ФОРМУВАННЯ СТАБІЛІЗАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ СУЧАСНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету й головні завдання, об’єкт, предмет і теоретико-методологічні засади дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження фінансового ринку» на основі аналізу наукових джерел запропоноване трактування категорії «фінансовий ринок». Проаналізовано процес формування і руху фіктивного капіталу, його взаємодія з реальним капіталом. За результатами дослідження виявлено, що фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика є основними елементами кон’юнктурної політики в системі загальноекономічної політики держави.

На основі опрацьованих наукових джерел дисертантом аргументовано, що фінансовий ринок є складною структурою, яка сформувалась у результаті еволюційних процесів у сфері відносин власності, а з точки зору інституційного підходу – сукупністю значної кількості учасників-посередників, які вступаючи між собою в економічні відносини з приводу розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, застосовують різноманітні фінансові інструменти. Ефективне функціонування і розвиток фінансового ринку можливі лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. Передумовою функціонування фінансового ринку є невідповідність потреб у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він є особливою формою організації руху грошових коштів в економіці і покликаний забезпечити державі, підприємствам та фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продаж тимчасово вільних ресурсів.

Об’єктами економічних відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги. Суб’єктами економічних відносин виступають: держава, підприємства різних форм власності та окремі громадяни. Фінансовий ринок визначають через кругообіг фінансових ресурсів, в процесі якого одні суб’єкти ринку нагромаджують кошти, а інші – потребують їх.

Автором запропоновано трактування категорії «фінансовий ринок» як системи економічних відносин, пов’язаних з процесами акумуляції, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у власності суб’єктів економіки за посередництва фінансових інститутів, що сприяє структурному перетворенню економіки в рамках ефективної системи інституцій. Це дозволяє аналізувати фінансовий ринок саме з точки зору інвестиційної складової, що сприяє якісному оновленню економіки в середньо- і довгостроковій перспективі.

Дослідження наукової літератури дозволило зробити висновки, що виникнення фіктивного капіталу пов’язане з неспівпадінням оцінки реального капіталу з її ринковим відображенням. Вартість товарного капіталу, головним чином, знаходить свій вираз через відповідну форму цінних паперів – акції, облігації, векселі. В той же час оцінка реального капіталу є надзвичайно специфічним ринковим процесом, що притаманний фондовому ринку і, якщо ринкова ціна цінних паперів виявляється вищою ніж відповідна величина реального капіталу – з’являється приріст фіктивного капіталу.

Обґрунтовано, що категорія «ринок цінних паперів» є дещо ширшою аніж «фондовий ринок», адже враховує, окрім основних та похідних фондових паперів – грошові цінні папери (чеки, акредитиви), товарні цінні папери (векселі, коносаменти, варанти) ще й товарні ф’ючерсні контракти і опціони.

На основі комплексного теоретичного аналізу дисертантом аргументовано, що оцінка реального капіталу може й не збігатися з її реальним вираженням, що і є основою виникнення фіктивного капіталу. Це пов’язано головним чином із спекулятивними тенденціями, що періодично виникають на ринках цінних паперів. Рух різних форм реального капіталу пов’язаний із ринками акцій, облігацій, кредитних ресурсів, векселів. В той же час оцінка реального капіталу є об’єктивним процесом, що притаманний фондовому ринку. Тому фіктивний капітал визначається в межах ринкової вартості продуктивного капіталу (ціни виробництва) на який впливає ринкова кон’юнктура товарного капіталу. Поява високоліквідних та прибуткових акцій корпорацій є результатом покращення їх фінансового становища, підвищення рівня технологій, кваліфікації персоналу та оцінки продукції даного підприємства на ринку.

Автором обґрунтовано, що фіктивний капітал, як новий щабель розвитку капіталізму, усуває певні недоліки приватної власності – відчуження праці від капіталу, тобто відбувається певна деперсоніфікація та дифузія відносин власності. Водночас з цим породжуються нові виклики, що пов’язані з такими особливостями, як надзвичайна ліквідність фіктивного капіталу, послаблення контролюючих можливостей фінансових інвесторів, посилення спекулятивних тенденцій на фінансових ринках, що було характерним ще на початку XX ст. Функціонування фіктивного капіталу потребує наявності адекватної цілісної, стійкої й впорядкованої фінансово-економічної структури, яка розвивається й удосконалюється з урахуванням актуальних у даний період часу запитів його учасників.

На основі дослідження доведено, що згідно з «гіпотезою фінансової нестабільності» Х. Мінскі, накопичення боргу для фінансування реальних інвестицій виступає в якості рушійної сили циклічної динаміки ринкової економіки. Отже стан фінансової нестабільності є наслідком впливу ендогенних чинників, головним з яких є кредиторська заборгованість. Домінування фінансового сектора над реальним в сучасній економіці значно посилює ризик виникнення нестабільності.

У дисертації встановлено, що практика державного регулювання фінансового ринку реалізується шляхом впливу державних органів на сукупність економічних відносин через систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру. Основні економічні регулятивні заходи держави на фінансовому ринку пов’язані з впливом на співвідношення сукупного попиту і пропозиції з метою забезпечення рівноваги локального ринку. У сукупності всі ці заходи становлять кон’юнктурну політику держави, в якій виділяють: фіскально-бюджетну політику та грошово-кредитну (монетарну) політику. Кон’юнктурна політика відрізняється переважно опосередкованим впливом, а результативність даного впливу є менш оперативною та дієвою порівняно з політикою прямого впливу.

На основі узагальнення наукових праць установлено, що головним завданням державної кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у процесах співвідношення попиту і пропозиції з метою загальноекономічної рівноваги та зростання обсягів виробництва. Таке згладжування забезпечується або засобами монетарної, або фіскально-бюджетної політики, або обома одночасно.

У другому розділі дисертаційної роботи «Вплив глобалізації на розвиток фінансового ринку» проаналізовано тенденції розвитку ринку фінансових активів та вплив транснаціонального капіталу на фінансові ринки. Розглянуто біржову діяльність в системі інституцій фондового ринку.

Проведений аналіз свідчить, що в умовах зростаючого впливу глобалізаційних процесів усе більш важливу роль відіграє світовий фінансовий ринок, який є перерозподільним механізмом світових фінансових потоків. Масштабність переливу капіталу відображається на подальшому відокремленні сфери обігу від сфери виробництва. Обґрунтовано, що відбуваються помітні структурні зміни складових фінансового ринку, все більш глибоке взаємопроникнення та взаємодоповнення їх. Дослідження виявило вплив нових ринків капіталу, що сформувались у країнах, які розвиваються, серед яких і Україна, на зміни світового фінансового ринку.

На основі проведеного теоретичного та статистичного аналізу дисертантом обґрунтовано, що для світового фінансового ринку, який характеризується інтенсивними процесами глобалізації, характерними є: 1) тенденція до необмеженого зростання його розмірів; 2) системний характер фінансових криз; 3) заміна матеріального багатства багатством у формі цінних паперів; 4) концентрація багатства в формі цінних паперів у власності юридичних, а не фізичних осіб. Виявлено, що прискорення процесу фінансової глобалізації проявилось у високій динаміці й зростанні обсягів валютних та євровалютних ринків, банківських депозитів у іноземній валюті, коштів, залучених з міжнародного фінансового ринку, вагомої частки іноземних фінансових ресурсів у соціально-економічному розвитку окремих країн.

Аргументовано, що важливою тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є різке прискорення його інфраструктурних перетворень, що зумовлено, перш за все, глобалізацією національних фінансових ринків, посиленням конкуренції між біржами і бурхливим розвитком торгових систем. Ключовими факторами, що сприяли активному розвитку світового фінансового ринку до початку світової фінансової кризи 2008–2010 рр. були: лібералізація й дерегулювання фінансового ринку, а також глобалізація і сек’юритизація. Виявлено, що інфраструктурні перетворення на світовому фінансовому ринку в останні десятиліття посилюють концентрацію біржового капіталу. Це зумовлено не лише глобалізацією фінансових ринків, а й конкуренцією між біржами та бурхливим розвитком он-лайнових торгових систем. Доведено, що виникла потреба в формуванні інфраструктури макроекономічного регулятора, яка б поєднала провідні фондові ринки й виступила каталізатором глобалізаційних процесів. Встановлено, що посилився процес консолідації біржового бізнесу, основною метою якого є підвищення ефективності й скорочення операційних витрат шляхом об’єднання родинних систем бірж (управління, торгові системи, кліринг, крос-маржування), а також надання розширених можливостей учасникам торгів.

За результатами проведеного дослідження автором встановлено, що для сучасної світової економіки, яка характеризується інтенсивними процесами глобалізації, характерна значна концентрація капіталів, кількісне та якісне зростання транснаціональних корпорацій (ТНК), що сприяє прискореному формуванню єдиного світового ринку. В результаті проведеного аналізу, виявлено, що характерною особливістю сучасної фінансової системи є велика роль ТНК і транснаціональних банків (ТНБ) у міжнародному русі фінансових потоків.

Дисертантом доведено, що найбільший вплив ТНК здійснює на світовий ринок капіталів і ринок акцій. Вони не лише активно використовують євродолари як позичальники, але й нарощують їхні резерви, будучи власниками депозитів у євродоларах. Стосовно світового ринку акцій, то домінуюча більшість представників на фондових біржах – це ТНК. Продаючи на фондових ринках свої акції, випускаючи свої облігації на фінансових ринках і залучаючи кредитні ресурси, ТНК за рахунок цих джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень. Подальший аналіз виявив, що вплив ТНК на стабільність фінансового ринку є суперечливим. З одного боку – як суб’єкт попиту на фінансові ресурси, а також поширення фінансових інновацій, а з іншого – як потужний інвестор, який може дестабілізувати національний фінансовий ринок і виступити провідником кризових явищ у фінансовій сфері