МЕТОДИКА НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ ОСНОВ ФОРМОТВОРЕННЯ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, доведено зв’язок роботи з науковими програмами й планами, аргументовано об’єкт, предмет, мету й задачі дисертації; охарактеризовано методи дослідження; умотивовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження та апробацію основних положень дослідження.

У першому розділі – «Методика навчання майбутніх дизайнерів основ формотворення як педагогічна проблема» – проведено аналіз формотворчої концепції;  визначені проблеми професійного навчання майбутніх дизайнерів у вищих навчальних закладах; визначено вимоги до розробки методичної системи формування фахових знань та виконано аналіз теоретичних засад існуючих методик навчання основ формотворення; проведено аналіз проблеми навчання майбутніх дизайнерів у психолого-педагогічній та теоретично-методичній літературі; визначені вимоги до проблематики теорії та практики дизайнерського формотворення у культурно-мистецькому процесі; досліджені стилістичні (етнічні) мотиви та аспекти формовияву (науковий, мистецький, відчуттєвий, релігійний).

Досліджені існуючі методики за історичним аспектом ХХ сторіччя у формуванні конструктивно-технічних та конструктивно-художніх знань дизайнерського формотворення. Проаналізовано дизайн-освіту зарубіжних авторських шкіл: Великобританії, Німеччини, Росії, Польші, Франції, Японії, особливо формотворні методики школи БАУХАУЗа та ВХУТЕМАСа.

Аналіз психолого-педагогічної та теоретично-методичної літератури виявив цілу низку проблемних питань системи навчання майбутніх дизайнерів основ формотворення, а саме: у художньо-образному мисленні, естетичному смаку, змісті художньої форми; у формуванні конструктивно-формотворних знань та вмінь, раціонально-геометричному формотворенні, що акцентує увагу на поєднанні художньої та технічної форми.

Науково досліджені традиційні методики навчання, у яких виявлено цілу низку суперечностей та проблем: у сучасних вимогах підготовки майбутніх дизайнерів та недостатньому рівні традиційних форм та методів навчання; у необхідності підвищення рівня знань, умінь та навичок під час навчання основ формотворення та обмеженими можливостями традиційної методики навчання; в інтегративному процесі фахового навчання, пов’язаного сучасними вимогами у створенні дизайнерського продукту та обмеженими можливостями традиційної методики навчання до технологічного сучасного процесу. Дослідження свідчать про те, що художньо-конструктивна підготовка недостатньо вивчена, а фахові дисципліни відокремлені від концептуального напрямку формотворення, що знижує рівень навчання технологічного процесу формотворення.

Недоліки існуючих методик, зміст психолого-педагогічної підготовки майбутніх дизайнерів потребують змін та оновлення методики навчання основ формотворення у навчально-виховному процесі, пошуку шляхів та альтернативі їх розв’язання, які полягають у принципах та методах навчання, засвоєнні сучасних знань з наукових уявлень, впровадженні формотворчих методів у процесі вивчення фахових дисциплін та поєднанні теоретичної та художньо-конструкторської  структурної складової.

Досліджені принципи і методи навчання основ формотворення, результати теоретичного порівняння традиційної методики навчання, навчальний зміст дисципліни «Основи формотворення», які знаходяться у постійному розвитку, суттєво впливають на систему розвиваючого навчання та ґрунтуються на наукових принципах.

Дидактичні принципи наочності сучасного навчання, постійний пошук і впровадження інноваційних технологій, принципів, методів та форм навчання майбутніх дизайнерів потребують оновлення інтегративного змісту навчання основ формотворення у формуванні фахових знань. та  лягла в основу експериментальної методики навчання  основ формотворення. Принцип інтегративного навчання з художньо-конструкторської підготовки ґрунтується на позиції внутрішньо-предметної інтеграції, що дозволяє виділити такі аспекти: художній, технологічний та проектний. Визначені принципи сучасного формотворення, які  постійно перебувають у кардинальних змінах формотворної концепції, а саме: геометричних основах візуальної організації форми; конструкційній організаційній частині під час створення предметної та штучної форми; принципах організації цілісної композиції форми; принципах гармонізації створення форми (супідрядність, рівновага, єдність); принципах предметного ескізування та макетування; принципах графічної формалізації та раціональної стилізації (модульно-комбінаторний).

Визначені методи навчання: проектний, комбінаторний, точний, які направлені на формування конструктивно-технічних та конструктивно-художніх знань та вмінь. Зазначені художньо-образні та геометричні характеристики засобів проектної графіки, ескізування технічних та предметних форм, макетування об’ємно-просторових  композицій  (ОПК)  і  конструювання комбінаторних модулів.

Відповідно до аналізу проблеми навчання майбутніх дизайнерів основ формотворення обґрунтований  системний підхід фахових дисциплін, які формують знання у процесі професійної підготовки. Цей підхід дозволив констатувати їх неперервний, спадкоємний, динамічний характер та розглядати як цілісну інтегративну систему, основною функцією якої є формування знань, вмінь та навичок майбутніх дизайнерів у процесі навчання основ формотворення до зазначеного об’єкту та предмету  дослідження.

У другому розділі - «Теоретичні та практичні засади методики навчання майбутніх дизайнерів основ формотворення у процесі вивчення фахових дисциплін» – на основі інтегративної системи навчання та відповідно до визначених вимог, теоретично обґрунтовано та практично розроблено запропоновану методику, у якій визначено цілі, зміст, принципи, методи, форми та засоби навчання.

Теоретичні засади методики навчання основ формотворення ґрунтуються на принципі інтеграції, оскільки реалізація даного принципу у навчально-виховному процесі сприяє досягненню системної цілісності у навчанні, зокрема основ формотворення. Цілісна інтегративна система фахових знань забезпечує диференціацію, індивідуалізацію навчання, оптимізує міжпредметні зв’язки професійно орієнтованих дисциплін як засіб формування знань, умінь та навичок. Завдяки художньому формотворенню, яке поєднується із політехнічною освітою, виявлена система професійного навчання основ формотворення, а саме у художньо-конструкторській підготовці, технологічному проектуванні та практичних формотворних методах. На основі фахових дисциплін створена структурна інтегративна модель запропонованої методики, яка забезпечує процес навчання та формує професійні якості майбутнього дизайнера (рис. 1).

Реалізація теоретичних засад забезпечується принципами візуальної, конструктивної організації форми, принципами організації цілісної композиції форми, гармонізації створення форми, графічної формалізації та раціональної стилізації, а також предметного ескізування та макетування об’ємно-просторових композицій Теоретично обґрунтовані особливості підготовки майбутніх дизайнерів до навчання основ формотворення. Узагальнені навчальні, розвиваючи, контрольно-корекційні, формотворні методи у цілісній інтегративній системі фахових дисциплін, яка ґрунтується на систематизованих, цілеспрямованих завданнях, методах, прийомах та засобах навчання та орієнтована на професійний розвиток особистості майбутнього дизайнера.

Для теоретичного обґрунтування та практичної розробки методики основ формотворення визначені проблемні питання щодо художньо-образного мислення, естетичного смаку, змісту художньої форми, формування конструктивно-формотворних знань, практичної діяльності та розвитку творчих самостійних рішень у професійній діяльності майбутніх дизайнерів.

У системі навчання майбутніх дизайнерів основ формотворення виокремлені постійно змінювані часом в межах формотворної концепції принципи, серед них: принципи композиційно-графічного моделювання, художньо-композиційної організації і виразності; організації штучної системи; організації предметної форми; організації функціонального простору; організації конструкційно-технологічного формотворення; біодизайну; тектонічного формоутворення; організації абстрактної форми.