників з метою виявлення в них рівня розвитку комунікативних якостей мовлення засвідчило, що студенти недостатньо обізнані з комунікативними якостями мовлення, вони не змогли їх виокремити та схарактеризувати.

Здійснений аналіз змістової лінії розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників у програмно-методичних документах (навчальні плани та програми, навчально-методичні посібники і підручники), згідно з якими готують учителів-словесників, засвідчив наявність значної кількості посібників з розвитку культури мови і мовленнєвих якостей мовлення. Водночас у їхньому змісті не зосереджується увага на комунікативних якостях мовлення майбутнього вчителя-словесника.

У другому розділі «Експериментальна методика розвитку комунікативних якостей мовлення у майбутніх учителів-словесників» науково обґрунтовано педагогічні умови; визначено компонентну структуру, критерії, показники і схарактеризовано рівні розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників; подано результати констатувального та прикінцевого етапів експериментальної роботи; прописано експериментальну модель розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників.

Оцінка рівнів розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників у дослідженні визначалася за такими критеріями: когнітивний (показники: обізнаність із комунікативними якостями; змістовність мовлення; виразність і образність мовлення); інтенційно-стратегічний (показники: вміння планувати, підтримувати і завершувати спілкування; уміння орієнтуватися на співрозмовника, передбачати його реакцію; уміння доречно використовувати мовні і немовні засоби виразності); діяльнісний (показники: правильність і чистота мовлення; точність, логічність і послідовність мовлення); рефлексивний (показники: вміння оцінювати комунікативні якості мовлення інших мовців, партнерів по спілкуванню (взаємооцінка); вміння оцінювати свої власні комунікативні якості мовлення (самооцінка); вміння контролювати вживання комунікативних якостей мовлення (самоконтроль, взаємоконтроль).

Відповідно до критеріїв і їх показників було схарактеризовано рівні розвитку комунікативних якостей мовлення (високий, достатній, задовільний і низький).

Майбутніх учителів-словесників із високим рівнем розвитку комунікативних якостей мовлення характеризує обізнаність із комунікативними якостями мовлення; їхнє мовлення змістовне, в них наявний багатий словник. Студенти доречно використовують образні вирази: порівняння, приказки, фразеологічні звороти та інші мовні й немовні засоби виразності; чітко простежуються вміння планувати, підтримувати і завершувати спілкування; в них наявне прагнення вдосконалювати свої комунікативні вміння та якості мовлення; вони орієнтуються на співрозмовника, передбачають його реакцію. Мовлення цих студентів характеризується правильністю, чистотою, доречністю, логічністю і послідовністю, виразністю; вони вміють адекватно оцінювати свої власні та  інших мовців комунікативні якості мовлення; у них сформовані вміння взаємо- і самоконтролю мовлення.

Достатній рівень характеризується тим, що студенти обізнані з комунікативними якостями мовлення, натомість не завжди правильно їх пояснюють; мовлення змістовне, вони доречно використовують мовні й немовні засоби виразності; водночас обмежено вживають образні вирази (приказки, фразеологізми, прислів’я), подекуди в мовленні відсутні засоби виразності; вони вміють планувати, підтримувати і завершувати спілкування; орієнтуються на співрозмовника, хоча не завжди передбачають його реакцію. Мовлення студентів вирізняється здебільшого логічністю і послідовністю; лише подекуди наявні орфоепічні помилки, русизми. Взаємооцінка і взаємоконтроль адекватні, хоч оцінювання комунікативних якостей власного мовлення не завжди адекватне: спостерігається часом завищена і занижена самооцінка. Самоконтроль мовлення не завжди доречний.

Задовільний рівень був властивий студентам, які не змогли назвати всі комунікативні якості мовлення, схарактеризувати їх. Змістовність мовлення бажає бути кращою; у мовленні лише подекуди спостерігаються образні засоби виразності: порівняння, епітети; не завжди доречно використовують мовні й немовні засоби виразності; їм важко дається вміння спланувати і підтримувати спілкування; ці студенти не завжди у процесі спілкування передбачають реакцію співрозмовника. Їхнє мовлення ненормативне, у них наявні різноманітні огріхи і помилки, які вони самі не контролюють і не вміють виправити. У студентів порушена логіка висловлювань, що призводить до непослідовності викладу думок. Самооцінка і взаємооцінка здебільшого неадекватні.

Низький рівень спостерігавсь у студентів, які не змогли назвати комунікативні якості мовлення, крім «правильності» і «виразності»; їхнє мовлення бідне, невиразне. Вони рідко вживають мовні засоби виразності та образні вирази; спостерігається недоречне вживання окремих немовних засобів виразності. Не вміють планувати спілкування, хоча підтримують започатковане іншими; не завжди орієнтуються на співрозмовника, не вміють передбачити його реакцію. У мовленні студентів цього рівня багато орфоепічних, лексичних, стилістичних і граматичних помилок; порушені логічність і послідовність мовлення; не сформовані вміння само- і взаємоконтролю; самооцінка і взаємооцінка неадекватні.

Результати констатувального етапу експерименту засвідчили здебільшого низький (в ЕГ – 49,6 %, у КГ – 50,9 %) і задовільний (ЕГ – 31,8 %, КГ – 30,8 %) рівні розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників. На достатньому рівні знаходилося 15,2 % студентів в ЕГ та 15,02 % у КГ, на високому рівні – 3,3 % респондентів в ЕГ та 3,2 % – у КГ.

Педагогічними умовами розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників було обрано: використання міжпредметних зв’язків у процесі розвитку у студентів комунікативних якостей мовлення; наявність комунікативно-професійної спрямованості фахових дисциплін щодо розвитку комунікативних якостей мовлення у ВНЗ; створення у студентів позитивної мотивації до оволодіння комунікативними якостями мовлення;  організація активної професійно-зорієнтованої мовленнєвої діяльності студентів з розвитку комунікативних якостей мовлення.

На формувальному етапі експерименту було розроблено експериментальну модель розвитку комунікативних якостей мовлення в майбутніх учителів-словесників, яка обіймала три етапи: когнітивно-інформаційний, комунікативно-діяльнісний, оцінно-рефлексивний. Метою першого – когнітивно- інформаційного – етапу було збагачення знань студентів щодо комунікативно-мовленнєвої професійної діяльності майбутнього вчителя-словесника, ознайомлення їх з вимогами до мовлення вчителя української мови, з комунікативними якостями мовлення. На цьому етапі реалізовувалася така педагогічна умова, як використання міжпредметних зв’язків у процесі розвитку у студентів комунікативних якостей мовлення.

Нами було визначено міжпредметні зв’язки в межах фахових дисциплін («Вступ до спеціальності», «Загальна психологія», «Вікова і педагогічна психологія», «Сучасна українська літературна мова», «Методика навчання української мови», «Культура української мови», «Українська мова за професійним спрямуванням») та розроблених нами спецкурсу і спецпрактикуму у двох напрямах, а саме: рекомендована тематика, яку потрібно було додати до фахових програмних курсів та запозичені нами теми, на основі яких було розроблено спецкурс і спецпрактикум, спрямованих на розвиток комунікативних якостей мовлення.

Безпосередньо експериментальній роботі передував семінар для викладачів фахових дисциплін, які були задіяні в експерименті, а також було розроблено спецкурс «Комунікативно-мовленнєва діяльність майбутніх учителів-словесників» та спецпрактикум «Комунікативні якості мовлення вчителя-словесника», зі змістом яких також було ознайомлено викладачів – учасників експерименту.

На першому етапі, крім реалізації міжпредметних зв’язків, студенти працювали на лекційних, семінарських і практичних заняттях у межах спецкурсу «Комунікативно-мовленнєва діяльність майбутніх учителів-словесників». На лекційних заняттях студенти знайомились із сутністю ключових понять «професійно-мовленнєва діяльність майбутніх учителів-словесників»; «комунікативно-мовленнєва діяльність»; «мовленнєві та комунікативні якості мовлення»; зі структурою комунікативно-мовленнєвої діяльності. На практичних заняттях вони оволодівали навичками комунікативно-мовленнєвої діяльності та комунікативними якостями мовлення. З цією метою застосовувались комунікативні вправи і проблемні завдання («Зліт думок», «Рекламний проект», «Професіограма мовлення вчителя-словесника», «Конкурс читання поезій на пам’ять до Міжнародного дня мови», «Розумна таблиця», «Виразне читання поезій І. Франка», «Ілюстрація творів письменників української літератури», «Виступи на методичній раді», «Прислів’я та приказки – «будівельний» матеріал логічності і послідовності мовлення», «Слова Сократа», «Хитромудра таблиця» та ін.), професійно-ділові ігри («прес-конференція», «коло ідей», «термінологічне доміно», «ажурна пилка» тощо). Семінарські заняття проходили у формі диспутів («Структурні компоненти комунікативно-мовленнєвої діяльності»), круглих столів («Професійно-мовленнєва діяльність майбутніх учителів-словесників»), конкурсів студентських робіт. У процесі самостійної роботи студенти вивчали теоретичний матеріал, працювали з текстом (рецептивна та репродуктивна робота), виконували тести для самоконтролю, готували реферати, збирали інформацію з теми «Комунікативні якості мовлення» та здійснювали її аналіз, виготовляли таблицю «Класифікація комунікативних якостей мовлення майбутнього вчителя-словесника», укладали словник основних понять і термінів. Наприкінці першого етапу було проведено міжпредметний семінар з теми «Професійна комунікативно-мовленнєва діяльність» учителя-словесника», на якому були присутніми викладачі фахових і психолого-педагогічних дисциплін.

Другий – комунікативно-діяльнісний етап був спрямований на розвиток комунікативних якостей мовлення та реалізацію такої педагогічної умови, як наявність комунікативно-професійної спрямованості фахових дисциплін щодо розвитку комунікативних якостей мовлення у ВНЗ. На цьому етапі студенти працювали на практичних і лабораторних заняттях із спецпрактикуму «Комунікативні якості мовлення вчителя-словесника». У роботі зі студентами використовувалися комунікативні ситуації, спрямовані на розвиток умінь планувати, підтримувати і завершувати спілкування; уміння орієнтуватися на співрозмовника, передбачати його реакцію; уміння доречно використовувати мовні і немовні засоби виразності, розвивати такі комунікативні якості мовлення, як правильність і чистоту, доречність, виразність, образність, логічність і послідовність мовлення. Студентам було запропоновано систему вправ, які стимулювали їх до вживання комунікативних якостей мовлення, розвитку змістовності, образності та виразності мовлення («Спитай – відповім», «Мікрофон»), комунікативно-мовленнєві ситуації («Інтерв’ю», «На уроці української мови»). Для оволодіння нормами літературної вимови було розроблено систему вправ з використанням лінгафонної апаратури, технічних засобів для артикуляційної розминки та опрацювання лексико-граматичного матеріалу; передбачалася робота парами. На цьому етапі студенти брали участь у конкурсах студентських наукових робіт з теми «Комунікативні якості мовлення» з презентацією та на краще читання творів Т. Шевченка (з метою розвитку виразності мовлення). Було проведено педагогічний ринг «Як я розмовляю?» (для активізації комунікативних якостей мовлення, розвитку вмінь самооцінки і самоконтролю), тренінги («Правильність і чистота мовлення», «Гарячий стілець» (задля стимулювання прояву комунікативних якостей мовлення майбутніх учителів-словесників). Зазначимо, що зміст тренінгів передбачав моделювання, проектування, прогнозування різних комунікативних ситуацій. Тренінги проводилися за «Синанон-методом» в ігровій формі з використанням інтерактивної вправи «Мікрофон». Окрім того, в позааудиторний час студенти залучались до роботи в гуртку «Плекаймо рідну мову». На цьому етапі застосовувались інтерактивні методи, як-от: «Коло ідей», метод кейсів, професійно-ділові ігри («Що? Де? Коли?», «Зйомки телепередачі» «Публічна особистість», «Засідання методичної ради», «Займи позицію»), мозковий штурм, акваріум, прес-конференції (зустрічі з укладачем словника, завідувачем районним відділом освіти, письменником, редактором газети), екскурсії (до редакції газети) тренінги («Парад думок»), педагогічні ринги («Найрозумніший», «Брейн ринг»), консультації, круглі столи («Гендерні аспекти спілкування», «Розмовляємо змістовно»), конкурси (на краще читання поезій «Моя улюблена поезія»), конференції («Професійна комунікація особистості»), бесіди, диспути і дискусії («Мовна, мовленнєва, комунікативна, професійна компетенція», «Виразність мовлення»), доповіді, відкритий мікрофон, реферативні повідомлення, проекти, тести, сніжний ком, усний журнал («Комунікативна культура як соціально-педагогічний феномен») та ін.

Зауважимо, що на першому і другому етапах реалізовувалась і така педагогічна умова, як створення у студентів позитивної мотивації до оволодіння комунікативними якостями мовлення шляхом створення сприятливої психологічної атмосфери для занять та системи вправ, які формували позитивну мотивацію щодо вдосконалення комунікативних якостей мовлення. Серед них: включення студентів у колективні форми групової діяльності; залучення їх до оцінної діяльності й формування адекватної самооцінки; співробітництво студента й викладача; заохочення пізнавальної активності студентів, створення атмосфери творчості; емоційність мовлення вчителя, пізнавальні ігри, вправи, ситуації, приклади та досвід; уміле застосування методів заохочення. Засобами формування позитивної мотивації виступили: диспути, дискусії, круглі столи, змагання, конкурси, спрямовані на усвідомлення майбутніми вчителями особистісної, професійної та соціальної значущості комунікативно-мовленнєвої діяльності; використання широкого кола традиційних та інноваційних форм і засобів навчання, які сприяли розвитку комунікативних якостей мовлення.

Третій – оцінно-рефлексивний – етап передбачав занурення студентів в активну комунікативну діяльність у процесі педагогічної практики, гурткової роботи, самостійної науково-дослідної діяльності шляхом реалізації педагогічної умови – організація активної професійно зорієнтованої комунікативно-мовленнєвої діяльності студентів з розвитку в них комунікативних якостей мовлення. З цією метою використовувалися такі форми роботи: тренінги («Розвиток умінь оцінювати і контролювати мовлення»), ігри («Шухляда Пандори»), професійно-ділові ігри «Методичне об’єднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу», спрямовані на розвиток умінь оцінювати комунікативні якості мовлення інших мовців, партнерів по спілкуванню, а також взаємооцінювання; вміння оцінювати свої власні комунікативні якості мовлення (самооцінка); вміння контролювати вживання комунікативних якостей мовлення (самоконтроль, взаємоконтроль). Студенти розробляли проекти («Комунікативні якості мовлення вчителя-словесника», «Про стан ринку книжкової продукції для шкіл, ліцеїв, коледжів») з метою стимулювання та оцінювання комунікативних якостей мовлення, формування здатності бачити проблему, висувати гіпотези та оригінальні ідеї їх доведення, планувати діяльність щодо створення проекту. Розробка проектів забезпечувала включення студентів в активну дослідницьку та творчу діяльність. Майбутні вчителі-словесники організовували і проводили гуртки з української мови з учнями в школі: «Живе слово», «Основи виразного читання», «Оратор», «Особливості віршування», «Поетична енергія слова», «Мова – генетичний код народу», «Краса слова», «Норми української мови» (за вибором студента). Студенти самостійно складали плани роботи гуртків, розробляли систему вправ, спрямованих на розвиток комунікативних якостей мовлення учнів, готували конспекти уроків, занять, розробляли сценарії свят до Дня рідної мови і т. ін.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины