РОЗВИТОК РУХОВОЇ КООРДИНАЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ З ХОРЕОГРАФІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи з науковими планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологію та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, а також визначено особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації автора за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи навчання рухової координації майбутніх учителів фізичної культури у процесі занять з хореографії” – здійснено аналіз досліджень із проблеми розвитку рухової координації майбутніх учителів фізичного виховання у процесі занять з хореографії. Вивчалась, опрацьовувалась і систематизувалась науково-методична література з проблем розвитку рухової координації студентів. Огляд літературних джерел проводився за такими основними напрямками: професійно-педагогічні вимоги до процесу управління розвитком рухової координації у вищих навчальних закладах; фізичний розвиток як основа формування рухової діяльності студентів; особливості процесу навчання хореографії у вищих навчальних закладах; механізм формування та розвитку рухової координації; структура процесу навчання рухової координації; місце хореографічної підготовки в системі фізичного виховання та в складнокоординаційних видах спорту. Розвиток рухової координації має певні психологічні, функціональні та дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі під впливом багаторазового повторення фізичних вправ і будується педагогічний процес управління розвитку рухової координації (Бернштейн М., Донський Д., Заціорський В., Зимкін М., Лапутін А., Лях В., Міловзорова М., Носко М., Уткін В., Фомін М. та ін.).

Аналіз науково-методичної та спеціальної літератури засвідчив, що значна увага в дослідженнях багатьох авторів приділена змісту, направленості хореографічної підготовки у багатьох видах рухової діяльності. Танцювальні вправи застосовують в галузі професійно-прикладної підготовки, спеціальної та позатренувальної підготовки, у фізичному вихованні дітей дошкільного, молодшого та старшого шкільного віку, а також у навчально-тренувальному процесі у ВНЗ. Хореографічна підготовка органічно увійшла до складу спортивної і художньої гімнастики, спортивних танців, акробатики, фігурного катання, синхронного плавання тощо (Єресько І., Карпенко Л., Лисицька Т., Медведєва І., Морель Ф., Портаненко С., Серебрянська Е., Сосіна В., Шипіліна І. та ін.). Також було відзначено, що в спеціальній літературі недостатньо розроблених на об’єктивній біомеханічній основі програм та методик, які стосуються розвитку рухової координації студентів у процесі занять з хореографії.

У другому розділі – “Біомеханічний аналіз рухової координації майбутніх учителів фізичної культури у процесі занять з хореографії” – вивчено загальні відомості про контингент обстежуваних, викладено та обґрунтовано необхідність застосування методів та особливості організації дослідження, розглянуто анатомно-фізіологічні особливості організму, особливості фізичної та хореографічної підготовки, а також координаційну та біодинамічну структуру рухової координації студентів спеціалізації “хореографія” у процесі занять з хореографії.

Антропометричні показники досліджуваних виявилися наступними: довжина тіла – 168,85±4,93 см; маса тіла – 58,34±5,12 см; довжина голови – 21,74±0,79 см; довжина тулуба – 55,68±2,84 см; довжина руки – 74,37±3,12 см; довжина плеча – 33,48±2,02 см; довжина передпліччя – 25,53±2,02 см; довжина кисті – 19,08±0,96 см; довжина ноги – 97,96±3,53 см; довжина стегон – 48,26±3,55 см; довжина гомілки – 43,26±2,74 см; довжина стопи – 24,25±2,23 см; ОГК (на вдиху) – 89,95±4,87 см; ОКГ (на видиху) – 83,01±5,08 см; обхват голови – 52,77±2,41 см; обхват шиї – 29,36±3,21 см; обхват живота – 65,25±5,72 см; обхват плеча – 26,55±1,71 см; обхват перед­пліччя – 24,56±3,06 см; обхват стегон – 94,00±4,96 см; обхват гомілки – 34,11±2,42 см.

Особливості розвитку моторики студенток у роботі визначалися за допомогою спеціальної фізичної підготовки, яка дозволила оцінити різні види прояву рухової координації. Результати експертного оцінювання склали від 2,3 до 3 балів (макс. 10 балів).

Хореографічна підготовка визначалася у вправах екзерсису біля станка, на середині залу, стрибках та обертальних рухах. Результати експертного оцінювання склали від 2,2 до 4,1 балів (макс. 10 балів).

Координаційна структура рухів визначалася за допомогою тестів, які дозволяють оцінити: ступінь сформованості рухової координації з підтримки рівноваги при зменшеній площі опори, якість координації вертикального положення тіла при стоянні в складній позі, рівень сформованості рухової сенсорної системи з управління стійкістю тіла. Спеціальна серія досліджень із використанням стабілографічного методу, який складався з 8 різних за положенням спроб, застосовувався з метою визначення частотно-амплітудних характеристик коливань ЗЦМ тіла при виконанні класичних позицій на повній ступні та на півпальцях. Отримано 61 показників, з яких в ході кореляційного аналізу було виявлено 13 значимих. Для першої класичної позиції у загальній групі представлені наступні: розкид по фронталі (Q(x)) – 3,72±0,43 мм; розкид по сагіталі (Q(y)) – 4,11±0,52 мм; середній розкид (R) – 4,74±0,61 мм; середня швидкість переміщення ЦД (V) – 22,91±2,15 мм/с; швидкість зміни площі статокінезіограми (SV) – 42,84±4,14 кв.мм/с; площа еліпса (EIIS) – 227,41±18,13 кв.мм; індекс швидкості (IV) – 14,67±1,05; довжина траєкторії ЦД по фронталі (LX) – 277,66±14,73 мм; довжина траєкторії ЦД по сагіталі (LY) – 294,57±14,94 мм; функцій рівноваги (КФР) – 40,14±3,01 %; середня лінійна швидкість (ЛСС) – 22,98±3,02 мм/с; складова швидкості по фронталі (ЛССф) – 14,65±0,84 мм/с; складова швидкості по сагіталі (ЛССс) – 14,75±1,14 мм/с. Показники статодинамічної стійкості у загальній групі були визначені для першої вільної, третьої та п’ятої класичної позиції на повній ступні та на півпальцях.

Тензодинамографічні дослідження проводилися з метою вивчення кількісних характеристик опорних взаємодій тіла студенток під час виконання хореографічних стрибків: трамплінний стрибок, стрибок з підніманням гомілки та стрибок з підніманням гомілки в повороті на 360°. У ході кореляційного аналізу отримано 15 значимих показників. Під час виконання студентками загальної групи трамплінного стрибка “соте” динамічні характеристики виконання рухової дії мали такі показники: значення показника максимальної сили відштовхування відносно вертикальної вісі (F_z max) – 1352,65±87,63 Н; максимальної сили відносно сагітальної (F_x max) – 24,42±2,42 Н; фронтальної (F_y max) вісей – 112,22±10,71 Н; максимальне значення вертикальних складових опорних реакцій (F_max) – 1379,94±93,19 Н; співвідношення максимального значення силових показників опорних реакцій до ваги тіла (F_max/P) – 2,45±0,24; величина градієнта сили (GRAD) – 4327,7±305,88 Н/с; імпульсу сили (I) – 100,12±7,02 Нс. Значення часових характеристик мали такі показники: час підсіду (T_ps) – 0,189±0,021 с; час досягнення максимальної сили (T_max) – 0,272±0,028 с; час відриву тіла від опори (T_o) – 0,152±0,011 с; сумарний час відштохування (T_max+T_o) – 0,424±0,049 с; а час польоту (T_h) 0,461±0,045 с; висота підйому ЗЦМ тіла (H_max) – 0,262±0,027 м; загальний час (T_sum) виконання стрибка 1,074±0,129 с. Кількісні характеристики опорних взаємодій тіла студенток визначені також при виконанні стрибку з підніманням гомілки та стрибку з підніманням гомілки в повороті на 360°.

У третьому розділі – “Розвиток рухової координації студентів на хореографічних заняттях” – описані результати експериментальної перевірки ефективності розробленої авторської програми розвитку та вдосконалення рухової координації студентів факультету фізичного виховання у процесі занять з хореографії.

Здійснивши кореляційний аналіз, було визначено, які з отриманих параметрів найбільше впливають на розвиток рухової координації при навчанні кожного рухового елементу. Розроблені біомеханічні моделі оцінки показників фахової підготовленості студенток модельної групи у процесі занять з хореографії: першої вільної, першої, третьої та п’ятої класичних позицій, виконання яких відбувалося на повній ступні та на півпальцях.

Найбільший внесок при виконанні першої класичної позиції у модельній групі (СПУ) мали такі характеристики вимірюваних показників: на першому місці – індекс швидкості та функція рівноваги – 8,71 %, на другому – складова швидкості по сагіталі – 8,66 %, на третьому – середня швидкість переміщення ЦД – 8,65 %, на четвертому – довжина траєкторії ЦД по фронталі – 8,31 %, на п’ятому – складова швидкості по фронталі – 8,30 % та середня лінійна швидкість – 8,19 %. Інші характеристики мали відсотковий діапазон від 3,35 % до 7,99 %.

Досліджуючи технічну майстерність студенток модельної групи в процесі занять з хореографії, а саме при виконанні трамплінного стрибку “соте” в першій вільній позиції на тензоплатформі було зареєстровано (динамічні) та часові показники опорних реакцій та визначено ті, що мають найбільший вплив на розвиток рухової координації: імпульс сили – 7,51%; висота підйому ЗЦМ тіла – 7,4%; максимальна сила відштовхування відносно вертикальної вісі – 6,97%; максимальне значення вертикальних складових опорних реакцій (результуюча сила) – 6,88% та час польоту – 6,86% відповідно Діапазон відсоткового внеску біодинамічних показників знаходився у межах від 5,76% до 6,71%. Розроблені біодинамічні моделі оцінки показників фахової підготовленості студенток модельної групи в процесі занять з хореографії також у стрибку з підніманням гомілки та у стрибку з підніманням гомілки в повороті на 360°.

На підставі результатів проведеного експерименту, отриманих показників, статистичних даних було розроблено та впроваджено в навчально-тренувальний процес авторську програму розвитку та вдосконалення рухової координації студентів факультету фізичного виховання у процесі занять з хореографії. У програмі застосовувалися біомеханічні методи контролю, що дозволяли оперативно корегувати процес навчання та розвитку рухової координації.

Авторська програма розроблена на основі вивчення та аналізу застосованих методик у галузі дослідження рухової координації в процесі занять з хореографії та навчальних програм із хореографічних дисциплін у ВНЗ. Програма складена на основі вивчення та засвоєння предмету “Теорія та методика викладання класичного танцю”.

До програми входить теоретична частина – зміст навчального матеріалу (теми лекцій) та практична частина – комплекси вправ, навантаження, виконання та вимоги до рівня технічної підготовки.

Практичні заняття спрямовані на підвищення функціональних можливостей організму, розвиток спеціальних фізичних якостей, необхідних для опанування дисципліни класичного танцю. Заняття класичного танцю складається з наступних частин: екзерсис біля станка, екзерсис на середині залу, aдажио, алегро. Класичний танець охоплює всю сукупність елементів і рухів, їх форм і поєднань, які у процесі їх технічного вдосконалення вимагає розвитку та вдосконалення рухової координації.

При засвоєнні елементів класичного танцю, який має значну кількість широкоамплітудних та складнокоординаційних рухів та потребує високого рівня володіння руховою координацією, особливу увагу треба приділяти розвитку гнучкості, рівноваги та стрибучості. Для розвитку рухової координації в авторську програму було включено комплекси вправ спеціальної фізичної підготовки.

У процесі занять з хореографії для розвитку гнучкості за даною програмою виконують вправи зі збільшеною амплітудою рухів (вправи на розтягування). Розподіляючись на дві групи активні та пасивні рухи, застосовуються почергово на кожному занятті. До першої групи відносяться вправи: прості, пружинні та махові рухи, вправи групи партеру. Друга група включає вправи на розтягування за допомогою станку.

Засвоєння хореографічних вправ не потребує граничної розвитку гнучкості, її потрібно розвивати до такої межі, яка забезпечувала б безперешкодне виконання необхідних вправ. При цьому гнучкість тіла повинна дещо перевищувати максимальну амплітуду з якою виконується певний рух.

При вдосконаленні рівноваги необхідно на кожному занятті використовувати вправи статистичної та динамічної рівноваги. Серед таких вправ: нога піднята вперед, в сторону, назад (статистична рівновага) та вправи з підніманням корпусу на півпальці в різних класичних позиціях – релеве (динамічна рівновага). При виконанні вправ слід приділяти увагу здібності швидше відновлювати рівновагу при її втраті.

При вивчені основних стрибків навчальної програми, велика увага приділяється вивченню підвідним вправам, які розвивають стрибучість. Вони виконуються на кожному занятті, допомагаючи студентам засвоїти координаційні зв’язки між рухами в стрибках. Велика увага приділяється ритмічності, витягнутості ніг у повітрі, а також правильному виконанню під час відштовхування (момент присідання, поштовху, польоту та приземлення).

Програма вміщує три комплекси вправ спеціальної фізичної підготовленості. До кожного комплексу вправ входять вправи на розвиток гнучкості, рівноваги, стрибучості, виконання яких відбувається під музичний супровід із певною темпо-ритмічною структурою. За допомогою музики студенти підвищують відчуття танцювальності, пластики, форми та динаміки рухів, а також сприйняття ритму, як вмінню точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими та просторово-часовими параметрами рухів. Загальний ритм, як комплексна характеристика рухів, виражає пропорційність їх елементів прикладним зусиллям у часі й просторі.

Перший комплекс вправ використовувався перед першою частиною заняття – екзерсисом біля станка. Виконання другого відбувалося перед екзерсисом на середині залу, а третій перед останньою частиною уроку – алегро. Щоб уникнути повторення однотипних комбінованих завдань на кожному наступному занятті виконувався тільки один комплекс вправ.

Розділ “Вимоги до рівня технічної підготовки студентів” зорієнтований на якісне засвоєння знань, умінь і навичок даного матеріалу та на розвиток рухової координації, якій особливу увагу приділено упродовж всього хореографічного навчання.

У кінці курсу студенти здають залік, який складається з двох частин: теоретична частина вміщує в собі контрольні питання за темами лекцій та практична частина (контрольний урок), в якій увага приділяється рівню рухової координації у процесі засвоєння класичного танцю індивідуально.