ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні засади фінансової політики України в галузі загальної середньої освіти” – досліджено комплекс питань, пов’язаних із теоретичним обґрунтуванням фінансової політики України в галузі загальної середньої освіти; визначено фінансовий механізм розвитку загальної середньої освіти, який забезпечує реалізацію фінансової політики в освітній сфері; узагальнено зарубіжний досвід фінансової політики з метою його застосування у галузі загальної середньої освіти України.

Фінансова політика у галузі загальної середньої освіти спрямована на формування, розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення життєдіяльності та розвитку середніх загальноосвітніх закладів в Україні.

Осмислення теоретичних здобутків ефективної фінансової політики в зазначеній сфері вимагає створення відповідного фінансового механізму її реалізації, здатного забезпечити процеси модернізації освітньої галузі. Цей механізм визначено як систему управління фінансовими відносинами через сукупність встановлених державою методів, інструментів і важелів впливу на рівень фінансового забезпечення розвитку загальної середньої освіти.

Обґрунтовано, що основними елементами фінансового механізму в галузі загальної середньої освіти є такі: організаційне забезпечення (головні суб’єкти управління); нормативно-правове регулювання освітньої політики; інформаційне забезпечення, методи, інструменти та важелі. Об’єктом фінансового механізму розвитку освітньої галузі як управлінської системи є процес формування і використання фінансових ресурсів, спрямований на забезпечення відповідного рівня розвитку і якості загальної середньої освіти.

Інструменти фінансового механізму розвитку загальної середньої освіти згруповані у фінансові регулятори надходжень та фінансові регулятори розподілу. Встановлено, що до фінансових регуляторів надходжень належать: податки, збори, офіційні трансферти, кредити, благодійні внески, позабюджетні кошти. Фінансовими регуляторами розподілу визначено: видатки на розвиток освіти, соціальні гарантії, соціальні трансферти, заробітну плату, матеріальну допомогу, дотації.

Обґрунтовано, що на процеси розвитку загальної середньої освіти, модернізацію освітніх галузей впливають такі фінансові важелі: ставки податків, розміри оплати праці, соціальних гарантій, державні та місцеві нормативи видатків на загальну середню освіту.

Система закладів освіти формується і розвивається під випливом багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. Найвагомішими з них є такі: демографічна ситуація, міграційні потоки та державна політика у сфері фінансування освіти. У свою чергу, названі фактори генеруються ефектами внутрішнього і зовнішнього середовища.

Джерела фінансування в дослідженні запропоновано класифікувати за такими ознаками: за видом послуг, за способом формування, за видом діяльності, за формою власності, за постійністю надходження, за належністю до держави.

Важливим показником, необхідним для планування видатків на освітні установи, є норми видатків. За їх допомогою вираховуються і обґрунтовуються суми, які плануються за окремими видами видатків. Господарська діяльність освітніх установ в умовах достатнього бюджетного фінансування зможе оптимізувати використання бюджетних коштів і приведе до розвитку конкурентних відносин і підвищення якості освіти.

Характерною рисою фінансування системи загальної середньої освіти в зарубіжних країнах є поєднання державних витрат із приватними. Для системи загальної середньої освіти первинними суб’єктами фінансування виступають або учень, або навчальний заклад. За кордоном поширеними є альтернативні фінансові джерела закладів загальної середньої освіти: блок-грантове, децентралізоване та проектне фінансування шкіл, цільові субвенції, нормативно-індивідуальне фінансування обдарованих дітей.

Автором проаналізовано ймовірний деструктивний вплив фінансових та демографічних чинників на фінансове забезпечення загальної середньої освіти за функціональними зв’язками та виявлено загрозливі для них наслідки. Серед найбільш вагомих виділено такі: по-перше, труднощі у фінансовому забезпеченні загальноосвітніх закладів у зв’язку зі зменшенням контингенту учнів; по-друге, проблема із навантаженням учителів (у зв’язку з оптимізацією мережі шкіл); по-третє, виникнення соціальної загрози зростанням кількості дітей шкільного віку, які не відвідують школи; по-четверте, згортання обсягів фінансування на розвиток загальноосвітніх шкіл.

У дисертаційній роботі автором розроблено теоретико-методичні засади забезпечення стійкості системи фінансування загальноосвітніх шкіл, під якою розуміється такий стан системи фінансового забезпечення загальноосвітніх закладів, що відображає фінансову спроможність освітнього закладу безперебійно і в основному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання щодо надання громадянам загальної середньої освіти та запобігання або нейтралізації впливу фінансових дестабілізаторів.

У другому розділі – “Фінансування закладів загальної середньої освіти в Україні” – розкрито поняття норм та нормативів фінансування закладів загальної середньої освіти, нормативний метод фінансування; сутність кошторисного фінансування; проаналізовано структуру видатків на розвиток загальної середньої освіти в Київській області, розкрито основні принципи формування позабюджетних коштів закладів загальної середньої освіти.

Фінансування на функціонування загальноосвітнього закладу визначається кошторисом, який являє собою основний плановий документ, визначає цільове призначення і квартальний розподіл коштів. Фінансування здійснюється відповідно до чинних норм і нормативів.

Аналіз обсягів фінансування свідчить про те, що при затвердженні бюджетів наявний дефіцит видатків на освіту.

Важливим показником, необхідним для планування видатків на розвиток загальноосвітніх закладів, є контингент учнів.

Запропоновано методичні підходи до обґрунтування норм і нормативів витрат на загальну середню освіту, суть яких полягає в обрахуванні норм фінансування освіти за схемою: “типова норма – загальна норма – індивідуальна (диференційована) норма” для оптимізації витрат суспільства на загальну середню освіту, в умовах обмеженості фінансових ресурсів державного та місцевих бюджетів.

У 2008–2011 рр. фінансування освіти досягло найвищих у період незалежності показників. У 2008 р. – 61,0 млрд грн, у 2009 р. – 66,8 млрд грн, у 2010 р. – 79,8 млрд грн, у 2011 р. – 86,3 млрд грн. Це, відповідно, становило 7,1; 7,2; 7,3; 7,4%; а з урахуванням приватного сектора – 7,2; 7,3; 7,4; 7,5; 7,6% ВВП. При цьому нераціональним було фінансування загальної середньої освіти з огляду на асигнування в розрахунку на одного учня. Невиправдано розпорошуються кошти внаслідок недосконалої і завеликої мережі (насамперед сільських) загальноосвітніх шкіл. Витрати на одного учня на рік у середньому становили в 2008 р. – 5,8 тис. грн, 2009 р. – 6,2 тис. грн, 2010 р. – 7,3 тис. грн, 2011 р. – 8,2 тис. грн. Витрати на підготовку одного студента на рік у середньому становили в 2008 р. – 7,8 тис. грн, 2009 р. – 8,3 тис. грн, 2010 р. – 10,2 тис. грн, 2011 р. – 11,4 тис. грн. Неоптимальність мережі сільських малокомплектних шкіл призводить до неефективності видатків державного і місцевих бюджетів на розвиток загальної середньої освіти