СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито ступінь її наукової розробки, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, викладено наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи, наведено відомості щодо апробації результатів, публікацій, а також структури та обсягу роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи аналізу відтворення робочої сили» узагальнено і систематизовано теоретико-методологічні підходи до визначення категорії «робоча сила» та її властивостей (вартості, ціни) в процесі еволюції наукових поглядів; досліджено передумови та фактори впливу на зміни якості робочої сили в різних типах економічних систем.

Дисертантом проаналізовано категоріальне поле поняття «робоча сила», показано умови виникнення категорій «трудові ресурси», «людський та інтелектуальний капітал», зроблено висновок про те, що розуміння сутності та характеру робочої сили залежні від специфіки соціально-економічного розвитку кожного суспільства. Так, порівняльне дослідження категорій «робоча сила» і «трудові ресурси» показало їх схожість, але різнопорядковість. Трудові ресурси – категорія, що розглядає носіїв робочої сили. З якісного боку ознакою віднесення суб’єктів до трудових ресурсів є наявність у них здатності до праці, тобто робочої сили. З кількісного боку трудові ресурси дають кількісну визначеність носіїв робочої сили.

Виникнення економічної категорії «людський капітал» пов’язане із зростанням ролі знань, що характеризує сучасні умови трансформації глобальної світової економіки знань і висуває на перший план проблеми розвитку людських ресурсів. Людський капітал можна розглядати як щось дане природою, коли йдеться про вроджені здатності індивіда, а придбання знань вимагає інвестицій, які здійснюються різними суб’єктами: родиною, підприємством, фірмою, державою. Власником накопичених знань є його носій – людина, бо саме вона визначає місце застосування свого людського капіталу. Інвестиції в людський капітал передбачають витрати не тільки на освіту, але й у сфери «відтворення» самої людини – охорона здоров’я, культура, відпочинок, спорт. Підкреслено, що в постіндустріальному суспільстві в умовах становлення економіки знань особливо цінується наявність у працівників інтелектуального капіталу – не просто накопичення нових знань та навичок у процесі трудової діяльності, а вміння їх творчо застосувати. Причому йдеться не тільки про окремих працівників, а про трудові колективи загалом, бо пріоритетними факторами зростання продуктивності сучасного підприємства стають інтелектуальні ресурси.

Подальше дослідження фокусується на порівняльному аналізі вартості і ціни робочої сили і праці. Показано, що продуктивність праці, розмір заробітної плати, стан всієї соціальної сфери залежать від ступеня підготовленості працівника до виконання постійно змінюваних виробничих функцій. Тому держава повинна створювати необхідні соціальні умови для підготовки якісної робочої сили, яка може продаватись за цінами, рівними її вартості, меншими за її вартість, більшими за її вартість. Дисертантом доведено, що для отримання якісної праці у транзитивній (як і у ринковій, командній) економіці роботодавець має сплачувати працівнику не ціну його праці, а ціну робочої сили, яка крім відшкодування затрачених сил (вартості підтримки життя) зобов’язана включати і кошти на професійний, соціальний розвиток останнього. Зроблено висновок, що для підвищення активізуючого впливу заробітної плати (основної форми вираження ціни робочої сили і праці) на працівників центральне місце у її розбудові повинне перейти від вдосконалення тарифних окладів та інших форм оплати праці до зростання питомої ваги преміальної системи й додаткових видів доплат, насамперед, соціального і компенсаційного пакетів.

Дослідження особливостей трудової міграції в умовах сучасної України привело до висновку про її негативний вплив на рівень трудового потенціалу країни, який виражається у прискореній професійній деградації нації. Тому необхідним є її комплексне регулювання, різноспрямовані заходи якого дисертант пропонує систематизувати шляхом розмежування на загальнонаціональні і регіональні.

У другому розділі «Особливості формування та розвитку робочої сили в різних соціально-економічних системах» досліджено процес розвитку робочої сили у командній та ринковій економіці, виявлено детермінанти процесу формування робочої сили у командній економіці і підкреслено, що перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлює ряд соціально-економічних особливостей формування, розвитку, попиту, пропозиції робочої сили, національного ринку праці.

На основі проведеного аналізу зазначено, що у командній економіці усі рішення з основних економічних проблем приймала держава, яка була єдиним реальним суб’єктом соціальної політики. Акцент зроблено на тому, що суспільна власність на засоби виробництва давала можливість розглядати трудові ресурси суспільства як єдину асоціацію виробників, як союз вільних людей, що працюють загальними засобами виробництва. Процес формування робочої сили в ті часи починався ще в дитинстві, і в цьому активну участь брали родина, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні політехнічні школи, професійно-технічні і технічні училища, середні спеціальні заклади. Професійно-навчальна підготовка проводилась на уроках праці, у навчально-виробничих комбінатах (НВК), на виробничій практиці, а на підприємствах підготовка робочої сили була курсова, групова, індивідуальна.

Досліджуючи особливості формування та розвитку робочої сили в різних соціально-економічних системах, дисертант дійшов висновку, що подібно до ринкової адміністративно-командна система має свої особливості у різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління.

У дослідженні розглянуто систему заходів сприяння реалізації економічних інтересів працівників, яка включає наступне: виконання нормативних актів у соціальній сфері; підвищення рівня оплати праці робітників; зниження рівня тривалого безробіття; врахування інтересів працівників за умов реалізації інвестиційної, податкової, фінансово-кредитної політики, виробничих, соціальних програм; створення нових робочих місць у високотехнологічних галузях економіки. Реалізації економічних інтересів працівників найбільшою мірою сприяє державне регулювання соціально-трудових відносин.

Характеризуючи економічні інтереси робітників, підкреслено, що в ринкових умовах у зв’язку з розвитком корпоративних відносин виникла необхідність виділення і внутрішньофірмових інтересів. Дисертант, говорячи про роль бізнесу у стійкому розвитку соціально-економічної сфери, зазначає, що важливою передумовою забезпечення цього розвитку має стати саме соціальна відповідальність бізнесу, бо соціально відповідальна поведінка бізнесу закладає основи стійкого розвитку, а в реалізації його повинні допомогти інститути держави та громадянського суспільства, науковці. Треба запровадити цілісну систему корпоративної соціальної відповідальності (КСВ).

Проаналізувавши перехід від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової економіки, дисертант дійшов висновку про необхідність випереджаючого реформування державного механізму регулювання соціально-трудових відносин, який ще обмежений безліччю пережитків командної економіки. Зазначено, що необхідно розглядати роль держави як у посередництві між працівниками й роботодавцями, так і у вираженні суспільних інтересів з метою реалізації економічних інтересів працівників. У дисертації доведено, що введення поняття «компенсаційний пакет» буде сприяти формуванню механізмів саморегулювання соціально-трудових відносин, підтримці створення об’єднань робітників і роботодавців.

У роботі зроблено акцент на тому, що в умовах ринкових перетворень зростає актуальність соціальної спрямованості економічних реформ, пріоритетного фінансування соціальних програм, використання механізму соціального партнерства, бо все це впливає на формування та розвиток робочої сили. Без реалізації механізму соціального партнерства неможливий розвиток робочої сили ні в розвиненій ринковій, ні у транзитивній економіці. Аналіз засвідчив, що формування цього механізму у транзитивній економіці враховує поряд із інституційними і фінансовими також і інституціональні чинники розвитку ринків праці – недостатню визначеність суб’єкта соціально-трудових відносин з боку роботодавця (особливо держави); опортуністичну поведінку держави та її наслідки (низьку довіру до інститутів підприємництва і профспілок; неузгодженість цілей сторін трипартизму; слабкість об’єднань роботодавців на тлі надмірного розширення їх відповідальності). Дисертантом доведено, що саме остання група чинників зумовлює відмітні риси системи соціального партнерства, сформованої у постсоціалістичних країнах.

 У третьому розділі «Підготовка робочої сили та шляхи її удосконалення в умовах ринкових перетворень» здійснено комплексне дослідження етапів та форм підготовки робочої сили, що відбуваються на ринку праці країн з перехідною економікою; визначено важливість освіти у формуванні кваліфікованих кадрів, проведено аналіз всієї системи освіти і її ролі в процесі підготовки якісної робочої сили.

Аналіз системи підготовки робочої сили дозволив обґрунтувати особливе значення в підготовці робочої сили середньої загальноосвітньої школи і довести, що на відміну від швидко застаріваючих спеціальних знань загальноосвітня підготовка повинна cлyгувати основою формування якісної робочої сили і ґрунтуватися на оптимальному сполученні загального й професійного навчання. У процесі дослідження професійно-технічної освіти, як однієї із форм підготовки робочої сили, дисертант дійшов висновку про її істотні переваги перед загальною середньою освітою у справі працевлаштування випускників; необхідність створення цілісної системи: виділення підготовки робочої сили в самостійну галузь; встановлення міцних зв’язків між різними ланками підготовки; можливість керування підготовкою в масштабі всього суспільства. Доведено, що виділення професійно-технічної підготовки робочої сили в самостійну сферу стає можливим лише при досить високому рівні розвитку продуктивних сил, постійно потребуючого підвищення їх якості, і що в сучасних умовах система профтехосвіти повинна бути основним джерелом насичення виробництва кваліфікованими робітниками. Аналіз сучасного стану професійно-технічної освіти в Україні і, зокрема, в одному з національних лідерів – у Харківському регіоні показав, що наявна структура освітніх закладів неадекватна структурі вітчизняної економіки і тому потребує зміни (табл. 1), – тим більше, що ці заклади найчастіше випускають робочу силу за мало затребуваними на ринку праці професіями та кваліфікаціями.