РОЗВИТОК ФОРМ ОБМІНУ: ЛОГІКО-ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність проведеного дослідження, його предмет, об’єкт, мета та завдання, викладено теоретико-методологічну основу роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, розкривається теоретичне та практичне значення роботи, апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Методологічні основи дослідження форм та змісту обміну» складається із двох підрозділів, присвячених визначенню методології дослідження, а також сутності обміну та його характеристик.

У підрозділі 1.1. «Сходження від абстрактного до конкретного як метод теоретичного відтворення логіки історичного розвитку змісту і форм обміну» визначається методологічна база дослідження та обґрунтовується необхідність її використання. Зокрема, розглядаються методи оперування (аналіз та синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення, індукція та дедукція); методи теоретичного відтворення (рух від загального через особливе до одиничного; рух від тотожності через відмінність до протилежності; єдність історичного та логічного), використання яких дозволяє більш глибоко пізнати об’єкт дослідження, що виражається у сходженні від абстрактного до конкретного.

У підрозділі 1.2. «Сутність обміну та його форми» визначається об’єкт дослідження. Виявляється взаємообумовленість основних моментів суспільного відтворення та місце обміну в цьому процесі. Обмін визначається як процес взаємного переходу об’єктів від одного суб’єкта до іншого. Акцентується увага на існуванні трьох іпостасей обміну в економічній дійсності: обмін як стадія суспільного виробництва, виробничий обмін у формі обміну діяльністю та здібностями, виробничий обмін у формі обміну засобами виробництва.

Окремо розглянуто функції обміну. До його внутрішніх функцій віднесено: 1) обмін як засіб задоволення потреб в умовах суспільного поділу праці; 2) обмін як засіб суспільного визнання витрат; 3) обмін як засіб зміни форми вартості. Зовнішньою функцією обміну є: обмін як засіб забезпечення взаємозв’язку між суб’єктами суспільного відтворення. Внутрішні та зовнішні функції обміну є для нього основними. Сутність його похідних функцій криється у загальноекономічних функціях, до яких віднесено регулюючу (обмін впливає на визначення виробничої структури економіки, дозволяє встановити оптимальне співвідношення між попитом та пропозицією, відповідність між різними сферами та галузями економіки), перерозподільну (за допомогою обміну виробники отримують доходи, а споживачі вироблені товари та послуги; крім того, перші одержують ресурси для майбутнього виробництва, другі ж – різні доходи від їхнього продажу) та стимулюючу (необхідність вступати в обмін задля отримання вигоди у вигляді прибутків змушує виробників шукати шляхи зменшення витрат виробництва, а також покращувати якість товарів та послуг, що в свою чергу призводить до стимулювання власне виробництва і, крім того, науково-технічного прогресу) функції. Крім того, обмін може виконувати також різноманітні вмінені функції, тобто такі, які не витікають з його суті, а надаються ззовні.

Розділ 2 «Основні логіко-історичні етапи розвитку форм і змісту обміну» складається із трьох підрозділів. У ньому розглядаються раніше відомі та вперше визначені логіко-історичні форми обміну, а також їх особливості.

У підрозділі 2.1. «Обмін діяльністю і натуральний обмін» описується перша форма обміну – обмін діяльністю, в основі якої лежить сумісно-розділена праця, а також починається розгляд продуктообміну, як однієї з найбільших історичних форм обміну, зокрема з її першої підформи – натурального обміну. Пропонується погляд на них крізь призму концепції embededdness (в пер. з англ. – включеність, укоріненість) та існування реципрокності, тобто відносин взаємності, які, як було показано, лежать в основі будь-якої форми обміну. З’ясовуються види та функції реципрокності. У зв’язку з цим обґрунтовується, що економічним змістом відособленої форми натурального обміну – є обмін дарами, який має свої власні етапи розвитку. До них відносяться: 1) генералізована відособлена форма натурального обміну (передбачає альтруїстичний обмін дару на речі нематеріальної природи, такі як вдячність, соціальне визнання або значимість тощо; матеріальний дар у відповідь в такій трансакції не очікується); 2) збалансована відособлена форма натурального обміну (визначається як обмін дару на дар; запропонована назва цієї форми підкреслює те, що співвідношення соціального та економічного в ній досягає певного балансу: соціальність даних трансакцій все ще має велике значення, але той, хто дарує, вже очікує отримати дар у відповідь, хоч і нееквівалентний, тож його вже хвилює і економічний бік питання; дана форма обміну має власні підформи: а) суспільно-збалансований дарообмін; б) відстрочений обмін дарами; в) обмін дарами з негайною компенсацією; 3) негативна відособлена форма натурального обміну (являє собою обмін дару на дар, в основі якого лежить вже яскраво виражене бажання суб’єктів отримати матеріальну вигоду від такого обміну, а отже виникає цілком зрозумілий економічний мотив; цей мотив перебудовує уявлення людини про обмін та вимагає від неї пізнання такого поняття як еквівалентність, з появою якого виникає наступна форма обміну – товарообмін).

11

У підрозділі 2.2. «Товарообмін» розглядається однойменна форма обміну. Звертається увага на таку її особливість як вибір, у зв’язку з чим виникає необхідність розгляду альтернативної вартості. Оскільки вибір та його мотиви залежать в першу чергу від суб’єкта вибору, то в роботі пропонується, з цієї точки зору, відокремити вибір споживача та вибір виробника.

Суб’єктивно сприймаючи споживчу вартість блага, споживач оцінює його корисність для себе. Крім того, приймаючи рішення про купівлю, споживач обирає товар з погляду на його вартість та в мінових пропорціях розглядає втрати свого робочого часу, втілені у витрачених грошах, а отже його цікавить мінова вартість обраного блага. Роблячи вибір на користь, наприклад, товару А, споживач відмовляється від іншого найціннішого товару, наприклад, В, а значить: по-перше, не зможе задовольнити свою потребу в товарі В, тобто втратить його споживчу вартість, і, по-друге, втратить свої мінові можливості, тобто вартість витрачених ним грошей. Оскільки втрати споживача мають двоїстий характер, пропонується визначити їх як альтернативну вартість та  альтернативну споживчу вартість споживача.

На основі моделей ординалістської течії теорії споживчої поведінки в роботі змодельовано утворення альтернативної вартості та альтернативної споживчої вартості споживача і їх кількісного вираження.

Крім того, пропонується ввести в науковий обіг поняття абсолютної альтернативної вартості, яка, підкреслюючи двоїстість втрат споживача, характеризує його загальні втрати при здійсненні вибору. А також поняття відносної альтернативної вартості, яка являє собою втрати товару Х в одиницях товару Y, що дозволяє отримати інформацію про ступінь суб’єктивної зацікавленості в обраному товарі відносно іншого відкинутого найкращого варіанту.

На відміну від вибору споживача, вибір виробника є дещо складнішим. Спочатку він відповідає на питання «що виробляти?» і, приймаючи рішення про виробництво одного товару та направляючи ресурси на його виготовлення, втрачає можливість виробництва іншого товару, тобто утворюється альтернативна вартість виробництва. Однак виробник розглядає альтернативну вартість тільки як втрату інших мінових можливостей, оскільки споживчі властивості вироблених ним товарів цікавлять його тільки опосередковано через потреби його покупців, власної ж зацікавленості в отриманні певної корисності виробник не має. Точніше, корисність власних товарів полягає для виробника в їх мінових можливостях, і чим кращими вони будуть, тим більш зацікавленим буде він.

Наступна альтернатива у виробника виникає при відповіді на питання «як?» або «за допомогою чого?» виробляти. Через це він перетворюється на споживача ресурсів на ринках факторів виробництва. А оскільки цей процес є виробничим споживанням, то і для нього утворюється альтернативна вартість та альтернативна споживча вартість, а отже можна отримати уявлення про величину абсолютної альтернативної вартості та відносної альтернативної вартості.

Підрозділ 2.3. «Обмін послугами та здібностями» присвячено відповідно вивченню даних форм обміну. Особлива увага приділяється змінам у характері праці одночасно зі змінами форм обміну: від сумісно-розділеної праці до всезагальної. Так, будь-якій праці притаманні дві складові, співвідношення яких багато в чому визначає її характер: трудова компонента, тобто фізичні зусилля людини та творча компонента праці, яка являє собою зусилля інтелектуального, освітнього, креативного характеру. Компоненти праці одночасно взаємодоповнюють та взаємовиключають одна одну. В роботі пропонується побудова загальної динамічної моделі, яка показує поступове заміщення трудової компоненти креативною при переході від сумісно-розділеної праці до всезагальної, а також моделей, які описують дане заміщення в різних співвідношеннях та різними темпами у відповідності до специфіки видів діяльності.

Крім того, в даному підрозділі розглянуто перехід від товарообміну через трудообмін до обміну діяльнісними послугами та властиві для цього переходу зміни кривих попиту та пропозиції на ринку праці. Зокрема: при товарообміні, коли робоча сила розглядається як товар, пропозиція має традиційний ринковий висхідний нахил; при трудообміні пропозиція предметно-трудових послуг стає низхідною; при обміні діяльнісними послугами форма кривої більше не має визначеної форми через порушення залежності між обсягом заробітної плати та обсягом пропозиції. Що стосується попиту, то він також трансформується, зсуваючись праворуч і вгору, та перетворюється з попиту на працю на попит на труд-послугу, а потім на попит на діяльнісні послуги, а напрям його зсуву демонструє перехід від індустріального до постіндустріального суспільства.

Розділ 3 «Економічний зміст сучасних форм обміну» складається із трьох підрозділів, присвячених висвітленню проблем та особливостей, пов’язаних з інформаційним обміном та обміном правами, а також розвитком форм обміну в трансформаційній економіці.

У підрозділі 3.1. «Обмін інформаційними послугами та сітьові блага» описується одна з сучасних форм обміну, об’єктом якої є інформаційні послуги. Спираючись на попередній аналіз, в підрозділі виділено наступні форми обміну інформацією: 1) реципрокна розділено-дарова форма інформаційного обміну (одна з форм обміну інформацією будь-якого виду, в основі якої лежить бажання і можливість власника інформації передати її в дар іншому суб’єкту, не очікуючи, принаймні на момент дарування, зустрічної трансакції; фактично акт дарування є частиною розірваного суспільно-обумовленого обміну); 2) всезагальна форма інформаційного обміну: а) обмін інформації на товар (форма, за якої зникає даровий характер надання інформації, а власник інформації отримує певний товар натомість), б) обмін інформації на гроші (форма обміну, яка може мати місце в двох варіантах: в першому випадку за інформацію сплачує її споживач (наприклад, фірма купує результати маркетингових досліджень), а в другому випадку – безпосередньо її оплачує постачальник інформації, а не споживач (наприклад, фірма оплачує рекламну інформацію, яку споживають майбутні покупці її продукції; при цьому витрати на рекламу можуть бути закладені в ціну товарів, до безпосереднього акту обміну інформації на гроші має відношення саме фірма-рекламодавець), в) обмін інформації на послуги, в тому числі і інформаційні (форма обміну, яка реалізується у вигляді конференцій, форумів, круглих столів тощо); 3) обмін інформації в обміні здібностями: а) обмін інформації на активну дієздатність (його сутність полягає в тому, що в обмін на інформацію пропонується здійснення певної дії, зобов’язання зробити щось), б) обмін інформації на пасивну дієздатність (таким волевиявленням буде, навпаки, відмова від певної дії та наміру її здійснити), в) обмін інформації на правоздатність (обмін інформації на авторське право, тобто право інтелектуальної власності; право вимоги, тобто боргове зобов’язання; право володіння часткою статутного капіталу юридичної особи тощо).

В рамках передачі інформації за допомогою електронних носіїв виникає окрема сфера економічної дійсності, яку визначають як інформаційно-сітьову економіку. Потрапляючи в дану сферу, інформація може існувати в двох варіантах: як рідкісне благо, тобто для неї продовжують діяти звичні ринкові закони попиту та пропозиції, або як сітьове благо, яке функціонує за власними сітьовими законами.

На відміну від законів функціонування ординарних благ сітьові блага визначаються розповсюдженістю, для споживача – законом зростаючої граничної корисності, для виробника – зниженням граничних витрат.