КОНВЕРГЕНЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕНЕРГЕТИЧНИХ РИНКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, надано оцінку ступеня її наукової розробки, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, наведено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказано рівень їхньої апробації.

У першому розділі – «Методологія дослідження інтеграційних процесів в енергетичному секторі» досліджуються понятійний та змістовний апарат теоретичного обґрунтування процесів конвергенції енергетичних ринків країн Європейського Союзу. Зокрема вивчаються аспекти міжнародної економічної інтеграції як базової умови конвергенції ринків.

Міжнародна економічна інтеграція визначається як базова умова конвергенції ринків, оскільки основні аспекти інтеграції, а саме: наближення національних економік до спільного знаменника, що відповідають загальновизначеним нормам у межах певного об’єднання, лібералізація ринків та їх відкриття для забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та людей, створення спільних інститутів управління та нагляду за їх діяльністю тощо, - найбільш повно та чітко визначає процес створення і функціонування спільних ринків та усуває істотні протиріччя між країнами.

Кожна із існуючих концепцій інтеграції, зокрема, федералізм, функціоналізм, неофунціоналізм, реалізм, неолібералізм,  так чи інакше відображає аспекти реальної практики. Процеси, що відбувалися протягом певного історичного проміжку, ставали теоретичним підґрунтям для визначення, обґрунтування та дослідження конвергенції. Повною мірою жодна з наведених концепцій повністю не була втілена в інтеграційному утворенні, адже постійно модернізація та корегування, вплив історичних подій змінювали теоретичні погляди на конвергенцію ринків.

Європейський Союз  виступає ієрархічною системою, яка складається із гетерогенних одиниць (країн-членів), і ці одиниці функціонують незалежно одна від одної в межах однієї об’єднаної структури. Саме тому Спільнота і визначає нормативні рамки їх діяльності, але в той же час країни-члени мають зовсім інші установи і тому можуть трактувати й досягати спільних цілей зовсім різними способами. Теорії інтеграції мають тенденцію встановлювати жорсткі взаємозв’язки між наднаціональним та національним рівнями, тобто: 1) співвідношення між формальними правилами ЄС і організаціями на національному рівні і 2) відповідність між організаційними формами і фактичною поведінкою. З точки зору організаційного підходу можна пояснити ці два твердження.

Дослідження теоретичних підвалин процесів інтеграції показують, якщо є сильна нормативна домовленість, то це також тягне за собою жорсткі організаційні стосунки між рівнем ЄС (наднаціональний рівень) і національним рівнем. Нормативні взаємозв’язки між ними завжди є жорсткими, тому що Європейський Союз – це політична система, де система влади дотримується обов’язкових рішень, прийнятих згідно погоджених (і це їх узаконює) процедур. З іншого боку організаційні взаємозв’язки можуть бути відносно вільними в законодавстві ЄС, часто як результат зусиль держави захистити їх інтереси або установи. Тому завжди враховуються зміни від «жорсткого» до «вільного», щоб полегшити організаційні взаємини, навіть при тому, що нормативні взаємозв’язки  між цими двома рівнями завжди будуть залишатися жорсткими. Але не можна сказати, що всі учасники національного рівня завжди сприймають всі рішення ЄС, як однаково справедливі. Далеко від цього країни, які знаходяться в меншому складі в Раді ЄС, головуючі Комісією ЄС або Судом, вибирають ступінь участі у будь-якій політиці Спільноти, враховуючи внутрішні національні пріоритети.

Теорія інтеграції також у загальному встановлює певний ступінь тиску на національний рівень. Тобто, будь-яка країна, що хоче приєднатися до об’єднання, повинна відмовитись від певних своїх владних функцій на користь наднаціонального рівня. Але не кожна держава згодна здійснити цей крок, і на наднаціональному рівні це також розуміють і враховують. Тому певні рішення ЄС характеризуються слабким і сильним тиском на національний рівень.

У другому розділі – «Аналіз конвергенції енергетичних ринків у країнах Європейського Союзу» вивчаються питання інтеграційних процесів в енергетиці ЄС, які спрямовані на ство­рення єдиного енергетичного ринку та призводять до посилен­ня взаємозалежності країн ЄС у контексті їх енергозабезпе­чення. Будь-які рішення стосовно енергетичної політики, що приймає одна з країн ЄС, неодмінно матимуть вплив на функ­ціонування енергетичних галузей інших країн-учасниць.

Енергетична політика ЄС базується на трьох основних засадах, що лежать в основі об’єднання європейських країн: спільні інститути, спільні цілі і спільний ринок. Основні  цілі енергетичної політики ЄС полягають першочергово у забезпеченні безпеки постачань енергоресурсів, формуванні спільного внутрішнього енергетичного ринку ЄС, а також енергетична складова виступає одним із критерієм вступу до Співтовариства (рис. 1).

Основну мету створення Європейського Союзу закладено ще у засновницьких документах ЄОВС і Євратом, але фактично перші дії відбулися в кінці 80-х років з прийняттям перших Директив Європейської Комісії  щодо регулювання ринку газу та електроенергії, так званий «перший пакет лібералізації ринку». В подальшому «другий» і «третій» пакети лібералізації ринку були прийняті відповідно у 2003 р. та 2007 рр. Відповідно правові аспекти регулювання спірних питань, попередження та вирішення конфліктів в енергетичному секторі у світовій економіці здійснює Догорів до Енергетичної Хартії, який вступив у чинність у 1998 р.