У першому розділі «Теоретико-методичні основи інноваційного розвитку регіону» розкрито сутність поняття «інновація», як динамічного процесу, з урахуванням узагальнення існуючих теоретичних підходів та концепцій розвитку інноваційної діяльності, окреслено основні його характеристики; на основі системного аналізу одержало подальшого розвитку визначення поняття «інноваційний розвиток»; проведено аналіз нормативно-правового поля інноваційного розвитку регіону з урахуванням особливостей його формування на загальнодержавному, регіональному та локальному рівні; подано характеристику нормативно-правових актів, які регулюють інноваційну діяльність на кожному з цих рівнів; запропоновано основні напрями удосконалення нормативно-правового поля інноваційного розвитку регіону; проведено аналіз національних систем фінансового забезпечення інноваційного розвитку (ринкова, державно-корпоративна, кластерна, мезо-корпоративна); подано класифікацію систем фінансового забезпечення інноваційного розвитку, виокремлено переваги та недоліки кожної з них та запропоновано, при обґрунтуванні власної національної системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку, взяти за основу мезо-корпоративну систему фінансування інноваційного розвитку.
В дисертації розвинено змістовні ознаки і виявлено причинно-наслідкові взаємодії між основними поняттями, що формують предмет дослідження, зокрема: «інноваційний розвиток», «фінансове забезпечення», «система фінансового забезпечення інноваційного розвитку» з урахуванням узагальнення існуючих теоретичних підходів та концепцій розвитку інноваційної діяльності.
На основі групування і систематизації структурних елементів та функціонального призначення інновацій під останніми розуміємо процес створення або впровадження нового товару (послуги), техніки, технології з метою підвищення конкурентоспроможності і отримання соціально-економічного та екологічного ефекту.
В роботі подано авторське трактування змісту поняття «інноваційний розвиток», під яким розуміємо спрямовані та закономірні зміні (якісні та кількісні) в галузях та сферах господарювання, обумовлені впровадженням ідей (винаходів) та створенням на цій основі кращих за своїми характеристиками товарів (послуг), технологій з метою отримання соціально-еколого-економічного регіонального ефекту.
Спираючись на окреслені в науковій літературі різні тлумачення змісту поняття «фінансове забезпечення», стверджується що схема фінансового забезпечення інноваційного розвитку – це сукупність форм, джерел і методів фінансування, спрямованих на створення умов, що сприяють реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки та отримання певного економічного, соціального та екологічного ефекту, який виявляється в кількісних та якісних змінах в галузях економіки на національному та регіональному рівні.
На основі оцінки нормативно-правового поля України з урахуванням його впливу на функціонування економічних суб’єктів, які займаються інноваційною діяльністю, запропоновано виділити наступні рівні: загальнодержавний рівень – законодавчі акти, які визначають основні засади інноваційного розвитку країни, регламентують та регулюють науково-технічну та інноваційну діяльність, формують пріоритетні напрями розвитку науки і техніки; регіональний рівень – нормативно-правові акти, які регулюють інноваційну діяльність у розрізі регіонів, окреслюють особливості регіонів та формують напрями подальшого їх розвитку; локальний рівень – законодавчі акти, які створюють сприятливий інноваційний клімат для розробки та впровадження інновацій на рівні окремих економічних суб’єктів, спрямовані на підвищення інноваційної культури суспільства і, тим самим, впливають на інноваційну активність суб’єктів економічної діяльності. Такий поділ дав можливість окреслити підходи до впорядкування і подальшого розвитку нормативно-правового поля формування та реалізації інноваційної моделі розвитку регіону.
На основі дослідження зарубіжного досвіду з питань формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіону встановлено наступне:
-поточний рівень розвитку ринкових інститутів не відповідає вимогам, висунутим до ринкової системи фінансування інновацій;
-вітчизняна фінансова система традиційно відноситься до систем з використанням переважно банківського фінансування, а не фінансових ринків та інституціональних інвесторів;
-недосяжний рівень концентрації ресурсів, необхідних для інноваційного прориву приватних інвестицій у рамках великих інноваційно-активних компаній, характерний для світових ТНК;
-українські великі компанії, які могли б визначити напрями інноваційного розвитку економіки – це, як правило, підприємства традиційних сировинних низькотехнологічних галузей.
З урахуванням особливостей української економіки та завдань, окреслених програмними документами, в роботі обґрунтована доцільність використання досвіду країн з мезо-корпоративною системою фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Доведено, що держава в цих умовах повинна взяти на себе: фінансування базисних інновацій виробничого сектору; забезпечення інновацій у неринковому секторі; створення сприятливого інноваційного клімату, сприяння розвитку венчурного фінансування малого та середнього інноваційного бізнесу; підтримку експорту національної наукоємної продукції.
У другому розділі «Аналіз стану інноваційного розвитку регіону (на матеріалах Харківської області) проаналізовано особливості інноваційного розвитку економіки країни в цілому, визначено основні тенденції та фактори впливу на інноваційну активність промислових підприємств; виконане системне дослідження інноваційної сфери у сучасному суспільстві та визначені напрями активізації інноваційної діяльності; обґрунтовано роль інноваційного чинника в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни та її регіонів; проаналізовано особливості інноваційного розвитку Харківської області, визначено основні тенденції та її місце серед інших регіонів країни; зроблено висновки щодо ступеня активності учасників інноваційних процесів на регіональному рівні, здійснена оцінка фінансування наукової та науково-технічної діяльності в Україні і Харківській області.
Виявлено, що за період 2000-2009 рр. ситуація в інноваційній сфері погіршилася. Так, якщо в 2000 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1705 підприємств, або 18% від загальної їх кількості, то у 2007 р. – 1472 підприємства, або 14,2%, у 2008 р. – 1397 підприємств, або 13%, а у 2009 р. – лише 1411, або 12,8% від кількості інноваційно-активних підприємств. Низька iннoвaційна активність прoмислових пiдприємств oбумoвлює нeвeлику частку iннoваційної прoдукції в зaгaльному oбсязі рeaлізованої прoмислової продукції. В 2009 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції становив 31432,3 млн. грн., або 4,8% від загального обсягу промислової продукції (в 2008 р. – 45830,2 млн. грн., або 5,9%, в 2007 р. – 40188,0 млн. грн., або 6,7%). Аналіз структури розподілу загальної суми витрат за напрямами інноваційної діяльності засвідчив, що у 2009 р. найбільшу питому вагу мають витрати на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (62,6%). У 2009 р. обсяги витрат на інноваційну діяльність склали 7949,9 млн. грн., що на 33,7% менше, ніж у 2008 р. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності, як і в попередні роки, були власні кошти суб’єктів господарювання – 5169,4 млн. грн., що складає 65% від загального обсягу фінансування.
Оцінено рівень інноваційної активності підприємств Харківського регіону: у 2009 р. інноваційною діяльністю у промисловості були зайняті 117 підприємств або 15,8% від загальної кількості обстежених промислових підприємств області проти 110 підприємств (або 13,1%) у минулому році. На фоні загальної тенденції зниження кількості інноваційно-активних підприємств в країні в цілому, статистичні дані свідчать про достатньо високий науково-технічний та інноваційний потенціал регіону
