ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 - «Теоретичні засади розвитку парабанківської системи» - проведено аналіз ролі небанківських організацій у розвитку фінансової системи країни; виявлено проблеми і перспективи розвитку небанківських організацій в Україні; проаналізовано процес державного регулювання парабанківської системи як сукупності небанківських фінансових організацій.

В умовах існуючих обмежень фінансової діяльності, викликаних глобальною фінансово-економічною кризою, банківський бізнес не став більш стійким, і при цьому банки поступаються позиціями головних фінансових інститутів. В цей час банки втрачають свою конкурентоздатність як у порівнянні з іншими фінансовими інститутами, так і стосовно зарубіжних банків. Цей факт втрати конкурентоздатності банківських систем національних економік розвинених країн світу обумовлює доцільність розгляду парабанківської системи як альтернативи, яка має великий потенціал стійкості в кризових умовах.

В ринковій економіці існує два типи фінансово-кредитних систем, що класифікуються за критерієм структури кредитних організацій. Кредитні системи тих країн, де домінують банки, називаються банко-орієнтованими, або універсальними системами. Кредитні системи з розвиненими небанківськими кредитними організаціями прийнято називати ринково-орієнтованими, або парабанківськими.

Донедавна вважалося, що банко-орієнтована система має перевагу перед ринково-орієнтованою. Ця точка зору ґрунтувалася на тому, що банко-орієнтована кредитна система є більш стабільною: банк, що діє на універсальній основі, має змогу надати клієнту широке коло операцій і послуг, за рахунок чого він може перерозподілити доходи і втрати від банківської діяльності. Така думка домінує і зараз в ряді країн, що розвиваються. Так, в кредитних системах переважної більшості країн СНД (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан) частка банків перевищує 90%, що дозволяє віднести їх до банко-орієнтованих.

При цьому для економічно розвинених країн більш характерна ринково орієнтована кредитна система (Канада, США й ін.). До такої ж моделі поступово переходить ряд європейських і азіатських держав, у тому числі Німеччина і Японія.

З банками небанківські кредитні організації поєднує: рівнозначна приналежність до банківської системи, тому що і ті, і інші являють собою різновид кредитних організацій; здійснення діяльності на основі реєстрації і видачі центральним банком ліцензій. Ці умови визначать статус кредитних організацій, регулюючий вплив і нагляд за їх діяльністю з боку держави.

При цьому варто відзначити, що як ліцензування, так і нагляд не у всіх країнах здійснюються центральним банком. Наприклад, в Україні установи банківської системи контролюються Національним банком України, а установи парабанківської системи (у тому числі і страховий сектор) - органом виконавчої влади, а саме Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Головним напрямком державного регулювання парабанківської системи в Україні дотепер є удосконалення існуючого законодавства про спеціалізовані кредитно-фінансові установи, або небанківські кредитні організації (НКО), тобто оперативне регулювання діяльності. При цьому в Україні не прийнята Стратегія розвитку фінансового сектора в цілому.

В умовах, що склались, фінансовий сектор України розвивається досить динамічно. Разом з тим, його рівень не відповідає зростаючим потребам національної економіки й істотно відстає від середньоєвропейських параметрів. Всупереч достатньо високій динаміці свого формування, фінансовий ринок України поки що не став ефективним механізмом реалізації інвестиційних програм держави, суб'єктів підприємницької діяльності і домашніх господарств.

В структурі українського фінансового ринку невиправдано низькою є частка небанківського сегмента, на яку припадає менш 7% загального обсягу активів фінансових установ. Станом на 31.12.09 р. у Державному реєстрі фінансових установ налічувалося 2008 фінансових організацій