ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ТА НАПРЯМІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В КРАЇНАХ ЄС

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначена актуальність та сучасний стан теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет та методи дослідження, показано наукову новизну, практичне значення, апробацію результатів дисертаційного дослідження структуру та логіку роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження інтеграційних процесів у міжнародних економічних відносинах» автором здійснено узагальнення теоретичних основ еволюції процесів економічної інтеграції. 

З позицій сучасних теорій сутність економічної інтеграції визначається досить чітко і полягає в існуванні свободи руху факторів виробництва та формуванні спільної економічної політики. Однак це лише одна із ознак багатогранного явища - процесу інтеграційної взаємодії. Оскільки повна економічна інтеграція ані в Європейському Союзі, ані серед інших країн не досягнута поняття «економічна інтеграція» розглядається як віртуальна категорія, що зумовлено методологічною складністю дослідження цього явища, неоднозначності підходів до його визначення.  

Доведено, що сучасний рівень досліджень інтеграційної тематики дає змогу проводити теоретичний та практичний аналіз, на основі досить різноманітних теорій та концепцій, зокрема таких, як класична ліберальна теорія, теорія міжнародної торгівлі, теорія руху капіталів, теорія інтернаціоналізації, інституційна концепція інтеграції, теорія політичної інтеграції, теорія „спільноти безпеки”, комунікативна теорія, теорія функціоналізму, теорія федералізму тощо.

Це зумовлює можливості застосування міждисциплінарного підходу, який висвітлює природу трансформації соціально-економічних систем, їх розвиток, а також привносить до теорії регіональної економічної інтеграції нові уявлення про еволюцію, форми та напрями інтеграційних процесів, які в свою чергу збагачують саму теорію.

Інтеграційні угрупування еволюціонують в умовах радикального прискорення і зростаючої складності як внутрішніх, так і зовнішніх відносин. Це дало підстави стверджувати, що сучасні інтеграційні процеси - і економічної інтеграції зокрема - мають компліментарний характер, тому їх дослідження має базуватись не лише на економічній компоненті, а й на загальних принципах соціально-економічного розвитку та еволюції.

З аналізу особливостей еволюції економічної інтеграції, виявлено величезну роль регіональної економічної ентропії, як міри впорядкованості системи країн – учасниць інтеграційної взаємодії. Єдність інформаційно-статистичного поля є передумовою оцінки відхилень від рівня копенгагенських та маастрихтських критеріїв, що дозволяє на рівні апарату управління - Єврокомісії, встановлювати зв’язки між елементами системи країн ЄС, та підвищувати організованість цієї системи і зменшити її ентропію.

Таким чином забезпечується самоорганізація соціально-економічної системи, яка супроводжується зміною форми та змісту за умови кількісної зміни параметрів. Отже, якщо виходити з твердження, що кожний етап інтеграції - це прагнення системи Євросоюзу дійти до певного цільового стану, то за умов «штучної» керованості перехід від одного етапу до іншого не завжди відбувається з найменшими втратами. У зв’язку з цим набуває актуальності проблема співвідношення критерію раціональності і критерію оптимальності рішень на рівні спільноти.

Аналіз наукових підходів засвідчив пріоритетність позицій антропоцентризму у розгляді процесів економічної інтеграції, адже рушійною силою і водночас метою цих процесів, є саме збільшення добробуту, покращення рівня життя, комфортності життя, тощо.

При зустрічі двох різних за соціально-економічним потенціалом систем (що засвідчив досвід розширення ЄС на Схід у 2004 та 2007 роках) за різних обставин має місце три типи відбору.

Перший тип. Взаємодія сильних і слабких за економічними характеристиками систем (суб'єктів), при якій сильна поглинає слабку (або групу слабких). У цьому типі взаємодії ентропія проявляється у поглинанні і урівноваженні всієї системи за рахунок зникнення (поглинання) слабого суб’єкта. Рівновага (гомогенність) встановлюється не на основі взаємодії економічних потенціалів двох систем, а за рахунок зникнення слабкої системи.

Другий тип. Сильний перетягує на себе економічний потенціал слабкішого. В цьому випадку сильний стає ще сильнішим, а слабкий ще слабкішим. Така ситуація має місце у світовій економіці, де чітко виокремлюється ядро і периферія. Взаємодія між ними, як свідчить світова статистика, зводиться до посилення ядра і послаблення периферії.

В третьому типі взаємодії на базі законів синергії підвищуються економічний потенціал, не тільки всього регіонального угрупування, а і кожного з його учасників.

Багато в чому, ці типи описують і пріоритети регіональної політики в ЄС і необхідність політики згуртування (cohesion policy), та шляхи спрямування потенціалу управління на зменшення ентропії системи, тобто заходів щодо зменшення розупорядкованості системи ЄС в найширшому значенні.

Еволюційний аналіз показав, що утворення загального конфігураційного простору в європейській спільноті призвело до вирівнювання ефективності чинників виробництва. Таким чином відбуваються істотні зміни у торговельній системі, а згодом і в економічній політиці в цілому. Відображення цих процесів забезпечується за допомогою розробки так званих «гравітаційних моделей», які описують можливості та реальний стан інтеграційної взаємодії та визначають основні фактори цього процесу.

У процесі дослідження, була побудована та оцінена гравітаційна модель, у вигляді:

                                      (1)

де:

  -      двостороння торгівля між країною  та країною  в мільйонах євро;

- розмір ринку країни i та країни j та відповідно, вимірюється розміром ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності (ПКС) у поточних цінах;

 -  транспортні витрати, апроксимовані відстанню між економічними центрами (в більшості випадків економічним центром країни є її столиця);

 -     коливання курсів валют країн до євро (екю);

α_0-4  -    відповідні коефіцієнти.

Показано еволюцію інтеграційних домінант, коли на зміну порівняльних переваг міжгалузевої торгівлі приходить розуміння того, що на перше місце в інтегрованому суспільстві виходять технології, ефект масштабу, що притаманно внутрішньогалузевій торгівлі.

Проведені теоретичні узагальнення класичних та альтернативних теорій міжнародної торгівлі, дають змогу стверджувати, що кількісна оцінка інтеграції можлива за допомогою коефіцієнта внутрішньогалузевої торгівлі, як загального для всієї спільноти, так і для окремих країн. Подібна інтерпретація, в свою чергу, може вказувати на створення умов для переходу від одного етапу економічної інтеграції до іншого.

На основі поглядів, представників структурної школи дослідження інтеграції, про можливість інтеграції країн у випадку збалансованого соціально-економічного положення країн-учасниць інтеграційної взаємодії, визначено «господарську інтеграцію», як відповідний рівень кооперації та спеціалізації підприємств різних країн, який характеризується кількісним показником внутрішньогалузевої торгівлі.

У другому розділі «Дослідження розвитку процесів економічної інтеграції в країнах Європейського Союзу» автор встановлює основні детермінанти процесу економічної інтеграції на рівні ЄС та намагається дати якісну оцінку цьому процесу.

Еволюція економічної інтеграції в сучасному ЄС пройшла досить значний шлях від ірраціонального Об’єднання вугілля та сталі до сучасного Валютного союзу. На кожному із етапів економічної інтеграції рушійними факторами були як детерміновані, так і випадкові чинники. Такі еволюційні процеси свідчать про складну природу та неоднозначність процесу економічної інтеграції для усіх країн-учасниць. Певна частина країн Європи де-юре є членами ЄС, проте де-факто менше економічно інтегровані, ніж деякі країни, які де-юре не є членами ЄС. Контраверсійність цього явища пояснюється варіативністю процесів інтеграції і, зокрема, економічної. Тривалість економічної інтеграції в ЄС підтверджує і компліментарність цього явища. Існування інституційно і юридично оформлених щаблів економічної інтеграції в ЄС дає змогу кожній країні-учасниці інтеграційного процесу гнучко долучатись до нього. Українська перспектива утворення зони вільної торгівлі з ЄС приходить на зміну «Угоді про партнерство та співробітництво», яка існувала ще донедавна.

Економічна інтеграція базується як на об’єктивних обставинах, так і політичних рішеннях окремих країн, які в свою чергу визначаються керівництвом країн або відповідними референдумами, наприклад про вступ до ЄС або приєднання до Валютного союзу, тобто можуть розглядатись як випадкові фактори інтеграції.

Ключовими факторами, які визначають «природну» господарську інтеграцію є ВВП та щільність торговельних зв’язків.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. Х. Грубель та П. Ллойд з'ясували, що в 10 розвинених країнах ЄС середньозважений індекс внутрішньогалузевої торгівлі склав 0,48. У 1959 році аналогічні розрахунки зафіксували індекс внутрішньогалузевої торгівлі на рівні 0,36. Тобто майже десятирічна еволюція цього показника свідчить про його неухильне зростання. Це означає, що майже половина торгівлі країн інтеграційної взаємодії була внутрішньогалузевою, що свідчить про тісну господарську інтеграцію й існування на той час фактично рівня економічної інтеграції достатнього для утворення Митного союзу.

Функціонування економічних систем з різними потенціалами у безпосередній близькості визначають просторові особливості інтеграції і лише «полегшують» процес конвергенції. Адже диференціація серед країн-учасниць інтеграційної взаємодії досить велика (наприклад, дисперсія регіонального ВВП у ЄС перевищує 30%).

Як у нових членах ЄС-12, так і «старих» країнах ЄС-15, значні розбіжності регіонального розвитку були обумовлені головним чином динамічним зростання столичних регіонів. Отже наявні дані не підтверджують припущення, що такі регіональні диспропорції є характерною особливістю лише нових держав-членів ЄС.

Компаративний аналіз динаміки зростання ВВП «старих» та «нових» країн членів ЄС, свідчить про те, що конвергенція рівня ВВП між країнами, майже не відбувається. Пояснити це можна тим, що 1995 рік - рік останнього розширення ЄС, яке відбувалось «природним шляхом», тобто об’єднанням країн з приблизно однаковим економічним рівнем. Подальше розширення у 2004 та 2007 рр., з огляду на його масштабність, мало у переважній більшості випадків, характер поглинання.

Економічне зростання в ЄС, що вимірюється темпами зростання ВВП на душу населення, відображає і етапи економічного циклу. Після піку в 2000 році (3,6%), темпи зростання зменшилися до 0,9% у 2003 році. Під час наступного економічного підйому у 2006 році, темпи зростання склали 2,7%. Пік падіння під час сучасної кризи, припав на 1 квартал 2009 року, в якому значення складало мінус 5,5%. Перші результати 2011 року вказують на відновлення зростання до рівня 2,4%. Такі коливання свідчать про важливість урахування бізнес-циклів при формуванні як загальної економічної політики ЄС, так і торговельно-економічних зв’язків країн-партнерів.

Показано, що сучасна криза також ставить на порядок денний питання синхронізації бізнес-циклів у країнах-учасницях, адже асинхронність викликає конфлікт інтересів у середині об’єднання через невідповідність економічних цілей окремих країн, через це локальне керування економіками залишається загрозою для ЄС.

Глобальна фінансово-економічна криза 2007-2009 рр. показала генезис загроз ЄС як системи, особливо на рівні валютного союзу. Це пояснюється масовим порушенням країнами-учасницями критеріїв конвергенції, зокрема граничного рівня державного боргу та дефіциту бюджету.

Боргова криза країн зони євро загострилась не тільки через порушення критеріїв конвергенції, а й через відсутність спільних політик, зокрема таких як бюджетна та трудова, що стало причиною нестійкості валютного союзу, а отже і всього об’єднання. Це дало підстави стверджувати, що валютна інтеграція фактично не може існувати за умов локального керування на рівні національних економік та довело важливість утворення повноцінного економічного союзу зі спільною бюджетною, трудовою та фіскальною політикою. Останнє вказує на необхідність еволюційного розвитку економічної і господарської інтеграції, які лише в такому випадку можуть бути успішним.

Виникнення системних ризиків безпосередньо не було пов’язане з економічною інтеграцією, а було викликане політикою керівництва країн, спрямованою на подолання наслідків кризи: державна допомога компаніям, як наслідок збільшення боргів держави, зменшення податків на прибуток, тощо. Наприклад, у Великій Британії така політика призвела до зменшення доходів бюджету і виникнення його дефіциту. Країни, однак, мають різний поріг стійкості, що зумовлено станом їх економік на етапі входження в кризу. Це ще раз свідчить про те, що економічна інтеграції має відбуватися «природнім» шляхом, і прийняття країн - особливо у монетарний союз - має відбуватись у економічний спосіб, а не через політичні або інші перехідні положення.

Економічна турбулентність, яка зараз спостерігається у ЄС, породжена сучасною кризою з методологічної точки зору характеризується рядом відмінностей. Генезис сучасної кризи безпосередньо не пов’язаний із процесами економічної інтеграції в ЄС. Криза позначилась через відповідну систему господарювання, в першу чергу у фінансовому секторі, і в майбутньому збільшить стійкість ЄС як системи. Що вказує на очевидність, амбівалентної ролі кризи у процесі економічної інтеграції. Вона є випробуванням для проекту європейської інтеграції, окреслює її слабкі місця, в першу чергу у фінансовій сфері, через існування системних ризиків і спонукає до модернізації об’єднання та створення більш прогресивної та стійкої моделі інтеграції.

У третьому розділі «Форми та напрями економічної інтеграції України в європейський економічний простір» розглядаються можливості наближення рівня ВВП України до середнього рівня ВВП ЄС в стратегічному вимірі з огляду на критерії вступу до ЄС та критерії конвергенції.

Стримане ставлення ЄС до підвищення рівня співпраці з Україною пояснюється відсутністю помітного прогресу в наближенні України до європейських параметрів функціонування господарства.

Економічна стабільність і створення ефективного ринкового механізму є важливими критеріями оцінки. Отже питання наближення макроекономічних показників української економіки до рівня „старих” та „нових” країн ЄС, в контексті короткострокових часових проміжків, посідає важливе місце у визначенні зовнішньоекономічних пріоритетів країни.

Спостерігається значний розрив рівня розвитку економік країн Євросоюзу і України: навіть порівняння рівня ВВП найменш розвинених «нових країн» ЄС та України, свідчить про відставання майже вдвічі.

Реалізація потенціалу «близькості» потребує максимального зниження видатків на транспорт та оптимізації логістичної діяльності. Ця мета знаходиться в руслі загального напрямку модернізації економіки України та підпорядковується принципу детермінації, щодо економічної інтеграції до ЄС.

Аналіз сучасного функціонування ЄС свідчить, що навіть двократне відставання Іспанії, Греції і Португалії за рівнем економічного розвитку від середнього рівня розвитку країн ЄС створює серйозні труднощі у вирішенні задач подальшого формування загального економічного простору. Ці ж економічні проблеми можуть стати актуальними і для національної економіки України за умов її передчасної інтеграції до ЄС.

Головними рушійними чинниками економічної інтеграції вважаються зростання зовнішньої торгівлі, перетікання капіталів, обмін технологіями і сучасним менеджментом, структурна політика і політика згуртованості. Фінансова підтримка інфраструктури, захист навколишнього середовища, розвиток людських ресурсів та інвестиції у виробництво покращують конкурентоспроможність найменш розвинутих регіонів і країн та посилюють потенціал стійкого зростання.

Однією із методик оцінки результатів інтеграції є кількісна оцінка господарської інтеграції, яка дає уявлення про реальний господарський зв'язок між економіками країн з урахуванням галузевих і міжгалузевих торгівельних потоків.

Розрахунок рівня господарської інтеграції України, здійснений у роботі, свідчить про досить низьку інтеграційну взаємодію. Індекс Грубеля-Ллойда (GL), який розраховується відповідно до формули (2), дозволяє зафіксувати цю тенденцію.

                                      (2)

де, X_j - експорт у галузі j; M_j - імпорт у галузі j.