СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ ПЕДАГОГІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність вибору теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами й темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет наукового пошуку; сформульовано гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження, особистий внесок здобувача та апробацію результатів дослідження; представлено перелік публікацій, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні основи дослідження соціального виховання студентської молоді засобами педагогічного краєзнавства» – проаналізовано стан наукової розробленості досліджуваної проблеми; здійснено аналіз поняття «соціальне виховання», конкретизовано сутність поняття «педагогічне краєзнавство» та «засоби педагогічного краєзнавства».

Теоретичний аналіз наукових джерел з питання соціального виховання студентської молоді засвідчує те, що педагогічні надбання досліджуваної проблеми охоплюють значний історичний період, адже на кожному новому щаблі культурного розвитку суспільний ідеал, або уявлення про те, яка особистість відповідає вимогам суспільства, зазнавали трансформації, а отже, переоцінки. Враховуючи таку залежність, сучасні наукові розвідки у галузі соціального виховання мають багато запозичень, зокрема від комуністичних концепцій та систем виховання студентів, які успішно залучались у виховну практику вищих навчальних закладів країни та приносили свої позитивні результати.

Виходячи з принципів неупередженого і об’єктивного відбору наукових праць, їх систематизації й верифікації, усі основні теоретичні та методичні джерела умовно розділено на такі категорії: роботи, що стосуються теорії соціального виховання студентської молоді (Ж. Баб’як, С. Савченко та ін.); наукові праці, в яких розглядається забезпечення соціалізаційного процесу, висуваючи при цьому певні педагогічні умови або принципи (Ю. Загородній, Г. Овчаренко, Л. Дябел, А. Капля та ін.); дослідження, у яких пропонується схема забезпечення ефективності соціального виховання студентів в освітньому середовищі вищої школи через визначені та обґрунтовані засоби (Н. Самохіна, І. Курліщук та ін.).

Відзначаючи важливий внесок названих авторів, зауважимо, що розробка наукового напряму соціального виховання студентів у вищій школі має багатовекторний характер, тому ряд аспектів цієї проблеми залишається недостатньо вивченим і потребує поглиблених досліджень. Насамперед це стосується виховних можливостей педагогічного краєзнавства, особливостей застосування його засобів у виховній роботі зі студентською молоддю, організаційно-методичного забезпечення цього процесу. Окремого дослідження, присвяченого цій проблемі, у науковому просторі нами не виявлено. За своєю сутністю категоріальний апарат нашого дослідження пропонує до розгляду такі дефініції: «соціальне виховання студентської молоді» – процес залучення студентів ВНЗ до засвоєння загальнолюдських цінностей, вивільнення внутрішніх резервів та інших позитивних власних і соціальних якостей, які допоможуть їм самореалізуватися у взаєминах із природою і навколишнім середовищем та «педагогічне краєзнавство» – складова навчально-виховного процесу, у соціокультурному середовищі якого здійснюється становлення і розвиток педагога, який здатен сприймати, послідовно аналізувати та оцінювати краєзнавчі знання, визначати їх педагогічну цінність та виражати власне об’єктивне ставлення до них, розвиваючи при цьому свої дослідницькі здібності, використовувати їх у своїй професійній діяльності.

Термін «педагогічне краєзнавство» є базовим поняттям, що передбачає розробку необхідних терміноодиниць, серед яких виділяємо засоби педагогічного краєзнавства і визначаємо їх як різноманітні краєзнавчі ресурси, завдяки яким більш успішно і за короткий час у процесі наукового пізнання та дослідницького пошуку відбувається засвоєння соціального досвіду, знань, зразків поведінки, цінностей культури своєї місцевості, що призводить до збагачення внутрішнього, емоційно-почуттєвого, духовного світу молодої людини.

До засобів педагогічного краєзнавства ми віднесли: словесні (традиційні друковані – стародруки, підручники, навчальні посібники, часописи, періодична преса; усні – спогади старожилів, усна народна творчість; зображення – ілюстрації, літографії, фото); речові (художні, ювелірні, гончарні вироби, знаряддя праці тощо), природні (явища природи, садово-паркові ансамблі, водні ресурси тощо), соціальні (події, презентації книг, інсценізація звичаїв і обрядів, фестивалі тощо), мультимедійні (презентації, кліпи, портфоліо, музика, кінодокументи, лінгвістичні матеріали тощо). Контекст «застосування засобів педагогічного краєзнавства» використовуємо для позначення дій і процесів, які передбачають передачу, обмін краєзнавчими знаннями та досвідом між учасниками освітнього процесу з метою їх засвоєння. При цьому практична реалізація засобів педагогічного краєзнавства не лише підвищує якість освітньої діяльності, а й розвиває пізнавальні інтереси, стимулює творчу активність, створює ефект фізичної та емоційної причетності у процесі пізнання дійсності, сприяє залученню студентської молоді до культурно-історичних традицій поколінь та передачі культурної спадщини нащадкам.

У другому розділі – «Оптимізація процесу соціального виховання студентської молоді засобами педагогічного краєзнавства» – уточнено компоненти соціального виховання та рівні соціальної вихованості студентської молоді; проаналізовано фактори соціокультурного середовища, виявлено їх вплив на соціальне виховання студентської молоді; теоретично обґрунтовано педагогічні умови соціального виховання студентської молоді та розроблено модель організаційно-методичного забезпечення зазначеного процесу.

У результаті аналізу досліджуваної проблеми уточнено компоненти соціального виховання студентської молоді засобами педагогічного краєзнавства: когнітивний, емоційно-мотиваційний, діяльнісно-практичний.

Когнітивний компонент передбачає достатнє засвоєння індивідом основного багажу соціально-обов’язкових загальнокультурних знань і навиків, розвинені світоглядні уявлення, наявність ціннісних орієнтацій, елементів культури, норм, переконань, установок, притаманних як, власне, суспільству, так і студентській групі. Педагогічне краєзнавство у даному разі виступає однією із складових загальної культури, тому знання про рідний край асимілюються на інтелектуальному рівні, в загальнокультурній обізнаності, здатності генерувати ідеї, формувати власну точку зору, використовувати краєзнавчі знання у майбутній педагогічній діяльності, у повсякденному житті.

Емоційно-мотиваційний компонент відображає наявність у студентів певних соціально-ціннісних орієнтацій, розвиненої мотиваційної сфери, пізнавального інтересу, інтелектуальних (мислительних) процесів, показниками яких є багатство асоціативних відчуттів, рефлексія естетичних переживань і емоційних станів, образність мислення, творче уявлення, багатство емоційних реакцій. Педагогічне краєзнавство розглядається як засіб, здатний не стільки інформативно збагачувати молодь, скільки пробудити думку, сумнів, почуття, бажання заглибитися в найпотаємніші куточки душі, переконатися в істинності думок, підказати справедливий і прийнятний вибір та сприяти таким чином духовному розвитку особистості студента.

Діяльнісно-практичний компонент виявляється в умінні застосовувати знання краєзнавчого характеру про природу, людину, суспільство, культуру, освіту на практиці; умінні формулювати соціально-педагогічні завдання та розв’язувати їх, порівнювати заплановані результати із здобутими, оцінювати та коригувати як власну діяльність, так і діяльність у співпраці, готовність працювати з науковими джерелами, базами даних та інформаційними краєзнавчими ресурсами, комп’ютером, опановувати різними видами педагогіко-краєзнавчої діяльності на репродуктивному і творчому рівнях.

Для оцінки результатів соціального виховання студентської молоді засобами педагогічного краєзнавства ми обрали такий інтегративний критерій, як соціальна вихованість (певний результат виховання на даному етапі соціальної взаємодії, що забезпечує соціально прийнятну поведінку, вміння відтворювати набуті соціальні знання та навички в практичній діяльності). На основі визначених компонентів соціального виховання (когнітивного, емоційно-мотиваційного, діяльнісно-практичного) виявлено три рівні соціальної вихованості студентів, що досягаються у процесі застосування засобів педагогічного краєзнавства: високий, середній, низький.

Високий рівень характеризує молодих людей, які мають глибокі соціально-гуманітарні, психолого-педагогічні й професійні знання, осмислено сприймають соціальний досвід поколінь. Такі студенти зорієнтовані на активну участь у різноманітних краєзнавчих заходах, усвідомлюють емоційно-ціннісний потенціал педагогічного краєзнавства, зорієнтовані на змістовні наукові та педагогічні пошуки у царині краєзнавчо-педагогічної діяльності. Студентам цієї групи властиве чуйне, уважне ставлення до тих, хто їх оточує, здатність до емпатії, розвинута
рефлексія, уміння спілкуватися з людьми, толерантність у релігійних, мовних, культурних питаннях. Майбутні учителі самостійно намагаються шукати, узагальнювати і переробляти необхідну їм краєзнавчу інформацію, організовують власне інформаційно-пізнавальне поле для самоосвіти, зразково володіють загальними й специфічними прийомами у галузі краєзнавства й педагогічного краєзнавства.

Середній рівень характеризує молодих людей, які володіють достатніми соціально-гуманітарними, психолого-педагогічними й професійними знаннями, здатні осмислено сприймати соціальний досвід поколінь. Проте такі студенти не завжди вміють доречно застосовувати педагогіко-краєзнавчі знання на практиці, або ж таке застосування виявляється неефективним під час організації інформаційно-пізнавального поля у самоосвіті. Для таких студентів характерна нечітка
позиція стосовно вмотивованості у процесі засвоєння й поширення досвіду з педагогічного краєзнавства; простежується фрагментарне використання засобів педагогічного краєзнавства, що призводить до порушення логіки та достовірної інформативності у краєзнавчих дослідженнях. Студенти цієї групи легко йдуть на співробітництво з одногрупниками та викладачами, вони готові й здатні оволодівати соціальними знаннями, включатися в суспільні відносини, однак при цьому виявляється дещо поверхове сприйняття моральних та естетичних складових
у процесі застосування педагогічного краєзнавства. Позиція «Я – об’єкт, навчіть мене» зберігається у вигляді постійної потреби у схваленні та болісній реакції
на критику.

Низький рівень характеризує студентів, які не мають глибоких соціально-гуманітарних, психолого-педагогічних та професійних знань, або не виявляють бажання їх демонструвати. Джерелами мотивів у процесі педагогічного краєзнавства є вимушені реакції на зовнішні вимоги чи впливи. У студентів цієї групи спостерігаються слабо сформовані пізнавальні орієнтації, а часом вони взагалі не мають бажання вмотивовано створювати інформаційно-пізнавальне поле для самоосвіти, що виявляється у байдужому ставленні до вивчення різноманітних засобів педагогічного краєзнавства, неготовності засвоювати і поширювати культурні, духовні цінності у майбутній професійній діяльності. Студентам цієї групи властиві слабкі комунікативні зв’язки, вони зі значними зусиллями налагоджують емоційний контакт, не прагнучи, у більшості випадків, до розуміння морально-естетичних аспектів і особливостей загальнолюдських відносин. Такі студенти не спроможні пояснити мотиви своїх дій, вчинків, а їхня пасивність зумовлена певним психологічним бар’єром, слабкою краєзнавчою орієнтацією або ж її повною відсутністю.

Для оптимізації соціального виховання студентської молоді у вищій школі було розроблено модель організаційно-методичного забезпечення цього процесу (рис. 1).

Важливою складовою розробленої моделі є педагогічні умови, що визначаються нами як система певних форм, методів, засобів, реальних ситуацій, що склалися, об’єктивно чи суб’єктивно створених, необхідних для досягнення конкретної педагогічної мети. До педагогічних умов соціального виховання студентської молоді засобами педагогічного краєзнавства відносимо: наявність сприятливого соціокультурного середовища, стимулювання краєзнавчої активності на засадах емоційно-ціннісного орієнтування на процеси й результати педагогічної діяльності; організацію краєзнавчої пошуково-дослідницької та культурно-просвітницької роботи зі студентською молоддю.

Доведено, що соціальне виховання студента залежить від провідних факторів соціокультурного середовища (макро-, мезо-, мікро-), які з різною інтенсивністю впливають на розвиток і становлення молодої людини у системі суспільних відносин. Так, з огляду на макрофактори з’ясовано сучасні вимоги і тенденції розвитку системи вищої освіти в Україні; мезофактори відтворюють культурно-історичні традиції, ментальні особливості соціального виховання студентської молоді, виявляють приналежність медіа-соціалізації. Мікрофакторний підхід передбачає організацію та формування схеми відпрацювання краєзнавчих дій у конкретному соціокультурному середовищі вищої школи.