ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет, визначено його методи, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження» на основі аналізу психологічної, соціально-психологічної і педагогічної літератури розкрито сучасний стан досліджуваної проблеми, дано визначення поняття і розкрито структуру життєвої компетентності особистості, визначено особливості формування життєвої компетентності учнів старшого шкільного віку, обгрунтовано потенціал курсів історії України старшої школи для формування життєвої компетентності старшокласників.

Проведені теоретичні дослідження свідчать, що становлення вітчизняного компетентнісного підходу до освіти зумовило значний інтерес учених до компетентностей людини, зокрема до життєвої компетентності особистості. Структура життєвої компетентності вивчається вченими з урахуванням філософського (соціально-філософського), психологічного і педагогічного підходів. Спільним концептом зазначених підходів є розуміння життєвої компетентності як складної властивості особистості.

Аналіз наукових дефініцій цього поняття, вироблених упродовж останніх десятьох років, дав змогу дати таке його визначення: життєва компетентність особистості – це складна властивість особистості, яка інтегрує її ціннісно-мотиваційні, когнітивні та діяльнісно-процесуальні конструкти, які забезпечують здатність людини до продуктивного визначення і вирішення завдань життєвого самовизначення і самоздійснення, оптимальної організації життєвого шляху на основі індивідуально-особистісного життєвого проекту. Серед функцій життєвої компетентності особистості такі: захисна; життєпізнання і самопізнання; життєвого передбачення; життєвого самовизначення; самореалізації; організацій і вдосконалення власної життєдіяльності.

На підставі теоретичного аналізу виділено і обґрунтовано три структурні компоненти життєвої компетентності особистості: ціннісно-мотиваційний (система ціннісних орієнтацій, мотивів і цілей особистості, які дають їй змогу успішно визначати і здійснювати своє життя, оптимально реалізовувати індивідуально-особистісний життєвий проект); когнітивний (система знань про теорію і практику пізнання і самопізнання, прогнозування, визначення, раціональну організацію і здійснення життя); діяльнісно-процесуальний (система вмінь і навичок, комплекс набутих способів дій з пізнання, прогнозування, визначення, раціональної організації і здійснення власного життя).

Дослідження дозволяють стверджувати, що одним з найважливіших вікових періодів формування життєвої компетентності особистості є старший шкільний вік – якісно своєрідний етап життєдіяльності особистості, що охоплює період з 15 (14,5-15,5) до 17 (16,5-17,5) років, якому притаманна своя особлива соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, вікові новоутворення та психологічні кризи. Розвиток життєвої компетентності учня старшого шкільного віку стає особливо значущім з огляду на швидкий загальний розвиток особистості старшокласника та його когнітивної й мотиваційної сфери, актуальність здіснення ним життєвого (зокрема, професійного, сімейного) самовизначення, необхідність реалізації прав і свобод, обов’язків, з якими пов’язується повноліття громадянина.

До основних вікових особливостей старшого шкільного віку, які зумовлюють формування і застосовування життєвої компетентності старшокласника можна віднести:

-      зміну життєвої позиції: спрямування в майбутнє стає основною направленістю особистості, формується найскладніший, вищий механізм цілепокладання, який виявляється в певному «задумі», плані життя;

-      спроможність особистості планувати своє життя на віддалену перспективу – роки, десятиліття, яка виникає в цьому віці;

-      необхідність життєвого і професійного самовизначення;

-      упорядкування, інтегрування всієї системи потреб світоглядом, який формується.

Аналіз джерел свідчить, що незважаючи на те, що формування життєвої компетентності старшокласників має здійснюватися кожним навчальним предметом, шкільна історична освіта має низку суттєвих переваг у розв’язанні цього завдання. Життєво компетентнісний потенціал навчання історії України в старших класах визначається і забезпечується її цільовими, змістовими та організаційно-методичними перевагами і може бути реалізований за умов відповідного теоретичного обґрунтування і методичного наповнення.

Зміст шкільної історичної освіти потенційно містить усі складові структури життєвої компетентності особистості: знання законів людського життя, уміння і навички успішного пізнання, прогнозування, визначення і здійснення життя, компоненти життєтворчих здібностей у ключових і предметних компетенціях учня, опору на його життєвий досвід. Однак формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України висуває дві важливі вимоги до нього: по-перше, необхідною є актуалізація життєво компетентнісного змісту шкільної історичної освіти; по-друге, організація досвіду діяльності учня з його засвоєння.

Проведені дослідження дали змогу виявити і обґрунтувати взаємозв’язки змісту навчального матеріалу шкільного курсу історії України та компонентів життєвої компетентності старшокласників, які формуватимуться в процесі навчання цього предмета.

На цій основі розроблено методичну модель формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України, що містить цільовий, змістовний, організаційно-технологічний і оцінно-результативний компоненти.

У другому розділі «Експериментальна перевірка методики формування життєвої компетентності старшокласників» проаналізовано сучасний стан формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України, досліджено критерії, показники та рівні сформованості життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії, охарактеризовано розроблену експериментальну методику формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України, описано перебіг та результати констатувального, формувального і контрольного етапів експериментального дослідження.

У констатувальному етапі експериментального дослідження взяло участь 619 старшокласників, та 15 учителів загальноосвітніх шкіл. Його завданнями були вивчення сучасного стану формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України шляхом аналізу навчальних програм і підручників з історії України для старших класів та виявлення рівнів сформованості цієї складної властивості особистості в учнів старших класів у процесі навчання зазначеного предмета.

Аналіз навчальних програм з історії України (рівень стандарту) для старших класів засвідчив, що визначений ними зміст відповідного навчального матеріалу створює достатні передумови для формування життєвої компетентності старшокласників, хоча цілі, змістове наповнення і очікувані результати становлення компонентів життєвої компетентності учнів старших класів не знайшли в ньому безпосереднього відображення.

Здійснений аналіз підручників з історії України дає змогу стверджувати, що хоча в більшості з них наявні елементи навчального історичного матеріалу, необхідні для формування життєвої компетентності старшокласників (додаткові довідкові тексти про видатних історичних діячів, факти і оцінки їхньої життєдіяльності в основному і додатковому текстах підручника, відповідний методичний апарат та ін.), однак цей матеріал не є системним і не може повністю забезпечити формування всіх складових життєвої компетентності учнів старших класів, які мають утворитися в процесі навчання історії України. У методичному апараті проаналізованих підручників не вистачає запитань і завдань, які б дали учням можливість глибше вивчати досвід життєдіяльності історичних діячів, порівнювати його із цілями і завданнями власного життєдіяльності, виділяти елементи досвіду, які придатні для якнайкращого визначення і здійснення старшокласниками свого життя, сприяли б формуванню в них власного життєвого досвіду і вмінь успішно вирішувати свої життєві проблеми.

Стан сформованості життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України з'ясовувався на основі трьох критеріїв (ціннісно-мотиваційного, когнітивного, діяльнісно-процесуального) і відповідних показників. Проведені контрольні зрізи рівня сформованості життєвої компетентності учнів старших класів шести загальноосвітніх навчальних закладів України свідчать, що більшість (80 %, 495 учнів) з опитаних старшокласників має низький (45 %, 278 осіб) та базовий (35 %, 217 осіб) рівень сформованості зазначеної особистісної властивості в процесі навчання історії України, що переконливо засвідчило необхідність створення експериментальної методики формування цієї властивості особистості старшокласників.

Змістовою основою цієї методики став 21 урок з курсів історії України десятого та одинадцятого класів.

Як вихідні чинники методика враховувала:

-      зміст, цілі і завдання навчання історії України відповідно до соціального замовлення (Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти та чинні навчальні програми рівня стандарту);

-      вимоги до реалізації компетентнісного підходу в процесі навчання історії;

-      виявлені шляхи формування життєвої компетентності учнів;

-      очікувані результатів навчального процесу.

Експериментальна методика забезпечувала спеціально організовану взаємодію вчителя і учнів старших класів, освітнім результатом якої стало зростання рівня сформованості життєвої компетентності учнів за її складовими, пов’язаними з результатами шкільної історичної освіти.

Експериментальна методика передбачала: 1) чітке, поурочне формулювання цілей і завдань формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України; 2) опанування учнями навчальним матеріалом, як теоретичним, так і фактологічним, пов’язаним з формуванням складових компонентів життєвої компетентності старшокласників; 3) відбір і використання відповідних організаційних форм, методів і прийомів, засобів навчання історії; 4) цілеспрямовану організацію самостійної роботи учнів; 5) забезпечення перевірки і оцінювання рівня сформованості життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України.

При організації експериментального навчання історії України враховано:

-        рівень професійної підготовки і професійної компетентності вчителів-експериментаторів;

-        нормативне забезпечення такої діяльності у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти та чинних навчальних програмах (рівень стандарту);

-        забезпеченість методичними матеріалами для проведення експериментального навчання історії України;

-        відбір контрольного й експериментального класу з однієї паралелі, в якій викладає один учитель історії України;

-        демократичність атмосфери у навчальному середовищі школи.

Упровадження експериментальної методики формування життєвої компетентності старшокласників у процесі навчання історії України здійснювалося в ході формувального етапу експериментального дослідження в трьох загальноосвітніх навчальних закладах міста Києва. Формувальним етапом експериментальної роботи було охоплено 402 старшокласника з 18 класів та 4 учителя, які викладали історію України в паралельних десятих та одинадцятих класах.

Основною організаційно-педагогічною умовою проведення експерименту була визначена відповідна підготовка вчителя для роботи за експериментальною методикою. Педагог мав чітко дотримуватись виконання запропонованих в авторській методиці форм і методів навчання для досягнення очікуваних результатів. Тому для вчителів проводились методичні консультації, надавались методичні матеріали для проведення експериментальних уроків. З метою контролю за ходом експерименту здобувачем проводилися педагогічні спостереження, під час бесід та опитувань аналізувалась діяльність учнів та вчителів.