ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА УМОВ ІНТЕГРАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі розроблено й обґрунтовано інструментарій оцінки, прогнозування та забезпечення підвищення рівня інвестиційно-інноваційної привабливості території з урахуванням модернізації та впровадження інноваційних підприємницьких структур у систему інвестиційно-інноваційної інфраструктури регіону з метою забезпечення стійкого розвитку інтеграційних процесів та ефективності використання його генерованого інвестиційно-інноваційного потенціалу.

У першому розділі «Науково-теоретичні засади формування інвестиційно-інноваційної привабливості регіонів за умов інтеграційного розвитку держави» розкрито теоретичні аспекти досліджуваної тематики. Розглянуто еволюцію тлумачень понять «регіональна економічна інтеграція», «інвестиційна привабливість регіону» та «інноваційна привабливість регіону» у розрізі активізації інтеграційних процесів на рівні регіону.

Встановлено, що в сучасних умовах розвитку інтеграційних процесів світова практика свідчить про значну роль інвестиційної активності суб’єктів господарювання та формування інноваційного середовища як на рівні окремого регіону, так і на рівні держави. Інвестиційна складова економіки як підґрунтя розвитку регіональної економічної інтеграції є предметом теоретичних дискусій, у результаті яких інвестиційна привабливість має різні суперечливі трактування. У багатьох теоретичних здобутках вітчизняних та зарубіжних учених інвестиційна привабливість поєднується з інвестиційним кліматом, не враховує сучасні можливості інтеграційних процесів, формується як чинник активізації інвестиційної діяльності.

Узагальнено, що інвестиційна привабливість регіону становить саме сукупність ознак і економічних характеристик, що дозволяють збільшити обсяг інвестиційних надходжень в економіку регіону та підвищити рівень його конкурентоспроможності на макрорівні, а це передбачає активізацію внутрішніх та зовнішніх інтеграційних процесів.

Визначено, що світова практика свідчить про значну роль інноваційної сфери у формуванні економічної політики нового типу, активізації інвестиційних та інтеграційних процесів як на рівні окремого регіону, так і на рівні держави. У результаті аналізу теоретичних здобутків аргументовано, що інноваційна привабливість регіону характеризує його як платформу для розвитку науково-технічного, інтелектуального й інноваційного потенціалів і приводить до формування його ефективної інноваційної політики.

Удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії управління та економіки й обґрунтовано, що інвестиційно-інноваційна привабливість регіону є комплексною кількісно-якісною характеристикою генерованих сукупних можливостей та обмежень (ризиків), які визначають систему взаємозв’язків факторних компонент із метою активізації інвестиційно-інноваційних процесів у регіоні, спрямованих на його соціально-економічний розвиток і підвищення конкурентоспроможності на макроекономічному рівні. Подане авторське визначення поняття дозволяє чітко сформувати уявлення про економічні явища та процеси, які відбуваються при формуванні ознак інвестиційно-інноваційної привабливості регіону. Зазначене уможливлює об’єктивну ідентифікацію інвестиційно-інноваційної привабливості регіону за кількісно-якісними параметрами змін у межах факторних і окремих матеріальних потенціалів у контексті елімінування певного рівня загроз і ризиків економічному зростанню. При цьому процедури обчислення інвестиційно-інноваційної привабливості регіону можна розкрити за наслідками розрахунку добутку генерованого інвестиційно-інноваційного потенціалу з урахуванням оберненого виміру ризиків провадження інвестиційно-інноваційної діяльності.

З’ясовано, що роль держави в розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності та формування ефективної політики інноваційного типу в різних країнах відрізняється за рівнем їх соціально-економічного розвитку, а також політичними та ідеологічними уявленнями про їх інвестиційно-інноваційну привабливість. Виокремлено ряд необхідних функцій та засобів щодо їх виконання з метою регулювання інноваційних, інвестиційних та інтеграційних процесів усередині та ззовні держави. Ці функції та необхідні засоби мають забезпечити соціально-економічний розвиток і стабілізацію економічних процесів за умов економіко-політичної трансформації.

Ефективна побудова механізмів втручання держави в інвестиційно-інноваційні та інтеграційні процеси має бути направлена на функціонування та становлення ринку продуктів діяльності цих процесів як одного з основних стимуляторів соціально-економічного зростання й забезпечення ефективності діяльності господарюючої системи на макрорівні. Державні органи, що створюють систему регулювання рівня інвестиційно-інноваційної активності на регіональному рівні, мають забезпечувати безперешкодний процес виходу інвестиційно-інноваційної продукції на внутрішній ринок, що дасть можливість ефективного функціонування та розвитку інтеграційних процесів (рис. 1).

Світовий досвід показує, що одними з ефективних форм підвищення рівня інвестиційно-інноваційної привабливості та стабілізації інтеграційних процесів на рівні регіону є інноваційні територіально-галузеві утворення (технопарки, виробничі парки, бізнес-інкубатори тощо), державно-приватне партнерство та промислові кластери. Останніми роками зацікавленість у формуванні технологічних, наукових, виробничих парків у світі значно зросла. Найбільшого поширення вони набули у США, Японії, країнах Західної Європи, а також у країнах, що розвиваються. Як доводить практика, у світі сформувалися три моделі технологічних парків: американська, японська та змішана. Перша модель поширена на території США, її особливістю є присутність трьох основних компонентів, таких як: наукові парки, дослідницькі парки, інкубатори (інноваційні центри). Японська модель використовується у Японії, Китаї, її основні компоненти впроваджені на території Росії. Особливість даної моделі полягає в будівництві нових міст («технополісів», які зосереджують наукові дослідження та піонерні галузі, наукоємне промислове виробництво). Третя модель техно-
паркових структур, яка широко використовується у країнах Західної Європи, відрізняється від двох попередніх тим, що вона має спеціальні будівлі для малого та середнього підприємництва та декількох засновників, а за основними рисами свого юридичного статусу схожа на акціонерне товариство. Незважаючи на відмінності моделей функціонування технологічних парків їх існування на території країни, регіону спрямоване на поліпшення рівня інвестиційно-інноваційної привабливості й ефективне формування інтеграційних процесів.