Фінансовий потенціал території у державній фінансовій політиці: методологія і практика управління

Краткое содержание

                                                                                          1.             ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також ступінь їх апробації.

У першому розділі “Концептуальні засади реалізації державної фінансової політики” визначено сутність і складові ДФП, досліджено особливості фінансової політики в Україні, проаналізовано особливості її реалізації під час світової фінансової кризи, визначено проблеми формування і реалізації фінансової політики в Україні та розглянуто досвід реалізації державної фінансової політики в деяких країнах Європи.

На основі аналізу понятійно-категоріальної бази встановлено, що державна фінансова політика найчастіше розуміється як комплексне економічне поняття. Критичне дослідження підходів до визначення сутності та складових фінансової політики дозволило сформулювати авторський підхід з цього приводу. Фінансова політика у широкому розумінні – це процес формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення визначених цілей і завдань. Державна фінансова політика – це складова економічної політики держави, яка являє собою систему заздалегідь визначених і затверджених заходів, форм і методів мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів державними інститутами з метою виконання державою своїх функцій у відповідності зі стратегічними і тактичними цілями її економічного і соціального розвитку.

З широкого кола класифікаційних ознак щодо групування різновидів ДФП у роботі виокремлено, обґрунтовано і запропоновано для застосування види державної фінансової політики залежно від рівня планування (стратегічна і тактична), мети розвитку (економічного зростання, стабілізації, обмеження ділової активності), структурно-видових складових (грошово-кредитна, бюджетно-податкова, управління державним боргом).

Аналіз реалізації окремих складових фінансової політики в Україні засвідчив про відсутність загальних позитивних тенденцій у провадженні бюджетно-податкової політики і політики управління державним боргом. Зокрема, в першу чергу йдеться про скорочення дефіциту державного бюджету та реструктуризацію державного боргу за валютами, строками, ставками. Наголошується на ряді інших проблем, які потребують розв’язання в найближчій перспективі, а саме: реструктуризація доходної і видаткової частин державного бюджету, остаточне усунення його дефіциту, зменшення абсолютного розміру державного боргу і його питомої ваги до ВВП.

У дослідженні наголошується на важливості постійного і неухильного узгодження державної фінансової політики із грошово-кредитною політикою Національного банку України. Аналіз і оцінка успішності реалізації планових показників грошово-кредитної політики України з боку центрального банку країни свідчать про її недостатню ефективність, але слід відмітити, що Національний банк України поступово відходить від застосування методів прямого втручання і все більшою мірою розраховує на інструменти, вплив яких на банківську систему і її суб’єктів носить опосередкований характер. Акцентується увага на пріоритетності у діяльності НБУ заходів, спрямованих на стримування інфляційних процесів, нарощування золотовалютних резервів, лібералізацію валютного ринку, забезпечення економіки довгостроковими кредитними ресурсами.

Аналіз засвідчив, що впровадження і реалізація фінансової політики в зарубіжних країнах має суттєві відмінності від вітчизняної практики і специфічні особливості, обумовлені їх політичним устроєм, пануючими поглядами на побудову економічної системи. Визначено основні пріоритети державної фінансової політики аналізованих країн на середньо- та довгострокову перспективу, а саме: боротьба з наслідками кризових явищ, відновлення економіки і темпів її зростання, зменшення державного боргу та виплат на його обслуговування, пошук шляхів для наповнення бюджету поряд із скороченням витрат, включаючи модернізацію систем соціального захисту населення, особливо у сфері пенсійного забезпечення та охорони здоров’я, підтримка цінової стабільності в рамках монетарних інструментів. В цілому реалізація ДФП у зарубіжних країнах на сучасному етапі може бути охарактеризована як доволі обережна у пошуках підходів до вирішення поточних проблем. Відмінності у фінансовій політиці аналізованих країн в цілому стосуються лише окремих інструментів, які є більш-менш популярними, та, як правило, враховують локальні особливості побудови фіскальних, бюджетних, монетарних систем (табл. 1).

З точки зору інструментів бюджетно-податкової політики, Україна порівняно з розглянутими європейськими країнами виглядає гірше, оскільки доходи бюджету відносно ВВП є значно нижчими, що свідчить про невисоку ефективність податкової політики та політики щодо формування бюджету. У структурі доходів бюджету країни значна частка належить податковим надходженням, що свідчить про низьку питому вагу доходів від операцій з капіталом та інших неподаткових надходжень. Незважаючи на те, що в Україні бюджет визнають як соціальний, частка соціальних трансфертів до ВВП в країнах, що виступали як об’єкти аналізу, більше ніж в 1,7 раза вище.