ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, основні завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, визначено зв'язок з науковими програмами, засвідчено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади антикризового управління банківською діяльністю” досліджено сутність та специфіку банківських криз; визначено особливості функціонування банківської системи України в умовах світової фінансової кризи та в період подолання її наслідків; узагальнено теоретичну базу антикризового управління.

Автором упорядковано класифікацію банківських криз залежно від
причин їх виникнення, довжини ланцюга прояву кризових явищ, масштабу поширення, тривалості, типу превалюючих ризик-факторів, складності, глибини наслідків, ступеня передбачуваності, регулярності, віддаленості наслідків, можливості швидкої ідентифікації, зв’язку наслідків із подальшою діяльністю банку. Фактори виникнення банківських криз узагальнено в межах трьох груп (макроекономічні, мікроекономічні та інституційні).

Специфічність банківської кризи (на відміну від криз в інших сферах економіки) обумовлена складністю визначення та оцінки банківських зобов’язань, що пов’язано з наявністю позабалансових зобов’язань, а також зобов’язань філій та відділень банку в країні та за кордоном; неадекватністю ринкових цін на проблемні кредити, які слід врахувати при оцінці вартості проблемних запозичень; суперечливістю підходів до оцінки вартості банківського бізнесу та адекватності капіталу; зацікавленістю аудиторів та власників бізнесу у відкладанні процесу ідентифікації кризи тощо. Автором узагальнено специфіку прояву та практичний досвід подолання банківських криз в різних країнах світу, впорядковано підходи до ідентифікації системної банківської кризи. Це дозволило дослідити напрямки мультиплікативних змін факторів та наслідків кризових явищ на кожному етапі ланцюга “локальна криза в банку – системна банківська криза в країні – глобальна фінансова криза”.

Дослідження впливу світової фінансової кризи на функціонування банківської системи України як безпосередньо в період 2008-2009 рр., так і в посткризовий період, дозволило виявити основні його негативні наслідки. Так, зокрема, відбулось зниження довіри до банківських установ, про що свідчить масове вилучення (до 25 %) коштів з рахунків банків та обмеження доступу до міжнародних ринків капіталу. Діяльність 41 банку України виявилася збитковою, причому прибутковість активів банків все ще продовжує скорочуватися і сьогодні. Незбалансованість за термінами співвідношення кредитів до депозитів (у 2009 р. воно складало 213 % при нормі 100 %) обумовила зростання вартості кредитів на 4–5 %, що суттєво обмежило можливості кредитування реального сектора економіки України. Криза призвела до різкого збільшення обсягу проблемних кредитів (з 18 до 70 % протягом 2009 р.), різкого зростання вартості кредитів (на 4–5 %), підвищення вимог банків до позичальників, зменшення мережі філій вітчизняних банків на 18 %, скорочення чисельності персоналу в банках (більше ніж на 10 тис. осіб у 2008–2009 рр.). Наприкінці 2009 р. у 14 банках введено тимчасові адміністрації, причому станом на кінець 2011 р. в двох банках вони все ще діють, а 21 банк перебуває у стані ліквідації. Автором надано оцінку діяльності НБУ та банків щодо подолання цих руйнівних наслідків світової фінансової кризи.

У результаті систематизації концептуальних підходів до тлумачення антикризового управління обґрунтовано необхідність трактування його як специфічного виду управління, спрямованого на прогнозування, попередження кризи, безпосереднє її подолання та ліквідацію негативних наслідків. Саме остання складова, на думку автора, обумовлює необхідність виокремлення поряд з превентивним та реагуючим, ще й стабілізуючого АУБД, яке орієнтоване на розробку програми переходу від радикальних, реагуючих інструментів АУБД (“шокова терапія”) до превентивних. Стабілізуюче АУБД закладає основу для відновлення рівноваги банку після виведення його з кризи, виконує функцію своєрідного амортизатора, здатного пригальмувати процеси поширення негативних наслідків застосування арсеналу стрес-інструментів, запобігти виникненню некерованих та непередбачуваних наслідків роботи антикризових менеджерів.

На відміну від традиційного, антикризове управління характеризується високою оперативністю в прийнятті рішень; значною витратністю на фоні загальної обмеженості фінансових ресурсів; високою ризикованістю; застосуванням непопулярних заходів; короткостроковим характером вирішуваних завдань; відмовою від стратегічних проектів на користь менш ефективних, але короткострокових.

У другому розділі “Розвиток теоретичних основ та системи інструментів антикризового управління банківською діяльністю” поглиблено концептуальні засади побудови багаторівневої системи АУБД; розроблено індикатор вибору інструментів АУБД; розвинуто методичні основи управління проблемними активами банків.

Важливість здійснення системного АУБД обумовлена значною швидкістю перетікання локальних банківських криз у системну; тісним взаємозв’язком та взаємозалежністю інструментів АУБД на мікро- та макрорівнях; високим рівнем впливу стабільного функціонування банківської системи на безпеку всієї економіки України з погляду на банкоцентричність фінансового ринку України; можливістю отримання синергетичного ефекту при взаємодії держави та банків. Враховуючи це, у роботі обґрунтовано необхідність формування багаторівневої системи АУБД (рис. 1), в якій узгодженість досягається: по-перше – на суб’єктному рівні (антикризове регулювання на рівні уряду, на рівні НБУ та антикризовий менеджмент на рівні банків); по-друге, на об’єктному рівні – в залежності від фази банківської кризи (превентивне, реагуюче та стабілізуюче).

Такий підхід відрізняється від існуючих: 1) виокремленням не дворівневої (“НБУ – банк”), а трирівневої (“уряд – НБУ – банк”) системи АУБД, що дозволяє врахувати можливість дифузії кризових імпульсів між фінансовим та реальним секторами економіки та, відповідно, необхідність її попередження та адекватного реагування на неї; 2) виокремленням стабілізуючого АУБД, що забезпечує системне охоплення антикризовими заходами всіх стадій життєвого циклу банків та враховує циклічність їх появи; 3) системним поєднанням заходів державного антикризового регулювання та антикризового менеджменту на рівні окремих банків.

На основі формалізованої автором взаємозалежності між банківськими ризиками та кризами запропоновано обирати інструменти АУБД залежно не тільки від проявів (симптомів) кризи, а й від інших факторів, конкретну комбінацію яких слід встановлювати на основі індикатора S {i_l; i_r; i_m;i_c}, в якому:

1) i_l – рівень АУБД (1 – рівень уряду; 2 – рівень НБУ; 3 – рівень банку);

2) i_r– вид ризику (1 – кредитний; 2 – операційно-технологічний; 3 – ризик зміни процентної ставки; 4 – ринковий; 5 – валютний; 6 – ризик ліквідності; 7 – ризик репутації; 8 – юридичний; 9 – стратегічний);

3) i_m– тип АУБД залежно від фази банківської кризи (1 – превентивне; 2 – реагуюче; 3 – стабілізуюче);

4) i_c – тип банківської кризи (1 – криза субстандартного кредитування; 2 – прибутковості; 3 – валютна; 4 – ліквідності; 5 – довіри).