ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ РІПАКУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі  роботи «Методичні засади та теоретичні основи економічної ефективності виробництва та реалізації ріпаку» розкрито значення вирощування ріпаку у веденні виробничо-господарської  діяльності суб’єктів аграрного підприємництва, визначено сутність та значення підвищення економічної ефективності виробництва, розглянуто методологічні аспекти оцінки економічної ефективності виробництва та реалізації ріпаку.

Ріпаківництво є однією з найбільш економічно привабливих галузей рослинництва, оскільки це, насамперед, енергетична культура. В процесі вивчення значення ріпаку у виробничо-господарській діяльності було визначено, що ця культура є гарним попередником та добрим фітосанітаром ґрунту. Вирощування озимого ріпаку сприяє покращенню балансу гумусу в ґрунті в сівозміні з більшою часткою зернових, дає можливість рівномірно розподілити сезонні навантаження на техніку, оскільки терміни його сівби і збирання не співпадають з іншими культурами.

В останні десятиріччя низькоглюкозинолатні сорти ріпаку все більше почали використовувати для виготовлення високоякісного, корисного для організму тварин і птахів шроту, цінних білкових поліпшувачів кормів. Хрестоцвіті на корм можна розміщувати в усіх видах сівозмін без зниження врожаю основних культур. Ріпак також є цінною медоносною культурою. Його насіння є сировиною для одержання олії, що використовують у харчовій промисловості, для виробництва біотоплива, лаків, фарб, асфальтного покриття тощо. Ріпакова олія  – це основна сировина для біодизелю, який в свою чергу є ключовим видом біопалива в ЄС, вона швидко розкладається й не створює небезпеки для ґрунтів і водоймищ. Канолова солома використовується у паперово-целюлозній промисловості.

Ріпак не можна повертати на попереднє місце в сівозміні раніше ніж за   4-5 років. Проте сучасний стан кон’юнктури ринку ріпаку сприяє збільшенню обсягів його виробництва, а отже, призводить до зменшення науково обґрунтованих строків, унаслідок чого спостерігається надмірне розмноження шкідників та хвороб.

У процесі вивчення поняття економічної ефективності виробництва нами було розмежовано визначення її сутності та критерію оцінки. Тому економічну ефективність виробництва розглядаємо як таку економічну категорію, яка відображає результативність процесу виробництва при створенні матеріального блага (економічного ефекту) за умови економії сукупності живої й уречевленої праці у разі досягнення найповнішого задоволення суспільних потреб. Оцінку економічної ефективності виробництва будь-якої сільськогосподарської продукції у тому числі й ріпаку здійснюють за допомогою критерію. Критерієм економічної ефективності є умова, що на одиницю зростання кількості приросту чистого продукту з кожної одиниці земельної площі витрачаються найменші затрати сукупної праці.           

Ефективність виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції залежить від організації збутової діяльності підприємства, яка перш за все пов’язана з організацією системи реалізації. Нами запропоновано визначення сутності поняття системи реалізації як множини взаємопов’язаних елементів маркетингової системи, чіткий механізм їх взаємодії, а також сукупність заходів, що пов’язані з реалізацією продукції та підвищенням ефективності збутової діяльності підприємства. Функціонування цієї системи спрямовано на зростання виручки від реалізації продукції, мінімізацію витрат на збут тощо. Цього можна досягти за допомогою моніторингу ринку продукції, аналізу планів та каналів збуту.

У другому розділі «Сучасний  рівень ефективності  виробництва ріпаку в сільськогосподарських підприємствах півдня України» охарактеризовано відповідність природно-кліматичних умов південного регіону для вирощування ріпаку, а також приведені результати досліджень розвитку та сучасного стану ріпаківництва на Півдні України й рівня економічної ефективності виробництва ріпаку.

Для проведення аналітичних досліджень було обрано п’ять адміністративно-територіальних областей Півдня України: Одеську, Миколаївську, Херсонську та Запорізьку області, а також АР Крим. Під час дослідження встановлено, що південний регіон є зоною ризикованого виробництва для ріпаку (малосніжні зими, посушливе літо, суховії, висока ерозійність ґрунтів тощо). Природно-кліматичні умови Півдня найбільш сприятливі для озимих сортів та гібридів культури.

Незважаючи на це, південний регіон є потужним виробником насіння ріпаку і займає важливе місце у загальній структурі виробництва культури. Питома вага південного регіону у загальному обсязі виробництва ріпаку в середньому за 2005-2009 рр. складає біля 23 %. Слід зазначити, що цей показник постійно зростає і у 2008 році 26,4%