СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ РЕГІОНУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, відображено наукову новизну результатів та їх практичне значення.

У першому розділі „Концептуальні основи стратегічного управління конкурентоспроможністю регіону” розкрито теоретичну сутність регіональної конкурентоспроможності, висвітлені методичні основи її формування, розроблена класифікація факторів регіональної конкурентоспроможності, охарактеризовані сучасні концепти регіонального стратегічного управління.

         Ускладнення економічних, соціальних, ринкових відносин, посилення турбулентності внутрішнього середовища та зовнішнього оточення регіону викликають поліваріантність наукових ракурсів визначення сутності регіональної конкурентоспроможності, систематизація яких дозволила виділити епістомологічні принципи, які визначають змістове наповнення регіональної конкурентоспроможності. Її сутність більшістю науковців визначається за принципом випереджального соціально-економічного розвитку регіону, який реалізується на основі постійного зростання стандартів життя населення, розширення та підвищення ефективності функціонування економічної бази регіону, переходу від індустріального до постіндустріального типу суспільства за умов впровадження інформаційно-інтелектуальних технологій та поширення економіки знань. Інша група вітчизняних і зарубіжних науковців звужують поняття регіональної конкурентоспроможності до рамок товарної конкурентоспроможності виробників, які функціонують на території регіону. Крім цього, поширеною є точка зору, згідно з якою основним імперативним підходом при визначенні контенту регіональної конкурентоспроможності виступає наявність конкурентних переваг, серед множинності яких як стратегічні виокремлюють інноваційно-інституціональну, що містить інтелектуальні, управлінські та політичні технології, та маркетингову, яка на основі дії функціональних інструментальних складових формує імідж регіону, його привабливість для економічних агентів, туристичних операторів, мешканців і т.д. Наступним епістомологічним принципом окреслення сутності регіональної конкурентоспроможності вважаємо факторний, згідно з яким конкурентоспроможність регіону є похідною від взаємодії факторів, що надає можливість регіону ефективно виконувати свою роль в територіальному поділі праці, виступати з конкурентоздатною продукцією як на регіональному, так і міжрегіональному ринках, задовольняти попит споживачів на послуги, які вони потребують від регіону. Останній фундаментальний принцип, що закладає теоретичний базис регіональної конкурентоспроможності, визначено як інтегральний, тобто такий, що поєднує й активізує різноманітні складові регіонального потенціалу для досягнення стратегічних завдань.

         Критичний огляд існуючих підходів дає можливість розглядати регіональну конкурентоспроможність як систему на відміну від конкурентоспроможності як


адитивного комплексу факторів чи конкурентних переваг. При системному аспекті визначення регіональна конкурентоспроможність набуває певних ознак та виникає за наявністю конкретних умов системної трансформації. До системних ознак регіональної конкурентоспроможності віднесено цілеспрямованість, складність, ділимість, цілісність, багатомірність, структурованість та наявність комплементарного і синергетичного ефектів. Умовами побудови регіональної конкурентоспроможності як самоорганізованої системи є її відкритість, відсутність точки рівноваги, наявність флуктуацій, достатній рівень складності, наявність обернених зв’язків, виникнення асиметрії, здатність до адаптації. Це  дозволяє регіональній конкурентоспроможності набути характеру самоорганізаваної системи, якою вважають складну динамічну систему, що здатна при зміні внутрішніх і зовнішніх умов функціонування зберігати та вдосконалювати свою організацію з урахуванням попереднього досвіду. Самоорганізація, спрямована на формування нового порядку чи нових системних складових регіональної конкурентоспроможності, відбувається лише в системах високого рівня складності за наявності ефектів синергетичного взаємозв’язку, достатнього для колективної поведінки елементів системи.

         Регіональна конкурентоспроможність як самоорганізована система включає три підсистеми. По-перше, в дослідженні виділено підсистему, що самоналагоджується, тобто накопичує досвід, що дозволяє проводити вчасні коригування діяльності системи, необхідні для досягнення цілей регіонального розвитку. По-друге, це підсистема, котра відповідає за саморозвиток, вона спрямована на вироблення цілей та критеріїв розвитку, механізмів їх досягнення. Зрештою, підсистема самонавчання накопичує інформацію та знання, які відповідають за реалізацію стратегії регіонального розвитку.

  Системний підхід до визначення сутності регіональної конкурентоспроможності дозволяє побудувати механізм формування конкурентних переваг регіону, які виникають внаслідок появи точки біфуркації, тобто такого стану конкурентоспроможності, коли її системна основа стає нестійкою відносно флуктуації, темпоральність якої визначена дією певного кола факторів. Останні в свою чергу проявляються внаслідок дії комплексу атракторів. Дослідженням доведено, що, наприклад, фактор впровадження досягнень науково-технічного прогресу на підприємствах регіону обумовлений такими основними атракторами, як необхідність зниження затрат живої праці, поява потреби в нових матеріалах, необхідність впровадження ресурсозберігаючих технологій. Виходячи з теорії систем, конкурентною перевагою можна вважати відхилення системи регіональної конкурентоспроможності від рівноваги, що виникає внаслідок впливу внутрішнього середовища або навколишнього оточення й активізує ендогенні фактори розвитку регіону.