ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методичні засади відтворення інтелектуальних ресурсів як основи інноваційного розвитку в умовах економіки знань» розкрито сутність та економічну природу інтелектуальних ресурсів як чинника розвитку соціально-економічних систем, охарактеризовано відтворення інтелектуальних ресурсів в трансформаційних умовах, визначено методичні основи інтелектуальної стратифікації та мобільності людських спільнот.

У роботі засвідчено формування нового типу економіки, яка набуває зрілого характеру та дозволяє визначати головні ознаки глобальної економічної трансформації – зміну домінуючого типу капіталу і характеру праці суспільства, де основними категоріальними ознаками є праця і ресурси, які виступають фактором економічного розвитку. Термінологічні протиріччя і обмеження обумовили об'єктивну необхідність появи нової економічної категорії, результатом чого стало формування концепції інтелектуального ресурсу, який об'єднав персоніфіковані знання, систематизуючи дані інформаційних технологій, програмного забезпечення, формалізуючи інтелектуальну власність і створюючи легітимну основу для вживання термінів «інтелектуальна економіка», «інтелектуальне управління». Сучасна економіка – це економіка, заснована на інтелектуальних ресурсах та інтелектуальній праці. Узагальнення концептуальних підходів зарубіжних і вітчизняних вчених дозволяє визначити, що економіку інтелектуальною робить те, що саме інтелектуальні ресурси та інтелектуальна праця, а не будь-який інший із колишніх найбільш істотних факторів виробництва (земля, матеріально-речовий капітал, фізична праця) прискореними темпами змінює суспільно-економічну систему і напрям її розвитку. Процес формування інтелектуальної економіки відбувається під впливом інтелектуальних ресурсів на макро- та мікрорівні, нарощуючи потенціал саморозвитку за рахунок дії механізму зворотного зв'язку.

Формування інноваційного продукту на початку ХХІ століття – це інвестування в людину, що стає ключовим фактором становлення та розвитку інтелектуальної економіки, яка знаходиться в тісному діалектичному взаємозв'язку з інтелектуальними ресурсами, стрімко зростає частка інтелектуальної праці у процесі створення різних видів інноваційного продукту. За даними Всесвітнього банку 64 % світового багатства міститься у людському капіталі, велику частину якого складають знання та інтелектуальні здібності працівників. Узагальнення дозволяють визначити, що інвестиції вважаються певною частиною національного продукту, який відмежовується від споживання і спрямовується на розширення виробництва. Сконцентровано увагу на тому, що нагромадження людського капіталу – це найважливіший елемент економічного зростання, інвестиційна активність стає незалежною і взаємнонейтральною. Відмічено, що інтелектуальна економіка має джерело інвестицій, відмінне від заощаджень. Основним джерелом розвитку інтелектуальної економіки стає реінвестований інтелектуальний ресурс, який акумулюється як окремими громадянами, так і компаніями. Самозростання цього ресурсу не скорочує особистого споживання громадян, але й не має ніяких джерел фінансування власного розвитку, тому сучасні постіндустріальні суспільства сформували саморегулюючий механізм, що дозволяє задіяти інвестиції щодо стимулювання економічного розвитку за допомогою максимізації особистого споживання. При цьому інтелектуальні ресурси перетворюють фінанси із головного джерела ринкової сили на її наслідок: гроші втрачають значення, а конкурентоспроможність усе більше визначається технологіями та знаннями, передача і використання яких набагато складніше за передачу і використання грошей.

Слід врахувати той фактор, що кожна нова технологія є ядром багатьох прикладних технологій: базові технології формують нові галузі промисловості, прикладні технології можуть використовуватися в кожній існуючій галузі з метою її модернізації. На основі аналізу можна стверджувати, що економічні трансформації стають єдиною адекватною економічною моделлю, якою може бути тільки інтелектуальна економіка через процес нагромадження, створення, інтенсифікацію і капіталізацію знань.

Інтелектуальна економіка відмічена своєю самодостатністю і має стійкий механізм саморозвитку за рахунок діалектичного взаємозв'язку між інтелектуальними ресурсами, інтелектуальною економікою і глобалізацією. Провідною ознакою сучасного суспільства є зростання значущості інтелектуальних ресурсів як базових умов розвитку системи виробництва.

У другому розділі «Державне регулювання інноваційного розвитку інтелектуальних ресурсів соціально-економічних систем» при визначенні механізму управління інноваційним розвитком по відтворенню інтелектуальних ресурсів шляхом розширеного відтворення людини, що відповідає потребам сучасних інтелектуальних технологій, новій системі відносин і ціннісних орієнтацій взаємодії держави і галузей національного господарства, угруповано методи оцінки інтелектуальної складової людського, структурного та споживчого капіталу, розкрито методичні положення оцінки інтелектуального капіталу, які поєднують методи, часткову орієнтацію, систему показників, причинно-наслідковий аспект, грошову оцінку і організаційний рівень.