ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МУНІЦИПАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи управління соціально-економічним розвитком муніципальних утворень» розкрито сутність муніципальних утворень та їх типовий поділ, визначено особливості формування організаційно-економічних відносин в муніципальних утвореннях та досліджено організаційно-правову основу їх регулювання.

Світові та вітчизняні наукові напрацювання доводять, що муніципальна наука є міждисциплінарною, оскільки спрямована на вирішення комплексу науково-практичних завдань політичного, економічного та соціокультурного характеру. Враховуючи це, в роботі розкрито особливості системно-відтворювального, структурно-функціонального, сервісізаційного, економічного та соціального підходів до визначення сутності муніципальних утворень. Відповідно до вказаних методологічних підходів автор доводить, що муніципальні утворення виступають об’єктами і суб’єктами економічних відносин, елементами суспільної соціальної системи та інститутом управління.

Під муніципальним утворенням розуміємо міське чи сільське поселення, декілька поселень, об’єднаних спільною територією, або частина поселень в межах яких здійснюється місцеве самоврядування, наявні муніципальна власність, місцевий бюджет і виборні органи місцевого самоврядування. В межах муніципальних утворень функціонують самоврядні територіальні громади, основними умовами розвитку яких виступають функціональна самодостатність та високий рівень соціальної організації.

Зарубіжний досвід муніципального управління доводить, що не можна ототожнювати населений пункт і муніципальне утворення, оскільки до їх складу може входити декілька населених пунктів. Враховуючи те, що в Україні діє дворівнева система самоврядування, то до муніципальних утворень насамперед слід віднести територіальні системи низового (первинного) рівня, в яких функціонують органи місцевого самоврядування, тобто села, селища і міста.

Муніципальні утворення можуть виступати об’єктами регіональної економіки та суб’єктами регіональної політики, спрямованої на  підтримку розвитку цих територіальних систем.

В роботі обґрунтовано доцільність розмежування двох понять: «муніципальне управління» і «управління розвитком муніципальних утворень». Термін «муніципальне управління» або «муніципальний менеджмент» використовується для характеристики системи  управління, яка включає комплекс управлінських дій в межах повноважень органів місцевого самоврядування, передбачених законодавством. Управління розвитком муніципальних утворень розглядається в контексті управління процесами розвитку відповідної територіальної системи, що зорієнтоване на багатоаспектність розвитку цієї системи та багатовекторність інтересів представників місцевої громади. 

Перелік найважливіших питань управління муніципальними утвореннями включає: створення ефективної системи використання місцевих ресурсів; раціоналізацію відносин приватної і комунальної форм власності; становлення соціально-відповідальних відносин бізнесу, територіальних громад та місцевої влади; сприяння структурній і технічній модернізації економіки муніципального утворення; створення умов для підвищення конкурентоспроможності економіки муніципального утворення та забезпечення інтеграції муніципального утворення у процеси співробітництва на регіональному, національному та міжнародному рівнях; зміцнення майнової та фінансової бази місцевого самоврядування; сприяння зростанню реальних доходів і рівня життя населення; вирішення проблем міжпоселенського характеру.

Акцентується увага на тому, що ефективне управління розвитком муніципальних утворень пов’язане із формуванням муніципальної власності, яка при раціональному її використанні виступає основним джерелом власних доходів місцевих бюджетів. Розбудова ефективно функціонуючого інституту комунальної власності в Україні ускладнюється внаслідок недостатності коштів в місцевих бюджетах для утримання об’єктів соціальної інфраструктури, високого ступеня зносу основних засобів та нераціонального, а в деяких випадках і неконтрольованого використання земельних ресурсів. Існуючий механізм регулювання використання комунального майна, земельних ресурсів та формування місцевих доходів не в повній мірі забезпечує сприятливі умови для розвитку приватного сектору, поглиблення співпраці місцевих органів влади та господарюючих суб’єктів. 

Обґрунтовано, що забезпечення фінансової незалежності муніципальних утворень потребує не тільки раціоналізації системи міжбюджетних відносин шляхом застосування процедур фінансового вирівнювання, а й мобілізації внутрішніх резервів розвитку  територій через отримання доходів від власності і підприємницької діяльності, від діяльності комунальних підприємств та поширення практики муніципальних позик. Скорочення кількості місцевих податків та зборів, передбачене новим Податковим кодексом, дещо обмежує можливості зміцнення доходної бази місцевих бюджетів. 

Оскільки, особливістю муніципальної економіки є її яскраво виражений соціальний характер, то зусиллями місцевої влади має вирішуватися значна частка соціальних проблем, зокрема у сфері забезпечення населення житлом, комунальними послугами, послугами в сфері освіти, охорони здоров'я, культури та інших сферах.

Основою формування організаційно-економічних відносин в муніципальних утвореннях виступає інститут місцевого самоврядування. Проведений в роботі аналіз еволюції його теоретичного підґрунтя, що охоплює період від теорії вільної громади до сучасних соціальних теорій, дозволив виокремити основні положення теорії місцевого самоврядування, що стосуються пропорцій розподілу владних повноважень та особливостей виконання делегованих повноважень, регламентації участі територіальних громад в управлінні муніципальними утвореннями, ступеня децентралізації влади, співвідношення місцевих податків і державних дотацій.

Визначено, що змістовне наповнення існуючих моделей місцевого самоврядування (аглосаксонська, континентальна та змішана) та концепцій взаємин держави та місцевого самоврядування залежать від традицій і звичаїв, економічних передумов, національної психології та адміністративно-територіаль­ного устрою країни. Проаналізовані в роботі моделі та теорії місцевого самовря­дування не є взаємовиключаючими і в світовій практиці ефективно поєднуються.

На основі аналізу законодавчо-нормативної бази регулювання соціально-економічного розвитку муніципальних утворень визначено її недоліки, насамперед щодо збалансованості фінансових ресурсів і функцій місцевої влади, перерозподілу місцевих податків та зборів, збільшення джерел наповнення місцевих доходів, раціоналізації управління об’єктами комунальної власності тощо.

Розв’язання значної частини проблем соціально-економічного розвитку муніципальних утворень неможливе без зростання обсягів фінансових надходжень, посилення координаційних функцій влади і контрольно-наглядових функцій територіальних громад.

У другому розділі «Особливості соціально-економічного розвитку муніципальних утворень (на прикладі Київської та Львівської областей)» проведено оцінку ресурсного забезпечення розвитку  муніципальних утворень, проаналізовано тенденції формування і використання місцевих бюджетів столичного та периферійного регіонів та здійснено аналіз рівня забезпеченості їх населення муніципальними послугами.

З метою вивчення особливостей соціально-економічного розвитку муніципальних утворень в роботі здійснено порівняльний аналіз ресурсного забезпечення внутрішьорегіональних територіальних систем Київської та Львівської областей, які розглядаються як столичний та периферійний регіони. В результаті проведеного аналізу ресурсного потенціалу муніципальних утворень визначено проблеми щодо використання їх матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також недоліки формування системи муніципального майна до якого відносяться життєво важливі об’єкти житлово-комунальної і соціальної сфери.

Аналіз стану наявних основних засобів засвідчив неефективність їх використання, високий ступінь зносу та незначний ступінь їх оновлення, причому як в муніципальних утвореннях Київської, так і Львівської областей. При чому ступінь зносу основних засобів в муніципальних утвореннях столичного регіону є нижчим (37,2%), ніж в периферійному (48,1%). Вищим від середньообласного значення є ступінь зносу основних фондів в містах обласного значення Київської області (49,9%) і нижчим в адміністративних районах регіону (45%). Така ж тенденція спостерігається в муніципальних утвореннях Львівської області. Незважаючи на високий ступінь зносу основних фондів в усіх муніципальних утвореннях обох регіонів, обсяги його оновлення є незначними. Закономірно, що протягом останніх років їх оновлення вищими темпами здійснюється у столичному регіоні (11,8 % основних засобів), ніж  у периферійному (6,9%).

Важливою складовою ресурсного потенціалу муніципальних утворень виступають земельні ресурси. В сучасних умовах господарювання розподіл земельних ресурсів за цільовим призначенням не є економічно та екологічно обґрунтованим і збалансованим. Така ситуація обумовлює дефіцитність і неефективність використання цих ресурсів. Оцінка структури земель муніципальних утворень у Київській та Львівській областях немає суттєвих відмінностей. Так, часта земель сільськогосподарського призначення у столичному та периферійному регіоні є приблизно однаковою і становить відповідно 59,6% та 59,4% від загальної площі.

Дослідження тенденцій відтворювальних процесів у розвитку трудового потенціалу муніципальних утворень підтвердили, що основною причиною зменшення кількості населення, особливо в адміністративних районах, є  відтік сільського населення у міста та його природне скорочення.

Ситуація на ринку праці муніципальних утворень периферійного регіону характеризується вищим рівнем зареєстрованого безробіття (2,7%), порівняно із столичним (2,6%). Причому коефіцієнт диференціації рівня безробіття в містах Львівської області є вищим (3,6), ніж в адміністративних районах Київської області (5). Про значні внутрішньорегіональні диспропорції свідчить коефіцієнт диференціації навантаження на 1 робоче місце, який у містах периферійного регіону є значно вищим, ніж у столичному і становить 39,3. Коефіцієнт диференціації між адміністративними районами регіонів сягає 78,9.