У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; формулюється мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження; обумовлюються теоретична основа та методологічний інструментарій дослідження; впроваджується наукова новизна дисертації через положення, які виносяться на захист; виводиться теоретичне і практичне значення роботи; наводяться дані про публікації та апробацію результатів дослідження.
У першому розділі дисертаційної роботи "Теоретичні основи дослідження проблеми організації науково-технічного співробітництва в умовах глобалізації" впроваджуються засадничі теоретико-методологічні настанови дисертаційного дослідження: аналізуються загальні економічні умови суспільства доби глобалізації та інформатизації, демонструється місце науки, інновації та освіти в "економіці знань", виявляються пов’язані з вказаними явищами векторно спрямовані трансформації міжнародної економіки в руслі утвердження її нових науково-технічних орієнтацій.
Проблеми науково-технічного співробітництва, реалізованого через два взаємообумовлені аспекти – по-перше, через вплив сфери науково-технічної діяльності на виявлення її економічних смислів у контексті світових економічних процесів; по-друге, через врахування в прикладних дослідженнях економік окремих країн (в контексті даного дослідження – України та КНР) глобалізаційних процесів, які розгортаються як на рівні міжнародної економічно та наукової взаємодії, так і на рівні встановлення нових цивілізаційних зв’язків, які приводять до небувалих масштабів інтернаціоналізації науки та економіки.
У процесі застосування загальнонаукових методів аналізу виявлене значення поняття "технологія": з’ясовано, що вплив знань на діяльність соціальної системи в цілому є ключовим фактором у розумінні поняття технології, адже тільки при таких наголосах можна усвідомити спосіб діяльності інноваційних технологій, які розгортаються на чотирьох етапах – дослідження (наука), оформлення (техніка), виробництво (промисловість), оцінка ефективності (суспільство). Отже, технологія – це ареал інтеграції процесів вироблення та розвитку знань та їх впровадження у виробництво з подальшим врахуванням ефективності впливу на способи діяльності соціальних систем. Рівень використання науково-технічних досягнень служить індикатором технологічного розвитку конкретної економіки.
Доведено, що в епоху "економіки знань" інновації стають найбільш важливим ресурсом, поступово замінюючи землю, енергію та сировину. При цьому моделі управління інноваціями відрізняються для різних країн, відтак основним напрямом розвідок економічної теорії в контексті найбільш значущих глобалізаційних змін виступає пошук найефективніших форм управління інноваціями, а в контексті міжнародної економіки – пошук таких механізмів міжнародного науково-технічного співробітництва, які б враховували національні інтереси, забезпечували б максимальну ефективність науково-технічної діяльності в спільних міжнародних проектах.
Здійснено аналіз трансферу знань і технологій в міжнародній економічній практиці. У зовнішньоекономічній діяльності міжнародний обмін технологіями стає все важливішою формою економічних зв’язків між країнами, розвиваючись паралельно з процесами зростання випереджувальними темпами міжнародних інформаційно-комунікаційних послуг, а в структурі міжнародної торгівлі товарами – ріст найвищими темпами торгівлі високотехнологічною продукцією. Міжнародні науково-технічні зв’язки в цілому інтегровані в економічну структуру світової економіки і їх важливість поступово зростає.
На підставі інтегративного аналізу перспектив і ризиків цілеспрямованої побудови інноваційної економіки на основі "трикутнику знань" продемонстровано, що у сучасному світі найважливішим аспектом міжнародного співробітництва та обміну в науково-технічній сфері є інноваційний процес. Інноваційна діяльність по впровадженню наукових досягнень у суспільну практику є важливою складовою економічних відносин, натомість науково-технічний обмін на сьогоднішній день виступає основною формою просування інновацій.
Доведено, що науково-технічний обмін в умовах "економіки знань" в добу інформаційних суспільств реалізується у трьох сферах, які становлять нерозривну єдність. Цими сферами є інновація, освіта та наука. Оскільки комерціалізація наукових досліджень як основа інновації тісно вплітається в освітню та наукову сфери, виникає новий економічний вимір соціального буття суспільства. В умовах інноваційного розвитку "економіки знань" виникає загальна стратегічна орієнтація не стільки на отримання певного рівня товарообміну, скільки на виникнення якісно нової економіки, яка передбачає оволодіння відповідними інтелектуальними технологіями, які закладаються та формуються в системі освіти, а створюються у системі науки.
На сьогоднішній день в економіці знань інновація, освіта та науково-дослідна діяльність описуються за допомогою "трикутника знань", який включає три обов’язкові компоненти – дослідження (НДДКР), інновацію (впровадження) та освіту. Саме їх інтеграція та синхронізація формують основу економічного успіху. При цьому особливо важливим є баланс між цими трьома сферами: саме збалансоване співіснування забезпечує розвиток науково-технічного потенціалу країни та її конкурентоспроможність на міжнародному ринку. А оскільки технологічна потужність економіки залежить не тільки від її власних інновацій, але й від здатності впроваджувати технології, вироблені в інших країнах, то міжнародний науково-технічний обмін є основною формою просування інновацій.
Досліджено роль ділового партнерства в міжнародних науково-технічних взаємодіях. Виявляється і доводиться, що ділове партнерство є окремим випадком ділового співробітництва, воно являє собою поєднання зусиль представників конкурентних сфер. Реалізація ділового партнерства вирішує дві основні проблеми: по-перше, акумуляцію коштів для реалізації затратних наукомістких та високотехнологічних проектів, по-друге – трансфер знань та технологій від науки до підприємництва. Результати ділового партнерства можна спостерігати як у внутрішньо національних, так і у світових масштабах. Таким чином, ділове партнерство у сфері науково-технічного співробітництва сприяє як розвитку економіки, так і науково-технічному прогресу.
Ділове партнерство є обов’язковою умовою науково-технічної діяльності сучасних країн, адже самостійне створення внутрішніх виробничих циклів у наукомістких галузях є занадто затратним через високу вартість наукових досліджень і технологічного обладнання. Ще однією причиною необхідності високого числа ділових взаємозв’язків в галузі наукомісткого і високотехнологічного виробництва є постійне збільшення кількості життєво необхідних технологій при зменшенні термінів їх придатності та швидкому старінню продукції. Відтак ділове партнерство виступає єдиним способом зниження витрат на науково-технічну діяльність та підвищення ефективності кваліфікованих трудових ресурсів.
У другому розділі "Аналітичний дискурс світового досвіду організації науково-технічних взаємовідносин" показано, що сучасному технологічному поділу світу, зумовленому технологічним розривом між країнами, протиставляються яскраво виражені тенденції до об’єднання зусиль в сфері науки і техніки. Відтак пошук найбільш вдалих шляхів до кооперації в науково-технічній сфері сьогодні стає найактуальнішим завданням економіки кожної країни, яка ставить за мету інноваційний розвиток. Прикладом поступу до взаємовигідного науково-технічного співробітництва є кроки назустріч науково-технічному співробітництву між Україною та КНР. Передумовою розгляду перспективи їх взаємодії виступає аналіз наукового та інноваційного потенціалу обох країн та їх досвід міжнародного співробітництва у науково-технічній сфері.
У роботі проаналізована наукова та інноваційна складова економіки КНР та досвід зовнішньоекономічної діяльності КНР у сфері науки і техніки. Виявлені найбільш ефективні кроки по розширенню науково-технічного потенціалу КНР, які обгрунтовані в державній стратегії поступової відмови від імпорту з-за кордону готових технічних ліній із заміною їх на купівлю ліцензій на технології (табл.1 та рис.1, 2, 3)
